Нелегально

Але зараз був не час захоплюватися вродливими чоловіками.

Чидзін неквапливо відвів погляд від профілю Мін'ї й перевів його на Стару Дев'ятку, одночасно знімаючи рацію, що була закріплена на плечі.

Він не боявся, що Стара Дев'ятка влаштує безлад у бібліотеці. Якби той зважився на щось подібне, Чидзін одразу ж викликав би патруль. Сутичка групи такої чисельності з охоронцями класифікувалася б як бунт, а це означало б переведення до іншої в'язниці або збільшення терміну ув'язнення.

Для Старої Дев'ятки, можливо, це не мало жодного значення – йому все одно судилося залишитися тут назавжди. Але для його підлеглих подовження терміну було б надто високою ціною.

Якщо Чидзін не помилявся, серед них були ті, хто мав шанс вийти на свободу вже за три роки.

Отже, питання полягало в тому, що для них важливіше – вірність братству чи власне майбутнє?

А ще – чи настільки Стара Дев'ятка безсовісний, щоб пожертвувати долями своїх підлеглих заради власних інтересів?

Судячи з ситуації, ймовірність цього була невеликою.

Між ним і Старою Дев'яткою не було глибокої ненависті. Це не той конфлікт, через який варто жертвувати майбутнім стільки людей. Стара Дев'ятка не дарма утримував друге місце у в'язничній ієрархії після Сю Шена – справа була не лише в його зухвалості, а й у тому, що він мав хоч трохи клепки

Шахи – це гра на передбачення ходів супротивника. Хоча Чидзін і не вважав, що Стара Дев'ятка планує влаштувати безлад, він усе ж узявся за рацію, використовуючи її як попередження.

Бо в шахах завжди можливі несподівані ходи. Якщо Стара Дев'ятка раптом вирішить діяти імпульсивно, ця рація зможе хоча б змусити його охолонути.

Стара Дев'ятка, жестом зупинив інших:

— Все нормально. Сідайте.

Чидзін недбало поклав рацію на стіл, на знак попередження: ще один неправильний рух – і наслідки будуть невідворотні.

Та навіть якщо він правильно розрахував, що Стара Дев'ятка не прийшов сюди заради бійки, його справжньої мети він так і не зрозумів.

Чидзін припускав, що той просто привів свою зграю, щоб погрозити йому та повернути втрачену гідність. Але Стара Дев'ятка навіть не намагався його спровокувати. Він просто сів зі своїми людьми й почав мовчки, невідривно дивитися на нього.

Бути під пильним поглядом натовпу було неприємно. Особливо коли всі сиділи без жодної емоції на обличчях, мов ляльки, що застигли в моторошному мовчанні.

Лише Стара Дев'ятка виглядав так, ніби прийшов подивитися цікаве видовище, з нетерпінням чекаючи на реакцію Чидзіна.

— Можна я повириваю їм очі? – несподівано запитав Мін'ї, повернувшись до нього.

Це, звісно, було неможливо, але його слова красномовно передавали роздратування.

— Нехай дивляться, – спокійно відповів Чидзін.

Та насправді його самого це теж дратувало.

Формально він не мав підстав вигнати їх. Вони не порушували тишу, а якщо б навіть і вирішили взяти книжки, цього було б достатньо, щоб виправдати їхню присутність у бібліотеці.

— Мені не подобається, що вони витріщаються на вас, – Мін'ї продовжував дивитися на групу в'язнів, а його голос, холодний, мов лід, приховував роздратування.

Чидзін краєм ока глянув на нього. Мусив визнати – було приємно, коли хтось стоїть поруч і підтримує тебе, коли на тебе тисне натовп.

Раптом це видовище здалося йому менш неприємним. Він легенько поплескав Мін'ї по руці.

— Це не проблема, гарні речі створені для того, щоб ними милувалися.

— Гарні речі? – Мін'ї повернувся до нього, у його погляді промайнуло нерозуміння.

— Я говорю про свою неймовірну вроду, – Чидзін посміявся сам із себе й прибрав руку.

Він думав, що цей жарт заслуговує щонайменше дев'яносто балів, але реакції від Мін'ї так і не дочекався. Озирнувшись, він зустрівся з його пильним поглядом.

