Чидзін раптово усвідомив, що зупинити втечу Сю Шена, по суті, було схоже на банджі-стрибок.
Кожен знав, що банджі-стрибки – це лише заплющити очі й стрибнути, от і справу зроблено. Але коли стоїш на краю високою платформи, серце починає бити марш відступу.
Зупинити Сю Шена було тим самим. Здавалося, треба лише перегородити дорогу вантажівці та витягти Сю Шена – просто й зрозуміло. Але коли справа доходила до дії, Чидзін раптом відчував, що не готовий.
Він не боявся, просто ніколи раніше не робив подібного, а отже, сумнівався у власних силах.
А що, як його помітять інші наглядачі, коли він тинятиметься біля корпусу? А якщо Сю Шен не погодиться співпрацювати, і йому доведеться викликати патруль?
Якщо подумати, невизначеностей було надто багато. Все не здавалося таким простим, як запевняв Мін'ї.
Після розмови з Мін'ї, Чидзін значно заспокоївся. Але тепер, коли він раптово дізнався, що спроба втечі Шена відбудеться вже сьогодні ввечері, його серце знову стиснулося від тривоги.
Йому хотілося уточнити деталі в Мін'ї, проте, коли настав полудень, той не з’явився у бібліотеці, як зазвичай.
Дехто з в'язнів уже дізнався, що Шен змусив Стару Дев’ятку зупинитися, і звичні відвідувачі бібліотеки почали повертатися один за одним. Однак найбільш дивним було те, що людина, яка приходила сюди без винятку щодня, сьогодні була відсутня.
— Ідоле. – Ю Ґван зазирнув у двері бібліотеки й помахав Чидзіну рукою. – Вийдіть на хвильку.
Обговорювати щось у бібліотеці, де були інші, було незручно. Чидзін вийшов із-за столу та підійшов до дверей.
— Що сталося? – запитав він.
— Джен Мін'ї передав, що сьогодні у нього справи, тож у другій половині дня він не прийде.
— Справи? – Чидзін не очікував, що Ю Ґван скаже саме це. – Він сказав, які саме?
— Е-е… ні. – Ю Ґван зітхнув. – Я взагалі не хотів передавати це, але він пригрозив мене відлупцювати.
— Не зробить він цього, – впевнено відповів Чидзін. – А якщо зробить, я з ним поговорю.
Насправді він мав на увазі, що Мін'ї вже пообіцяв не вдаватися до насильства. І якщо порушить свою обіцянку, то йому доведеться відповідати перед Чидзіном.
Але Ґван явно зрозумів це по-своєму. Його очі заблищали.
— Ідоле, я так і знав! Для вас я важливіший за нього!
Це було зовсім не так…
Чидзін побоювався, що цей хлопець зайде надто далеко дорогою без вороття, тож вирішив обережно нагадати:
— Ти ж розумієш, що я і Ґо маємо зовсім різні характери?
— Так… трохи, – Ю Ґван потер підборіддя. – В інтернеті ідол такий холодний і відсторонений, а в реальному житті…
— У реальному житті що? – Чидзін підняв брови.
— У реальному житті ідол трохи… жорстокіший, – сказав Ю Ґван. – Ви постійно мене повчаєте, бо ви тюремний наглядач.
— …
— Лво Хай. – Чидзін, попрямував до медпункту, не зупиняючись. – Забирай цього хлопця, і швидше.
— Ідоле, – Ю Ґван поспішно заговорив, – я, цейво, лишень пожартував.
Лво Хай виглянув із дверей медпункту. Він нічого не сказав, просто дивився на Ґвана. Навіть Чидзін, який добре знав Хая, не міг не відзначити, наскільки загрозливим був його вираз обличчя.
— Ідоле, я ще прийду до вас. – Ґван тяжко зітхнув і покірно підійшов до Лво Хая. – Якщо ви з Джен Мін'ї щось задумали, обов’язково покличте мене, добре?
Кутики губ Чидзіна сіпнулися в німому подиві. Що вони могли задумати з Мін'ї? Їм зараз доводилося думати лише про одне – як зупинити втечу Шена. І вже точно Ґван їм у цьому не допоможе.
