Чидзін здригнувся, почувши це. Перша реакція – недовіра.
— Неможливо, – впевнено сказав він. – Сю Шен вже понад десять років у в’язниці. Навіщо йому тікати?
Та раптом у нього промайнула ще одна думка, і він негайно додав:
— Зачекай… Але ж ти не близький із ним. Звідки тобі знати, що він збирається тікати?
— Це правда, я не знайомий із ним особисто, – на відміну від Чидзіна, чия мова прискорилася, Мін'ї говорив, як і завжди, розмірено. – Але останнім часом його люди поводяться дивно.
— У якому сенсі?
— Чули, що в’язнів із блоку А перевели до блоку Б через ремонт? – запитав Мін'ї.
Чидзін знав про плани адміністрації щодо ремонту камер, але ніколи не заглиблювався в деталі.
— Під час ремонту багато зон перефарбовують, – пояснив Мін'ї. – За це відповідає малярний відділ.
Почувши про фарбування, Чидзін одразу пригадав, що багато людей із угруповання Сю Шена працювали на фарбувальному заводі, зокрема й Стара Дев’ятка.
— І яке це має відношення до втечі? – не втримався він.
— Це трохи складно пояснити, – відповів Мін'ї. – Малярів поділили на дві бригади, які працюють позмінно, включно з нічними змінами. І хоча за них доплачують, більшість не надто горять бажанням залишатися на роботі до пізнього вечора.
Мін'ї на мить замовк, перш ніж продовжити:
— Ті, хто не працює вночі, зазвичай разом приймають душ до восьмої вечора. Але я раптом помітив, що Сю Шен уже багато днів не з’являється у душовій. За ним спостерігали, і виявилося, що він кожного вечора затримується в Блоці А, повертаючись до Блоку Б лише після дев’ятої.
— А якщо він просто хоче заробити більше грошей? – припустив Чидзін.
— Це можливо. Спочатку я теж не надав цьому значення, – кивнув Мін'ї. – Але два дні тому, коли я випадково зайшов до вбиральні біля полуничної теплиці, почув, як кілька людей із фарбувального заводу щось обговорювали. Вони згадували, що потрібно «переконатися, що бос буде в Блоці А у той день».
Фарбувальний завод і теплиці користувалися однією вбиральнею – про це Чидзін дізнався лише минулого тижня, коли там побував.
— Який саме день?
— Ось це і питання, – задумливо відповів Мін'ї. – Спочатку я подумав, що йдеться про завершення ремонту, але тоді йому не було б сенсу перебувати там щовечора. Завершення робіт не настільки важливе, щоб витрачати на нього стільки зусиль.
Чидзін замислився:
— Виходить, «той день» ‐ це не фіксована дата, а якась можливість. Тому Сю Шену потрібно бути там щоночі, щоб її не прогавити.
— Саме так, – ледь помітно усміхнувся Мін'ї, ніби не очікував, що Чидзін так уважно аналізуватиме його слова. – Я міркував над можливими варіантами, але не надто заглиблювався. Аж поки не звернув увагу на Стару Дев’ятку, який останні два дні поводиться підозріло.
— Стара Дев’ятка? – Чидзін, хоч і слідкував за розмовою, не проводив стільки часу з в’язнями, як Мін'ї, тому не одразу зрозумів, у чому справа.
— Останнім часом він став надто гарячкуватим, – пояснив Мін'ї. – Ви, можливо, цього не помітив, але після того, як він повернувся з лікарні, деякий час намагався не потрапляти мені на очі. А тепер… таке відчуття, ніби…
Мін’ї на мить замислився, ніби не міг знайти гідного порівняння, і зрештою сказав:
— Ніби йому належить трон у спадок.
— Ти маєш на увазі, що він зміцнює свою позицію у в’язниці? – перепитав Чидзін. – Але з цього можна зробити висновок, що Сю Шен, ймовірно, збирається піти.
— Так. Хіба ви самі цього не відчуваєте?
— Трохи. Я лише закував його в кайданки, а він так завзято намагався помститися, аби повернути собі репутацію.
— Якщо ви продовжите цю думку, то зможете звузити межі випадкової події, – сказав Мін’ї. – Вона обов’язково має бути пов’язана із зовнішнім світом. Вчора я випадково обідав поруч із кількома людьми з малярного відділу. Вони не мають жодного стосунку до Сю Шена, тож я вирішив з’ясувати, за яких обставин до в’язниці приходять люди ззовні.
