Вівсянка з хлюпотом занурилася в молоко, розбурхуючи його.
Полуничний джем запально влився у цю боротьбу – не змігши злитися з молоком і вівсянкою, він лише пофарбував молоко у ніжний рожевий відтінок.
Рожеве молоко домінувало над вівсянкою, доки не було повністю забарвлене ароматом вівса.
Чидзін важко розпластався на грудях Мін'ї, намагаючись вирівняти дихання. Минув уже якийсь час після їхньої кульмінації, але обидва все ще важко і глибоко дихали, ніби той шалений порив висмоктав із них усі сили.
— Втомився? – Мін'ї ніжно провів долонею по його спині, де вже проступили гарячі, липкі краплі поту.
Чидзін ліниво хмикнув. Говорити у нього просто не було сил.
Якби йому сказали про це два місяці тому, він би не повірив, що брудні фантазії, що в'їдалися в його свідомість, одного дня стануть реальністю. Що той, кого він лише нишком спостерігав, не просто торкнеться його, а виявиться ще шаленішим за нього самого – безжально розорюючи кожен клаптик його тіла.
Можливо, через те, що вони надто довго стримували свої бажання, вітальня перетворилася на хаос після їхньої пристрасті.
Краватка давно втратила свою форму, перетворившись на жалюгідний шматок тканини. Книга «Основи ґо», що лежала на журнальному столику, вся зім’ялася, бо професор Джен змусив офіцера Дзяна читати її вголос. Але той не протримався і сторінки, перш ніж ослабло осів на стіл.
Шурхіт кондиціонера поступово заглушив їхнє дихання. Коли до Чидзіна нарешті повернулися сили, він, терплячи ниючий біль у щелепі, запитав:
— Голодний?
Раніше він хизувався, що з’їсть його з апетитом. Але все виявилося занадто виснажливим – стандарти, яких він просто не міг досягти. До того ж, цього разу він забув про наручники та палицю, що неабияк розчарувало професора Джена. І тільки коли він сповна компенсував свою забудькуватість, Мін'ї нарешті змилувався над ним.
Вже було майже опівдні. Після безперервного ранкового хаосу Чидзін буквально вмирав з голоду. Почувши питання, Мін'ї зупинив руку, що ніжно гладила його спину, і запитав:
— У тебе є що поїсти?
Зазвичай, коли він повертався з роботи раніше, то сам готував собі вечерю. Але сьогодні про це навіть думати не хотілося. Він змучено відповів:
— У морозилці є стейки.
— Я приготую.
З цими словами Мін'ї підвівся з дивана і босоніж попрямував на кухню.
Чидзін теж підвівся й, схиливши голову, почав розмотувати медичні бинти на зап’ясті.
— Стейки на верхній полиці морозилки, – сказав він.
— Гаразд. – Мін'ї відчинив морозилку. – А фартух де?
— Він… – У Чидзіна серце на мить завмерло. Він різко обернувся до Мін'ї й побачив, що той справді не спромігся підняти з підлоги жодного елемента одягу. Його погляд невідривно слідкував за кожним рухом Мін'ї, поки він, не змінюючи тону, продовжив:
— У шухляді біля холодильника.
Мін'ї дістав два стейки й залишив їх розморожуватися в мікрохвильовці, після чого витягнув фартух і просто накинув його на себе.
Він то ставав до Чидзіна спиною, то повертався боком – і навіть цього було більш ніж достатньо, щоб виглядати провокативно. А електронний браслет на його щиколотці лише посилював цей ефект.
Раніше, коли Мін'ї смажив стейки вдома, він усе ж одягав штани. Але зараз, перебуваючи в квартирі Чидзіна, він дозволив собі повністю розслабитися, ніби запрошуючи того нишком спостерігати за ним.
— Як тобі просмажити? – спитав Мін'ї, не повертаючись.
— Другий рівень, — відповів Дзян Чидзін.
—Другий? – Мін'ї розгублено озирнувся.
*Ступені просмаження стейка: 生 – сирий, 1分 – rare (10%) (з кров’ю), 3分 – medium-rare (30%) (напівпрожарений), 5分 – medium (50%) (середньої прожарки), 7分 – medium-well (70%) (майже просмажений), 全熟 – well-done (повністю просмажений).
— Сьомий, – Чидзін в останню мить виправився. – Тобі допомогти?
— Я впораюсь. – Мін'ї кинув на нього швидкий погляд, і виглядав він у цей момент ще спокусливіше, ніж аромат смаженого стейка.
