Минулої ночі Чидзін засидівся допізна, читаючи форум, тож наступного ранку він ледве не проспав.
Щойно розплющивши очі, він одразу усвідомив, що часу залишилося обмаль. Підхопившись з ліжка, він поспіхом привів себе до ладу. Після цього він попрямував до кухні, витяг з холодильника той сумнівний, безіменний і нелегальний продукт. Швидко намастивши на шматок хліба полуничний джем, він затис його зубами й, навіть не сідаючи за стіл, швидко вискочив за двері.
Лише коли зупинився на першому світлофорі по дорозі на роботу, Чидзін нарешті знайшов хвильку, щоб доїсти сніданок. Спершу цей двічі перероблений полуничний джем здався йому надто штучним, майже не схожим на справжню полуницю. Але чим більше він його їв, тим більше звикав, а потім і зовсім почав надавати перевагу саме цьому присмаку, вважаючи його навіть кращим за фабричні варіанти.
Доївши хліб, Чидзін підняв підборіддя й глянув у дзеркало заднього виду. Авжеж, як і слід було очікувати, трохи джему залишилося в кутику губ.
Спочатку він провів по губах язиком, злизуючи солодкі залишки, але не встиг скористатися серветкою, як червоне світло змінилося на зелене. Поспіхом натиснувши на педаль газу, він рушив з місця і, попри всі ранкові затримки, таки встиг дістатися ще до восьмої ранку.
Сьогодні пошти було менше, ніж зазвичай. Чидзін прискорив крок. Зазвичай він міг перекинутися кількома словами з ув’язненими про зміст їхніх листів, часом навіть обговорити якісь цікаві моменти. Але сьогодні він діяв інакше. Наче беземоційний поштовий робот, він роздавав листи швидко та без жодних розмов, виконуючи роботу якнайшвидше.
О 8:50, коли черговий обхід було завершено, Чидзін поспіхом повернувся до бібліотеки, ще до того, як туди встиг прийти Мін'ї. Він пройшов уздовж полиць і витяг наосліп якусь книгу. Його погляд упав на назву «Як навчитися торгувати акціями з нуля». Саме те, що треба. Усівшись у своєму робочому куточку, він розкрив книгу й удав, що заглиблений у читання.
За кілька хвилин у бібліотеці з’явився Мін'ї. Він підійшов до столу і, побачивши книгу в руках Чидзіна, не приховував подиву.
— Офіцере Дзян, ви хочете навчитися торгівлі акціями?
Чидзін не підняв очей від книги, але його настрій явно покращився.
— М-м-м, – задоволено протягнув він, продовжуючи перегортати сторінки.
Джен Мін'ї примружив очі.
— Але ж раніше вам було нецікаво.
Чидзін нарешті закрив книгу й перевів погляд на співрозмовника.
— Я змінив свою думку, – сказав він буденно, ніби це було щось цілком природне. – Ти мене навчиш?
Мін'ї не поспішав відповідати. Його погляд ковзнув від книги до Чидзіна, затримавшись на тому довше, ніж було потрібно. Було очевидно, що щось у цій ситуації здавалося йому підозрілим.
Насправді ж Чидзін зовсім не збирався вивчати біржову справу. У нього була інша мета. Він хотів побачити, як Мін'ї хоч раз втрачає самовладання. Адже якими б ретельними не були його розрахунки, він точно не здогадався б, що Чидзін уже знає його маленький секрет.
— Щоб навчитися торгувати акціями, не обов’язково читати книжки, – нарешті повільно промовив Мін'ї, вдивляючись у вираз обличчя співрозмовника, ніби намагався вловити приховані мотиви. – Досвід важливіший.
Чидзін удавано замислився, провівши пальцями по підборіддю.
— Якщо не читати книжки, то на що тоді звертати увагу? – запитав він, нахиливши голову. А потім, ніби щось збагнувши, додав із легкою усмішкою, – Ах, зрозуміло! Я піду почитаю форуми.
