Це було вкрай дратівливо.
Без жодної емоції на обличчі, Чидзін повернувся назад, слідуючи за групою, у думках безжально відлупцювавши цього покидька незліченну кількість разів.
Він чудово розумів, наскільки важливо зберігати раціональність, але щоразу вона примудрялася виходити з ладу саме в найвідповідальніший момент. На щастя, цього разу він вчасно помітив, що керівник почав його шукати, і поспіхом відштовхнув Мін'ї, який занурився в його шию. Інакше навіть страшно було уявити, до чого це могло призвести.
А от Мін'ї, навпаки, здавався абсолютно задоволеним своїм "шедевром" і не виявляв жодної самосвідомості щодо того, що міг зробити щось не так.
— Офіцере Дзян, у вас усе гаразд із шиєю? – запитала пані Лі, що йшла поряд. Вони вже встигли поспілкуватися перед тим, як дісталися полуничної теплиці, і представилися одне одному.
Після повернення до групи відвідувачів Чидзін постійно прикривав рукою шию. Ті, хто нічого не підозрював, могли вирішити, що у нього просто болить шия, але насправді він використовував своє зап'ястя, щоб приховати слід від засосу.
Ні, краще сказати, що це був не засос і навіть не любовний укус, а справжній собачий укус.
— Все гаразд, – Чидзін повернув голову вліво та вправо, показуючи, що з його шиєю все нормально. – Просто кондиціонер надто сильний.
Насправді це виправдання було досить слабким. Літня форма тюремного персоналу мала короткі рукави, тож якби Чидзін справді змерз, він, швидше за все, обіймав би себе за плечі, а не тримався за шию.
Втім, пані Лі не звернула уваги на цю деталь. Вона кивнула і погодилася, що тут справді прохолодно.
— До речі, тут є вбиральня?
У чоловічій в'язниці не було окремих жіночих туалетів. Якщо жінки приходили сюди з робочих чи інших питань, для них тимчасово звільняли один із туалетів.
— Я вас проведу, тільки не відходьте далеко.
Чидзін повідомив про це керівнику й повів пані Лі до вбиральні біля полуничної теплиці.
Цим туалетом могли користуватися всі, хто працював на цій території, тому перш ніж дозволити пані Лі увійти, Чидзін мав переконатися, що всередині нікого немає, особливо серед ув'язнених.
— Є тут хтось?
Чидзін крикнув у двері. Але перш ніж отримати відповідь, уловив у повітрі ледь відчутний запах сигаретного диму. Деякі ув'язнені використовували туалет як місце для куріння, кажучи, що їм потрібно в туалет. Оскільки він знаходився прямо біля теплиці, охоронці не йшли за ними, тому їх рідко ловили.
— Хто там курить?
Голос Чидзіна став холоднішим. Він рішуче попрямував усередину, перевіряючи кабінки одну за одною. Дійшовши до середини, він почув звук змиву води з найвіддаленішої кабінки. Він швидко підійшов і постукав у двері.
— Виходь.
За мить двері відчинилися. Усередині, сидячи на унітазі, ніби ні в чому не бувало, був Стара Дев'ятка. На його обличчі з'явився вираз, ніби вони давно не бачились.
— Офіцере Дзян, ти теж прийшов сюди?
Якщо Чидзін правильно пам'ятав, Стара Дев'ятка мав працювати тут неподалік на фабрувальному заводі. Через фіксатор на правій руці його не змушували виконувати важку роботу, тож у нього було достатньо вільного часу.
— Виходь.
Чидзін не мав ні бажання, ні часу обговорювати з ним це куріння. До того ж пані Лі ще чекала ззовні.
Але, схоже, Стара Дев'ятка неправильно зрозумів його слова. Він залишався сидіти на унітазі.
— Ну побачив, як я курив. То що, тепер навіть спокійно посрати не можна?
Якщо не спіймати ув'язненого на гарячому, покарати його за куріння було майже неможливо. Стара Дев'ятка чудово це розумів, тому був упевнений, що Чидзін нічого йому не зробить. Але Дзян і не збирався цього робити.
— Мені байдуже, що ти курив. Просто виходь.
— Байдуже? – Стара Дев'ятка був явно здивований. – Тоді чому мене виганяєш?
Попри це, він все ж підтягнув штани й вийшов із кабінки.
— Інші теж хочуть скористатися туалетом. Якщо закінчив, іди. – Чидзін зробив паузу, побоюючись, що той не послухається, і додав, – Не змушуй мене кликати патруль.
— Йду, йду, чого вже там... – буркнув той і попрямував до виходу.
