Опівдні до в’язниці завітала група з приблизно двадцяти людей на екскурсію, переважно виконавчих директорів великої корпорації.
Колись, коли Чидзін ще працював в суді, йому не раз доводилося бачити, як високопосадовців звинувачували у розтраті, незаконному привласненні коштів та подібних злочинах. Тому для тих, хто мав владу та вплив, було особливо важливо знати закон.
— Зараз у в’язнів вільний час, більшість з них не в камерах, – ішов попереду керівник в’язниці, розповідаючи відвідувачам про особливості закладу.
Екскурсія в’язницею суттєво відрізнялася від звичайних екскурсій і супроводжувалася суворими вимогами: не відставати від групи, не фотографувати, не носити сукні тощо.
Південна в’язниця колись уже приймала групу студентів. Кілька особливо допитливих бігали туди-сюди, заважаючи роботі персоналу та створюючи неабиякий безлад. Тоді це принесло чимало клопоту охоронцям. Але цього разу відвідувачами були дорослі люди, які, вочевидь, розуміли правила. Вони не мали причин відхилятися від маршруту чи створювати незручності, тож сьогоднішній візит обіцяв бути значно легшим.
Чидзін йшов у хвості групи, без особливого ентузіазму, але, як завжди, спостерігав за кожним відвідувачем.
Як і у випадку з керівниками компаній, акції яких котируються на біржі, середній вік цієї групи був немолодим. Незалежно від статі, всі вони були одягнені бездоганно, ані натяку на недбалість чи легковажність, властиву молодшим поколінням.
— Добрий день. – Одна з жінок, що йшла трохи осторонь, вочевидь не розчувши слів керівника, звернулася до Чидзіна. – Робота у в’язниці, мабуть, важка?
— Дивлячись яка, – відповів він. – Деякі посади справді виснажливі, інші - менш напружені.
Наприклад, його робота бібліотекаря. Вона передбачала найнижчу зарплату серед колег, зате й менше обов’язків.
— Ви ж не працюєте за звичайним робочим графіком?
— Більшість не працює. Повна зміна триває сімдесят дві години, після чого дається двадцять чотири години відпочинку.
— А ви?
— Я? – Чидзін на мить розгубився, не очікувавши, що розмова перейде на нього. – Я на цивільній посаді. Працюю з восьмої до п’ятої.
— Це доволі зручно. – Жінка задумливо кивнула. – А ви зустрічаєтеся з кимось?
Чидзін раптово відчув недобре передчуття. Цей тон був йому надто знайомий – саме так із ним розмовляли родичі під час сімейних зустрічей.
— Ні, – відповів він, не звиклий брехати незнайомцям.
— А скільки вам років?
— Скоро буде тридцять.
Насправді йому було двадцять сім, але він волів не уточнювати.
— Ого, я б не сказала! Це чудово. У мене є племінниця, дуже симпатична і працелюбна дівчина. Просто надто вибаглива, от і досі без пари. Їй двадцять дев’ять, скоро теж тридцять.
Так, усе йшло саме так, як він і передбачав.
Здавалося, є речі, які залишаються незмінними незалежно від соціального статусу, і одна з них – це сватання.
— Вона дуже здібна й має високий дохід, тому їй неважливо, скільки заробляє чоловік. Вам, напевно, не так просто знайти дівчину через роботу, правда? Тим більше когось із вищого кола, як моя племінниця. Як щодо того, щоб я вас познайомила?
Хоч і було правдою, що через роботу Чидзін рідко стикався з жінками, це жодним чином не впливало на його особисте життя.
— Вашій племінниці вже двадцять дев’ять? – м’яко змінив тему Чидзін. – Ви виглядаєте лише трохи за тридцять.
Це не було лестощами. Люди, що займали верхівку суспільної ієрархії, ретельно стежили за своєю зовнішністю, і ця жінка виглядала не старше тридцяти п’яти.
— Ой, не перебільшуйте, хіба трохи за тридцять - це не занадто сміливо сказано?
Розмова плавно перейшла на обговорення секретів молодості, і Чидзін нарешті міг зітхнути з полегшенням.
Група відвідала житлові блоки, після чого рушила до їдальні та душових, а насамкінець – до теплиць із полуницею.
Серед усього виробництва у в’язниці, найбільший прибуток приносило саме полуничне господарство. Колись один агроном, що відбував тут покарання, вивів високоврожайний сорт полуниці, а згодом інженер, теж засуджений, вдосконалив теплиці, ще більше підвищивши продуктивність.
