Нашийник

Дзян удав, що не почув гру слів Мін'ї. Врешті-решт, якщо він сам не відчував незручності, то незручність була проблемою інших.

Лво Хай і патрульна група швидко дісталися до кімнати відпочинку. Оскільки Мін'ї надто сильно відлупцював Ма Льова, Лво Хай не міг впоратися з цим на місці і мусив супроводжувати його до лікарні.

Розслідування не залишало сумнівів. Один в'язень відволікав охоронця біля сходів, інший виманив Чидзіна до кімнати відпочинку, Ма Льов чітко дав зрозуміти свої наміри щодо нього, а коли між ними зав'язалася бійка, Мін'ї, почувши гуркіт шаф, втрутився і допоміг Дзяну вирватися з пастки.

Цей епізод обідньої перерви тимчасово завершився. Остаточне рішення щодо нагород і покарань належало прийняти керівнику в’язниці.

В’язні в бібліотеці отримали достатньо видовища. О другій годині їх перегнали у виробничий блок для роботи.

Другий поверх знову занурився в тишу. Логічно, що Чидзін вже позбувся свого обов’язку читати Мін'ї, а отже, той мав би піти. Проте Дзян глянув на його руку і, зрештою, залишив Мін'ї, ведучи того до безлюдного медпункту.

— Я ж казав тобі стежити за силою удару, а ти знову перегнув палицю.

Лво Хай супроводжував Ма Льова в лікарню і, скоріш за все, повернеться лише під кінець зміни. Як і раніше, Мін’ї сів на ту ж лікарняну койку, а Дзян, підтягнувши до нього знайомий стілець, почав обробляти рани.

— За що його посадили? – запитав Мін'ї.

— Зґвалтування і вбивство, – відповів Дзян, піднімаючи його зап'ястя та витираючи кров на тильній стороні руки.

— Тоді я не мав причин стримуватися.

Шкіра на кісточках пальців Мін'ї була роздерта, свіжа кров переплелася зі старими ранами, і від цього у Чидзіна аж затьмарилося в очах. Він ніколи не відзначався терплячістю, але зараз змушував себе акуратно наносити антисептик, хоча його обличчя виражало явне роздратування.

— Офіцере Дзян, ви сердитесь?

— Га? – Дзян підняв погляд, насупившись. – Ні.

— Буду обережнішим наступного разу.

Насправді він справді не злився. Ма Льов – це не Чень Ер, якого Мін’ї свідомо провокував. Цього виродка можна було лупцювати скільки завгодно, і Дзян не відчував ані краплі жалю. Єдине, що його турбувало, – щоб Мін’ї не зайшов надто далеко і не нарвався на серйозні проблеми.

Раз наслідків не було, то й приводів для злості теж. Його дратувало лише те, що знову довелося займатися перев'язкою ран.

— Готово, – нарешті завершив він і підсумував: 

— Потерпи, на більше я не здатен.

Чидзін обмотав праву долоню Мін'ї так, що вона виглядала, мов роздутий пельмень. Акуратністю це точно не вирізнялося, але він і так перевершив самого себе – до цього йому ніколи не доводилося бинтувати подібні рани.

— Можна бути чесним? – Мін'ї підняв руку, розглядаючи пов’язку.

— Ні, – відрізав Дзян Чидзін.

Мін’ї всміхнувся, але все ж сказав:

— Виглядає жахливо.

На скроні Дзян сіпнулася жилка.

— То зроби сам!

Не чекаючи дозволу, Мін’ї розмотав бинт, затис його кінець між великим і вказівним пальцем, двічі обмотав зап’ястя, потім двічі долоню, після чого почав акуратно протягувати бинт між кожним пальцем. Закінчивши, він ще раз зафіксував усе навколо зап’ястя.

Це було не що інше, як класична боксерська пов’язка.

Чидзін мимоволі застиг, спостерігаючи за його рухами. Це видовище входило до його особистого списку заборонених насолод.

Щоразу, коли Мін’ї бинтував руки таким чином, це означало, що він от-от скине сорочку й почне жорстоко бити по груші, змочуючи її потом. А після закінчення тренування він завжди ставав біля вікна і знімав бинти – спокійно, впевнено, змушуючи Чидзіна не відводити погляду від цього процесу.