На цьому місці Мін’ї раптово зупинився, ніби навмисно затримував відповідь, змушуючи Чидзіна нетерпляче спитати:
— За яких?
— Виявилося, що фарба, яку використовують для ремонтних робіт, відрізняється від тієї, що змішують у в’язниці. Незабаром постачальник має привезти ще одну партію.
— Сю Шен збирається змішатися з робітниками, коли вони підуть? Але це неможливо, якщо тільки люди, які доставляють фарбу… – Чидзін прервався, а потім його думка раптово змінила напрямок. – Ні, цілком можливо. Сю Шен має багато зв’язків за межами в’язниці.
— Крім того, останнім часом охорона блоку А значно послабшала. Увесь персонал зосередив увагу на блоці Б після того, як туди перевели ув’язнених.
— Але всі транспортні засоби на виїзді ретельно перевіряють, а ще є службові собаки… – Чидзін замовк.
— Різкий запах фарби переб’є їхній нюх.
Тепер, коли всі факти зійшлися воєдино, навіть Чидзін зрозумів, що це ідеальна можливість для втечі.
Проте їхнє припущення базувалося лише на наявній інформації. Якщо існували обставини, яких вони не врахували, результат міг бути зовсім іншим. До того ж найголовніше…
— Який у Сю Шена мотив? – Чидзін усе ще не міг цього збагнути. – Не думаю, що він прагне просто втекти з в’язниці.
— Ви можете просто запитати його, – недбало кинув Мін’ї.
Тут Чидзін раптом відчув щось дивне. Навіщо Мін’ї взагалі розповідає йому про це?
Враховуючи його характер, той навіть не хотів мати справу з цивільними працівниками, тож зазвичай він би просто не встрявав у чужі справи. Незалежно від того, тікав би Сю Шен чи ні, це не мало б його турбувати.
Однак тепер він навмисно поділився цією інформацією саме в цей момент. Очевидно, він змінив своє ставлення. Зрозумівши Сю Шена краще, Мін’ї вирішив дати Чидзіну шанс його зупинити.
Втеча з в’язниці - це серйозне порушення. Навіть якщо все піде за планом і Шен зуміє втекти, рано чи пізно його, швидше за все, спіймають. А враховуючи його поточну поведінку, не виключено, що він міг би домогтися пом’якшення довічного ув’язнення до визначеного терміну. Але якщо його впіймають під час спроби втечі – про звільнення він може забути назавжди.
***
Коли Мін'ї пішов на післяобідню працю, Чидзін ще трохи залишився в бібліотеці.
Він ніколи не любив втручатися у справи ув’язнених, але ця ситуація була особливою. Як наглядач, він не міг закривати очі на те, що хтось планує втечу. Водночас він не міг бездумно доносити про це, поки ще так багато залишалося нез’ясованим.
Чидзін недовго вагався. Він витримав сонячний жар і вирушив до фарбувального заводу на пошуки Сю Шена.
— Офіцере Дзян?
Біля входу Сю Шен зупинився, здивування розлилося його обличчям, коли він побачив Чидзіна.
Вони не були знайомі настільки, щоб розмовляти без приводу. Перетнутися під час ранкової роздачі пошти - це одне, але щоб офіцер сам прийшов до нього - таке ще не траплялося.
— Щось сталося? Стара Дев’ятка знову вам дошкуляє? – Сю Шен стягнув з рук рукавички.
Чидзін швидко обвів поглядом людей поряд.
— Іди за мною.
Сю Шен не став розпитувати, просто рушив слідом. Вони зупинилися в тіні, біля стіниь будівлі.
Спершу Чидзін хотів почати розмову делікатно, але одразу відкинув цю ідею. Вони й так не були близькі, тому знайти правильний підхід навряд чи вийшло б. Тож він пішов напролом:
— Чому ти хочеш втекти з в’язниці?
Погляд Сю Шена відразу змінився, на мить у його очах промайнула жорстокість. Але вираз обличчя швидко згладився, і він спокійно відповів:
— Офіцере Дзян, я не розумію, про що ви.
Хоча Сю Шен і не зізнався прямо, його реакція видала його. Чидзін досягнув свого - зміг заскочити його зненацька.
— Марно вдавати, ніби тин нічого не розумієш, Сю Шене. – Чидзін схрестив руки на грудях. – У мене є джерела. Я знаю, що ти готуєш втечу.
