Переклад непрофесіональний, можуть бути помилки, тому, якщо помічаєте – пишіть.
Всі новини з перекладом можна глянути у тг каналі: Silarobdh
——————————————
Попри те, що Чидзін зрештою викликав патрульну команду, вони нічого не могли вдіяти зі Старою Дев’яткою.
Один із охоронців наказав йому забиратися, якщо він не збирався читати. Але у відповідь вся компанія Старої Дев’ятки миттєво потягнулася до полиць, кожен схопив по книжці, і охоронець змушений був замовкнути, не знайшовши, що сказати.
Патрульна команда залишилася в бібліотеці приблизно на десять хвилин. Стара Дев’ятка з його людьми не влаштовували жодного безладу – вони просто безцільно гортали книги, затягуючи час. Урешті-решт керівник патруля повідомив Чидзіну, що вони йдуть, і повів своїх людей геть.
Щойно патрульні зникли за дверима, компанія Старої Дев’ятки знову почала розгойдувати стільці, виводячи Чидзіна з себе настільки, що він ледь не вибухнув гнівом.
Він насилу дотерпів до другої години, після чого, нарешті, ті забралися геть. Але у вівторок усе повторилося знову. Стара Дев’ятка повернувся разом зі своїми людьми, продовжуючи влаштовувати Чидзіну справжнє пекло.
— Я справді не можу їх побити?
У Мін'ї, схоже, остаточно урвався терпець. Якби Чидзін заздалегідь не застеріг його від застосування сили, то, можливо, Стара Дев’ятка вже валявся б у могилі.
Якщо бути відвертим, сам Чидзін також був на межі. Йому дуже хотілося заїхати Старій Дев’ятці в обличчя, але він не мав жодної законної підстави для цього. Як працівник в’язниці, він не міг дозволити собі використовувати силу лише через те, що якийсь ув’язнений його дратував.
Стара Дев’ятка, безсумнівно, розумів це й саме тому знову і знову приходив на його територію, зухвало випробовуючи межі.
— Ні, не можеш, – твердо відповів Чидзін. – Подивимося, як довго вони це тягнутимуть.
Він добре знав: Стара Дев’ятка чекає, коли він зламається. Як тільки він зробить перший крок і запитає: «Коли ви підете?». А Стара Дев’ятка, утримуючи ініціативу, напевно відповість: «Підемо, якщо ти нас про це благатимеш».
Та як би не склалося, Чидзін не збирався схиляти голову.
***
Настала середа. Сьогодні надійшло більше листів, ніж зазвичай.
Один з ув’язнених отримав звістку, що його донька вступила до університету. Інший дістав прощального листа від дружини. Насправді тих, хто регулярно отримував і відправляв листи, було не більше десятка.
Серед них був один, хто тільки надсилав листи, але жодного разу не отримав відповіді. Сьогодні Чидзін вирішив поговорити з ним.
— Дякую, вибачте за клопіт, офіцере Дзян.
У блоці А Сю Шен, як завжди, передав листа з-за ґрат, чемно подякувавши.
Зазвичай Чидзін просто брав листа і йшов далі, не вступаючи в розмови, щоб принцеса не створював йому проблем.
Але сьогодні все було інакше.
Чидзін узяв листа з рук Сю Шена й мигцем поглянув на адресу. Вона була тією самою, що й завжди. Він зважив конверт у руці, відчуваючи його вагу, а потім, ніби ненароком, промовив:
— Твій лист цього разу може йти довше, ніж зазвичай.
Сю Шен, який уже зайшов глибше в камеру, почувши ці слова, зупинився, а потім повернувся до віконця.
— Довше? – перепитав він. – Чому?
— Чому… – Чидзін повторив байдуже, переводячи погляд на лист у своїй руці. – Ти ж знаєш, чим зараз займається Стара Дев’ятка?
Він не став пояснювати прямо, але й не потрібно було. Достатньо було трохи подумати, і все ставало очевидним. Стара Дев’ятка робив його життя нестерпним? Що ж, він відповідав тим самим – тільки його босові.
Чидзін не був тим, хто першим створював проблеми, і зазвичай не провокував конфліктів. Але якщо його чіпали, він не відступав. Він щодня перевіряв листи ув’язнених і, хоч би як вони намагалися приховати свої таємниці, знав про них багато чого. Знав і про Сю Шена.
— Якщо Стара Дев’ятка не зайде надто далеко, мені байдуже, що він робить, – спокійно сказав Сю Шен.
Якщо порівнювати залякування інших ув’язнених із тим, що Стара Дев’ятка просто приводив своїх людей розслабитися в бібліотеці, то друге навряд чи можна було вважати серйозним порушенням. До того ж, коли Мін'ї відгамселив Стару Дев’ятку до напівпритомного стану, Сю Шен не втручався. Очевидно, що і зараз не став би.
