Чидзін відчував, що між ним і Мін'ї лежала прірва, і полягала вона в їхньому підході до гри.
Коли таємниця Мін'ї опинилася у нього в руках, він не зміг зберегти холодний розум і вчасно зупинитися, перш ніж зайти надто далеко.
Гострий язик – ворог власнику. Якби він вчасно зупинився й лише побіжно згадав про Ґо, то, можливо, Мін'ї не почав би вимагати показати йому переписку.
Але зрештою він сам загрався.
На противагу йому, Мін'ї завжди вмів відступити в потрібний момент. Будь то парфуми чи спосіб звертання, він завжди вчасно ховав сліди, лише трохи показувавши хвіст, але ніколи не даючи Чидзіну можливості схопити його.
Чидзін зрозумів, що програв. Але Мін'ї лише кинув: «Так ігри не ведуть» – і без жодних викриттів відвернувся від теми, залишивши бібліотеку рівно в той самий час, що й завжди.
То як же треба було грати?
Напів натяки змушували людей мучитися в незнанні. Чому б Мін'ї просто не сказати все напряму?
Чидзін згадав, що Ю Ґван якось казав, ніби Ґо відповідав на його особисті повідомлення. Це означало, що вони давно спілкувалися онлайн.
Йому дуже хотілося спитати Мін'ї, чи використовував Ю Ґван у мережі нік А-Ґван, чи розповідав він колись Ґо, що є хакером, і чи звертався до нього в листуванні «Ідол».
Якщо це було так, то не дивно, що Мін'ї впізнав свого маленького фаната.
А якщо врахувати, що Ю Ґван називав ідолом саме Чидзіна, а перед тим Мін'ї використовував його комп'ютер для входу на форум...
З такою кількістю доказів було б навіть нелогічно, якби Мін'ї не розкусив фальшивого ідола в особі Чидзіна.
Який марний був його план прикинутися, ніби акаунт Мін'ї зламали! Врешті-решт, Мін'ї викрив цього зломщика акаунтів без жодних зусиль – і цим зломщиком виявився сам Чидзін.
Ну що ж... Можливо, справа була не тільки в різниці підходів, а ще й у відмінності рівня майстерності.
Ґван тим часом бігав по бібліотеці з ганчіркою в руці, від лівої стіни до правої, вигукуючи «хей-хо, хей-хо» під час прибирання.
Спочатку Чидзін не хотів, щоб він тут прибирав, але що ж... Малий сам винен, що прийшов у невдалий момент і тим самим змусив його втратити останню козирну карту.
— Ідоле, бачите, як чисто я помив підлогу? – Ю Ґван стояв рівно, обома руками стискаючи швабру. Його погляд, звернений до Чидзіна, буквально благав про похвалу.
— Непогано, – байдуже відгукнувся Дзян, лише мигцем глянувши на підлогу, а потім знову втупившись у вікно, обдумуючи, як закрити цю сцену.
— Слухайте, ідоле, – Ю Ґван підтягнув швабру ближче до письмового столу. – Ви й справді маєте... такі стосунки із Мін'ї? Це ж зовсім на вас не схоже.
Пробувши три дні поза в'язницею, Чидзін щиро зацікавився, які ж плітки ширяться про нього і Мін'ї. Піднісши склянку до рота, він спокійно запитав:
— Які стосунки?
— Кажуть, що він вам відсмоктав.
— Пф-хх!
Щойно ковтнута вода ледь не стала останньою в житті Чидзіна. Так, Мін'ї його смоктав... але лише за шию! Як, чорт забирай, це перетворилося на таку історію?
— Ще й кажуть, що додатковий час на перерву Мін'ї отримує спеціально для того, щоб вас «обслуговувати». Що ви це робите не тільки в кімнаті відпочинку, а й у бібліотеці. Не дивно, що ви мене туди не пускаєте! Тепер я розумію, чому ви так, хлопці, пітнієте.