Сю Шен не відповів. Вони стояли, дивлячись один на одного, поки мовчання не стало задушливим. Урешті-решт, Сю Шен здався першим, глибоко зітхнув та сказав:
— І що тепер? Ви збираєтеся здати мене, офіцере Дзян?
— Чому? – Чидзін не поспішав з відповіддю, натомість сам поставив запитання. – Через принцесу? Але йому ж залишилося ще кілька років до звільнення.
Сю Шен усміхнувся, наче ця думка його розвеселила. Він важко вдихнув і видихнув, а тоді відповів:
— Це не має до нього жодного стосунку. Старенькій пані залишилося не довго.
Брови Чидзіна розгладилися. Він одразу здогадався, що мова йде про матір А Вея - жінку, якій Сю Шен постійно писав листи.
— У неї слабке серце, і зараз воно вже на межі. – Сю Шен говорив спокійно. – Лікар сказав, що якщо вона ляже під ніж, то зможе прожити ще кілька років.
Чидзін збирався спитати чому вона повинна померти, але вчасно зупинився, проковтнувши це питання.
Він знав, що ця стара пара – бідняки.
— Офіцере Дзян, ви справді думали, що зможете тиснути на мене через пошту? – раптом змінив тему Сю Шен.
Чидзін не став відповідати. Він бачив, що той веде розмову до чогось більшого, і мовчки чекав.
— Я назвав вас хорошою людиною, бо знаю, що ви нею є. – Голос Сю Шена залишався рівним. – Десь пів року тому старенька пані приїжджала до мене, і це був єдиний раз за багато років. Тоді старий пан потрапив в аварію й став прикований до інвалідного візка, а водія так і не знайшли.
Чидзін ледь помітно нахмурився. Він почав здогадуватися, до чого хилить Сю Шен.
— Пані казала, що не хоче приймати гроші, які я їй висилав. Але тоді справді бракувало грошей, тож вона пообіцяла повернути мені їх пізніше. – Сю Шен подивився прямо в очі Чидзіну. – Я наказав своїм людям на волі щоб вони розібралися з цим, офіцере Дзян. Ви були тим, хто надіслав їм гроші.
Чидзін відвів погляд убік, мовчазно визнаючи правоту слів Шена.
Хоча він не любив втручатися у справи в’язнів, у спробі спокутувати свою провину за підглядання він звик допомагати іншим – окрім тих, хто цього точно не заслуговував.
Того разу він випадково дізнався про історію Шена і з’ясував, що літній парі доводиться нелегко. Використавши свої зв’язки, він влаштував так, щоб їм передали дві тисячі доларів.
Для Чидзіна ця сума була незначною, не вартою уваги. Але для них це були гроші, яких вистачило б на цілий рік життя.
— У мене немає грошей, щоб вам їх повернути, тому я прикидався, що нічого не знаю, – сказав Шен. – Коли ви сьогодні вранці мене шукали, вам не потрібно було мене змушувати. Я б і так допоміг вам розібратися зі Старою Дев’яткою.
Отже, між його власним аналізом і реальністю все ж була певна розбіжність. Але тут у Чидзіна з’явилася ще одна думка.
— Тож ти тоді приховав свій справжній мотив убивства через неї?
Він мав на увазі літню жінку, про чию слабку серцеву систему Шен щойно згадав.
— Ви про це знаєте? – Шен здивовано підняв брови. Але, враховуючи, що Чидзін навіть знав про його плани втечі, він швидко себе опанував і додав:
— Так само, як і про старого пана. Він дуже гордий, з тих, хто радше помре з голоду, ніж позичить у сусідів навіть жменю рису.
Чидзін на мить замислився.
— Чому ти так сильно про них дбаєш?
Шен замовк. Його погляд ніби затуманився, наче він занурився у спогади. Минуло кілька довгих секунд, перш ніж він знову заговорив, цього разу повільніше і тихіше.
— Мої батьки померли, коли я був ще малим, а в підлітковому віці я опинився сам. Увійшов у доросле життя раніше, ніж треба. Тоді я і познайомився з А Веєм. А його батьки прийняли мене, як власного сина. Ніхто раніше не ставився до мене так добре.
— Тож А Вей і справді виявився тим самим серійним убивцею, який катував своїх жертв, – сказав Чидзін. – Але ця літня пара вже втратила сина. Ти не хотів, щоб їм довелося пережити ще один удар.
