За вихідні спекотне літо нарешті зустріло рясну зливу, що змила багатоденні задухи.
Безперервний перестук дощу став ідеальним фоновим звуком для читання. Чидзін відклав книгу “Основи ґо” і пішов на кухню приготувати собі чашку хризантемового чаю, щоб зняти втому.
Попри те, що Чидзін працював бібліотекарем, він насправді не часто брався за книжки. Тепер, коли в ньому раптово прокинувся новий інтерес, він зрозумів, що засвоювати знання вже не так легко, як у студентські роки.
Правила гри ґо здавалися простими на перший погляд, але безліч тактичних нюансів аж розривали мозок. Чим більше Чидзін вникав у гру, тим сильніше відчував, що вона ідеально пасує до характеру Мін'ї.
Він читав, робив паузи, відпочивав. Так пройшла половина вихідних під звуки крапель дощу. Чидзін збирався провести ці два дні, не виходячи з дому, та в неділю після обіду його плани порушив дзвінок Ґвань Вея.
— Серйозний інцидент стався минулого тижня у в'язниці?
У невеликій кав’ярні неподалік житлового комплексу Вей, який приїхав прямо з в'язниці, випромінював відверте зацікавлення.
— Досить серйозний. Один з ув’язнених влаштував підпал, щоб спричинити хаос, – відповів Чидзін. – Тепер в’язниця запровадила тижневу ізоляцію: жодних відвідувань і листування.
Новини про пожежу у в’язниці широко розійшлися, навіть потрапили в місцеві заголовки. Однак про ізоляцію ніхто офіційно не повідомляв, тож не дивно, що Вей не знав про це.
— Невчасно все це… – Вей зробив ковток кави, виглядаючи роздратованим. – Я якраз збирався поговорити з Мін'ї, але тепер зрозуміло, чому мене одразу відправили назад.
— Навіщо тобі Мін'ї?
— Коли я бачився з ним востаннє, ми говорили про мій підрозділ, і він підказав мені одну річ. Сказав, що варто вкинути кілька фальшивих інформацій, і простежити за коливаннями фондового ринку, щоб виявити крота.
— Коливання фондового ринку? – Чидзін напружився.
— Торгівля акціями - це війна інформації. Будь-які позитивні чи негативні новини можуть вплинути на ринок, – пояснив Вей. – Мін'ї проаналізував для мене можливі наслідки кожної дії. Я почекав, і тепер нарешті знайшов крота.
— Всього лише по коливанням акцій? – Чидзін не міг у це повірити.
— Так, всього лише по коливанням акцій, – зітхнув Вей. – Однією з фальшивих інформацій було те, що в мене є докази розкрадання держкоштів коханкою директора ради ABC Technologies. Не довго минуло, як хтось почав масово позбуватися акцій компанії.
— Бо очікував падіння ціни?
— Саме так, – кивнув Вей. – Це ненормальна поведінка, адже нещодавно прийняті політики якраз сприяють технічному сектору, а їхні акції раптом пішли вниз. Отже, хтось маніпулює ситуацією зсередини.
ABC Technologies… Чидзін раптом збагнув, чому ця назва йому знайома. Хіба не їхня група нещодавно навідувалася до в’язниці?
Згадалися слова Мін'ї, сказані містеру Дуну того дня в полуничній теплиці. Ведучи подумки паралелі, він запитав:
— Ти ж не думаєш, що ця історія з коханкою та розкраданням держкоштів - справжня?
— Чесно кажучи, сам не знаю, – задумливо промовив Вей. – Але якщо випадкова інформація викликала таку бурхливу реакцію… Хіба це не ознака нечистої совісті? Я починаю підозрювати, що вся інформація, яку мені дав Мін'ї, правдива.
Без повної картини Чидзін не міг судити, що тут правда, а що вигадка. Він лише безсило зітхнув:
— Це на нього схоже.
Мін'ї тримав всю дошку під контролем від початку й до кінця. Ніхто не міг передбачити його наступний хід.
