— Зупинити або донести на нього. Все просто.
Вночі Чидзін не міг заснути, не знаходячи собі місця. Думки хаотично кружляли в голові, і жодне рішення не здавалося правильним. Він усвідомлював, що помилятися – це частина людської природи, і сам він не був безгрішним. Але цього разу справа стосувалася його принципів. Тут не можна було допускати помилок.
Зрештою, коли вранці він, не виспавшись і з темними колами під очима, запитав у Мін'ї, що робити, той навіть не задумався і недбало кинув йому цю фразу, немов би всі його нічні вагання були дрібницею.
— Як же зупинити його? – нахмурився Чидзін.
— Тоді ви донесете на нього?
Говорячи це, Мін'ї взяв чистий аркуш паперу і написав на ньому два ієрогліфи: «зупинити [阻]» і «донести [告]», після чого обвів обидва кружками.
— Я не доноситиму на нього.
Чидзін вихопив ручку з рук Мін'ї, глянув на написане і додав штрих до одного з ієрогліфів, виправляючи допущену помилку.
Якщо не буде іншого виходу, йому, можливо, доведеться повідомити про Сю Шена, але зараз він не хотів цього робити.
Його почуття з цього приводу були доволі суперечливими. Він міг відрізнити добро від зла. Але після того, як Шен відверто розповів йому про свої плани після втечі, Чидзін відчув, що здати його – це зрадити його довіру.
Звісно, довіра злочинця не мала особливої цінності. Але Шен був людиною сильного характеру і чітких принципів. Чидзін просто не хотів встромляти йому ніж у спину.
— Отже, у вас два варіанти.
Мін'ї знову перехопив ручку, намалював дві стрілки від слова «зупинити» і написав на одному кінці «втручання [拦]», а на іншому — «гроші [钱]».
Перше слово було написане правильно, а ось друге… Чидзін помітив, що воно вийшло напрочуд охайним і акуратним. Це не повинно було викликати в нього здивування. Було очевидно, що фінансові питання для Мін'ї були знайомою і звичною сферою.
— Перший варіант - ви втручаєтеся в його план. Другий - допомагаєте йому грошима, – пояснив Мін'ї.
— Як я можу дати йому гроші? – Чидзін скривився, знову вихоплюючи ручку і малюючи хрест поруч із варіантом «гроші». – Це не якась дрібна сума. Я не філантроп.
Допомога – це благодійність, а не обов'язок. А між ним і Шеном не було настільки тісного зв’язку, щоб він ризикував заради нього такими грошима. Це була б не допомога, а чистої води дурість.
— А думали про збір коштів? – спокійно запитав Мін'ї.
— Зібрати таку суму за короткий термін нереально, – похитав головою Чидзін. – Судячи з того, як сильно Шен поспішає, тій пані залишилося не так вже й багато часу.
Якби сума була в межах сотень тисяч, ще можна було б щось придумати. Але знайти гроші на повноцінну операцію – це вже зовсім інше питання.
— До речі. – Чидзін підняв очі й уважно поглянув на Мін'ї. – А твої акції можуть швидко приносити гроші?
— Хочете використати акціє, щоб зібрати необхідну суму? – Мін'ї розсміявся, ніби почув щось надзвичайно смішне. – Звісно, офіцере Дзян, якщо дасте мені стартовий капітал у п’ятдесят мільйонів, я гарантую, що зроблю це.
— Так багато? – здивувався Чидзін, який не був знайомий із тонкощами біржових справ.
— Навіть якщо акція зросте на 5% за день - це вже добре. Але акції не ростуть щодня, – повернувся до своєї звичної манери професор Мін'ї. – Я вже казав вам раніше: хто має найбільший прибуток від акцій?
І тепер навіть під час звичайної розмови Чидзін змушений був відповідати на питання, немов проходив тест.
— Ті, хто помер, або ті, хто забув пароль від свого акаунта, – машинально відповів він.
— Саме так. Стабільність‐ найкращий спосіб заробити, – неквапливо пояснив професор Джен. – Короткострокові угоди завжди супроводжуються високими ризиками. Щоб компенсувати можливі втрати і отримати гідний прибуток, потрібен більший стартовий капітал.
Чидзін обміркував ці слова і перефразував їх так, щоб навіть людина, далека від розуміння акцій, могла зрозуміти суть: покладатися на акції в цій ситуації було ненадійно.