— Тоді мені байдуже й до твого листа, – спокійно сказав Чидзін і підняв очі на Сю Шена.
— Офіцере Дзян, – той упевнено зустрів його погляд, – я знаю, що ви порядна людина. Ви не вчините так.
— Тут ти помиляєшся, Сю Шене, – голос Чидзіна був спокійним, але в його очах з’явилася холодна жорсткість. – З такими, як ти, я здатен на все. Не думай, що я якийсь святий.
Сю Шен дивився на нього мовчки. Було видно, що він обмірковує ситуацію, зважує всі варіанти. Минуло кілька секунд, перш ніж він нарешті зітхнув і змирився.
— Гаразд, – сказав він. – Я поговорю зі Старою Дев’яткою.
Отримавши те, що хотів, Чидзін не став гаяти час. Він забрав листа і вийшов із корпусу.
***
Як і слід було очікувати, після обіду Стара Дев’ятка в бібліотеці не з’явився.
Інші ув’язнені, схоже, ще не дізналися про це, тому теж не заходили, боячись його людей. Тож сьогодні опівдні в бібліотеці був тільки Мін'ї.
Щодо Ю Ґвана, то Чидзін ще вранці попередив Лво Хая, щоб той доглянув за своїм хлопчиськом і не давав йому втручатися в чужі справи. Тому й Ю Ґван цього разу не прийшов.
— Сьогодні сиди в залі, – сказав Чидзін, коли Мін'ї підійшов до нього. Він кивнув у бік столів для відвідувачів.
Мін'ї якраз відкривав перегородку робочої зони, але, почувши це, зупинився.
— Стара Дев’ятка більше не прийде, – пояснив Чидзін.
— Чому? – Мін'ї не став закривати перегородку, а натомість просто зайшов усередину й сів поруч із ним.
Чидзін мовчки спостерігав за цим. Він же сказав йому сісти в залі, а цей чоловік усе одно вмостився біля нього. І раптом йому спало на думку, що Мін'ї слухався його за якимось своїм особливим принципом – ніби за законами квантової механіки, де послух існував і не існував одночасно.
— Я поговорив із Сю Шеном, – сказав Дзян Чидзін. – Він погодився допомогти мені з Старою Дев’яткою.
— Сю Шен? – у виразі Мін'ї з’явилося легке здивування. – Я звернувся до керівникк в’язниці. Впевнені, що це через Сю Шена?
Цього разу вже Чидзін здивувався.
—Ти пішов до керівника?
— Ага, – кивнув Мін'ї. — Ви сказали, що я не можу застосовувати силу, тож я міг лише подумати над іншими способами.
— І що він тобі сказав? – запитав Чидзін.
— Він сказав, що збільшить їм робоче навантаження, – відповів Мін'ї.
Цей метод був нічим іншим, як зловживанням владою, аби ускладнити життя людям Старої Дев’ятки. Через якийсь час вони б опинилися у немилості в інших в’язнів, а потім врешті-решт дійшли б до того, що причина всього – Дзян Чидзін.
Іншими словами, вони приходили до бібліотеки з наміром похизуватися своєю перевагою, але насправді самі ж накликали на себе додаткове навантаження. Будь-хто, хто мав бодай трохи мізків, зрозумів би, наскільки це дурний вчинок.
Роздуваючи щоки від гордості, вони навіть не підозрювали, що самі ж себе підставляють. Вони отримували значно більше, ніж розраховували.
Для Чидзіна це, можливо, було б лише тимчасовим джерелом роздратування. Але для Старої Дев’ятки та його людей це означало реальні проблеми. З таким розкладом Чидзін більше не мав приводу сердитися – він міг просто відсторонитися і спостерігати, як вони самі потрапляють у пастку.
Тобто, у цій ситуації переможцем виходив саме він.
— Тоді це не керівник, – сказав Чидзін. – Якби це був він, результат не був би таким швидким.
Одного дня додаткової роботи було недостатньо, щоб Стара Дев’ятка і його люди зрозуміли, що їх підставили.
Схоже, Мін'ї погодився з його словами. Він перестав розглядати можливість того, що це справа рук керівника, і натомість запитав:
— Чому Сю Шен допоміг вам?
Ця історія була не з коротких.
Чидзін зробив ковток води і, обравши найпростіший спосіб розповісти, почав говорити спокійним, розміреним тоном:
— Моя робота вимагає від мене перевіряти листи ув’язнених. Сю Шен щотижня писав листа одній літній парі.
— Літній парі? – перепитав Мін'ї. – Це його батьки?
— Ні, – сказав Чидзін. – Це батьки людини, яку він убив.
Вираз обличчя Мін'ї змінився – в його погляді з’явилося справжнє здивування. Він явно не очікував почути таке про Сю Шена.