— Спочатку я боявся, що це вплине на ринок, – визнав Вей, – але зрештою, зловити крота важливіше.
Будь-яке рішення регуляторів так чи інакше впливало на фондовий ринок. Вею, ймовірно, не подобалося використовувати фейкову інформацію для його розгойдування, та, судячи з усього, у цих даних була частка правди.
— Тепер, коли крота в моєму підрозділі виявлено, я хотів би звіритися з Мін'ї, чи справді його інформація правильна. Якщо так, доведеться копати далі.
Брови Чидзіна сіпнулися.
— Ти вже не розслідуєш справу Мін'ї?
— Все ще розслідую. Просто чекаю, коли він дасть мені чергову підказку, – відповів Вей. – Востаннє він сказав, що спершу треба знайти крота, а тоді вже приходити до нього.
Інакше кажучи, Вей покладався на Мін'ї, щоб той вказав йому подальший шлях. Але якраз у цей момент Дев'ятка вирішив влаштувати переполох, через що доступ до Мін'ї перекрили, загальмувавши всю справу.
Чидзін уважно подивився на Вея.
— Тобі потрібна моя допомога?
Колись, коли Вей звертався до нього з проханням, Чидзін вагався. Він остерігався, що його гарантія може вплинути на судження Мін'ї, а якщо щось піде не так, то пояснити це буде неможливо.
Але зараз усе було інакше. Вони з Мін'ї сиділи на одному боці шахової дошки. А раз так, було б неправильно не втручатися.
***
Початок нового тижня. Як завжди, після ранкового вмивання Чидзін узявся до зачіски, хоча сам не міг пояснити, що на нього найшло.
Чуб, що падав на чоло, вже майже діставав брів. Він зачесав його назад, відкривши гладкий, рівний лоб, і ця зміна надала його делікатним рисам обличчя додаткової елегантності.
З якого боку не глянь, Чидзін був задоволений своєю укладкою. Проте, що довше він розглядав своє відображення, то більше йому здавалося, що чогось бракує.
Він узяв флакончик одеколону й розпилив легкий цитрусовий аромат біля шиї. Ось тепер усе.
Глянувши на годинник, він зрозумів, що знову запізнюється. Хапаючи сніданок, він швидко вийшов із дому й помчав до в'язниці.
Але щойно він переступив поріг роздягальні, його не покидала спокуса негайно повернутися додому й змити з себе все це ретельне чепуріння.
— Офіцере Дзян, що, сьогодні після роботи побачення?
— Та яке там! Він просто вирішив полонити жіночі серця.
— Недарма його звуть окрасою нашої в'язниці.
Кожен колега, що траплявся йому дорогою, не втрачав нагоди піджартувати. Чидзін серйозно замислився, чи не був він уранці під впливом якихось випарів, бо інакше чому б йому взагалі спало на думку так причепуритися?
На щастя, сьогодні він не мав справ із рознесенням пошти, тож часу в нього було достатньо. Переодягнувшись у форму, він скуйовдив ідеально укладене волосся, але навіть це лише додало його чарівності.
Зрештою, йому лишалося тільки сподіватися, що Мін'ї раптом утратив зір і не помітить жодних змін у його зовнішності.
Ну і звісно, невже могло пройти повз увагу Мін'ї те, що помітили навіть його гетеросексуальні колеги.
Варто було йому лише зайти до бібліотеки й сісти поруч із Чидзіном, як він одразу вловив щось незвичне.
— Офіцере Дзян, у вас сьогодні після роботи якісь плани? – Без жодного вступу запитав Мін'ї.
Чидзін видав невиразне «мм» і, відкривши фінансові новини, почав читати:
— Сьогодні…
— Що за нагода? – Мін'ї перебив його, навіть не давши закінчити речення.
— Це тебе не стосується, – спокійно відповів Чидзін, не відриваючи погляду від екрану. Він збирався продовжити читання, але Мін'ї знову втрутився.
