В пам’яті Чидзіна, Мін'ї рідко виглядав засмученим.
Коли Мін'ї запропонував навчити його торгувати акціями, а він відповів, що саме через біржові махінації той і потрапив до в’язниці, настрій у Мін'ї помітно зіпсувався.
Згодом, у кімнаті відпочинку, коли один із ґвалтівників спробував скористатися його беззахисністю, Мін'ї вибив тому зуб, і причиною цього був поганий настрій.
Але і в першому, і в другому випадку Мін'ї був радше примхливий, аніж справді роздратований. Проте зараз Чидзін виразно відчував, що це вже не просто зміна настрою. Мін'ї був по-справжньому злий.
— Ти мене слухаєш? – запитав Чидзін.
З моменту, коли вони повернулися з медпункту до бібліотеки, обличчя Мін'ї залишалося абсолютно беземоційним. Навіть коли Чидзін дочитав уголос усі новини на екрані, той не виказав жодної реакції.
Зазвичай у відповідь на таке запитання Мін'ї мав би коротко відказати «Слухаю», бо він завжди міг одночасно виконувати кілька справ.
Але цього разу він навіть не намагався зберегти звичний вигляд. З холодною відстороненістю просто виплюнув два слова:
— Не слухаю.
Зрозуміло. Не лише злий, а ще й ображається.
Чидзін кинув погляд на годинник. Було вже майже 9:40. У цей час він зазвичай уже випроваджував Мін'ї з бібліотеки, але зараз, розуміючи, що перед ним сидить жива порохова діжка, він не наважувався її підпалювати. Замість того він тихо видихнув і вирішив запитати прямо:
— Ти злишся?
— А не видно? – Мін'ї нарешті перевів на нього погляд, наче тільки й чекав, коли Чидзін поставить це запитання.
Ця реакція була одночасно і дратівливою, і смішною.
Мін'ї мав дуже гострий розум, та коли злився, всі його почуття ставали очевидними, ніби були написані у нього на лобі. Чидзін навіть легко уявив собі, що якби Мін'ї колись узяв участь в олімпіаді і посів лише друге місце, то неодмінно сидів би десь збоку, надувши щоки, поки хтось не підійшов би його заспокоїти.
— Через одеколон? – В очах Чидзіна спалахнув хитрий вогник. Його обличчя залишалося спокійним, коли він неквапливо промовив, – Здається, те, який одеколон я використовую, не має до тебе жодного стосунку, чи не так?
— Дзян Чидзін. – Мін'ї насупився, його голос набув жорстких ноток. – Ви взагалі знаєте, що означає слово «розійтися»? Якщо ви більше не разом, то чому досі користуєтеся одеколоном, який вам подарував колишнього хлопець?
Чидзін не пригадував, щоб Мін'ї коли-небудь вимовляв його ім’я так різко. Де подівся той холоднокровний стратег? Де подівся майстер гри на випередження? У цю мить перед ним був лише розлючений бабак, що роздувся від обурення і майже верещав.
— Тобто я маю перестати користуватися ним лише тому, що ми розійшлися? – Чидзін став вкрай роздратованим, але на обличчі досі панував незворушний спокій. – До того ж, ти сам колись сказав, що цей аромат дуже унікальний.
Мін'ї, очевидно, пригадав свої слова, глибоко вдихнув, і в нього ледь помітно сіпнулася вена на скроні.
— Тобто вся моя спальня зараз просякнута запахом одеколону вашого колишній хлопець?
— Саме так, – цього разу Чидзін не витримав і хрипло засміявся. – Мін'ї, ти завжди такий милий, коли ревнуєш?
Раніше він і уявити не міг, що цей чуттєвий, розважливий чоловік, що мешкав по сусідству, виявиться таким у моменти гніву. Так само, як і друкарські помилки, яких припустився Ґо, він здавався холодним і відстороненим величним Богом, але насправді був тим, хто навіть не міг відрізнити написання "фонд" та "куряче м'ясо".
— Милий? – Обличчя Мін'ї вкрилося крижаною маскою. – Ви не бачите, що я злюся?
— А через що тобі злитися? – Чидзін ледве стримував посмішку, що кортіла вислизнути на губи. – Я самотній. Що тобі до мого одеколону?
— Самотній? – Мін'ї примружив очі, у його голосі почулася прихована загроза. ‐ Повторіть ще раз.
— Я само… ммф…
Далі він не встиг договорити, бо Мін'ї раптово притиснув його до стіни у сліпій зоні камер і вп’явся губами в його уста. Але цього разу це було не так ніжно – його зуби різко зімкнулися на губі, залишивши на ній укус.
