Під час другої сутички Чидзін зазнав нищівної поразки.
Він не наважувався ні дивитися на Мін'ї, ні навіть кидати погляд на будинок через дорогу. Не знав, куди подіти руки й ноги, і навіть торкнутися спини Мін'ї не смів.
Ще кілька хвилин тому він чудово запам’ятав сорок вісім поз, але в підсумку Мін'ї керував ним, як маріонеткою на нитках.
Мін'ї був тільки радий побачити іншу сторону Чидзіна. За його словами, вранці офіцер Дзян був нестримним, мов дикий кіт, а до обіду перетворився на новонародженого пташеня.
Чидзін і сам не хотів бути таким: він теж прагнув продемонструвати свою «майстерність бойових мистецтв» і влаштувати з Мін'ї гарячу битву. Але варто було лише згадати, що Мін'ї давно знав про його підглядання, як усі сили покидали його тіло, залишаючи його повністю в руках супротивника.
Останній ривок був чистою мукою. Мін'ї безупинно дражнив його брудними словами, змушуючи червоніти від сорому, навіть коли тіло тремтіло від задоволення. Він був за крок від того, щоб благати Мін'ї про пощаду.
— Дзян Дзян?
На ліжку, коли все скінчилося, Мін'ї стиснув його за талію, а Чидзін рішуче відвернувся до стіни, ігноруючи його.
Цього разу він справді тікав від реальності.
Якби це було можливо, Чидзін ладен був відмовитися від вуайєризму на все життя – аби тільки Мін'ї так і не дізнався про це.
Те ж саме сталося і після того, як його востаннє спіймали за підгляданням у кімнаті відпочинку. Шок був таким сильним, що Чидзін ще довго не наважувався відкривати моніторинговий інтерфейс без серйозної потреби.
‘Це, мабуть, моя кара, – подумав він. – Небеса дають мені зрозуміти: якщо діяти всупереч совісті, неодмінно з’явиться диявол, що постукає у двері.’
— Чому мене ігноруєш? – Мін'ї перевернувся і м'яко поцілував його в лопатку. – Гаразд, більше не дражнитиму. Хіба тобі не цікаво, як я про це дізнався?
Звісно, цікаво. Просто він не хотів розмовляти з Мін'ї. Він був переконаний, що діяв обережно і не залишив жодних слідів, тож ніяк не міг збагнути, як той його викрив.
Якщо шукати пояснення, то єдине, що спадало на думку: Мін'ї теж за ним спостерігав. Інакше звідки б він узявся з такими знаннями?
Чидзін ледь помітно повернув голову, глянувши на нього з абсолютно незворушним виразом, але його погляд чітко передавав: “Викладай усе.”
Мін'ї лише всміхнувся, обхопив його за талію і легко перевернув до себе в обійми.
— Ти переїхав сюди пів року тому, так?
Чидзін без слів кивнув на підтвердження.
Перед його заселенням у квартирі робили ремонт. Такий шум неможливо було не помітити, тому цілком природно, що Мін'ї дізнався про нового сусіда.
— Спочатку я тебе не помітив, бо, чесно кажучи, мене не цікавлять справи громади, – сказав Мін'ї.
Чидзін це знав. Мін'ї завжди був відлюдькуватим і жодного разу не брав участі у місцевих заходах. Сам він теж не надто цікавився подібними подіями, але зазвичай не відмовляв, коли його запрошували працівники громади.
— Так було до кількох місяців тому, поки я не почав розслідувати махінації Ву Пена на фондовому ринку, – продовжив Мін'ї. – Слідчій групі не вдалося знайти нічого конкретного. Але з того моменту я помітив, що Ву Пен почав діяти проти мене. Можливо, він здогадався, що інформація просочується саме через мене.
У Чидзіна нарешті з’явилося бажання говорити. Він підняв підборіддя, поглянув на нього й запитав:
— І що далі?
— А далі я виявив, що хтось залазив у мій комп’ютер і встановив жучок у кабінеті. Після цього я почав уважніше стежити за своїм оточенням, навіть удома.
Чидзін усе зрозумів.