— Чому не говорите мені?
— Я вже сказав: це тебе не стосується.
— Я не бачив вас два дні, – ніби між іншим зауважив Мін'ї.
Можливо, через неясне почуття провини Чидзін раптом згадав, як Мін'ї назвав його мерзотником. Йому дуже хотілося не помічати його пильного погляду, але зрештою він видихнув і, ніби здаючись, сказав:
— Нічого особливого.
— Ні з ким не зустрічаєтеся? – уточнив Мін'ї.
— Угу.
‘Ні з ким. Усі старання, усі дрібні деталі вбрання, усі непомітні виправлення перед дзеркалом сьогодні вранці були тільки для тебе.’
Чидзін сам не помітив, коли це сталося. Він міг би присягнутися, що зранку це було лише раптове бажання виглядати трохи краще, примха, якої він не став аналізувати. Але тепер, коли слова вже злетіли з його вуст, він усвідомив: усе це – через Мін'ї.
— Ну що ж, продовжуйте читати, офіцере Дзян, – спокійно мовив Мін'ї.
Він нахилився ближче до екрана, і його права рука непомітно ковзнула за спину Чидзіна, м'яко зупинившись на його талії.
Чидзін спочатку перевів погляд на його руку, потім на самого Мін'ї й, не приховуючи підозри, запитав:
— Що ти робиш?
— У мене болить поранена рука, треба десь її зручно покласти, – абсолютно серйозним тоном пояснив Мін'ї.
Його голос звучав настільки переконливо, що Чидзін навіть на мить засумнівався: можливо, його робоче місце справді таке тісне, що Мін'ї більше ніде притулитися?
Але він швидко відкинув цю думку. Його обличчя залишалося непроникним, коли він холодно промовив:
— Прибери руку.
Мін'ї не поворухнувся. Він просто дивився на нього – впевнено, трохи насмішкувато, з тією безсоромною зухвалістю, яка ніби казала: Я знаю, що ти нічого мені не зробиш.
Але Чидзін не збирався дозволяти простягнути руку на милю після одного дюйма. Він насупився й кинув Мін'ї попереджувальний погляд, що говорив: Прибери руку, інакше я розсерджуся.
Жоден не хотів поступатися. Їхні погляди зчепилися у повітрі, напружено зависнувши між ними, як клинок, що ось-ось злетить з піхов.
І тоді Чидзін несподівано згадав, як колись, ховаючись за екраном комп’ютера, він відчував на собі погляд Мін'ї, що сидів у дальньому кутку бібліотеки. Тоді між ними була відстань, холодна й безпечна, а тепер… Тепер він міг розгледіти найменші зміни в зіницях Мін'ї, кожен відблиск світла в його очах
Холодна стриманість на обличчі Мін'ї раптом дала тріщину, і в глибині його зіниць загорівся небезпечний вогник. Те, що ще хвилину тому було звичайним мовчазним протистоянням, несподівано набуло зовсім іншого відтінку – відтінку гри, від якої Дзяну ставало гаряче. Він навіть не міг утримати погляду на місці – його очі зрадливо ковзали до губ Мін'ї.
Тримати цю напругу далі, мабуть, було поганою ідеєю. Занадто легко все могло вийти з-під контролю.
Як і минулого разу, Чидзін вирішив відступити. Проте саме в ту мить, коли він на частку секунди опустив погляд, Мін'ї різко нахилився вперед, пригорнув його до вікна і припав до його губ.
— Ти з глузду з’їхав?! – Чидзін відразу вперся руками в його плечі, а в його очах промайнув панічний блиск. – На дверях камери!
Вхідні двері бібліотеки знаходилися просто перед ними, а над ними була встановлена камера спостереження, яка фіксувала простір під кутом 45 градусів.
Робочий стіл, за яким вони сиділи, хоч і знаходився біля вікна, усе ж потрапляв у зону огляду камери. Принаймні частково. А отже, силует Мін'ї точно був у кадрі.