Обсмажування стейків не вимагало особливих зусиль, тож допомога й справді була ні до чого. Насправді Чидзін просто шукав привід, щоб наблизитися. Раз уже Мін'ї відмовився від допомоги, він вирішив діяти інакше.
Босоніж підійшов до Мін'ї, обхопив його руками за талію й поклав підборіддя йому на плече.
— Я такий голодний, – тихо промовив він.
Мін'ї трохи нахилив голову, глянув на нього й запитав:
— Хіба я тебе не нагодував?
Поки його руки вели свою гру, Чидзін м'яко прикусив його мочку вуха, пробурмотівши:
— Досі не наситився.
Мін'ї опустив погляд і, не зупиняючись, перевернув стейки на пательні.
— Ще тільки ранок. Продовжимо після обіду.
Наразі їжа була важливішою. Чидзін неохоче забрав руку й почав діставати з шафи тарілки та столові прибори.
Вони мовчки поїли, а потім Мін'ї знову добровільно взявся за посуд. Чидзін сів на диван і грався в телефоні. Обличчя його залишалося цілком спокійним, хоча пальці вперто шукали в інтернеті сексуальні пози підвищеної складності.
— У мене досі немає твого номера.
Прибравши посуд, Мін'ї підняв із підлоги свій костюм, витяг телефон і сів поруч із Чидзіном.
Чидзін, не відриваючи погляду від екрана, зручно притулився до його плеча й простягнув руку:
— Дай телефон.
Телефон Мін'ї був старою моделлю смартфона. Програм у ньому було небагато, але додаток для голосового введення займав найпомітніше місце.
Чидзін додав новий контакт, натиснув кнопку виклику й дочекався, поки його власний телефон задзвонить. Потім скинув виклик і повернув телефон Мін'ї.
На екрані висвітилася незнайома послідовність цифр. Неочікувано, але з одинадцяти знаків аж п'ять були «1». У цей момент він почув, як Мін'ї зненацька вимовив у телефон:
— Дружина.
*Невелике дружнє нагадування: «1» у ЛҐБТ означає «актив». А з урахуванням того, що перші три цифри завжди закріплені за оператором, імовірність отримати такий красивий номер...
Збентежений, Чидзін сів рівніше й глянув на екран Мін'ї.
— Кого це ти називаєш дружиною?
— Тебе. – Мін'ї щось уважно натискав у телефоні. Чидзін нахилився ближче й побачив, що ім'я «Дзян Чидзін», яке він щойно записав у контакти, Мін'ї вже встиг змінити за допомогою голосового введення. Тепер там красувалося «Дружина», та ще й з емодзі поліцейської машини поруч.
— Хто це тут твоя дружина? – насупився Чидзін, намагаючись вихопити телефон у Мін'ї.
Але не лише не вдалося – Мін'ї ще й взяв його в обійми, тицьнув підборіддям на екран і сказав:
— І ти підпиши мене “чоловік”.
— Ні за що, – відрубав Чидзін. Для нього такі звертання були відверто сороміцьким.
— Справді? – Мін'ї невдоволено підняв брови. – А хто це щойно не міг стриматися і весь час кликав мене “чоловіком”?
Це була особлива ситуація! Чидзін був переконаний, що помре, тож яке там має значення звертання? Що відбувається в ліжку, те залишається в ліжку. “Чоловік”? Та він там і не таке міг вигукнути.
— Не варто виносити ці розмови за межі ліжка, – повчально відказав Чидзін.
— Не зміниш? – Мін'ї перекинув його під себе. – От негідник, доведеться провчити.
Їхні тіла ще липли від поту. У звичайний день Чидзін давно б уже пішов у душ. Але він любив вимотуватися з Мін'ї – і ще більше любив спостерігати, як той пітніє над ним.
У кімнаті було прохолодно, та місця, де вони торкалися одне одного, палали. Мін'ї підняв його за стегна, киваючи в бік сходів:
— Може, підемо нагору?
Вони вже майже повністю розблокували карту першого поверху – час дослідити нову територію. Але ліжко нагорі все ще стояло біля вікна. Якщо Мін'ї це помітить, він може дізнатися про його маленький секрет із підгляданням.
Чидзін на мить завагався, але, не бажаючи перериватися в такий момент, щоб переставляти ліжко нагорі, просто сказав:
— Ходімо.