Чидзін рефлекторно відштовхнув його і провів великим пальцем по куточку губ, відчуваючи гострий біль. Коли він відняв руку, на пальці залишилася крапля крові.
— Ти що, пес? Кусаєш, як тільки розізлишся?
— Радійте, що я досі у в’язниці. – Мін'ї, здається, трохи заспокоївся після укусу, і його роздратування помітно вщухло. – Інакше можете забути про те, щоб вставати з ліжка цілу ніч.
Зміст його слів був надто очевидним. У Чидзіна мимоволі загорілися вуха, а уява миттєво заповнилася зовсім недоречними картинками.
Він і не збирався сваритися з Мін'ї, тому просто витягнув серветку, обережно витер кров з губ і подивився на нього.
— Слухай, хочу тебе щось запитати.
— Що?
— Я тобі подобаюсь?
Після тієї ночі, коли між ними спалахнула іскра, ця думка знову і знову виникала в голові Чидзіна. Він не міг повірити, що Мін'ї нічого до нього не відчував, не після того, як той цілував його з такою пристрастю.
Однак щоразу, коли ця думка приходила йому в голову, його охоплювало сильне відчуття нереальності.
Адже це була людина, за якою він раніше стежив. Людина, від якої він усіма силами намагався триматися подалі, щоб викорінити в собі цю дивну звичку – підглядати за ним. Вони навіть ніколи не перетиналися по-справжньому, і раптом їхні стосунки зайшли настільки далеко?
Минули вихідні, а Чидзін усе ще не міг укласти це в своїй свідомості. Проте він також відчував, що не помиляється у своїх припущеннях. А тепер, коли він бачив, як Мін'ї відкрито ревнує, його впевненість лише зросла, і він без коливань озвучив питання, що давно вертілося у нього на язиці.
Він думав, що Мін'ї хоча б на секунду завмре від несподіванки й не поспішатиме відповідати. Але, всупереч його очікуванням, той навіть не зробив паузи. Він лише злегка насупив брови і спокійно глянув на нього:
— А ви хіба не здогадуєтеся?
Спершу серце Чидзіна стислося. Його рефлекторна реакція була такою, ніби Мін'ї просто насміхається над ним, висміює його почуття, робить його дурнем за те, що він взагалі сприйняв усе серйозно.
Але потім, на секунду замислившись, він усвідомив, що це не схоже на насмішку. Навпаки, це було досить пряме зізнання, просто у властивій Мін'ї манері – з натяками, вивертами й обхідними шляхами.
Це було в його стилі. Мін'ї любив говорити загадками, обігрувати свої думки непрямими висловами. І будь-хто менш кмітливий міг би легко пропустити сенс його слів, не побачивши прихованого значення.
— Це я ініціював розрив з Лво Хаєм. – Чидзін повільно зім’яв у пальцях серветку, а потім кинув її у смітник біля своїх ніг. Його голос звучав байдуже, ніби мимохідь. – Надалі зміню одеколон.
Якщо Мін'ї воліє говорити натяками, то він теж піде тим самим шляхом.
Очевидно, Мін'ї одразу зрозумів підтекст сказаного. Усі сліди роздратування на його обличчі випарувалися, ніби їх і не було. Він повільно підвів брови, і в його очах з’явився ледь помітний блиск самозадоволення.
— Я виберу вам новий.
— Мм, – неохоче погодився Чидзін. Більше не бажаючи затримуватися на темі парфумів, він вирішив змінити напрям розмови. – До речі, Ґвань Вей учора приходив до мене. Хотів зустрітися з тобою, але так і не зміг.
— Він зловив крота, – Мін'ї, здається, зовсім не здивувався, немов давно передбачав такий розвиток подій. – Вам більше до вподоби лісові чи східні аромати?
— Лісові, мабуть, – машинально відповів Чидзін, не встигнувши замислитися, але швидко повернувся до головної теми. – Він сказав, що ти надав йому чимало інформації. Вона вся була правдивою, чи серед неї траплялися і дезінформаційні вкиди?
— Вся інформація була правдивою, – без тіні сумніву відповів Мін'ї. – У бібліотеці є книги про парфумерію?
— Ні, – відповів Чидзін, вдивляючись на Мін'ї з ледь помітною підозрою. – Але звідки ти знаєш стільки інсайдерської інформації?
— Бо А-Ґван допоміг мені зламати електронну пошту Ву Пена, – недбало кинув Мін'ї. – Коли я вийду, сам підберу вам парфуми. А поки вам взагалі заборонено користуватися будь-якими ароматами.
— Все, стоп, припини!
Чидзін підняв руку, змушуючи Мін'ї замовкнути. Він чудово знав, що не міг виграти в Мін'ї у швидкому словесному поєдинку, де той миттєво змінював тему, змушуючи співрозмовника губитися у вирі несподіваних деталей.