Сказавши це, він клацнув мишею, відкриваючи у браузері форум, на якому провів усю ніч.
— Кажуть, цей форум досить авторитетний. Чув про нього? – запитав Чидзін.
У ту ж мить пильність Мін'ї різко зросла. Він безмовно вивчав кожен рух Чидзіна, ніби намагаючись зрозуміти його справжні наміри.
Вигляд у Чидзіна був непохитний, наче гора Тай, жодна емоція не затьмарювала його погляду. В очах читалася лише чиста, невимушена зацікавленість. Проте всередині він уже сміявся до нестями.
Тепер він чудово розумів, чому Мін'ї так любив його дражнити. Це відкриття прийшло до нього лише зараз, і він несподівано для себе усвідомив, яке це задоволення – бачити, як хтось намагається зберігати спокій, коли його легенько підштовхують у потрібному напрямку.
— Чув, – Мін'ї відповів незворушно, не зводячи з нього погляду. – Там збирається багато дрібних інвесторів.
— Часто туди заходиш? – продовжив розпитувати Чидзін, удаючи щиру цікавість.
Джен Мін'ї продовжив уважно його вивчати.
— А ви як думаєте?
Чидзін чудово знав цю манеру відповідати питанням на питання. Якщо Мін'ї починав так робити, це означало лише одне – він став у захисну позицію.
— Думаю, що так, – він майже фізично відчував, як у ньому розпирається сміх, але придушив його, зберігаючи серйозний вираз обличчя. – Кажуть, там багато спеціалістів.
— Хто вам це сказав? – несподівано запитав Мін'ї. Його голос залишався спокійним, але в словах відчувалося напруження. – Ви ж самі щойно назвали його авторитетним. Хто вам сказав?
Чидзін миттєво збагнув: Мін'ї вирішив перейти в наступ. Це було передбачувано. Людина з таким складом розуму не дозволить собі пасивно приймати удари.
— Випадково натрапив на нього в мережі, – байдуже відповів Чидзін. – Хіба цей форум не авторитетний?
Тепер він сам повернув питання назад, даючи Мін'ї відчути, як це – бути на іншому боці розмови. Він не став одразу згадувати Бога Ґо, адже знав: якщо одразу використати свій головний козир, такий розумник, як Мін'ї, неодмінно його розкусить.
Але він усе ж недооцінив рівень його пильності. Мін'ї не став відповідати, не став і далі випитувати. Він просто подивився прямо на нього, довгим, задумливим поглядом.
— Офіцере Дзян, сьогодні ви якийсь дивний.
— Справді? – Чидзін невинно кліпнув, удаючи повне здивування.
— Чому раптом вирішили розібратися в біржовій торгівлі?
— Керівник сказав, що не завадило б зайняти цим вільний час,– відповів він спокійно.
Чидзін заздалегідь підготував відповіді, бо розумів: жарти мають бути в міру. Тим більше з таким хитрим лисом, як Мін'ї. Варто було хоч трохи втратити пильність – і він миттєво виявить слабке місце.
Тому Чидзін не став занадто заглиблюватися в гру і безтурботно кинув:
— То навчиш мене чи ні?
— Звісно, – відповів Мін'ї. – Якщо хочете навчитися, то чому б й ні?
Досягнувши своєї мети, Чидзін ледь помітно всміхнувся.
Йому потрібен був слушний привід, щоб і надалі порушувати тему біржової торгівлі – так він створював можливості дражнити Мін'ї. І поки той не здогадається, у чому справа, Чидзін зможе компенсувати всі минулі моменти, коли сам опинявся в ролі того, кого дражнять.
— Офіцере Дзян, – голос Мін'ї перебив його самовдоволену усмішку, – ви сьогодні їли полуничний джем?
— Гм? – Чидзін вирвався з роздумів і глянув на Мін'ї. – Я їм його щодня.
