Щойно Мін'ї пішов, Чидзін попрямував до Лво Хая, щоб обробити рану на кутику губ.
Він і не збирався приховувати її, адже пізніше все одно обідав би з Лво. Та й навіть якби хотів, це було б неможливо.
Проте раптом його осяяло. Спершу він подумав, що Мін'ї вкусив його в пориві гніву, але, озираючись назад, усвідомив – цей розважливий покидьок явно клявся в суверенітеті над ним.
Ще годину тому, коли вони були в медпункті та змінювали пов’язки, губи Чидзіна залишалися неушкодженими. І ось тепер кутик губ палав яскраво-червоним від свіжої крові. Не було жодного шансу, що Лво не зрозуміє, що сталося.
Однак реальність довела, що Чидзін переоцінив Лво. Ні, точніше, усе пішло не так, як передбачав Мін'ї.
Лво схрестив руки на грудях, сперся на край столу та суворо глянув на Чидзіна.
— Джен Мін'ї тебе... примусив?
Почувши таке припущення, Чидзін не стримав посмішки – і миттю зойкнув від болю. Він одразу ж її стримав, недбало відкинув ватний диск і, замість відповіді, запитав:
— Ти справді вважаєш, що таке можливе?
З огляду на характер Чидзіна, якби він дійсно вважав, що Мін'ї його примусив, то зараз у медпункті сидів би саме Мін'ї.
— То що сталося з твоїми губами? – Лво, як і раніше, не думав у цьому напрямку.
— Він вкусив мене від злості, – Чидзін відповів прямо. – А хто тобі винен, що згадав про той одеколон у його присутності?
Два прості речення, але інформації в них було більше, ніж Лво міг одразу переварити. Вираз його обличчя змінився до невпізнання. Він довго мовчав, а тоді, нарешті, сказав:
— Ти і він… справді?
— Мм, – Чидзін відповів так само легко, ніби йшлося про погоду.
Їхні робочі місця розташовувалися навпроти, тому приховувати це від Лво було б клопітно. До того ж той завжди надто переймався його особистим життям – тепер принаймні турбот стане менше. А ще це слугуватиме нагадуванням: надалі слід ретельніше добирати слова.
Звісно, саме це було головним.
Якщо Лво знову ненароком зачепить Мін'ї, то розгрібати наслідки доведеться Чидзіну.
— Тобто ти не послухав моєї поради, – зітхнув Лво. – Він аферист. Твоє світосприйняття втекло разом із п’ятьма почуттями?
Чидзін не міг його звинувачувати, зрештою, Лво хвилювався за нього навіть більше, ніж за Ю Ґвана.
— Ти мені віриш? – запитав він. – Він не аферист.
— Хіба мало хто з ув'язнених твердить, що їх підставили?
— Він мій сусід.
Лво Хай миттю заціпенів.
— Сусід?
Чидзін коротко виклав йому суть, пропустивши зайві деталі. Лво замовк, переварюючи почуте, ніби не знав, з чого почати. Нарешті він видав єдине питання:
— То Джен Мін'ї справді не погана людина?
— Я йому вірю.
Лво не був упертим дурнем. Якщо Чидзін готовий ручатися за нього, доведеться переглянути своє ставлення до Мін'ї. Він приречено зітхнув:
— Втім, я і так бачу, що він тобі дуже подобається.
Чидзін не заперечив. Лво і гадки не мав, наскільки сильно його тягне до Мін'ї. Тієї ночі, коли він грубо притягнув його до себе і поцілував, це була не просто миттєва слабкість перед спалахом бажання, а вибух почуттів, які він довго в собі придушував.
— І що він збирається робити далі? — запитав Лво.
— Вийти звідси якомога швидше, напевно, – відповів Чидзін. Він не сумнівався, що Мін'ї зробить усе можливе, щоб скоротити свій термін, але це не справа одного дня. Доведеться йти крок за кроком.
Лво насупився, ніби раптово пригадав щось підозріле.
— Це якось пов’язано з Ю Ґваном? Останнім часом він постійно тиняється біля тебе.
На це було важко дати однозначну відповідь. Втручання Ю Ґвана було мінімальним, та він навіть досі не знав, ким насправді є Ґо.
Чидзін ще обмірковував, що сказати, коли до медпункту раптом забіг Ю Ґван – саме той, про кого вони тільки-но говорили. У руках він стискав мітлу.