— Що, не смішно? – запитав він.

— Ні, – Мін'ї не відводив очей. – Якщо ви приголомшливий красень, то ким тоді є я?

Чидзін не очікував, що той продовжить тему. Він удавано замислився:

— Ти трохи не дотягуєш.

— В чому саме? – Мін'ї спитав серйозно.

Чидзін потер підборіддя, уважно його оглядаючи.

Якщо бути чесним, зовнішність Мін'ї була бездоганною, просто він мав інший тип привабливості.

Якщо Чидзін випромінював ніжну, майже невинну чарівність сусідського хлопця, то Мін'ї був тим самим гарячим сантехніком, що заходив у будинок нібито на ремонт, але викликав у людей зовсім інші думки.

Зачекайте... Ні. Зовсім ні. Це була не просто випадкова думка.

Його свідомість знову почала дрейфувати у химерному напрямку. Щоб уникнути цієї небезпечної відповіді, його неспокійна совість підштовхнула його до іншої:

— У костюмі ти виглядаєш краще.

Щойно ці слова злетіли з його губ, Чидзін відчув, що щось тут не так.

Порівняно із сексуальним сантехніком, елітний бізнесмен у костюмі справді звучав набагато безпечніше. Але він же взагалі не збирався робити Мін'ї комплімент! Просто, уникаючи небезпечної відповіді, він ненавмисне перетворив свою фразу на відверте захоплення.

"— Де саме я не дотягую?

— Ти виглядаєш краще в костюмі."

Це було рівнозначно тому, щоб сказати: «Ти не поступаєшся мені в красі, просто тобі ще бракує костюма для ідеального образу».

— Костюм? – Мін'ї опустив погляд на тюремну форму, а потім знову подивився на Чидзіна. – Я одягну його для вас.

Після короткої паузи додав:

— Наодинці.

Як тільки ці слова долинули до його вух, в голові Чидзіна миттєво спалахнула думка. В яких випадках носять костюм наодинці?

Костюми зазвичай вдягають на офіційні заходи. Якщо ж його вдягають наодинці, то єдина функція, яку міг уявити його розбещений мозок, – це... щоб його зняли.

Зняли, залишивши лише краватку. А потім ухопитися за неї, підтягуючи людину ближче...

Стоп.

Такі фрази мали б бути заборонені законом. Усього лише «наодинці» і «костюм», а Чидзін уже домалював у своїй голові цілу службову драму.

Він мимоволі задумався: коли він став таким? Адже йому й раніше траплялися гарні чоловіки, але вони ніколи не змушували його фантазувати подібне.

Здається, це справді мало певний зв'язок із його вуайєризмом.

Людина, з якою ти лише поверхово знайомий, завжди сприймається як щось чуже. Але якщо це хтось, за ким ти стежив щодня... уява більше не знає меж.

— Носи, якщо хочеш, – Чидзін відвернув погляд, намагаючись зберігати спокій. – Я ж все одно не дивитимусь.

Мін'ї тихо засміявся.

— Справді не будете дивитися?

— Так.

— А якщо це буде фартух?

— Фартух? – Чидзін відчув, як у нього стислося серце. Йому здалося, що Мін'ї явно натякає на щось конкретне. Він зберіг незворушний вираз обличчя. – Чому питаєш? Часто носиш фартух удома?

— Не сказав би, що часто, – відповів Мін'ї. – Я зазвичай працюю допізна, тож готую собі їжу лише на вихідних.

Він зробив паузу, а потім раптом запитав:

— Бачили мене у фартусі?

'Звичайно ж, бачив.'

Мін'ї у фартусі й без сорочки був мінімум у трійці найулюбленіших картин, які Чидзін спостерігав нишком. Він навіть досі пам'ятав, яких зусиль йому коштувало втриматися, щоб не зробити знімок.

— Ні, – холодно відповів Чидзін. – Мені не цікаво.

Вони говорили так, наче знаходилися у власному ізольованому світі, абсолютно не зважаючи на витівки Старої Дев'ятки та його підлеглих.

Але Стара Дев'ятка не збирався так просто залишати Чидзіна в спокої. Він привів із собою людей, і якщо не помститься, то це буде рівносильно тому, що його обличчя розтопчуть у багнюку.