До того ж, він і сам не міг просто так дістати п’ятдесят мільйонів з повітря. Так, його родина жила в достатку, але не була настільки багатою, щоб дозволити собі розкидатися подібними сумами. Якби він міг без проблем дістати таку кількість грошей, допомогти Шену було б справою кількох хвилин.
Зрештою, вся проблема зводилася до грошей. Як і більшість труднощів у житті. Брак грошей нерідко ставав тією самою нездоланною перешкодою, яка перекреслювала всі можливості.
— Отже, цей варіант відпадає, – підсумував Чидзін, опускаючи погляд на аркуш з варіантами рішень.
— Що ж, у вас залишається тільки один варіант.
Мін'ї вказівним пальцем постукав по паперу, привертаючи увагу Чидзіна до одного з написаних варіантів.
— Втручання.
— Я пробував учора, – зітхнув Чидзін, і в його голосі прозвучала глибока втома. – Саме це і викликало в нього найбільший головний біль. – Я взагалі не зміг його переконати.
Більше того, він ледь не дозволив переконати себе. Якщо людина не може твердо стояти на своєму, то як вона може змінити думку іншого?
— Навіщо вам його переконувати? — Мін'ї трохи нахилив голову, дивлячись на Чидзіна з відтінком цікавості. – Ви можете просто перекрити йому шлях.
— Як?
Чидзін ледь помітно здригнувся, не очікуючи такого формулювання.
— Під час втечі.
Мін'ї знову взяв ручку, що досі була в руках Чидзіна, і швидко накидав кілька ліній на папері.
— Просто дочекайтеся моменту і станьте йому на заваді.
Чидзін завжди йшов додому рівно по закінченню своєї зміни. Ніколи раніше він не залишався у в’язниці після заходу сонця. Навіть учора, провівши безсонну ніч у пошуках рішення, він жодного разу не подумав про те, щоб безпосередньо втрутитися в дії Шена. Його варіанти завжди залишалося в межах восьмигодинного робочого дня.
— Отут знаходиться виїзд для вантажівок, – кінчик ручки торкнувся горизонтальної лінії, яку Мін'ї провів на папері. – Вони в’їжджають сюди і рухаються до заднього входу блоку А.
Він провів по паперу вигнуту лінію, яка завершувалася стрілкою, що вказувала на квадрат – місце, де розташовувався житловий корпус.
— На цьому маршруті є одна точка, яку не охоплюють камери спостереження.
Мін'ї обвів кружком ділянку між душовими та житловими блоками. Ця ділянка розташовувалася рівно між двома зонами відеоспостереження і випадала з поля зору камер.
— Якщо зупините Шена тут, то зможете уникнути зайвої уваги охоронців. Але це не виключає можливості, що, опинившись у безвиході, він нападе на вас.
Чидзін мовчки вдивлявся в креслення, поволі розуміючи, до чого веде ця розмова.
— Якщо він нападе, я більше не прикриватиму його, – твердо сказав він нарешті. – Відповідь прозвучала чітко, без жодних вагань. – У такому разі я скористаюся рацією і повідомлю патрульній групі про спробу втечі. В’язниця перейде в режим блокування, і вибратися стане неможливо.
— Ось, гляньте, – Мін'ї неквапливо відклав ручку убік. – Вся ініціатива у ваших руках.
— Але я закінчую роботу о п’ятій, я не можу чергувати у в’язниці щодня.
— Хтось же має відповідати за зв'язок з постачальниками, – зауважив Мін'ї. – Ви працюєте у в’язниці, вам не складе труднощів розібратися з цим питанням.
Почувши це, Чидзін замислився. Дійсно, все було саме так, як казав Мін'ї. Достатньо було лише з’ясувати графік доставки фарби, щоб вирішити ситуацію без зайвого розголосу.
Він повільно підвів погляд, поглянувши на Мін'ї з підозрою.
— Чому мені здається… що все раптом стало надто простим?
Мін'ї кивнув у бік аркуша на столі.
— Просто правильно використовуйте ментальні карти.
Те, що він щойно зробив, було елементарним розбором ситуації за допомогою такої схеми. Спершу потрібно було обрати між тим, щоб зупинити або донести. Далі – між фінансовою допомогою чи прямим блокуванням. А потім визначитися: переконувати чи втручатися.
Врешті-решт Чидзін зупинився на втручанні, а отже, слід було розглянути, яким саме чином це зробити. Звичайно, навіть так, це не було ідеальним рішенням. Чидзін глибоко видихнув.