Але, вийшовши, різко зупинився, побачивши жінку біля дверей. Він нахилився вперед із цікавістю.
— Ого, а це хто в нас тут?
Більшість ув'язнених були розпусниками. Навіть якщо пані Лі було вже за сорок, об'єктивно вона виглядала не старшою за тридцять.
— Не наближайся. – Чидзін перегородив йому шлях і швидко повернувся до пані Лі, – Швидше проходьте.
Злякавшись, пані Лі кивнула і поквапилася всередину.
— Офіцере Дзян... – Стара Дев'ятка більше не нахилявся вперед, але тепер його увагу привернула мітка на шиї Чидзіна. Він хитро посміхнувся. – Дивлюсь, останнім часом у тебе бурхливе статеве життя. Я ревную.
Чидзін трохи відхилився назад, але одразу ж зрозумів, що це не допоможе приховати слід. Тому він просто прямо подивився на Стару Дев'ятку й сказав:
— Повертайся на своє робоче місце.
— Ота молодичка була нічого, – протягнув Стара Дев'ятка, не приховуючи жалю. – Але після стількох років у монастирі, мій приятель уже навряд чи зможе піднятися.
Чидзін насупився й холодно відповів:
— Не змушуй мене повторюватися.
— Тц, – Стара Дев'ятка скривився, явно засмутившись, що йому зіпсували настрій. Він недбало стиснув губи й уже збирався піти, як раптом сталося щось несподіване.
У просторому приміщенні, крім глухого шуму кондиціонера, почулися ще якісь звуки. Пані Лі, схоже, зайшла в найближчу до входу кабінку, і навіть крізь стіни долинув ледь чутний шерех її рухів.
Стара Дев'ятка змінився на очах. Тільки-но він був байдужим і млявим, як раптом в його очах спалахнув неприхований інтерес. Раптовий приплив енергії змусив його розвернутися й зробити кілька швидких кроків у напрямку кабінки.
— Офіцере Дзян, я ще не закінчив.
Чоловіки легко втрачають над собою контроль через дві речі: алкоголь і хтивість.
Чидзіна раптово охопило погане передчуття. Він рішуче поклав руку на плече Старої Дев'ятки й чітко сказав:
— Відійди зараз же.
— Відійти? Куди? – Стара Дев'ятка провів язиком по зубах, а потім нахабно всміхнувся. – Це наша в'язниця. Чому це вона має користуватися нашим туалетом?
Чидзін не очікував, що цей покидьок настільки збочений, що збуджується навіть від звуку жіночих рухів з кабінки.
— Попереджаю тебе, – цього разу його голос пролунав гучніше, наповнений загрозою. – Тут відвідувачі. Якщо не хочеш опинитися в карцері, тримай себе в руках.
— Тримати себе в руках? – Він голосно фиркнув. – Та я просто подивлюся, хіба це злочин? Це ж в'язниця, а не екскурсія для жінок. Раз вона сюди прийшла, нема чого мене звинувачувати.
Саме тоді двері кабінки обережно відчинилися. Пані Лі, схоже, почула їхню суперечку й, налякана, обережно вийшла, тримаючись ближче до стіни.
— Не бійтеся, – Чидзін повернувся до неї й спокійним тоном сказав, – Поверніться в теплицю, я за ним простежу.
До полуничної теплиці було всього двадцять метрів. Якщо побігти то займе це лише кілька хвилин.
Пані Лі кивнула й кинулася до дверей.
Але Стара Дев'ятка не стримайся. Він зробив різкий ривок уперед, простягнувши руку:
— Куди ж ти, красуне, дай хоч помацати!
Пані Лі скрикнула від жаху.
Але Чидзін не дозволив йому зробити й кроку вперед. Він миттєво схопив його за руку, різко смикнув і одним спритним рухом перекинув через плече.
Глухий удар.
Стара Дев'ятка вилаявся, спробував піднятися, але Чидзін не дав йому жодного шансу. Притиснувши його коліном до підлоги, він перекинув чоловіка на живіт і витягнув наручники з сумки на поясі.
У тій сумці були наручники, ліхтарик, мотузка та інші необхідні дрібниці. Раніше Чидзін волів діяти швидко – одного удару палицею було достатньо, щоб уложити кого завгодно. Але сьогодні випадок був особливий. Стара Дев'ятка ще не встиг вчинити щось серйозне, тож палицею його бити поки не варто.
Втім, Дзян Чидзін не став церемонитися з його зламаним зап'ястям і застебнув наручники на обох руках.
— Чорт! У мене ще рука не зажила!
— Щиро співчуваю, – спокійно відповів Чидзін.