Невдовзі бібліотекою почав поширюватися неприємний шум:

Стільці скрипіли під вагою тіл, їхні спинки грюкали об столи. Чидзін підняв голову й побачив, що деякі в'язні хитають ногами, інші розгойдуються на стільцях, ніхто не сидить спокійно.

Він глибоко вдихнув, збираючись зробити зауваження, але щойно відкрив рота – вони відразу завмерли, ніби заздалегідь знали, що він скаже.

Однак щойно Чидзін відвів погляд, дратівливий шум розпочався знову.

Було очевидно, що вони робили це навмисно, щоб довести його до межі. Навіть якби Чидзін мав ангельське терпіння, ігнорувати таку відверту нахабність на своїй території було б складно.

Він холодно глянув на Стару Дев'ятку й вирішив, що краще одразу викликати патрульну команду. Але щойно він підняв рацію, як до бібліотеки зненацька влетів чоловік.

— Чорт, ідоле, я почув, що...

Ю Ґван не закінчив фразу, бо побачив людей, що сиділи в бібліотеці. Він одразу ж притиснувся до стіни і, крадькома пересуваючись уздовж неї, дістався до робочої зони, нахилившись до Чидзіна:

— Я почув, що Стара Дев'ятка веде свою зграю, щоб розібратися з вами.

Інформація була дуже доречною, хоча й запізнілою.

— Це тебе не стосується, – сухо відповів Чидзін. – Забирайся звідси.

— Ще чого, я допоможу вам, – відрізав Ю Ґван. Він швидко озирнувся довкола, а потім попрямував до столів у бібліотеці.

Чидзін здивовано підняв брови. Невже Ю Ґван вирішив вплутатися у бійку заради нього?

Однак усе, що той зробив, – чемно звернувся до в'язня, який заступав йому дорогу:

— Перепрошую.

Качок, що сидів перед ним, повільно обвів його поглядом з голови до п'ят, потім знову підняв очі. Здавалося, він ніяк не міг збагнути, що задумав цей малий хлопець. Але врешті-решт прибрав ноги вбік.

Ю Ґван пройшов у кінець кімнати, витягнув звідти стілець і, обережно перетнувши «вороже поле», поставив його поруч із робочим місцем Чидзіна.

Оскільки Чидзін сидів зсередини, ближче до Ю Ґвана опинився Мін'ї. Але Ю Ґван повністю проігнорував його, наче той був пустим місцем, і, дивлячись просто на Чидзіна, урочисто заявив:

— Ідоле, я підтриматиму вас завжди!

Мін'ї махнув рукою перед обличчям Ю Ґвана, перериваючи його палкий погляд:

— Іди туди, звідки прийшов. Нам тут не потрібні зайві руки.

— А тобі яке діло? – роздратовано буркнув Ю Ґван. – Ти взагалі знаєш, які у мене стосунки з Офіцером Дзяном? І що з того, що ти прийшов сюди першим? Те місце, на якому ти сидиш, ще не факт, що залишиться твоїм.

— Що, – Мін'ї насмішкувато звів брови, – ти ще й моє місце хочеш відібрати?

— Звісно! Я повинен захищати свого Офіцера Дзяна.

— Свого Офіцера Дзяна?

— А що, він твій, чи що?

Чидзін мовчки втупився у вікно, стримуючи бажання масажувати скроні.

'Що, в біса, вони тут влаштували?'

Хіба у Мін'ї немає інших справ? Він же чудово знає, що Ю Ґван поклоняється його онлайн-персоні, а не йому самому. Але ні, він отримує задоволення від цієї гризні.

До того ж, Ю Ґван теж зовсім не вміє зчитувати атмосферу. Чидзін ще не придумав, як впоратися зі Старою Дев'яткою, і точно зараз був не найкращий момент для подібної сварки. Особливо перед натовпом глядачів.

— Офіцере Дзян! – голос Ю Ґвана повернув його до реальності. – Скажіть чесно, хто з нас важливіший?

Його очі світилися впевненістю, наче він був переконаний: жоден новачок не зрівняється з часом, який він і його ідол провели разом.

Але Чидзін найбільше хотів сказати:

"— Малий, ти переплутав людину."

А ще...

"— До того ж, цей старший брат не полює на молоду траву."