— Офіцере Дзян, ви теж тут?! – Він, мабуть, не очікував побачити його в медпункті, бо очі його одразу спалахнули. – Ви вже читали рефлексію, яку написав Стара Дев’ятка?
— Яка ще рефлексія? – запитав Лво.
— Шен змусив Дев’ятку написати рефлексію на три тисячі слів. Спочатку той відмовлявся, але Шен підняв перед охоронцями його давні витівки, і йому продовжили термін ізоляції ще на тиждень. А якщо й далі б не писав, то строк подовжувався б безкінечно. Тож Дев’ятка здався, і тепер копії його рефлексії висять на всіх інформаційних дошках.
— Таке взагалі можливо? – Чидзін ледве стримав сміх. Він уявив, як було б принизливо, якби в школі його твори розвішували по всіх стінах.
— Шен вчинив жорстко, – зазначив Лво. – Він просто знищує Дев’ятку.
— І правильно робить! – Ю Ґван був у захваті. – Тепер усі з нього глузують.
— Але ти краще не встрявай у цей цирк, – попередив Лво.
— Та розслабтеся, лікарю Лво, я з ними і так не воджуся, – серйозно відповів Ю Ґван, а потім звернувся до Чидзіна – До речі, офіцере Дзян, останнім часом на біржі сильні коливання. У вас немає думок з цього приводу?
Він лукаво зіграв бровами, явно натякаючи, що користувачі форуму з нетерпінням чекають появи Бога Ґо.
Але Чидзін був повним нулем у біржових справах. Він міг прикинутися Богом Ґо, але не міг говорити його словами. Уже збирався відмахнутися кількома загальними фразами, та Лво випередив його:
— Які ще можуть бути думки? Він узагалі не займається акціями.
Брови Ю Ґвана насупилися, а в очах читалося: «Ти кажеш дурниці».
— Як це Офіцер Дзян не займається акціями? У тебе якесь хибне уявлення про нього?
Лво спочатку недбало спирався на свій стіл, але, почувши слова Ю Ґвана, миттю випростався і холодно наказав:
— Іди сюди.
Ю Ґван одразу знітився, поплентався до Лво, бурмочучи собі під ніс:
— Та я просто кажу, як це Офіцер Дзян не займається акціями? Правда ж, Офіцере Дзян?
Чидзін і сам не знав, що на це відповісти. Він лише почув, як Лво продовжив:
— Я знаю його вже багато років. Невже я не помітив би, якби він займався акціями? У його родини є персональний фінансовий консультант. Думаєш, йому це потрібно?
Почувши це, Ю Ґван розгублено кліпнув. Чидзін ніяково почухав потилицю:
— Піду подивлюся, що там Дев’ятка написав у своєму рефлексійному есе.
Оголошувальна дошка на другому поверсі висіла біля сходів. Три тисячі слів від Дев’ятки займали три аркуші формату А4 і вирізнялися на тлі інших повідомлень.
Чидзін зосереджено вчитався в текст. Було неважко уявити, скільки зусиль доклав Дев’ятка, пишучи це есе: він навіть зізнався, що в дитинстві крав гроші. Кожне слово пронизувала зневага до себе – він називав себе покидьком, не вартий зватися людиною.
Треба визнати, що написано було добре. Принаймні, зміна його ставлення відчувалася доволі виразно.
Але, коли Чидзін перевів погляд на рішучий підпис наприкінці, його раптом осяяло: якщо Дев’ятка насправді не розкаявся, то, ймовірно, таїть на Шена глибоку образу.
***
Після обіду Чидзін зайшов у роздягальню, щоб забрати телефон. Перед цим він надіслав Ґвань Вею повідомлення, доручивши йому перевірити інформацію, що була в його руках.
Вони перекинулися кількома фразами, після чого Чидзін вимкнув телефон і повернувся до бібліотеки.
Ближче до полудня в’язні почали поступово сходитись. Багато хто обмінювався звичними привітаннями, але сьогодні всі розмови крутилися навколо розкаяння Дев’ятки.
З їхніх виразів обличчя було зрозуміло, що вони насолоджувалися виставою. Очевидно, цього разу Дев’ятку поставили на місце як слід.
Усі знайомі обличчя були на місці, і за кілька хвилин бібліотеку огорнула звична тиша.