— Ю Ґван … допоміг тобі… зламати пошту твого боса?
Чидзін нарешті зрозумів, що все складається в досить логічний, хоча й божевільний, пазл. Не дивно, що Ю Ґван постійно запитував його, що робити далі після того, як упізнав його як Ґо, і наполягав, щоб він узяв його з собою, якщо вони з Мін'ї щось задумали. Судячи з усього, це було наслідком того, що раніше він отримував від Ґо певні доручення і звик виконувати подібні завдання.
А потім, коли Мін'ї посадили, Ю Ґван, очевидно не маючи кращого заняття, вирішив взламати урядовий сайт. У результаті його також заарештували й ув’язнили.
— Кілька місяців тому я дізнався, що Ву Пен маніпулює фондовим ринком, але не мав достатньо доказів, щоб це довести. Випадково на одному з форумів я познайомився з А-Ґваном, хакером, і вирішив попросити його перевірити електронну пошту Ву Пена. Завдяки цьому я й дізнався багато цікавої інформації.
На цьому Мін'ї замовк. Чидзін уже добре знав цю його манеру – замовкати в найбільш напружені моменти, змушуючи співрозмовника самому випрошувати продовження. Тому він, не вагаючись, запитав:
— І що було далі?
— Незаконно отримані докази не мають сили в суді. Все, що я міг зробити, - це скласти аналіз підозрілих біржових транзакцій і написати анонімний лист.
— Тобто, якщо я правильно розумію, – Чидзін здивовано підняв брови, – слідчий відділ уперше звернув увагу на фінансові махінації HX Management саме завдяки твоєму листу?
— Саме так, – підтвердив Мін'ї. – Проте я недооцінив Ву Пена. Він був обережним і заздалегідь подбав про шляхи відступу. Щойно він щось запідозрив, то миттєво знищив усі докази.
— Розслідування не дало жодних результатів, і ти вирішив передати зібрані тобою зачіпки, а саме вміст електронної пошти Ву Пена, Ґвань Вею, щоб він зміг провести власну перевірку. Але саме в цей момент на тебе напали.
Чидзін уважно слухав Мін'ї і, склавши в голові всі пазли, усвідомив, що з самого початку вся ця історія почалася саме з Мін'ї.
— У мене є не тільки його електронна переписка, – продовжив Мін'ї. – У мене також є записи розмов Ву Пена з менеджерами інших компаній.
Це був перший раз, коли Мін'ї прямо визнав, що у нього справді є якісь зачіпки. Чидзін звузив очі й підняв брови:
— Ти ж сам казав, що у тебе немає жодних доказів.
— Я ніколи такого не казав, – спокійно знизав плечима Мін'ї. – Я лише сказав, що вони не при мені.
Усіх засуджених при переведенні до в'язниці піддають ретельному обшуку, не залишаючи жодної можливості пронести з собою щось із зовнішнього світу.
Чидзін запитав, не надто сподіваючись на відповідь:
— А якщо те, що ти сховав, знайдуть? Не боїшся?
— Ні, – коротко відповів Мін'ї, ніби це питання навіть не варте було роздумів. А потім, не даючи Чидзіну можливості продовжити цей напрям розмови, змінив тему, – До речі, ми взагалі збираємося обговорювати той напад на мене?
Чидзін зітхнув. Це був типовий маневр Мін'ї. Щоразу, коли розмова заходила на тему доказів, він майстерно переводив її в інше русло. Чидзін чудово знав, що витягнути з нього інформацію силою не вийде, тому довелося підлаштовуватися під гру.
— А що тут обговорювати?
Він не став озвучувати очевидне. Вікно Мін'ї виходило прямо на його квартиру, тож обидва розуміли без слів, хто саме тієї ночі його попередив.
Ба більше, той факт, що Мін'ї неодноразово згадував запах парфумів у його спальні, був прямим доказом того, що він давно все знав.
— Якщо взяти до уваги ще й той випадок у душовій, то ви врятували мене вже двічі, – задумливо пробурмотів Мін'ї, погладжуючи підборіддя, ніби зосереджено обдумуючи щось важливе. – За традицією, я повинен віддати вам своє тіло.
— Не варто, – байдужим тоном відповів Чидзін. – У цій в'язниці всі й так знають, що ти мій коханець-пасив.
Мін'ї всміхнувся, не виправляючи Чидзіна. Здавалося, що його увага зосереджена не на самій позиціїі, а на одному-єдиному слові – «мій».
— Що ти збираєшся робити далі? – повернув розмову назад Чидзін. – Ґвань Вей усе ще чекає, щоб ти показав йому шлях.