Полунична теплиця за розміром дорівнювала половині футбольного поля. Щойно вони увійшли, їх огорнув приємний, прохолодний вітерець.
Хоча Чидзін працював у цій в’язниці вже майже рік, до цього він жодного разу не заходив у цю частину, що розташовувалася позаду адміністративного корпусу.
— Ув’язнені розпочинають роботу о другій дня. Якраз зараз один із них збирає врожай, – керівник вказав рукою на Мін’ї, який стояв неподалік.
Чидзін пробігся поглядом по теплиці. Попри її величезну площу, працюючих в’язнів було зовсім небагато. Окрім Мін’ї, на якого звернув увагу керівник, тут перебували лише ті, хто мав гарну репутацію. Очевидно, їх вибрали спеціально для демонстрації перед відвідувачами.
— 1017! – покликав керівник. – Підійди на хвилинку.
Мін’ї відклав кошик із полуницею та зняв рукавички. Поки він підходив, Чидзін, сам того не помітивши, опинився в першому ряду.
Спочатку Мін’ї дивився просто на нього, але, пробігшись поглядом по гостях, ледь помітно змінив вираз обличчя й більше не зводив очей з Чидзіна.
— Це той самий ув’язнений, чия фінансова афера сколихнула всю економіку країни, – урочисто представив його керівник. – Проте після перевиховання в нашій в’язниці він значно виріс у своїй свідомості.
— Тож ти і є Джен Мін’ї? – чоловік, що явно займав найвищу позицію в групі, оцінююче провів поглядом по ньому. – Як тобі тутешня їжа?
Чидзін мимоволі здивувався. Це питання прозвучало якось дивно, не так, як зазвичай говорять незнайомці. А з виразу обличчя Мін’ї перед цим було зрозуміло, що фінансова справа могла зачепити і цю компанію, завдавши їй серйозних збитків.
Проте наступні слова Мін’ї змусили Чидзіна переглянути свої здогади.
— Цілком пристойна, – байдуже відповів той. А потім додав, – До речі, Льов Дон, а акціонери в курсі, що ваша коханка привласнила гроші компанії?
У приміщенні запала гнітюча тиша. Директори розгублено перезирнулися, не розуміючи, до чого це було сказано.
Обличчя Льов Дона спохмурніло.
— Що за маячня?
Керівник в’язниці, не розуміючи, що відбувається, вирішив змінити тему.
— Так, 1017, розкажи нам краще про своє життя тут, поділися своїми думками про виправлення.
Чидзін ще раніше пояснював Мін’ї, що керівнику подобається чути правильні речі – щось на зразок того, як в’язниця змінила його світогляд, дала йому новий шанс на життя і можливість виправитися. Якщо він говоритиме таке, то, можливо, навіть отримає привілеї в майбутньому.
Але Мін’ї, як завжди, вирішив зіграти за своїми правилами.
— Думки? – неквапливо повторив він. – Наразі я вважаю, що ув’язнення - це непоганий вибір.
Дзян Чидзін:
— …?
— Я можу лягати спати і прокидатися рано, маю стабільний графік роботи та відпочинку, отримую збалансоване харчування в їдальні, а праця тут не надто виснажлива. Але найголовніше… – Мін’ї повернув голову і поглянув прямо на Чидзіна. – Тюремні наглядачі тут дуже милі.
Дзян Чидзін:
— …!??
— Кхм. Це означає, що у нас чудові умови в'язниці, – керівник швидко перехопив хід розмови.
— Керівнику, а це взагалі допомагає ув'язненим задуматися над своїми помилками? – Льов Дун нахмурився.
— Все так. У нас є й ізолятори. Якщо хочете, можемо їх оглянути, – керівник кинув значущий погляд Чидзіну, наказуючи тому відвести Мін'ї геть.
Поки керівник проводив гостей далі, до іншого боку полуничної теплиці, де інший ув'язнений почав розповідати про продукцію ферми, Чидзін не рушив за групою, а залишився з Мін'ї, повертаючись до місця, де той залишив кошик.
— Ти знаєш Льов Дона? – не втримався він від запитання.
— Це друг Ву Пена, – відповів Мін'ї.
Ву Пен був генеральним директором HX Management, а також безпосереднім начальником Мін'ї. Якщо Чидзін не помилявся, саме Ву Пен, скоріш за все, підставив Мін'ї.
— Ти мав з ним справи?
— Не зовсім, – Мін'ї взяв кошик і попрямував до раковини в кутку, промиваючи ягоди під водою. – Але між ним і Ву Пеном є незаконні угоди. Через мою справу багато компаній зазнали збитків, а він, навпаки, непогано на цьому заробив.