Колись він міг підглядати за цим лише в об’єктив монокуляра. А тепер це дійство відбувалося прямо перед його очима. Абсолютно буденний жест, але він здався Дзяну еротичнішим за будь-який стриптиз.

— Офіцере Дзян, хочете навчитись? – запитав Мін’ї, зловивши його на гарячому.

— Що? – Дзян Чідзін похопився. – Ні, не треба.

— Я можу показати.

З цими словами Мін'ї потягнувся вперед, ухопився за стілець між його ніг і рвучко притягнув до себе, не даючи можливості відмовитися.

Дзян з несподіванки відхилився назад, але, коли стілець різко зупинився, його інерцією кинуло вперед. Ніс мало не зачепив підборіддя Мін’ї.

Його коліна вдарилися об край ліжка, і він несвідомо стис ноги. На відміну від нього, Мін’ї сидів, нахабно розставивши стегна, ніби запрошуючи його ближче.

Тканина тюремної уніформи натягнулася на м’язистих стегнах, і Дзян ледь стримався, щоб не дати волю фантазії. Він звів очі, сподіваючись прийти до тями, але натомість зіткнувся з поглядом Мін’ї. І тепер уже не знав, куди подіти очі.

Цей чоловік колись доведе його до могили.

— Дайте руку, – тихо мовив Мін’ї.

Він взяв праве зап’ястя Чидзіна і почав бинтувати, супроводжуючи дії поясненнями:

— Починаєте звідси, обмотуєте тут… два рази тут… тепер розведіть пальці.

Дзян майже не усвідомлював, що робить, слухняно розсунувши середній і вказівний пальці.

Шорстка тканина торкнулася шкіри. Мін’ї туго затягнув її між пальцями, і в Чидзіна пронеслося відчуття… занадто знайоме.

Ніби це були не пальці, а його власні ноги. Мін’ї змушував його розставити їх, щоб проникнути в заборонену зону...

— Джен Мін'ї. – Чидзін глибоко вдихнув, балансуючи на межі власного терпіння.

— Гм?

Руки Мін'ї не зупинилися, продовжуючи обмотувати бинтом середній і безіменний пальці Дзян Чидзіна.

— Можеш припинити мене зваблювати?

Ці слова він тримав у собі вже давно. Ще в кімнаті відпочинку, коли Мін'ї обійняв його за плечі й заговорив прямо у вухо, він хотів, щоб той трохи стримався, щоб перестав так невимушено демонструвати свою привабливість.

Та Мін'ї явно був здивований, і в його голосі прозвучала стримана усмішка:

— Але ж я вас не зваблюю, офіцере Дзян.

— Зваблюєш, — насупивши брови, сказав Дзян.

— Серйозно, ні.

Джен Мін'ї доробив перев'язку і підняв голову, поглядаючи на нього.

— Хочете побачити, як виглядає зваблення?

— Що?.. – Дзян Чидзін напружився.

Раптом ноги Мін'ї стиснулися, міцно затискаючи його між стегон. Він притримав долонею потилицю Чидзіна, нахиляючись до нього все ближче.

Дзян відчув, як серце пришвидшує ритм. Він спробував відштовхнутися, та був зафіксований. Ні ноги, ні шия не слухалися його волі.

Час ніби сповільнився. Погляд мимоволі ковзнув по виразній лінії брів Мін'ї, зачепився за його темні, глибокі очі, швидко зметнувся до носа, перш ніж нарешті зупинитися на губах, що невпинно наближалися.

'Що, отак просто поцілує? Це ж надто прямолінійно! Чи, можливо, Мін'ї завжди був таким зухвалим?'

Вії Чидзіна здригнулися. Він змусив себе не заплющувати очі.

Але в останню мить Мін'ї раптово змінив траєкторію. Його губи лише ледь торкнулися шкіри, і він прошепотів у саме вухо:

— Офіцере Дзян, подивіться, мене комар не вкусив?