Зазвичай ніхто не ставить ліжко завдовжки 1,8 метра біля вікна, але це не означає, що всі зобов’язані дотримуватися загальноприйнятої логіки.
Коли Мін'ї відчинив двері спальні, Чидзін уже підготував відмовку:
— Я люблю спати, притулившись до стіни.
Це прозвучало трохи несподівано. Навіть самому Чидзіну здалося, ніби він повісив табличку “Тут точно не заховано жодного скарбу” над місцем, де справді щось приховано, бо Мін'ї міг і не звернути уваги на дивне розташування ліжка.
— До стіни? – Мін'ї окинув кімнату поглядом, і в його очах з’явився розуміючий блиск. Він кинув Чидзіна на ліжко, а сам видерся до вікна й зацікавлено став розглядати будинок навпроти.
Маленький, але гарний будиночок вигорів до чорного згарища. З кімнати Чидзіна все ще можна було розгледіти обвуглену шафу та боксерську грушу.
Чидзін мимоволі напружився. Він боявся, що Мін'ї зі своїм високим IQ розплутає цей клубок, тож хутко підповз до нього й різко потягнув за голову, намагаючись відволікти поцілунком. Але Мін'ї не дав йому так легко відвернути увагу. Він швидко глянув назад, за вікно, і спитав:
— Тієї ночі ти теж звідси закинув флакон одеколону в мою кімнату?
Хоча це й так було негласно зрозумілим фактом, Чидзін рефлекторно захотів це приховати й не відповів прямо, замість цього поставив зустрічне питання:
— А з чого ти взяв, що це не якийсь перехожий вирішив по-доброму попередити тебе?
— Бо одеколон влучив у мою шафу, – Мін'ї уважно подивився на Чидзіна. – Якби його кинули знизу, він би просто не зміг потрапити туди.
Чидзін чудово пам’ятав планування його кімнати. Шафа стояла біля стіни, поруч із дверима, навпроти вікна. Єдиний спосіб поцілити в неї – кинути просто звідси, з цієї точки в його спальні.
Розуміючи, що вже не викрутитися, Чидзін удав байдужість, ніби просто розмовляв про дрібниці:
— Я випадково побачив когось, хто нишпорив біля твого будинку тієї ночі.
— Випадково? – Мін'ї примружився. – Якщо я не помиляюся, тоді була перша тридцять ночі.
Чидзін мав звичку перед сном крадькома поглядати на будинок Мін'ї, але, звісно, цього він сказати не міг. Швидко пригадавши події тієї ночі, він майже непомітно зітхнув із полегшенням і відповів:
— Того дня в мене зламався годинник. Я сидів і ремонтував його до першої тридцяти, а потім почув щось дивне з вулиці.
Насправді чоловік у чорному не видавав ані звуку, і лише випадковість врятувала ситуацію – якби не зламаний годинник, Чидзін міг би просто не встигнути попередити Мін'ї.
— Он як… – Мін'ї задумливо кивнув. Але, зрештою, відхилившись від вікна і перевів погляд на нього.
‘Здається, я все ж якось виплутався.’
Чидзін повністю розслабився, притискаючи Мін'ї до ліжка. Але в ту ж мить Мін'ї раптом перевернувся, притискаючи його під себе. Він хитро всміхнувся й запитав:
— Офіцере Дзян, ви, бува, не розважався підглядаючи за мною?
Застигнувши від несподіванки, Чидзін не встиг оговтатися, як Мін'ї знову заговорив:
— Лежали собі біля вікна, в одній руці монокуляр, а друга… бешкетувала, га?
— Щ-що ти таке кажеш? – розгублено пробурмотів Чидзін. – Я ніколи за тобою не підглядав.
— Справді думаєш, що я не знаю? – Мін'ї посміхнувся ще ширше. – Маленький збоченець вдає із себе чесного громадянина?
Мозок Чидзіна миттєво перетворився на кашу. Йому здавалося, що всі його приховані брудні фантазії вирили величезним екскаватором і виклали перед Мін'ї на загальний огляд.
— Я ніколи… – щоки Чидзіна залилися червоним, але він уперто заперечував.
— Ніколи не підглядав, як я тренуюся? — підкинув Чжен Мін'ї.
Дзян Чидзін стиснув зуби, не наважуючись зустрітися з ним поглядом.
— Чи, може, ти хотів сказати, що ніколи не підглядав, як я готую в одному фартусі? — Чжен Мін'ї продовжив.
Дзян Чидзін ковтнув слину, остаточно втративши здатність заперечувати.