Де саме зараз був Мін'ї, Чидзін не знав. Але, судячи з усього, розраховувати йому доводилося лише на самого себе.
На зворотному шляху до бібліотеки він почув крики, що долинали зі сходового майданчика. Глянув у той бік – це була Стара Дев’ятка зі своїми людьми.
— Офіцере Дзян, як відпочивається останніми днями? – звернувся до нього Стара Дев’ятка, впевнено розправляючи плечі.
Його поведінка жодним чином не свідчила про те, що він злякався Шена. Навпаки, це лише підтвердило здогадки Чидзіна: Стара Дев’ятка чекає, коли Шен втече, щоб зайняти його місце.
— Що, бібліотеку своєю домівкою зробив? – холодно кинув Чидзін.
Але навіть якщо Шен справді втече, Чидзін знайде спосіб поставити Стару Дев’ятку на місце. Не дозволить він цьому негіднику творити що заманеться на своїй території.
— А хто сказав, що я йду в бібліотеку? – хмикнув Стара Дев’ятка й махнув своїм людям у бік кімнати відпочинку. – Ходімо.
Гурт пройшов повз вхід до бібліотеки і без жодних сумнівів забився у вузьке приміщення кімнати відпочинку.
У Чидзіна миттєво закралася підозра.
Сім-вісім кремезних чолов’яг втиснулися в маленьку кімнату, сіли навпочіпки на підлозі. Про якісь розваги тут годі було й говорити – навіть просто поворухнутися проблематично.
Чидзін відчував, що вони тут не просто так. Повернувшись у свою робочу зону, він відкрив програму відеоспостереження і надів бездротові навушники.
— Це вже скоро, так?
В навушниках швидко пролунав голос одного з тих чоловіків. Підозри Чидзіна підтвердилися: ці люди обговорювали втечу Сю Шена.
Він навіть не очікував, що прихована камера, встановлена в кімнаті відпочинку, виявиться настільки доречною.
— Це точно станеться в найближчі два дні. Фарба майже закінчилася. Завтра, як мінімум.
— Як би там не було, ми не можемо допустити помилок у нашому плані.
‘План?’
Чидзін насторожився. Невже Стара Дев’ятка і його люди теж збираються брати участь у втечі? Але якщо подумати… Стара Дев’ятка ж підлеглий Сю Шена. Логічно, що він мав би підстрахувати свого «боса».
Однак стиль розмови змінився, змусивши Чидзіна втратити розуміння.
— Давно вже пора цьому Сю забиратися геть. Він що, вважає в’язницю школою? Ще й мене критикує через якогось там наглядача.
Без сумнівів, це був голос Старої Дев’ятки.
— Брате Дев’ятка правий. Брат Сю так довго жив у спокої, що забув, що це за місце.
— Його слова тут не мають сенсу. Якби всі справді були такими слухняними, то хіба б ми опинилися у в’язниці?
— Якщо вже на те пішло, то у в’язниці править той, у кого більше сили. Вирішувати все за допомогою насильства - нормально.
Кілька голосів підтримали цю думку, а потім знову заговорив Стара Дев’ятка:
— Тож у ніч, коли Сю тікатиме, ми повинні здійняти галас, щоб усі зрозуміли, хто тут тепер головний.
Почувши це, в голові Чидзіна почала формуватися чітка картина: Стара Дев’ятка давно був незадоволений Сю Шенем.
Він почав аналізувати, що саме міг мати на увазі Дев’ятка, кажучи «здійняти галас». Чи вони збиралися зробити так, щоб про втечу Шена дізналися всі?
Але ж Стара Дев’ятка явно хотів, щоб Сю вибрався на волю. Якщо зробити втечу надто помітною, це не піде їм на користь.
Значить, залишався інший варіант: Дев’ятка міг збиратися влаштувати якийсь інцидент, який би відволік увагу охоронців і дав Сю змогу втекти.