Він схопив того за лікоть і ривком підняв з підлоги. З наручниками на руках і болем у зап'ясті Стара Дев'ятка не ризикував пручатися, тож вів себе тихо.
Чидзін підніс рацію до вуст і зв'язався з керівником фарбувального заводу й попросив забрати Стару Дев'ятку.
Щойно він вимкнув рацію, помітив, що біля входу в полуничну теплицю зібралося чимало людей. Серед відвідувачів, які з цікавістю спостерігали за сутичкою, його погляд зупинився на Мін'ї. Той стояв осторонь і дивився прямо на нього.
— Думаєш, що до біса крутий, га? – прогорчав Стара Дев'ятка, сверлячи Чидзіна поглядом. – Якби не ця клята травма, я б тебе вмить вирубив!
Він сипав прокльонами, але раптом його голос осікся. Щось у його погляді змінилося. І навіть крок назад зробив.
Чидзін спочатку трохи розгубився. Але, коли простежив за поглядом Старої Девятки і озирнувся, то одразу зрозумів, у чому справа.
Мін'ї наближався до них із непроникним виразом обличчя, спокійно розминаючи зап'ястя. Це був класичний жест того, хто ось-ось збереться когось відлупцювати.
— Бляха, чого ти на мене так дивишся, наче це тебе стосується! – роздратовано кинув Старий Дев'ятий.
Він, мабуть, зрозумів, що його реакція виглядає не надто гідно, тож спробував узяти себе в руки і показати впевненість. Задер голову, випнув груди демонструючи свою «безстрашність».
Але Мін'ї не став грати в ці ігри. Він просто вхопив Стару Дев'ятку за комір і низьким голосом запитав:
— Що, ще одну руку втратити хочеш?
— Давай, бий, якщо в тебе вистачить духу, – він огризнувся.
Чидзін не розумів, чому Мін'ї вирішив втрутитися в цей конфлікт. Він швидко підійшов і встав між ними, дивлячись Мін'ї прямо в очі. Тихим, але твердим голосом він сказав:
— Не втручайся. Іди краще полуницю саджай.
Мін'ї коротко глянув на його шию, а потім з незворушним виразом обличчя відповів:
— Я вже посадив.
За нормальних обставин ці слова не мали б викликати жодних двозначних думок, адже Мін'ї дійсно працював у теплиці з полуницею. Але з огляду на його погляд і слід, що залишився на шиї Чидзіна, ситуація миттєво набула зовсім іншого змісту.
Стара Дев'ятка присвиснув. Він стояв зовсім поруч і, звичайно ж, чудово почув цей обмін репліками.
— Я так і знав. Ви двоє трахаєтесь. Де? У кімнаті відпочинку?
Чидзін відчув, як у нього починає боліти голова. Йому не слід було насміхатися з Мін'ї, нібито той не вміє саджати полуницю. Зрештою, саме він опинився в незручному становищі.
І найгірше те, що тепер Стара Дев'ятка обов'язково рознесе цю плітку по всій в'язниці. Можна було навіть припустити, що ця «новина» дійде до самого керівника в'язниці, який теж може зробити абсолютно хибні висновки.
У цей момент до них підійшов керівник фарбувального заводу. Чидзін схопив Стару Дев'ятку за руку і поволік його у бік, одночасно буркнувши:
— Давай, забирайся вже.
Той навіть не спробував вирватися. Він лише підняв підборіддя і зухвало глянув на Чидзіна.
— Гаразд, я це запам'ятав, офіцере Дзян, – промовив він багатозначним тоном. – Побачимося.
Чидзін не з тих, хто боявся погроз від в'язнів, тому він просто не звернув на це уваги. Однак Мін'ї раптом підійшов до нього і несподівано запитав:
— Хочете, я допоможу?
Чидзін спантеличено глянув на нього.
— Чим саме?
— Можу вас «прикрити».
Чидзін дивився на нього з виразом, який міг би означати лише одне: ти що, з глузду з'їхав?
Мін'ї вів себе так, ніби вже остаточно уявив себе якимось мафіозним босом, що керує кримінальним світом прямо з-за ґрат.
— Слухай, Джен Мін'ї, – Чидзін ткнув його пальцем у груди, – ти взагалі розумієш, що зараз у в'язниці?
Мін'ї опустив очі і подивився на його палець. А потім раптом запитав дещо зовсім несподіване:
— Наручники свої повернете?
— Я можу взяти інші, – автоматично відповів Чидзін, перш ніж зрозумів, що в цьому питанні є щось підозріле.
Він нахмурився.
— А чого це ти питаєш?
— Та так, – Мін'ї байдуже відмахнувся. – Про всяк випадок.