— І тому ти...
— Тому я помітив, що через дорогу дехто «спостерігає» за мною.
Мін'ї використав слово «спостерігає», бо на той момент не був упевнений у намірах Чидзіна. Він припустив, що той пов’язаний із Ву Пеном і займається стеженням за ним.
Це припущення мимоволі розвеселило Чидзіна.
— У мене є своя робота. З якого дива мені ще й за тобою стежити?
— Спочатку я навіть не знав, що ти працюєш, – сказав Мін'ї. – Коли я йшов на роботу, ти був удома. Коли повертався, ти теж був удома. Я думав, що ти взагалі не виходиш, і це тільки зміцнило відчуття, що сусід через дорогу справді стежить за мною.
Дорога на роботу у Чидзіна займала всього десять хвилин, і він щодня виходив рівно в один і той самий час. Натомість Мін'ї працював у місті, тож щоранку йшов раніше, а повертався пізно ввечері, природно, що він не заставав моменти, коли Чидзіна не було вдома.
— Але ж я переїхав більше ніж пів року тому. Хіба це тобі не здавалося дивним? – запитав Чидзін. – Навіть якби я був "очима" Ву Пена, я ж не міг стежити за тобою ще пів року тому, правильно?
— Я не був упевнений, чи сусід навпроти змінився, бо не звертав уваги, коли ти заселився, – Мін'ї підняв руку й ущипнув Дзян Чидзіна за щоку. – Просто якось я зрозумів, що через дорогу живе один цікавий тип, який, коли йому нема чим зайнятися, бере монокуляр і підглядає за мною.
Чидзін відмахнув його руку й пробурмотів із тінню провини:
— А ти сам не збоченець? Знав, що за тобою "стежать", і все одно спеціально ходив голий по квартирі.
— Бо цей тип через дорогу виявився досить цікавим, – посміхнувся Мін'ї. – У ті вихідні, коли я вперше зрозумів, що за мною стежать, я пішов у супермаркет за продуктами й випадково побачив, як цей "приватний детектив" допомагає сусідці донести молоко.
Мабуть, малася на увазі літня пані, яка живе позаду будинку Чидзіна. Її чоловік і діти мешкали окремо, тож він іноді допомагав їй по дрібницях.
Тон, яким Мін'ї розповідав про це, звучав так, наче він знаходив ситуацію кумедною.
Чидзін примружив очі, зітхнув і запитав:
— Що, приватним детективам заборонено допомагати сусідам носити молоко?
— Хіба це не дивно? – з усмішкою кинув Мін'ї. – Уяви собі: людину приставили стежити за кимось, а вона тим часом заводить добросусідські стосунки. До того ж ти навіть не помітив мене у супермаркеті. Ну який із тебе професійний детектив?
— І тоді ти зрозумів, що я не стежу за тобою? – уточнив Чидзін.
— Ні, – розсміявся Мін'ї. – Мені просто стало цікаво, тож я почав спостерігати за тобою. Ось чому, навіть знаючи, що за мною "стежать", я жодного разу не завісив штори.
Якби він це зробив, Чидзін не міг би його бачити. Але й сам Мін'ї тоді втратив би можливість спостерігати за тим, хто живе навпроти.
Щоб розібратися, що до чого, він залишав вікна відкритими, дозволяючи "невідомому спостерігачу" продовжувати гру в одні ворота.
Чидзін невдоволено пирхнув:
— Хоч спостерігати - спостерігай, але на біса було ще й влаштовувати ці спектаклі з голим торсом і фартухом?
Бо через це він думав, що зухвало користується можливістю, а насправді весь цей час сам потрапляв у пастку. Він навіть міг уявити, як у той момент, коли жадібно задивлявся на широку спину Мін'ї, той всміхався і спокійно перевертав на пательні стейки.
— Бо сусід через дорогу виявився не просто трохи цікавим, – усміхнувся Мін'ї. – Він виявився дуже цікавим.
— Це ще як? – Чидзін ніколи не вважав себе особливо цікавою людиною. Він майже не читав книг, мав пересічний смак у кіно, а якщо вже й було щось, чим можна похизуватися, то хіба що гарним почерком.