Проте, якщо здійняти занадто великий галас, це могло б призвести до блокування секторів або посилених заходів безпеки, що, навпаки, ускладнило б утечу.
Чидзін обмірковував усе це, поки не дійшов єдиного можливого висновку:
Стара Дев’ятка чекав, поки Сю втече, щоб потім влаштувати справжній хаос і остаточно закріпити за собою статус нового лідера в’язниці.
— Наскільки далеко ми маємо зайти? – запитав хтось.
— Якщо не вбити, то хоча б покалічити, – відповів Стара Дев’ятка.
Чидзін намагався простежити його логіку, коли зненацька прямо перед його столом з’явилася чиясь постать. Від несподіванки він рефлекторно закрив моніторинг і насторожено глянув на гостя.
— Щось сталося?
Принцеса злегка задер підборіддя, холодно оглянувши Чидзіна, і раптом кинув:
— То ти можеш і спереду, і ззаду?
Спершу Чидзін не зрозумів, про що той говорить. Але щойно він пов’язав це з тим, що Мін'ї стверджував, що він «знизу», а ще з тим, що вчора він довго говорив наодинці з Сю Шеном, то здогадка принцеси стала очевидною.
Щойно це усвідомлення прийшло, Чидзін ледь не вдарив себе долонею по лобі.
Він витрачав купу часу і сил, щоб допомогти цьому бовдурові владнати стосунки з чоловіком, і випадково підслухав важливу інформацію, а той замість подяки приперся сюди, щоб ревнувати через надумані речі.
Чи міг би він вибрати хоч трохи кращий момент?
— У мене немає часу на це, – тихо кинув Чидзін, зважаючи на інших в’язнів у бібліотеці. – Якщо не хочеш, щоб з Сю Шеном щось сталося, не заважай мені.
В очах принцеси промайнуло здивування. Він швидко озирнувся, перевіряючи, чи ніхто не підслуховує, а потім нахилився ближче, понизивши голос:
— Ти знаєш, що він задумав?
— А як ти думаєш, навіщо я його шукав? – Чидзін ледве стримався, щоб не сказати: «Твій Сю Шен взагалі не в моєму смаку». Він не відчував до нього ні краплі інтересу, але був певен, що ця відповідь просто пролетить повз вуха принцеси.
Губи принцеси сіпнулися, ніби він хотів щось сказати, але стримався. Було очевидно, що він насторожено стежить за іншими в’язнями, які нишком спостерігали за їхньою розмовою.
Чидзін теж це помітив і жестом запросив принцесу вийти з бібліотеки.
— Ти дійсно щось знаєш про це? – запитав принцеса, підозріло дивлячись на Чидзіна.
— Я знайду можливість зупинити його, – відповів Чидзін. Він не сказав ані слова про втечу, але навіть цієї короткої фрази було достатньо, щоб зрозуміти: він і принцеса на одному боці.
— Чому? – Принцеса насупився. – Чому ти його не здаєш?
— Ти справді хочеш, щоб я його здав? – Чидзін глянув на нього, трохи нахиливши голову. – Я маю певне уявлення про те, в якій ситуації він опинився. Я зроблю все, що можу, щоб допомогти.
Принцеса змовк. Було схоже, що він зовсім не розумів, які мотиви керують Чидзіном. Або, можливо, у світі принцеси просто не існувало людей, які могли б бути добрими, без будь-яких прихованих намірів.
Щоб принцеса не подумав, ніби він має якісь особисті інтереси щодо Шена, Чидзін вирішив збрехати, щоб відвести підозри.
— Не хвилюйся, мені подобаються тільки такі, як Джен Мін'ї… м'язисті пасиви.
Щойно він це сказав, його й самого пересмикнуло. Йому здалося, що по всьому тілу побігли мурахи, і їх стало так багато, що вони просто почали падати з нього на підлогу. Однак це пояснення подіяло на принцесу. Він помітно розслабився, перестав так напружено спостерігати за ним і перейшов до суті питання.
— Як ти збираєшся його зупинити?
Чидзін на мить задумався, але все ж вирішив не розповідати принцесі зайвого.