— Стоп, стоп, стоп! – Чидзін спохмурнів, урвавши тираду Ю Ґвана. – Ти ще надто малий, щоб взагалі говорити про «такі» речі.
— Тобто ви й справді цим займаєтесь? – обличчя Ю Ґвана вкрилося сумнівами. – Я розумію, що в реальному житті все інакше, ніж в інтернеті, але, ідоле, як ви можеш? Мін'ї ж обдурий купу людей! Він ворог нашого форуму!
— Він не ворог, – Чидзін поставив склянку на стіл. – Його справа ще не до кінця розкрита.
— Що?! – Ю Ґван аж витягнув шию, вчепившись у цю новину. – То що, Мін'ї підставили?
О, він був справжнім конспірологом. Варто Чидзіну натякнути на якусь таємницю - і в голові Ю Ґвана миттєво складалася грандіозна змова.
А для таких, як він, секретна інформація завжди була переконливішою за офіційні версії.
— У будь-якому разі - він не ворог, – повторив Чидзін. – Тож не варто так вороже до нього ставитися.
'Не лише не ворог... а й твій ідол.'
Але ці слова так і залишилися невимовленими.
— Зрозумів, я буду слухати ідола, – серйозно кивнув Ю Ґван. – Тоді, можна вважати прийнятним те, що ви з ним... розважаєтеся. Кажу це від імені більшості користувачів форуму.
Губи Чидзіна сіпнулися.
— Не вір чуткам. Я з ним не розважаюся.
— Невдало висловився. Ви з ним не розважається, – так само серйозно продовжив Ю Ґван. – Це фізична взаємодія між двома дорослими чоловіками.
Дзян ледве стримав бажання закотити очі. Він не бачив сенсу продовжувати цю розмову, тому просто сказав:
— Ти закінчив прибирання? Якщо так, можеш іти.
Ю Ґван розсміявся:
— Я ще трохи залишуся тут з ідолом.
Погляд Ю Ґвана змусив Чидзіна насторожитися. Він упізнав цей вираз. Колись Ю Ґван так само дивився на Лво Хая.
— А ти не збирався до свого доктора Лво?
— Ні. Доктор Лво не потребує моєї допомоги в прибиранні.
Чидзін відчув, що ситуація стає дещо небезпечною. Раніше Ю Ґван тільки й робив, що пропадав у медпункті, а тепер раптом перемкнувся на бібліотеку?
Якщо Лво Хай про це дізнається...
І щойно ця думка промайнула в його голові, в дверях бібліотеки з'явився чоловік у білому халаті.
Очевидно, Лво Хай прийшов поговорити з Чидзіном, але зовсім не очікував побачити Ю Ґвана з шваброю в руках. Він здивовано глянув на нього.
— Що ти тут робиш?
— Прибираю, – відповів Ю Ґван, міцно стискаючи швабру. Хоча він удавав байдужість, цей жест виказував, що йому не все одно, що про нього подумає Лво Хай.
— Прибираєш? – Лво Хай здивовано звів брови. – А як же медпункт?
— Медпункт... – Ю Ґван затнувся. – Хіба у вас недостатньо сил, щоб його прибрати, докторе Лво?
Очі Лво Хая на мить спалахнули недовірою. Він перевів погляд на Чидзіна.
— Яке заклинання ти на нього наклав?
Чидзін лише тяжко зітхнув. Він не збирався втручатися в любовне життя свого колишнього, але, перш ніж він устиг щось відповісти, Ю Ґван заступився за нього сам:
— Офіцер Дзян не накладав на мене ніяких заклинань. Я сам вирішив допомогти йому прибрати.
— Забирай його звідси, – звернувся Чидзін до Лво Хая. – Проведи з ним виховну бесіду.
— Обов'язково, – погодився Лво Хай і махнув Ю Ґвану. – Йдемо.