— Вродливий, – несподівано відповів Мін'ї.
Чидзін підняв брови й байдужим тоном кинув:
— Ох.
— А ще маленький добряк, який любить допомагати іншим, – продовжив Мін'ї.
— Кого це ти назвав маленьким добряком? – насупився Чидзін.
— У будь-якому разі я часто бачив, як ти допомагаєш сусідам, – пояснив Мін'ї. – І це здавалося дуже дивним. Не в'яжеться, що така людина могла б стежити за мною. Але тоді я був завантажений справами й просто не мав сил розбиратися.
— Сил розбиратися в тебе не було, а от на шпигунські ігри зі мною - знайшлися? – пирхнув Чидзін.
— Грати з тобою не виснажливо, а навпаки, приємно, – глянув на нього Мін'ї. – Це була моя єдина розвага в той період.
Чидзін одразу все зрозумів. Тоді Мін'ї явно перебував під щільним наглядом Ву Пена, постійно був напружений і лише вдома міг хоч трохи розслабитися.
— Ти справді отримуєш таке задоволення, дражнячи мене? – зітхнув Чидзін.
— Ще й яке, ти навіть не уявляєш, наскільки ти милий, – усміхнувся Мін'ї. – Буває, копаєшся у своєму дворі, а щойно я починаю тренуватися, одразу кидаєш усе і біжиш нагору, до вікна.
— З якого це дива я біг? – насупився Чидзін. – Я завжди йшов урочисто.
Мін'ї розсміявся. Слово "урочисто" явно вибило його з колії, і він довго не міг заспокоїтися, аж поки не почав задихатися від сміху.
— Потім я вирішив зв'язатися з Ґвань Веєм, щоб передати йому зібрані докази, але того ж дня Ву Пен дав мені пряму "попереджувальну" відповідь. У мене з'явилося відчуття, що щось станеться, тому я відразу після роботи пішов додому.
— Це було того дня, коли я повернувся з роботи і побачив, як ти займаєшся боксом, – підхопив Чидзін.
— Ага. Коли я побачив, як ти повертаєшся, то подумав, що ти ходив до Ву Пена.
Мін'ї тоді не мав часу копатися в біографії Чидзіна, тож просто вирішив, що той - безнадійний пішак, якого приставили стежити за ним. Йому навіть на думку не спадало, що сусід може бути банальним вуаєристом, шансів зустріти такого просто навпроти було надто мало. А враховуючи ситуацію з Ву Пеном, про таку можливість навіть не йшлося. Тому, навіть якщо Чидзін поводився так, ніби справді облаштовувався в цьому районі, Мін'ї сприймав це лише як частину гри.
— То ось чому ти того дня боксував так завзято. Тобі здалося, що я щойно звітував Ву Пену, і ти вирішив зігнати на мені свою злість?
— Угу, – підтвердив Мін'ї.
— То хто тут з нас милий, га? – нарешті знайшов привід ущипнути його за щоку Чидзін. – Накрутив собі цілу драму й ще й примудрився образитися на мене в односторонньому порядку.
— А потім сталася та ніч, – Мін'ї перехопив його зап'ястя, спритно змінюючи тему. – Я не очікував, що ти допоможеш мені. Це вибило мене з колії.
— Я добре ставлюся до своїх сусідів, чому б мені було не допомогти тобі?
Чидзін і гадки не мав, що його загадковий і чарівний сусід через дорогу насправді займався такими складними розумовими вправами.
— Тому після того я провів невелике розслідування і з’ясував, що ти взагалі не маєш жодного зв’язку з Ву Пеном, – підсумував Мін'ї.
Чидзін згадав, що після тієї ночі Мін'ї зник. Тепер стало зрозуміло, що він не зник повністю, а просто займався його минулим.
— Виходить, що сусід, який пів року живе навпроти мене, це завжди був ти. Ніякої підміни не було, – сказав Мін'ї. – Ти офіцер у в’язниці, раніше працював судовим стенографістом. У тебе немає судимостей, і твоїй родині не бракує грошей. Навряд чи ти міг укласти угоду з Пеном.