— Але проблема з лікуванням старої пані нікуди не зникає. Це наче бомба уповільненої дії. Ми не знаємо, що ще може зробити Шен.
— Це справедливо, – кивнув Мін'ї. – Але першочергове завдання ‐ не дати йому втекти.
Доводилося визнати: мислення у Мін'ї було набагато логічнішим. Складну ситуацію він розклав на кілька простих кроків, і коли проблему розбиваєш на частини й вирішуєш кожну окремо, вона вже не здається такою катастрофічною.
Чидзін знову перевів погляд на аркуш. Почерк Мін'ї був не надто охайним, але схема, яку він намалював, була доволі точною. Навіть сам Чидзін ніколи не помічав, що в'язниця має саме таку загальну структуру.
Можливо, саме в цьому й полягала різниця між людьми. Ця думка несподівано зачепила Чидзіна, і він відчув легке небажання просто так відпустити ситуацію. Він нахилив голову, ніби розглядаючи щось на папері, а потім буркнув:
— Тобі варто попрацювати над почерком.
Це, мабуть, було не надто делікатно з його боку, зважаючи на дислексію Мін'ї. Але в цій справі Чидзін мав абсолютну впевненість у своїх силах.
Крім того…
Йому хотілося хоч у чомусь перевершити Мін'ї.
Мін'ї підняв брови і взяв ручку, неквапливо виводячи своє ім’я.
— Мій почерк настільки жахливий? Виглядає цілком пристойно, хіба ні?
Чидзін примружився.
— Подивись, як ти написав «Мін [明]». – Він взяв ручку у нього з рук і впевнено вивів на папері «Джен Мін'ї». – Ось так має виглядати гачок [亅].
Мін'ї деякий час дивився на написане, потім усміхнувся.
— У вас справді гарний почерк.
Він знову взяв ручку і спробував повторити, але його літери все одно вийшли кривуватими й незграбними.
— Не розтягуй штрихи так далеко один від одного, – Чидзін не став знову передавати ручку туди-сюди і просто накрив долонею руку Мін'ї, направляючи його рухи.
— Вертикальний штрих тут [阝] має бути довшим. А дві крапки у «ї [弈]» виглядатимуть краще, якщо вони будуть симетричними.
Поки він пояснював, то несподівано помітив, що рука Мін'ї зовсім не напружується – той майже повністю поклався на нього, дозволяючи вести руку по паперу.
Чидзін підвів погляд і побачив, що Мін'ї задумливо дивиться на нього, ніби замислившись про щось своє.
— Що? Більше не хочеш вчитися?
Мін'ї раптом відклав ручку, перевернув долоню і обхопив руку Чидзіна своєю.
— У вас дуже холодні руки.
У такий спекотний день прохолодний дотик здавався особливо приємним.
Чидзін на мить завмер, а потім зрозумів: Мін'ї просто використовує його як засіб порятунку від спеки.
Долоня Мін'ї була гарячою, наче розпечений метал, і це відчуття миттєво поширилося вгору по руці Чидзіна, піднімаючись до самих вух, які враз запалали. Його серце почало битися швидше, у горлі пересохло, і він мимоволі смикнув рукою, намагаючись звільнитися. Але Мін'ї не відпустив. Навпаки – його пальці лише ще міцніше сплелися з його власними, замикаючи їхні руки разом у теплій, майже інтимній хватці.
— Вам варто частіше бувати на сонці, – неспішно промовив Мін'ї, уважно розглядаючи світлі пальці Чидзіна. – Ви до смішного блідий.
— І що з того? – Чидзін насупився, відчуваючи, як його думки знову починають розпливатися в хаотичних напрямках. Він ще раз спробував висмикнути руку, але знову безуспішно.
— Коли я вийду, приходьте на барбекю до мене додому, – раптом запропонував Мін'ї. – У мене перед будинком є гарний газон. Ідеальне місце для цього.
У цей момент обличчя Чидзіна здригнулося, а в голові гримнув справжній грім.
‘Він взагалі розуміє, що каже?!’
В його свідомості пролунав несамовитий крик:
‘Я вуаєрист! Як можна запрошувати вуаєриста до себе додому?! Ти усвідомлюєш, наскільки це небезпечно?!’
Йому й так доводилося докладати всіх зусиль, щоб не сфотографувати Мін'ї у фартусі – що ж буде, якщо він опиниться у його будинку?! Що, як він не стримається і вкраде в нього білизну?!