Але той не рушив з місця, натомість із виразом глибокого жалю подивився на Чидзіна.
— Іди сюди! – вже суворіше сказав Лво Хай.
Лише тоді Ю Ґван з небажанням поплентався за ним, обертаючись через кожні кілька кроків.
'Прокляття.'
Чидзін раптом усвідомив проблему. Його образ ідола довго не протримається. Ю Ґван дуже скоро помітить, що він не зовсім такий, як Ґо в інтернеті.
Якби Ю Ґван дізнався, що Джен Мін'ї – це Ґо ...
Хоч як Чидзін не хотів у цьому зізнаватися, доводилося визнати, що Мін'ї був «1»* на мільйон як зовнішністю, так і розумом. А якщо додати до цього ще й ауру ідола, яка нібито була у Бога Ґо, чи не означало це, що Ю Ґван стане ще більш одержимим Мін'ї?
*У китайському сленгу ЛГБТК+ число 1 – означає актива, 0 – пасива, а 0.5 – універсала.
Чидзін ненароком поринув у роздуми. Заради свого приятеля Лво Хая йому, мабуть, варто було заздалегідь подбати про заходи безпеки.
***
Удень, як завжди, Мін'ї з'явився в бібліотеці. Але цього разу щось було не так: окрім нього, тут не було жодного іншого в'язня.
Будь-хто здивувався б такій тиші.
— У них сьогодні якісь справи? – запитав Чидзін.
— Нічого про це не чув.
Мін'ї сів у першому ряду біля вікна. Вони опинилися навпроти одне одного, всього за якихось п'ять метрів.
Зазвичай, якщо бібліотека була порожньою, Мін'ї сідав поруч із Чидзіном. Тому зараз розмова через таку відстань здавалася дивною.
— Хочу дещо у тебе спитати, – сказав Чидзін.
— Це пов'язано з вейці? — запитав Мін'ї.
Вейці виринуло з розмови зненацька. Чидзін на мить розгубився, а потім пригадав, що вейці – це інша назва ґо. Очевидно, Мін'ї навмисне зіграв словами, натякаючи на форум.
Це було цілком у його стилі ‐ все робити обхідними шляхами і покладатися на те, що інший здогадається сам.
А якщо не здогадається, ще й посміється, який той «по-дурному милий».
— Ні, – відповів Чидзін. – Я хотів запитати, чи тобі подобаються молодші за тебе.
Таке питання, мабуть, більше пасувало б ніжній, романтичній атмосфері. Але тон Чидзіна залишався спокійним, ніби він проводив психологічну оцінку. Що б не відповів Мін'ї, це не вплинуло б на його реакцію.
Мін'ї схилив голову, задумливо прикусив губу, а потім повернув питання назад:
— А ми хіба не однолітки?
Чидзін відчув себе трохи дивно. Звідки Мін'ї знав його вік? Але, коли він замислився над цим, то зрозумів, що це цілком можна було дізнатися, просто запитавши у якогось охоронця в'язниці. Тож насправді нічого дивного тут не було.
— Я не про себе, – сказав Чидзін. – Я про твого маленького фаната. Він нещодавно відсвяткував дев'ятнадцять років.
— Маєте на увазі А-Ґвана? – запитав Мін'ї, всміхаючись. – Хіба він не ваш маленький фанат?
Ось ще один стиль поведінки Мін'ї - прикидатися, що нічого не розуміє.
Чидзін неквапливо відповів:
— Чудово. У такому разі я розповім йому, ким насправді є його кумир.
Як він і сподівався, цей хід виявився ефективним. Жартівливий вираз обличчя Мін'ї швидко зник, і він заговорив уже звичним серйозним тоном:
— Що з ним?
— Він твій палкий шанувальник, – сказав Чидзін, витримавши паузу. – Якщо бути точним, його захоплення стосується твого акаунту.
— Тобто він має на меті...
