Ще залишався цілий день до вихідних. Чидзін узяв рідкісний вихідний.
Він планував зачекати, поки слід на шиї повністю зникне, перш ніж повертатися на роботу. Але новина про те, що Стара Дев'ятка має з ним особисті рахунки, поширилася навіть серед адміністративного персоналу. Тому, коли інші побачили, що він вирішив узяти вихідний, то вирішили, що він просто ховається від Старої Дев'ятки.
Звісно, Чидзін і пальцем би не поворухнув через того, але все ж таки знайшов якусь відмовку і взяв вихідний.
Проте вранці у понеділок, після трьох днів відпочинку, Чидзін без будь-яких емоцій дивився на своє відображення в дзеркалі. На його шиї все ще залишався блідо-рожевий слід.
Протягом цих трьох днів, Чидзін майже не думав про Мін'ї, але зараз, коли він побачив слід на своїй шкірі, всередині знову почало закипати роздратування.
Він навіть не хотів уявляти, скільки варіацій історії про його стосунки з Мін'ї вже вигадали у в'язниці.
На щастя, він підготувався заздалегідь. Чидзін дістав тональний крем, який купив у косметичному магазині на вихідних, і незграбно почав наносити його на шию.
Та щойно він закінчив, одразу зрозумів, що щось не так.
Продавчиня запевняла його, що це найсвітліший відтінок, і він точно пасуватиме його шкірі. Чидзін не став тестувати його в магазині – просто схопив покупку й швидко пішов. Але тепер, коли нарешті наніс крем, виявилося, що його шия все одно на тон світліша.
Можливо, він просто неправильно його наносив?
Дзян ніколи раніше не користувався такими речами й не мав уявлення, як вони працюють. Він спробував змішати тональний крем із зволожувальним, але результат залишав бажати кращого. Потім йому спало на думку додати трохи зубної пасти, але вийшло ще гірше. Після кількох невдалих спроб він просто розмазав усе, як було, і махнув на це рукою. Так він і вийшов із дому.
Ні Лао Ван у поштовій кімнаті, ні колеги в роздягальні нічого не помітили. Але от один конкретний винуватець точно це помітив.
— Дивись на екран, – нахмурився Чидзін, постукуючи пальцем по столу, щоб привернути увагу Мін'ї, який не зводив із нього очей. – Не боїшся, що я почну читати нісенітниці?
— Я все одно не можу зрозуміти, що ви читаєте, – Мін'ї сперся підборіддям на долоню, ліктем обіпершись на стіл. Його погляд уперто залишався прикутим до шиї Чидзіна. – Офіцере Дзян, у вас шия брудна.
— Вона не брудна, – різко відповів Чидзін, не бажаючи продовжувати цю тему. Він перевів погляд назад на екран і продовжив читати, – Цього тижня виробництво електроні—
Але не встиг він договорити, як Мін'ї раптом простягнув руку, обхопив його шию і великим пальцем провів по шкірі, стираючи тональний крем.
Чидзін ніколи нічого подібного не відчував і навіть не міг знайти правильне слово для цього відчуття. Але цей жест Мін'ї нагадував тих цікавих людей, які запитують, чи твої брови намальовані чи татуйовані, а потім без попередження тягнуться рукою, щоб протерти їх, і випадково стирають половину, над якою ти ретельно працював пів ранку.
— Так виглядає природніше, – кивнув Мін'ї із задоволеним виглядом.
Чидзін глибоко вдихнув. Як не дивно, він уже настільки звик до поведінки Мін'ї, що подібні витівки перестали його дивувати. Він внутрішньо нагадував собі, що постійне роздратування – це не надто здорово. Тому, зберігаючи абсолютний спокій, він просто відштовхнув руку Мін'ї.
— Не заважай мені читати.
Мін'ї не відривав погляду від Чидзіна, ніби намагався надолужити втрачене за три дні. Витримати це випробування було понад його можливостей. Чидзін зітхнув, відпустив мишку, відкинувся на спинку крісла й запитав:
— Ти взагалі слухаєш?
— Слухаю, – відповів Мін'ї. – Якщо не вірите, перевірте.
Чидзін скептично підняв брову:
— А якщо провалишся?
— Тоді можете мене покарати.
Це слово зачепило щось у його свідомості. Перед очима промайнула картина: Мін'ї прикутий наручниками до стільця.
Якщо вже доведеться його скувати, то чому б не додати шкіряний батіг і...
Стоп. Думки знову йдуть не туди.
Чидзін відкинув ці думки геть, прочистив горло й, удаючи байдужість, запитав:
— Який сьогодні офшорний курс китайського юаня?
Мін'ї безпомилково продиктував цифри. Якщо чесно, Чидзін уже давно не тримав це в голові.
— Яка галузь сьогодні демонструє найбільші зміни?
— Виробництво.
Отже, приводів для покарання не було.
Дзян схрестив руки на грудях.
— Як ти взагалі примудряєшся робити кілька справ одночасно?
— Це як малювати лівою рукою коло, а правою - квадрат. Просто треба пливти за течією.