— Це був би не просто ще один удар, – не заперечив Шен. – Тоді, коли я вбив А Вея, старенька пані ледве не померла. А якби вони дізналися, що їхній власний син скоїв усі ці злочини... Її серце б цього не витримало, а старий пан... Він би втратив будь-яку гордість, щоб продовжувати жити. Вони, напевно, вже давно лежали б у могилі.
Якби справу розслідували повністю, вирок неможливо було б приховати від громадськості. Шену довелося взяти всю провину на себе, щоб захистити літню пару. Інакше, враховуючи обставини, йому, можливо, загрожувало б лише три-п’ять років ув’язнення.
Чидзін не став запитувати, як саме відбувся той фатальний конфлікт міжя Сю Шеном і А Веєм. Напевно, Шен випадково з’ясував, що А Вей – убивця, намагався з ним поговорити, але зазнав невдачі, а потім, не витримавши, убив його.
Настала тиша. Чидзін на мить занурився у власні думки, не знаючи, що сказати. Його серце сповнилося суперечливих почуттів, але зрештою він заговорив:
— А ти думав про сім’ї його жертв? Вони, можливо, досі чекають на відповідь.
— Офіцере Дзян. Я не святий. Мені нема до них діла, – спокійно відповів Шен. — У мене є власне розуміння справедливості. І моя справедливість - віддячити тим, хто виявив до мене доброту.
У голові Чидзіна моральні межі завжди були чіткими, розділеними на чорне і біле. Але історія Шена змусила його вперше задуматися про те, як насправді слід судити про добро і зло.
— А як щодо принцеси? Тобі більше не важливо, що з ним буде? Що він робитиме, якщо ти втечеш?
— У мене немає вибору, офіцере Дзян, – Шен криво посміхнувся. – Взагалі-то, він майже перестав шукати випадкових партнерів. Але, дізнавшись, що я хочу втекти, почав знову безладно спати з усіма підряд. Це його спосіб справлятися з тим, що відбувається.
Чидзін раптом усе зрозумів. Ось чому принцеса накинувся на Мін'ї одразу після того, як знайшов того громилу. Виявляється, за цим стояла така складна причина.
Але це також означало ще одне: принцеса вже змирився з тим, що Шен не повернеться. Отже, використати його, щоб змусити Шена залишитися, не вийшло.
— І що ти збираєшся робити, коли втечеш? – не здавався Чидзін. – Заробиш гроші на операцію для старої пані?
— У мене є знайомі в ювелірному магазині, – відповів Шен байдужим тоном. – Я зроблю дещо і все.
— Сю Шен! – голос Чидзіна мимоволі зірвався, але він швидко озирнувся, щоб упевнитися, що їх ніхто не чує, і тільки тоді, знизивши голос, продовжив, – Ти з глузду з’їхав? Ти серйозно зібраєшся піти на пограбування?
— Я ж уже сказав, офіцере Дзян. У мене немає вибору.
Чидзін глибоко вдихнув, намагаючись приборкати власне роздратування.
— Скільки коштує операція?
Шен назвав цифру. Вона була величезною, непідйомною для звичайної сім’ї.
— Старий пан прив’язаний до інвалідного візка. Він не може доглядати за старенькою пані, він навіть сам потребує догляду. У мене є лише один шанс. Я повинен усе вирішити одразу.
Навіть якщо Чидзін і звик допомагати іншим, його доброта не була настільки безмежною, щоб узяти на себе фінансовий тягар двох незнайомців на все життя.
Шен, здається, прочитав його думки.
— Офіцере Дзян, просто облиште це.
У його словах відчувалася прихована глибина. Чидзін напружився, він уже відкрив рота, щоб відповісти, але почув:
— Офіцере Дзян, за все своє життя я просив лише один раз. Я благав А Вея зупинитися. Тепер я прошу вас. Не втручайтеся.
Якби Чидзін не був тюремним наглядачем, можливо, після цих слів він би справді залишив усе як є.
Але він мав обов’язок. І він не міг просто закрити на це очі.
Шена неможливо було переконати. І якщо Чидзін продовжить наполягати, він ризикує похитнути навіть власні моральні принципи.
Йому слід усе добре обміркувати. І залучити Мін'ї, щоб той подумав разом із ним. Напевно, повинен бути інший вихід.