Мін'ї не встиг договорити, бо раптом почулися кроки біля дверей бібліотеки. Чидзін глянув у той бік і побачив, як всередину заходять приблизно вісім кремезних в'язнів, яких він зазвичай не зустрічав у бібліотеці.
Щойно вони опинилися в приміщенні, кілька з них навмисне штовхнули стільці, змушуючи їх перекинутися, а потім розсілися у перших рядах, не зводячи очей із Чидзіна.
Лише коли останній із них зайшов до бібліотеки, Чидзін зрозумів, що відбувається.
Стара Дев'ятка.
Він, схоже, хотів показати, що не зважає на заборони. Після того як Чидзін дав зрозуміти, що не бажає бачити тут в'язнів, Дев'ятка все одно привів своїх людей і влаштував щось на зразок демонстрації сили на його території.
— Добрий день, офіцере Дзян, – сказав Дев'ятка, зачепивши стілець ногой й потягнувши його по підлозі з різким, неприємним скрипом. Сів він прямо навпроти столу, не відводячи погляду від Чидзіна.
— Чого вам? – холодно запитав Чидзін.
— А як ти думаєш? Прийшов почитати, – Дев'ятка удавано оглянув приміщення, ніби й справді збирався сісти за книжки, а потім його погляд ковзнув у бік Мін'ї. Він зухвало всміхнувся і кинув:
— Йо, то твоя сучка теж тут.
Чидзін і гадки не мав, що історія з полуницями зрештою закріпить за Мін'ї цей «статус».
Це було абсолютно абсурдно. Він мимоволі кинув погляд на Мін'ї й побачив, що той несподівано підвівся. Його обличчя не виражало жодних емоцій, коли він зробив крок уперед і рушив до Старої Дев'ятки.
Обличчя Старої Дев'ятки миттєво напружилося. Його верхня частина тіла інстинктивно нахилилася в протилежний бік, а в очах спалахнула настороженість.
— Якого біса?
— Хороші пси не загороджують дорогу, – погляд Мін'ї ковзнув донизу, оцінюючи Дев'ятку.
Якщо бути відвертим, у такі моменти Мін'ї справді виглядав лячно.
Чидзін знав, що цей вираз з'являється на його обличчі лише тоді, коли він налаштований серйозно. Точно так само він виглядав і тоді, коли питав, чи може зірвати з Чидзіна уніформу – в очах тоді застигала темна, непроникна глибина, що свідчила: ця навіжена ідея йому справді подобалася.
Але Дев'ятка, очевидно, не розгледів прихованої загрози. Він розвів руками, вказуючи навколо себе:
— Бібліотека величезна! Чому, в біса, тобі конче потрібно йти прямо переді мн—
Він не встиг договорити. Різкий, пронизливий звук - скрегіт ніжок стільця по підлозі - прорізав повітря. А вже наступної миті сам Дев'ятка, похитнувшись, гепнувся на підлогу з оглушливим гуркотом.
Мін'ї без жодних попереджень просто вибив стілець з-під нього, відкинувши його на метр убік. Інерція зробила своє: Дев'ятка не втримався й гепнувся слідом.
Його посіпаки одразу ж схопилися на ноги, їхні обличчя сповнилися загрозливою люттю. У бібліотеці піднявся галас.
Мін'ї навіть не глянув у їхній бік. Він спокійно переступив через Дев'ятку й пройшов далі, прямуючи до робочої зони. Сів поруч із Чидзінем і байдуже кинув погляд на тих, хто залишився стояти навпроти.
В усьому його вигляді читалося:
Доторкніться до нього, якщо наважитеся.
Чидзін глянув на Мін'ї й уперше усвідомив, що навіть у профіль той виглядає до абсурду привабливо.
Хоч ця думка була абсолютно недоречною в такій напруженій атмосфері, вона все ж настирливо лізла в голову:
'Чому цей покидьок такий, чорт забирай, гарний?'