Та було щось дивне – Мін'ї зник у невідомому напрямку.
Чидзін весь час поглядав на годинник. Коли стрілка дійшла до дванадцятої тридцяти, Мін'ї так і не з’явився. Роздратований, він кинув погляд у вікно й несподівано побачив його у дворі. Мін'ї стояв у кутку, розмовляючи з Шеном.
Шен щось говорив, а Мін'ї байдуже кивав. І в ту ж мить, ніби відчувши погляд Чидзіна, він раптово підвів голову, подивився в бік бібліотеки й беззвучно промовив: Чекайте на мене.
Чидзін відвернув погляд, не виказавши жодної емоції, але дратівливість у його серці трохи відступила. Проте незабаром він знову не втримався і поглянув у вікно, лише щоб побачити, що Мін'ї все ще слухає розповіді Шена, мов той доповідав про свій прогрес.
Невідомо чому, але Чидзін раптом відчув, що Мін'ї, ймовірно, стане королем в’язниці, якщо він не піде.
— Ти не можеш тримати свого коня на прив'язі? – голос принцеси раптово проник у його роздуми, перервавши їх. Він ледве зрушив погляд у бік принцеси і відповів:
— А ти не можеш тримати свого чоловіка на прив'язі?
Вони так довго балакають, твій чоловік все ще тримає Мін'ї.
Принцеса, здається, не очікував, що Чидзін так відкрито проявить свою власницьку зацікавленість до Мін'ї, і в його очах миттєво з’явилася грайливість. Він влаштувався на столі, нахилившись до Чидзіна, і шепнув:
— А Джен Мін'ї справді знизу?
Чидзін відрізав:
— Яка тобі різниця?
— Коли минулого разу ти наказав мені стежити за Дев'яткою, – сказав принцеса, – я влаштував так, щоб вийти в душ у той самий час, коли і вони.
Принцеса перебував у камері в блоку B, а Мін'ї і Дев’ятка – в блоці A. Зазвичай вони не потрапляли до душа одночасно.
— В нього дійсно... великий, – Принцеса навмисне затягнув останні слова, вимовивши їх з особливою чіткістю. – Я тепер менш впевнений, що він - знизу. Якщо такий, як він знизу, то це буде "безглузде марнотратство природних ресурсів."
— Ти… – у Чидзіна раптом ніби трохи заклинило мозок. – Ти навіть знаєш, як використовувати ідіоми?
Принцеса підняв брови з незадоволенням:
— Ти що, думаєш, я не ходив до початкової школи?
Гаразд, це не головне.
Чидзін змусив себе зберегти спокій.
— Ти мився з Джен Мін'ї?
— Так, того дня, коли Дев’ятка пустився берега. Ти ж наказав мені стежити за Дев’яткою, і вони мали спільний час для душу.
Почувши це, Чидзін на мить завмер, і лише довго після цього усвідомив реальність – принцеса бачив Мін'ї оголеним.
Як він взагалі не подумав про це раніше?
В’язні миються в великій бані. Кожен може побачити іншого без одягу. Це означало, що всі в’язні, які користуються тим самим часом для душу, що й Мін'ї, могли бачити його інтимні частини.
Це цілком звична річ. Як на публічному басейні, всі мимоволі порівнюють розміри, коли переодягаються у роздягальні.
Так. Це цілком нормально.
Чидзін постійно заспокоював себе, але його розум був на межі вибуху.
Це те, що бачили вже так багато людей. А він, спостерігач, що цілий рік стежив за Мін'ї, так і не побачив цього.
Так. Бачили всі. Але не він.
— Справжнє свято для очей, lucky*~
*Так-так, принцеса сказав lucky, тобто пощастило.
Принцеса ще й підливав масла у вогонь. Чидзін придушив розгнівану хвилю, що спалахнула в ньому, і холодно відповів:
— Ти ще й англійською вмієш говорити, ага.
— Звісно. – Принцеса закотив очі. – Я середню школу закінчив.
— Я ж просив тебе стежити за Дев’яткою, – Чидзін вилаявся крізь зуби, – а не на Мін'ї зиркати.
— Штука Дев’ятки мала й потворна, що на неї дивитися. – Принцеса посміхнувся, дивлячись на Чидзіна. – Ого, наш офіцер Дзян заздрить?
Чидзін не заздрив. Він був розлючений.