Це був перший раз, коли Мін'ї сам заговорив це. Чидзін згадав про докази, які згадував Ґвань Вей, і запитав:
— У тебе є аудіозаписи розмов між ним і Ву Пеном?
Мін'ї обірвав хвостики на полуниці і глянув на Чидзіна:
— Докази не при мені.
Зважаючи на небажання Мін'ї заглиблюватися в цю тему, Чидзін трохи змінив її.
— Як пройшла зустріч з Ґвань Веєм?
— Я сказав йому прибрати у себе в підрозділі, перш ніж він повернеться до мене, – Мін'ї витягнув із кошика яскраво-червону полуницю, змахнув з неї краплі води.
Чидзін заглибився в роздуми. Скоріш за все, у Мін'ї не було беззаперечних доказів, лише зачіпки, що могли поставити під сумнів слідство і змусити поліцію знову відкрити справу. Але передавати ці матеріали необачно, коли довкола стільки невідомих змінних.
— Офіцере Дзян.
— Гм? – Дзян Чидзін глянув на нього.
— Відкрийте рота.
Не встиг він збагнути, що відбувається, як Мін'ї всунув йому в губи полуницю. Чидзін відчув легкий дотик пальця по нижній губі, хоча, можливо, йому лише здалося.
Він несвідомо стиснув зубами ягоду, і соковита м'якоть вибухнула солодким соком. Спочатку відчувалася кислинка, і Чидзін рефлекторно нахмурився, але потім прийшов солодкий післясмак, що розлився теплом по всьому тілу.
— Ну як? – запитав Мін'ї.
Чидзін ковтнув і, не бажаючи визнавати, що ягода смачна, буркнув:
— Дуже кисла. Ти взагалі вмієш вирощувати полуницю?
Ці слова були відверто несправедливими, адже сорт та умови вирощування визначали все, а Мін'ї міг вплинути хіба що на дрібні деталі, наприклад, коли збирати врожай.
— Я не вмію вирощувати полуницю? – Мін'ї нахмурився. Він зиркнув на відвідувачів, потім знову глянув на Чидзіна. – Ходімо, покажу інший сорт.
Він розвернувся і рушив у глиб теплиці. Чидзін слідував за ним, аж поки не усвідомив, що щось не так.
В кутку стояла полиця з рукавичками, лійками, поряд із нею – швабра та віник. Очевидно, це було місце для зберігання речей.
— А де полуниця? – насторожився він.
— Тут.
Мін'ї несподівано став позаду, однією рукою схопив Чидзіна за талію, іншою притис його до стіни, нахиляючись до шиї.
Раптовий біль в шиї змусив Чидзіна широко розплющити очі. Він вперся руками у груди Мін'ї, шепочучи:
— Джен Мін'ї?!
Потилиця опинилася в його пальцях, а поясницю міцно обхопила рука, не даючи вирватися.
Мін'ї схилив голову до молочно-білої шкіри, зосереджено займаючись “вирощуванням полуниці”. Його руки міцно стискали Чидзіна, ніби звір, що не має наміру відпускати свою жертву.
Прямо над ними висіла камера спостереження, але цей кут із речами для прибирання опинився в її сліпій зоні. Керівник в'язниці та відвідувачі були неподалік, і варто було лише комусь глянути в цей бік…
Легкий вітерець ковзнув теплицею. Земля, на якій дозріла полуниця, мов мовчазний свідок, спостерігала за ними.
Голос керівника долинув з іншого боку теплиці, гучно відлунюючи у просторі. Чидзін нервував, не вірячи в нахабність Мін'ї. На щастя, всі були зайняті бесідою. Ніхто не помічав їх.
Трохи розслабившись, Чидзін все ж залишався напруженим. Він відчував себе так, ніби втратив баланс, крокуючи по канату на висоті. Мін'ї ніби відчув його внутрішній хаос і трохи ослабив хватку. Легкі укуси змінилися на м'які поцілунки.
Взагалі-то, Чидзін мав достатньо сили, щоб відштовхнути його. Але його руки, що міцно стискали форму Мін'ї, не могли зібратися з духом.
Чи, точніше, не хотіли.
Глибоко в його душі маленький демон шаленів від задоволення, підбурюючи його вдихнути запах, що ширяв біля вуха Мін'ї.
Чидзін не хотів так поводитися. Але не міг це зупинити. Якщо описати його стан зараз…
Він просто божеволів.