— Зміст його листів звичайний, буденний, – продовжив Чидзін. – Є очевидним, що він дуже добре знайомий із цією літньою парою, але вони жодного разу йому не відповіли. Мені стало цікаво, чому він продовжує писати, тож я вирішив перечитати його справу.
Оскільки Чидзін раніше працював у судових установах, дістати більше інформації про таку справу не становило для нього жодної проблеми.
— Того, кого він убив, звали А Вей, – продовжив Чидзін. – Він був близьким другом Сю Шена, майже як брат, і водночас підозрювався у справі про серійні катування та вбивства.
— Зачекайте, – перебив його Мін'ї. – Хочете сказати, що людина, яку він убив, була підозрюваною?
— Саме так, – підтвердив Чидзін. – Тоді в місті сталося кілька випадкових убивств із катуваннями. Поліція не могла знайти закономірність чи мотив, тому у неї не було за що зачепитися. Потім зникла жінка, і правоохоронці почали масштабні пошуки. Саме в цей час і сталося вбивство А Вея. Жінку зрештою врятували в покинутій фабриці, і з того моменту подібних злочинів більше не фіксували.
— Ви сказали, що у поліції не було за що зачепитися, – повторив Мін'ї, розмірковуючи над почутим. – Це означає, що поліція внесла А Вея до списку підозрюваних уже після його смерті?
— Так. Спершу він взагалі не потрапив у поле зору поліції, – пояснив Чидзін. – Але подальше розслідування показало, що він був пов’язаний із кількома попередніми випадками. Проте після його смерті ця справа так і залишилася нерозкритою.
— У такому разі мотив Сю Шена вбити А Вея… – Мін'ї, схоже, дійшов того самого висновку, що й Чидзін.
— Він стверджував, що це було через грошовий борг, і відмовився говорити більше.
— А що вирішила поліція?
— Офіційний вирок ‐ умисне вбивство, – відповів Чидзін і зробив паузу. – Але знаєш, що поліція вважала неофіційно?
— Що за цим стояла якась прихована причина, – припустив Мін'ї. – Сю Шен не розкрив справжній мотив, бо хотів захистити честь друга.
— Гм. Яким би він не був - убивцею чи ні, між ними все ж мала бути бодай якась прив’язаність, – кивнув Чидзін. – Але Сю Шен відмовився говорити, тому ніхто не знає, що насправді сталося.
Мін'ї опустив погляд, замислившись, ніби пригадуючи свої нечисленні зустрічі з Сю Шеном.
Раніше він казав, що той не бив його з усієї сили. Тоді Чидзін подумав, що Сю Шен, мабуть, людина, яка знає межу і не переходить її.
— То чому він допоміг вам? – Мін'ї поглянув на Чидзіна. – Ви його переконали?
— Ні, – похитав головою той. – Я пригрозив, що не передам його листа. А для нього це, мабуть, справді важлива річ.
— Ця погроза справді на нього подіяла? — брови Джена Мін'ї насупилися. Він явно не міг цього збагнути. — Це не схоже на стиль тюремного боса.
Спочатку Чидзін теж мав такі сумніви. Але коли обдумав усе ще раз, дійшов висновку, що варто було спробувати.
— Людська природа складна, – сказав він. – Якби я погрожував йому чимось поганим, він би, можливо, не погодився. Але цього разу все почав Старий Дев’ятий. Я вірю, що Сю Шен знає, що таке правильно а що ні.
— Тобто хочете сказати, що він, імовірно, розуміє: ви не станете погрожувати йому задля чогось поганого?
— Так.
Саме тому його розмова із Сю Шенем вийшла такою короткою.
— Вражає, офіцере Дзян, – Мін'ї відступив на крок, повертаючись до свого звичного тону. – Я не вмію так глибоко аналізувати людей.
Хоча в інтелектуальних іграх Чидзін не міг змагатися з Мін'ї, у читанні людей він вважав себе на голову вищим за інших.
— Якщо так, ви, певно, вважаєте Сю Шена хорошою людиною, – знову заговорив Мін'ї.
— Не існує чіткого стандарту добра і зла, – відповів Чидзін. – Але я завжди вірив, що абсолютного зла у світі не буває.
Цю думку він ніколи нікому не озвучував. Йому було не властиво відкривати свою душу перед іншими. Але з Мін'ї було інакше. Можливо, він зміг сказати так вільно, бо відчував, що його вже давно роздягли до спідньої білизни, а також, що він не проти розповісти про це в будь-якому випадку.
— Судячи з ваших слів, Сю Шен досить складна особистість, – Мін'ї опустив погляд, поринувши в роздуми, а потім знову подивився на Чидзіна. – В такому разі я вирішив розповісти вам дещо.
— Що саме? – запитав Чидзін.
— Сю Шен планує втечу з в’язниці.