— Я знайду спосіб.
— Я можу тобі довіряти? – Принцеса не відводив погляду, немов намагаючись побачити його справжні наміри.
Чидзін стиснув губи, але не зміг дати чіткої обіцянки.
— Я зроблю все можливе.
Принцеса коротко кивнув.
— Гаразд. Тобі щось потрібно від мене?
— Не дай Шену дізнатися, що я збираюся його зупинити.
Сказавши це, Чидзін на мить замислився, а потім згадав про Дев’ятку.
— І ще одне. Допоможи мені зі Старою Дев’яткою. Не дай йому накоїти лиха.
Чидзін щойно договорив, як двері кімнати відпочинку відчинилися, і звідти вийшла група ув’язнених. Попереду всіх ішов Дев’ятка. Побачивши їх разом, він єхидно скривився і кинув знущальним тоном:
— Що, принцеса знову змінив смаки?
Принцеса навіть не звернув уваги на ці слова. Він не підтримав розмову, лише роздратовано зиркнув на Дев’ятку, даючи зрозуміти, що зараз йому не до нього. Коли група в’язнів зникла сходами, він знову повернувся до Чидзіна.
— Домовились, – сказав він.
***
Коли наблизився час закінчення його зміни, вперше за довгий час Чидзін з’явився на вечерю в тюремній їдальні.
Кілька наглядачів, побачивши його, привіталися та поцікавилися, чому він ще не закінчив роботу. На це він лише коротко відповів, що не доробив деякі справи, і ніхто більше не став його розпитувати.
Тим часом небо поступово темнішало. Чидзін перевірив час, зачинив бібліотеку, а тоді, залишаючись непоміченим, попрямував ближче до вантажного виїзду, де можна було сховатися та чекати.
Він несвідомо викурив кілька сигарет, дозволяючи гіркому диму наповнити легені, поки не почув приглушене гудіння двигуна. Нарешті на в’їзді до в’язниці з’явилася велика контейнерна вантажівка.
Лао Ван, що чергував на охоронному посту, як завжди, провів стандартну перевірку водія. Декілька наглядачів, що патрулювали територію, підійшли з вівчарками, щоб оглянути машину. Здається, це була та сама машина, яка привозила партію фарби.
Після завершення перевірки вантажівка рушила визначеним маршрутом, який ретельно продумав Мін'ї. Вона повільно поїхала до чорного входу Блоку А.
Чидзін швидко загасив цигарку, старанно уникаючи камер спостереження, і зайняв позицію в заздалегідь визначеному місці.
Попереду його чекало довге, виснажливе очікування.
Розвантаження фарби займало чимало часу, і саме в цей момент Шен, ймовірно, перевдягався в одяг робітника, щоб злитися з вантажниками і непомітно вибратися разом із машиною.
Він міг сховатися будь-де – на даху контейнера, причепитися знизу або навіть залізти всередину порожньої ємності під металевою кришкою, створюючи ілюзію, що вона порожня.
Час тягнувся нестерпно повільно, кожна секунда здавалася вічністю. На лобі Чидзіна поступово виступили краплі поту.
Сонце вже давно зайшло за горизонт, але повітря залишалося гарячим і задушливим.
‘Не панікуй.’
Чидзін повторював ці слова про себе, намагаючись приборкати нервове тремтіння, але серце в грудях калатало дедалі сильніше.
Він потягнувся до пачки сигарет, сподіваючись хоч трохи заспокоїтися, але саме в цей момент почув глухий гул – важкі колеса вантажіки зашурхотіли по асфальту, наближаючись до повороту.
У той самий час два широкі промені фар прорізали темряву, освітивши простір перед ним.
Вантажівка була вже зовсім поруч.
Чидзін різко стиснув у долоні м’яту пачку цигарок, і на мить йому здалося, що серце зупинилося.
Він підняв заздалегідь підготовлений ліхтарик і направив промінь на водійське місце.
Потім, виставивши руку вперед, перегородив широку смугу, призначену для вантажівок.
— Зупиніться! Перевірка транспорту!