— Він, мабуть, дуже зацікавився цими уривками інформації, чи не так? – задумливо промовив Мін'ї. – Просто дайте йому можливість розібратися в них, хай сам досліджує, а коли знайде щось справді суттєве, нехай тоді приходить до мене.
— Ти не збираєшся дати йому ті зачіпки, які маєш сам? – здивовано перепитав Чидзін. Для нього це було нелогічним. Якщо порівнювати з усією тією мішаниною, яку зараз розплутував Ґвань Вей, то справа самого Мін'ї мала б для нього значно більший пріоритет.
Проте, щойно ці слова злетіли з його вуст, він одразу ж усвідомив справжню причину такої поведінки Мін'ї.
— Ти перевіряєш, чи справді він викрив крота?
— Це одна з причин, – спокійно відповів Мін'ї. – Але є ще й інша. Перш ніж довіритись йому, мені потрібно переконатися, наскільки він вправний у тому, що робить.
Чидзін одразу зрозумів, що це – точнісінько та сама ситуація, що й зі Сю Шеном.
Мін'ї ніколи не втягав людей у свої справи бездумно, не переконавшись у їхніх здібностях. Лише коли він був упевнений, що людина справді варта довіри, він міг розглядати її як потенційного союзника.
Якщо говорити відверто, не кожен може зіграти в гру Мін'ї.
Він погодився допомогти Шену лише тоді, коли переконався, що той має достатньо широкий та добре розвинений зв’язок. Тепер те саме відбувалося і з Веєм. Йому потрібно було довести, що він уміє працювати з розслідуваннями, що він дійсно має хист і навички для такої справи. Лише після цього Мін'ї буде готовий передати йому усі необхідні зачіпки, які допоможуть завершити справу та забрати собі всі заслуги.
Мін'ї вже підкинув Вею кілька реальних відомостей, проте не надав доказової бази. Це було зроблено з розрахунком. З одного боку, це дало можливість Вею виявити крота у власному підрозділі. А з іншого, коли той піде далі та почне глибше розслідувати справу, він зможе остаточно переконатися, чи справді спіймав справжнього зрадника.
Це було навіть більше, ніж просто вбити двох зайців одним пострілом.
Мін'ї перебував у в’язниці, але, попри це, продовжував керувати ходом справи, направляючи її в потрібне русло.
І тут у Чидзіна несподівано з’явилася нова думка.
— Скажи, якщо все саме так, то чому ти від самого початку відмовився зустрічатися з Ґвань Веєм?
— Спочатку я не планував, щоб друга гра почалася так швидко.
— Тоді чому зараз?
— Через вас.
Мін'ї простягнув руку й легенько ущипнув Чидзіна за щоку.
— Ви змінили мою думку. Хоча ви й казали, що вирішувати мені, але цей жест, принаймні, показав, що ви вважаєте Ґвань Вея хорошою людиною. А розповівши мені про ситуацію з Сю Шеном, ви дали зрозуміти, що з ним можна мати справу. Якби не ви, все б не склалося так гладко.
Якщо подивитися з цього боку, саме Чидзін допоміг Мін'ї знизити рівень складності, прискоривши його підготовку до другої гри.
Чидзін і гадки не мав, що його роль настільки впливова. Він ніяково відмахнув руку Мін'ї, намагаючись применшити свою участь:
— Це просто випадковості.
— Можливо.
Мін'ї відповів без заперечень, а потім, ніби ні з того ні з сього, покликав:
— Дзян Дзян.
— Га? – Чидзін насупився. – Як ти мене назвав?
— Не подобається? Тоді Дзін Дзін.
— Офіцер Дзян, – виправив його Чидзін. Цей хлопець справді не проти скористатися нагодою, щоб зайти далі. Що, пліток про них ще недостатньо?
— Оу, – байдужо протягнув Мін'ї, але, на диво, не заперечував. – Офіцере Дзян, хочете, щоб мене випустили раніше?
Було б брехнею стверджувати, що він цього не хотів. Урешті-решт, Мін'ї опинився у в'язниці несправедливо. Жодна розсудлива людина не побажала б комусь стати жертвою несправедливості. До того ж, коли Мін'ї вийде на свободу, Чидзін зможе нарешті замінити весь той брудний "непотріб" у своїй голові на справжні "скарби"...
Кхм. Об'єктивно кажучи, його бажання не мало значення. Він не суддя: рішення залежало не від нього.
— Це не має значення, – холодно відрізав Чидзін. – Коли настане час, тебе звільнять.
— Он як?
Мін'ї уважно подивився на нього, наче вже давно бачив його наскрізь, а потім з явним задоволенням вимовив лише одне слово:
— Лицемір.