— Та банка, яку я дав?
— Я не купував нову. – Не бажаючи, щоб Мін'ї подумав, ніби він має до цього якесь особливе ставлення, Чидзін додав, – В іншому разі це було б марнотратством.
Не встиг він завершити фразу, як Мін'ї нахилився ближче, узяв його за підборіддя й провів великим пальцем по кутику губ.
— У вас тут дещо. – У його голосі вчувалася майже непомітна ніжність.
Чидзін відчув, як по спині пробігли мурахи.
— Дійсно? – машинально провів він тильним боком долоні по губах.
Він був певен, що злизав увесь джем, але, можливо, через те, що не скористався серветкою, на губах залишилося трохи солодкого сліду. Проте цього точно було небагато – інакше хтось уже давно помітив би. Але Мін'ї сидів надто близько, щоб не зауважити цього.
— Як ви його переробили? – запитав Мін'ї. – Я наступного разу зроблю так само.
— Я додавав свіжий лимонний сік, – відповів Чидзін. – Без нього було б занадто солодко.
Вимовляючи це, він навіть не задумався, що Мін'ї, схоже, збирається готувати джем для нього й надалі.
— От як? – Мін'ї на мить задумався, а потім раптово підніс до губ палець, яким щойно торкнувся кутика губ Чидзіна.
Його нижня щелепа ледь рухалася, наче він злизував щось, чого не бажав змарнувати й краплі.
— Я не відчуваю смаку, – мовив він за секунду, опустивши руку.
Ну звісно ж.
Чидзін квапливо відвів погляд, не бажаючи видавати тих недоречних думок, що раптово спливли в його голові. Але в цей момент він помітив щось незвичайне у виразі Мін'ї. Той пильно дивився йому на губи, ніби промовляючи: якщо я не відчув смаку так, то, можливо, зможу відчути його з ваших губ?
Чидзін здригнувся від цього усвідомлення.
— Що ти витріщився? – він непомітно відсунувся ближче до вікна. – До речі, наступного разу не треба. Я сам куплю джем у супермаркеті.
— Навіщо? – Мін'ї нарешті відвів погляд. – Я можу робити його для вас.
— У тебе хіба немає інших справ? – з підозрою запитав Чидзін.
— Немає. Ви ж знаєте, у мене купа вільного часу.
Справедливо. У порівнянні з його минулим, коли він був соціальною елітою, зараз Мін'ї справді мав багато вільного часу. Відбій о десятій вечора, підйом о шостій ранку, три години денної перерви – решту часу вони витрачали на безкінечне вирощування полуниці.
Якщо подумати, цей період припав саме на час плодоношення полуниці у в'язниці Саутсайд. Якби Чидзін був на його місці, він теж знайшов би собі якесь заняття.
— Тоді наступного разу не додавай стільки цукру, – кинув він.
— Гаразд.
До кінця їхньої розмови центральний банк уже опублікував свіжу статистику. Як завжди, Чидзін зачитав її Мін'ї, але щойно завершив, той раптом подивився на нього й запитав:
— З чого хочете почати?
— Почати?
Чидзін скосив погляд на Мін'ї, очікуючи на черговий логічний стрибок у його думках. Але замість цього почув:
— Хіба ви не хотіли навчитися торгувати акціями?
— Ем… – Чидзін ледь не забув про це. Він лише пожартував, коли сказав, що хоче навчитися біржовій справі, і ніколи не сприймав це серйозно. Але, судячи з виразу обличчя Мін'ї, той поставився до цього з усією відповідальністю. Чидзін неохоче випростав спину й кивнув:
— Що змушує змінюватися ціну акцій?
— Все просто, – відповів Мін'ї. – Якщо люди активно купують акцію, її ціна зростає. Якщо продають ‐ падає.
— А як визначити, чи зросте вона чи впаде?
— Це залежить від багатьох факторів, – сказав Мін'ї. – Спочатку я навчу вас читати графік.