На мить він замовк, а потім підсумував:
— Це означає, що той, хто живе навпроти мене, зовсім не приватний детектив, а просто маленький збоченець, якому подобається за мною шпигувати.
— Кхм, – Чидзін ніяково відкашлявся, намагаючись перевести розмову. – Якби ти частіше спілкувався з працівниками громади, давно б знав, що сусід у тебе не змінювався.
— Вірно, – погодився Мін'ї, – але мені ліньки з ними говорити.
Раптом у Чидзіна виникла ще одна думка. Він уважно подивився на Мін'ї й запитав:
— Тобто ти ще до свого ув’язнення знав, хто я, але все одно продовжував дражнити мене у в’язниці?
Раніше, коли Чидзін пішов на побачення наосліп, а Мін'ї несподівано розкрив, що йому подобаються чоловіки, він не міг зрозуміти, як себе видав. А тепер все стало на свої місця: Мін'ї давно знав, що він за ним стежить. Якби Чидзін не цікавився чоловіками, навіщо б він, ледве стримуючи хвилювання, біг нагору, щоб таємно дивитися, як той займається боксом?
Коли Мін'ї проходив психологічне тестування, він запитав у нього, чи подобається йому робити це в темряві. Це теж був натяк, адже вуаєристи люблять ховатися в тіні.
До цього додавалися полуничний джем, близькість їхніх будинків, виявлення камер у кімнаті відпочинку, заява про те, що він ексгібіціоніст, а також повторення сцени з оголеним фартухом буквально щойно...
Мін'ї весь цей час дражнив Чидзіна, просто той не одразу це зрозумів.
— У в’язниці нудно. Якщо не тебе, то кого мені ще дражнити?
— Фантастично, – процідив крізь зуби Чидзін, сідаючи. – Я зараз знайду керівника в’язниці й доб’юся, щоб твої особливі привілеї скасували.
Мін'ї знову обійняв його.
— Насправді спочатку я не планував сідати у в’язницю.
— У тебе ж не було вибору, – відповів Чидзін. – Ти програв гру, і це був єдиний вихід.
— Це був не єдиний варіант, – заперечив Мін'ї. – Я міг тимчасово зникнути, знайти спосіб зібрати докази або найняти професійного адвоката, щоб Пену було важче мене підставити. Одним словом, тоді у мене було чимало варіантів. Здаватися й заходити в цю гру на таких умовах я навіть не розглядав.
— Тоді чому передумав? – запитав Чидзін.
— Через тебе. – Мін'ї подивився на Чидзіна. – Дізнавшись про тебе більше, я раптом поглянув на все інакше й вирішив, що поруч із тобою буде безпечно.
— Ти… – Чидзін завмер. – …вважав, що я тобі допоможу?
— Мм, – підтвердив Мін'ї. – Я думав поступово розповісти тобі, що не скоював цього злочину, але не очікував, що ти знайомий із Ґвань Веєм. Це суттєво полегшило мені справу.
І справді. Чидзін був тією людиною, яка ладна допомагати іншим. Якби він дізнався, що Мін'ї звинувачений несправедливо, то неодмінно шукав би способи допомогти йому.
Замість того, щоб знову опинитися в пастці під час втечі, збирати докази в статусі втікача чи відкрито протистояти Пену через адвоката, Мін'ї вирішив зробити крок назад, щоб потім просунутися вперед. Переховуючись у в'язниці, він принаймні мав когось, хто міг йому допомогти. Він не боровся наодинці.
Чидзін стиснув губи й невдоволено сказав:
— Виходить, потрапити до в'язниці було частиною твого плану.
— Я наважився на це тільки тому, що ти був там, – відповів Мін'ї. – Нормальні люди не так легко миряться з ув'язненням, чи не так?
‘Прошу, ти ж ненормальний…’
Раптом Чидзін про щось згадав і запитав:
— І де ж ти сховав докази?
Мін'ї не відповів. Замість цього він поцілував Чидзіна в губи й промовив:
— Коли почнемо наступний раунд?