Кутики губ Чидзіна смикнулися. Просто пливти за течією? Він уявив, як пробує це зробити, і ледве стримав саркастичну посмішку.
Проте раптом він зрозумів. Він усе ще мав козир у рукаві. Навіщо ж сперечатися з цим хитруном?
— До речі... – голос у нього став лукавим. Він неквапливо продовжив, – Поки я сидів удома й старанно вивчав біржову торгівлю, познайомився на форумі з одним цікавим хлопцем.
— Познайомилися? – перепитав Мін'ї.
— Так, його звуть Ґо. У спільноті до нього всі дослухаються.
Дзян зробив паузу, зловтішаючись очікуванням реакції.
— Ми довго спілкувалися. Він радив мені звертати увагу на недооцінені акції. Купувати їх за низькою ціною...
Чидзін сипав професійною термінологією, ніби на лекції для інвесторів. Він не готувався до цього заздалегідь, але після стількох розмов із біржовим генієм мимоволі засвоїв чимало фінансових знань. Тепер він говорив упевнено, вдало розігруючи свою роль.
— Ґо? – Мін'ї вперше виглядав розгубленим. – Вашого інтернет-приятеля звуть Ґо?
— Так, ти його знаєш? Я переглянув форум. Він здавався дуже компетентним у своїх дописах, тож я написав йому в особисті повідомлення, і він швидко відповів.
Чидзін відчував, що заслуговує на Оскара. Він і не підозрював, що вміє так майстерно брехати: ані тіні сумніву, жодного докору сумління. Навіть самого себе майже переконав.
— Ґо відповів вам? — На обличчі Мін'ї розгубленість лише зростала, хоча він з усіх сил намагався зберегти незворушний вираз.
Десь у глибинах душі маленький диявол Чидзіна вже качався по підлозі від сміху. Але назовні він залишався цілком серйозним:
— Він доволі приємний у спілкуванні. Відповідає на всі мої запитання.
— Впевнені, що спілкуєтеся саме з Ґо?
Чидзін подумки доповнив його питання: «Впевнені, що це не шахрай, який вкрав його акаунт?»
— А з ким ще? Аватар у нього справжній. – І тут він миттєво вчепився в зачіпку, яку ненароком видав Мін'ї. – Судячи з твого питання, ти буваєш на цьому форумі?
Раніше, що б Чидзін не робив, Мін'ї майстерно уникав прямих відповідей, вправно змінюючи тему. Але цього разу пастка зачинилася, і виплутатися з неї було неможливо.
— Так. – Мін'ї явно не звик, що його змушують розкривати те, що він волів би приховати. Усмішка на його губах виглядала неприродно натягнутою. Він не бажав заглиблюватися в деталі, тож вичавив із себе лише одне слово.
— Який у тебе нікнейм? – Чидзін безтурботно кліпнув. – Давай додамося в друзі.
Мін'ї мовчав. Його губи стиснулися в тонку лінію, і лише після довгої паузи він нарешті промовив:
— Я у в'язниці. Навіщо мені додавати друзів?
У цей момент маленький демон у душі Чидзіна просто заходився від сміху. О, то Мін'ї все ж має здоровий глузд і усвідомлює, що сидить у в'язниці?
Куточки губ Чидзіна ледь помітно смикнулися, але він швидко прибрав усмішку, не збиваючись із ролі.
— Як думаєш, хто з вас кращий - Бог Ґо чи ти? – задумливо промовив він. – Здається, вчитися біржовій торгівлі в нього - не така вже й погана ідея.
— Навіщо тобі вчитися в когось ще, якщо є я? – Мін'ї насупився. – І взагалі, цей Ґо підозрілий тип.
Чидзін бачив, як той ледь не роздвоївся від внутрішніх протиріч, і почувався просто чудово. Нарешті він відіграв усі моменти, коли Мін'ї доводив його до сказу своїми дражливими витівками. Нарешті він узяв реванш за ту саму «посадження полуниці».
Мін'ї явно був роздратований, він нахмурився, голос став різким:
— Не спілкуйтеся з ним більше.
— Чому це? – з удаваною байдужістю поцікавився Чидзін.
— Тому що... – Мін'ї на мить замовк, шукаючи виправдання. – На вашому рівні знань ви ще не можеш оцінити, наскільки компетентний твій співрозмовник.
І треба ж ‐ звучало цілком переконливо.
Чидзін ледачо протягнув:
— А як же тоді я можу бути впевненим у твоїй компетентності?
— Я... – І ось воно! Безпрецедентний випадок: Джен Мін'ї вперше не зміг одразу знайти відповідь.
Чидзін більше не міг стримуватися. Посмішка сама розтягнула його губи.
— Ти сьогодні якийсь дивний, Джен Мін'ї.
Натяк був очевидний: «Чому ти сьогодні такий слабкий?»
Кажучи це, Чидзін почувався справжнім полководцем, що тримає поле бою під повним контролем. Він стільки разів програвав у словесних двобоях із цим генієм, що ця перемога була по-справжньому солодкою.