Він узяв мишку й почав рухати її по екрану, пояснюючи, що означають різні цифри та показники. Чидзін, який сидів трохи далі від монітора, нахилив голову, щоб краще бачити.
Але світло відбивалося від екрану, спотворюючи зображення. Йому довелося нахилитися ближче. Його волосся злегка зачепило вухо Мін'ї.
Мін'ї перевів погляд на нього, потім несподівано відпустив мишку, плавно обійняв Чидзіна за плечі, підтягуючи ближче, й знову взявся за роботу.
— Тепер краще видно?
Так, тепер екран був значно ближче. Але питання в іншому: чому він знову опинився в обіймах Мін'ї?
Їхні плечі торкалися, вони сиділи в такій позі, ніби щойно увімкнули романтичний фільм і зручно вмостилися перед екраном.
Чидзін машинально опустив погляд на руку, що обіймала його. Але в наступний момент Мін'ї несподівано відпустив мишку, підніс руку до його обличчя й легенько направив голову назад до екрану.
— Сконцентруйтеся, – сказав він.
‘Як тут можна концентруватися?!’
Чидзін задумався: відколи вони з Мін'ї стали настільки… близькими?
— Ти всіх так навчаєш торгувати акціями? – підозріло запитав він.
— Звичайно ні – відповів Мін'ї без жодного сумніву. – Це особливе ставлення для офіцера Дзяна.
Він витримав паузу й додав:
— Але якщо вам все ще незручно, можете сісти до мене на коліна. Тоді точно буде видно.
— Немає потреби! – Чидзін метнув у нього спопеляючий погляд, а потім швидко перевів тему, – А що означає ось це число?
З кожною хвилиною він все більше жалкував, що почав цю розмову.
Якщо бути чесним, він зовсім не цікавився акціями. Просто піддався пориву, щоб подражнити Мін'ї, а той поставився до цього серйозного. Він невтомно сипав поясненнями, термінами й визначеннями, і Чидзін почав відчувати себе студентом, що застряг у нескінченній лекції.
Він регулярно зиркав на годинник. І як тільки стрілка нарешті досягла 9:30, він різко випростався.
— Час вийшов. Продовжимо іншим разом.
— Найважливіше - зберігати холодний розум, не піддаватися імпульсам… – почав Мін'ї.
— Професоре, – швидко перебив його Чидзін. – На сьогодні досить. Продовжимо завтра.
Джен Мін'ї звузив очі.
— Як ви мене назвали?
— Професор Джен.
Цей "товариш із середньою освітою" явно був задоволений новим титулом. Він нарешті відпустив мишку.
— Добре. Тоді побачимося після обіду.
— Після обіду не вийде, – сказав Чидзін. – До нас приїжджають урядовці, потрібно їх супроводжувати.
Час від часу вони приймали офіційні делегації, які приходили подивитися на роботу в'язниці – це мало слугувати профілактикою злочинності. Зазвичай цим займався керівник в'язниці, але якщо він вирішив долучити Чидзіна, значить, справа якось стосувалася Мін'ї.
— Вони хочуть подивитися на теплицю з полуницею? – запитав Мін'ї з підозрілим інтересом.
— Так. Твоя справа досить відома, сам розумієш.
Зазвичай для відвідувачів ув'язнені були лише абстрактними образами, але коли серед них траплявся хтось знаменитий, це справляло набагато сильніше враження.
— Якщо ти не хочеш, можеш сказати начальнику, – зауважив Чидзін. – Він, швидше за все, піде тобі назустріч.
Мін'ї на мить замовк.
— А ви теж будете там?
— Так.
— Чудово, – сказав Мін'ї. – Назбираю вам полуниці.
Чидзін глянув на нього так, ніби той щойно сказав щось абсурдне.
Що коїться у цього чоловіка в голові? Його ось-ось виставлять напоказ перед урядовцями, а він думає про полуницю?