— Камера нас не бачить, – Мін'ї злегка підняв підборіддя і знову накрив губи Чидзіна своїми. – Хіба вам не цікаво, як це – цілуватися в сліпій зоні спостереження?
Чидзін мало не вилаявся вголос.
Цей покидьок занадто добре знав, як зачепити його слабке місце.
Заборонене завжди здавалося солодшим, а небезпека, що ховалася в кожному русі, лише розпалювала його відчуття. Тим більше зараз – посеред білого дня, коли двері бібліотеки були відкриті навстіж.
— Джен Мін'ї, припини.
Чидзін був настільки збуджений, що кінчики його пальців злегка тремтіли, а голос глухо деренчав у горлі. Але, зібравши рештки самоконтролю, він ухилився від губ Мін'ї, стискаючи в собі останню краплю здорового глузду.
— Ти хочеш, щоб мене звільнили?
— Я про вас подбаю, – відповів Мін'ї так спокійно, ніби це було вже вирішене питання.
— Ти - ув’язнений! – Чидзін нарешті зібрав сили, щоб відштовхнути його, а потім різко розчинив вікно, повернувшись до нього спиною і намагаючись зловити ротом повітря.
Але навіть після недавнього дощу спека не спала. Гаряче літнє повітря лилося в приміщення, і скільки б Чидзін не дихав, сухість у горлі нікуди не зникала.
Чидзін різко усвідомив, що в цій обстановці він ніяк не зможе заспокоїтися. Його пальці нервово стиснулися в кулак, потім розтиснулися. Він раптом зачинив вікно і випростався, дивлячись на Мін'ї згори вниз.
— Підемо в медпункт, перев’яжемо тобі руку.
Мін'ї підняв брови.
— Зараз?
— Прямо зараз, – наполіг Чидзін. – Рушай.
Лише коли вони опинилися в кабінеті Лво Хая, Чидзін зміг трохи впорядкувати свої думки. Він підійшов до його столу, відкрив шафку і витяг аптечку.
— Позичу її на кілька хвилин, – кинув він Лво Хаю.
— Потрібна допомога? – Лво кинув оцінюючий погляд на руку Мін'ї.
— Ні, я сам.
Коли Чидзін розвернувся з аптечкою в руках, Лво, ймовірно, відчув аромат парфумів, що залишився на ньому.
— До речі, ти вже закінчив ту пляшку парфумів, що я тобі дарував? Я збираюся купити нову, можу взяти ще одну для тебе.
— Не треба, я нещодавно купляв нову, – не замислюючись, відповів Чидзін, продовжуючи спокійно розмовляти з Лво. Він навіть не помітив, як вираз Мін'ї почав змінюватися.
— Збираєшся в місто сьогодні ввечері? – запитав Лво.
— Ні, – швидко відповів Чидзін, усвідомлюючи, що Лво добре його знає і знає, що він рідко користується парфумами без особливого приводу. Йому довелося нашвидку вигадати виправдання. – Просто та пляшка була надто великою, я так і не встиг її використати.
— Ну, можна було купити менший об’єм. Минулого разу я тобі 100 мл подарував.
— Я не замислювався. Просто купив таку ж саму.
Двоє чоловіків безтурботно продовжували розмову, не звертаючи уваги на те, що з іншого боку кімнати атмосфера ставала дедалі більш напруженою.
Раптом Мін'ї заговорив, перериваючи їхню розмову:
— Докторе Лво, ви користуєтеся тими ж парфумами, що й офіцер Дзян?
— Ага, а що? – Лво навіть не підозрював, у який бік хилиться ситуація. – Я довго підбирав цей аромат.
Тільки тоді Чидзін помітив, що вираз обличчя Мін'ї став… дивним.
Його очі втратили звичний легковажний блиск, губи стиснулися в тонку лінію. Якщо він не помилявся… то Мін'ї… сердиться?