Та, можливо, він занадто захопився своєю перемогою. Мін'ї раптом прибрав своє роздратування, його погляд став настороженим. Наче тільки зараз він усвідомив, що щось у цій розмові від самого початку було не так.
— Чому ви вирішили зв'язатися з Ґо? — запитав він.
— А чому б і ні? – Чидзін відчув, що Мін'ї розпочав контратаку, але він уже мав ідеальне пояснення. – Він дуже відомий на форумі. Напевно, багато хто хоче в нього вчитися.
— Чому б вам зараз не відкрити форум? – Мін'ї, підперши підборіддя рукою, вказав на монітор. – Дайте глянути, про що ви там говорили.
Раптовий, нещадний удар змусив Чидзіна на мить скам'яніти. Два слова спалахнули в його голові: Я проколовся.
Чому він не передбачив, що Мін'ї може просто перевірити все на місці?
— Якщо в його повідомленнях немає нічого підозрілого, – продовжив Мін'ї, – тоді можете і далі в нього вчитися.
Чидзін миттєво пошкодував. Тільки зараз він зрозумів, що яма, яку він викопав для Мін'ї, насправді була ямою для нього самого. Це було схоже на ситуацію, коли, намагаючись завдати удару ворогу, ти раниш себе ще сильніше.
Можливо, спочатку Мін'ї розгубився і не відразу зорієнтувався, але щойно він узяв себе в руки, його інтелект знову піднявся до звичного рівня.
А перемогти Мін'ї з нормальним рівнем інтелекту було неможливо.
— Чому я маю показувати тобі нашу приватну переписку? – спробував утримати позиції Чидзін. – Там моє зізнання до Бога Ґо.
— Зізнання? – Мін'ї підняв брову, очі хижо насторожилися. – І в чому ж ви йому зізналися? Розкажіть.
— Не скажу. Це тебе не стосується.
— Я просто боюся, що вас обдурять. – Мін'ї без жодних вагань потягнувся до мишки, відкрив сторінку входу на форум. – Увійди в акаунт. Я хочу подивитися вашу переписку.
Він навіть не залишив Чидзіну можливості відмовитися, впевнено налаштований побачити це «зізнання».
— Я не буду. – Опинившись у глухому куті, Чидзін з тривогою насупився. – Якщо тобі так цікаво, заходь під своїм акаунтом. Навіщо я маю розкривати свій нік?
Пальці Мін'ї, що лежали на мишці, ледь помітно здригнулися. Було очевидно, що він бореться з бажанням увійти у свій обліковий запис.
Але зрештою він відпустив мишку й кину на Чидзіна оцінюючий погляд.
— Забудьте.
Чидзін полегшено зітхнув. Він вгадав: Джен Мін'ї не хотів світити свій псевдонім.
Можливо, він прагнув зберегти анонімність, а може, була ще якась причина. У будь-якому разі, він не бажав розкривати свою онлайн-особистість перед кимось іншим.
Як не дивно, Чидзін теж так вважав. Йому подобалося розмежовувати віртуальну й реальну ідентичність. Зрештою, озвучити свій онлайн-нік у реальному житті здавалося чомусь ганебним.
Він лише дивом уникнув кризи. Чидзін саме поринув у саморефлексію, даючи собі обіцянку в майбутньому не гратися з вогнем, коли в цей момент у бібліотеку просунулася голова, і голос звернувся до нього:
— Ідоле, я щойно закінчив прибирати офіс на третьому поверсі. Може, тут теж прибрати?
Ю Ґван завжди приходив у невдалий час, і він чомусь вирішив з'явитися саме тоді, коли поруч був Мін'ї. Останній, здавалося, виявився дуже чутливий до слова ідол. Його погляд ковзнув від Ю Ґвана до Чидзіна.
— Ідоле?
Це ж просто ярлик, нічого більше. Але очі Мін'ї звузилися, як у сокола, і раптом Чидзін згадав ту ніч, коли на Мін'ї напав чоловік у чорному.
Вперше у житті він відчув, як по його спині побігли сироти. Помахом руки він дав зрозуміти Ю Ґвану, що допомога не потрібна, але в цей момент Мін'ї несподівано схопив Ю Ґвана за руку.
— За що ти сидиш?
Чидзін поспішив втрутитися:
— Нічого серйозн–
— Я - хакер справедливості, – урочисто перебив Ю Ґван, перекриваючи винуватий голос Чидзіна.
— А, хакер, – Мін'ї наголосив на цьому слові, задумливо нахилив голову і додав, – Як тебе звати?
— Ю Ґван. – Сказавши це, Ґван раптом насторожився та нахмурився. – А навіщо питаєш?
Чидзін мало не вдарив себе долонею по чолу. Хіба не варто було спочатку дізнатися про причину запитання, перш ніж відповідати?
— Ю Ґван... А-Ґван, — пробурмотів Мін'ї собі під ніс, а потім коротко розсміявся. В його очах спалахнув хижий інтерес, коли він подивився на Чидзіна.
— Офіцере Дзян, так в ігри не грають.