Попри бурю, що вирувала всередині, обличчя Чидзіна залишалося незворушним. Він різко заговорив:
— Коли ти вийдеш, краще спочатку перевір, чи залишилося щось від твого будинку після пожежі, а вже потім думай про барбекю.
— Все настільки погано? – Мін'ї відповів спокійно, немов обговорював прогноз погоди. – Тоді я просто поживу у вас.
— У мене?! – голос Чидзіна зірвався на високу ноту, а його очі миттєво розширилися.
Йому йти в будинок Мін'ї вже було достатньо ризиковано, але якщо Мін'ї прийде до нього – це вже справжня катастрофа.
У нього вдома стояло велике двоспальне ліжко шириною 1,8 метра. Зазвичай такі ліжка розташовують посеред кімнати, щоб до нього було зручно підходити з обох боків. Але його ліжко було пересунуте впритул до вікна.
І причина цього розташування була лише одна: це давало йому ідеальний кут для спостереження за Мін'ї.
— Ні, – відрубав він. – У мене всього одна спальня.
— Я можу спати дивані, – з легкістю відповів Мін'ї.
— На дивані?
Це що ж виходить… кожну ніч Мін'ї буде спати прямо під ним?! Як йому тоді взагалі заснути?!
— Ні означає ні, – категорично відрубав Чидзін, різко відводячи погляд. Він глянув вниз, на їхні руки, що досі залишалися сплетеними, і насупився.
— І взагалі, чого ти все ще тримаєш мене за руку?
Мін'ї опустив погляд на їхні переплетені руки, і тільки після цього повільно розтиснув пальці, дозволяючи Чидзіну звільнитися.
Його долоня миттєво охолола, і, коли прохолодне повітря торкнулося шкіри, це, принаймні, трохи розвіяло жар, що вирував у його серці.
***
Пів години промайнули, мов одна мить. Коли Мін'ї збирався йти після обідньої зміни, він забрав із собою аркуш паперу, на якому Чидзін написав його ім'я, заявивши, що візьме його, щоб потренуватися.
Покращити почерк за одну ніч було нелегко, особливо якщо враховувати дислексію Мін'ї. Чидзін не сприймав це всерйоз – зрештою, у нього зараз були справи набагато важливіші, ніж стежити за тим, чи Мін'ї справді збирається тренуватися.
— Меблі? – перепитав колега, відповідальний за закупівлі. – Для корпусу, що зараз перебуває на ремонті, немає потреби купувати нові меблі.
Чидзін не міг просто так піднятися на третій поверх до адміністративного відділу та прямо запитати про терміни доставки фарби. Тому як привід для розмови використав історію про родича, який займається виробництвом меблів і хотів би дізнатися, чи є можливість співпраці.
— Зрозуміло, – кивнув він, ніби приймаючи відповідь до відома, а потім, ненав'язливо підтримуючи розмову, додав, – Власне, у мене є ще один родич, який займається оптовим продажем фарби, але, наскільки я чув, наша в’язниця вже має постачальника, так?
— Так, постачальник уже визначений, – підтвердив колега. – Вони якраз збираються надіслати другу партію.
Чидзін не очікував, що отримає ключову інформацію настільки швидко. Його погляд ледь помітно загострився. Однак він не видав свого хвилювання, натомість удавши повну байдужість, поцікавився далі:
— Вони чекають на завершення ремонту корпусу, перш ніж надсилати фарбу?
— Ні, її мали доставити ще вчора ввечері.
‘Вчора ввечері?’
Чидзін відчув, як по спині пробіг холодний піт.
— Але водії вдень затрималися на інших доставках, а потім застрягли в дорозі, тому не встигли прибути вчасно. Через це вони змінили час доставки.
Перевезення будівельних матеріалів відрізнялося від експрес-доставки. Тут нерідко траплялися непередбачені затримки, і відтермінування на кілька днів вважалося звичною практикою.
— Але чи можливо, що ця затримка вплине на хід ремонту? – продовжив Чидзін обережно розпитувати. Таким чином він ненав’язливо натякав, що міг би уточнити у свого "родича", наскільки надійним є цей постачальник. Звісно, такого родича насправді не існувало - це був просто спосіб зробити розмову більш природною, щоб його запитання не виглядали підозрілими.
— Це малоймовірно, – безтурботно махнув рукою колега, не підозрюючи, що ось-ось скине на Чидзіна справжню інформаційну бомбу. – Фарбу доставлять сьогодні ввечері.
— Сьогодні ввечері?! — майже вигукнув Чидзін.