Відсторонившись, він розстебнув комір і вказав на ключиці.

На щоці Чидзіна досі палало тепло від його дотику. Автоматично він перевів погляд вниз. Нахилене під правильним кутом підборіддя дозволяло бачити не лише ключиці, а й виразно окреслений кадик.

"Погані гризуни-комарі."

Ці слова зненацька спливли в голові Чидзіна.

Шкіра Мін'ї, засмагла, мов пшениця, була ідеально гладенькою. Жодного натяку на укус. Якщо вже хтось і мав залишати сліди на його тілі, то це мав бути сам Чидзін.

— Чухається? – він спитав крізь стиснуті зуби, стримавшись від спокуси.

Мін'ї хихикнув, кадик м'яко ворухнувся. Він вирівнявся і сів, набувши попередню позу.

— Просто хотів довести, що не зваблюю вас.

Якщо порівняти цей "трюк з комарем" із тим, як він тільки-но навчав Чидзіна бинтувати пальці, то справді в останньому не було жодного натяку на двозначність. Але незалежно від того, чи робив Мін'ї це навмисне, його дії притягували, мов вогонь нічного метелика. І це було ще більш підступно, якщо він робив це свідомо.

— Відпусти ноги, – наказав Дзян Чидзін.

Мін'ї не поворухнувся.

Чидзін спробував вирватися, але той лише сильніше стиснув його між стегон.

— Я рахую, – крізь стисли зуби прошипів він. – Три—

— Один.

Мін'ї перехопив рахунок, ліниво сперши руки за спиною. Він схилив голову, насолоджуючись тим, як Чидзін злиться.

Дзян не витримав. Він зірвався, повалив Мін'ї на ліжко, схопивши його за комір лівою рукою, а праву стиснув у кулак.

— Думаєш, я не вдарю тебе?

— Ні.

Ліва рука Мін'ї залишалася підпирати ліжко, а правою він різко схопив Чидзіна за комір і рвучко притягнув ближче.

— Я чекаю, поки офіцер Дзян мене вдарить.

Чидзін не очікував такого ходу. Через порушену рівновагу він був змушений спертися на руку поряд із Мін'ї.

— Офіцере Дзян, – Мін'ї не відпускав його комір, його погляд повільно ковзав уздовж лінії тканини. – Можна я розірву вашу форму?

Чидзін остовпів. Він чудово розумів, що їх могли бачити на камерах. Можливо, його колеги вже давно помітили щось дивне. І якщо Мін'ї справді розірве його форму…

— Ти збоченець?!

Чидзін різко відштовхнув його і схопився на ноги, віддаляючись від ліжка й поспіхом поправляючи комір.

Мін'ї повільно сів. Але цього разу його погляд несподівано перемістився до дверей.

Чидзін мало не підстрибнув від несподіванки. Він миттєво подивився у тому ж напрямку й побачив…

У дверях медпункту стояла постать. А точніше, ховалася за одвірком, виглядаючи лише наполовину. Чорні очі Ю Ґвана невідривно стежили за ними.

— Що ти тут робиш? – насупився Чидзін.

— Прийшов до вас, офіцере Дзян, – зловісно відповів Ю Ґван.

— До мене? – він здивувався. – Навіщо?

Ю Ґван краєм ока зиркнув на Мін'ї, явно не бажаючи говорити при ньому.

Чидзін глянув на годинник і, не замислюючись, сказав:

— Ти можеш іти.

Мін'ї підвівся і пішов до Ю Ґвана. Той, схоже, розумів, що краще не дратувати Мін'ї, тому, як міг, стискався за стіною, коли той наближався.

— До завтра, Офіцере Дзян, – сказав Мін'ї, обернувшись через плече, і, кинувши цю коротку репліку, вийшов.

Чидзін враз згадав, як губи Мін'ї торкнулися його щоки, і відчув, як вуха починають червоніти. Однак той швидко пішов, і Чидзін, зібравшись із думками, повернув собі звичний спокій. Поглянувши на Ю Ґвана, який напівсховався за дверима, він запитав:

— Чого ти шукав мене?

Ю Ґван залишався таким же похмурим.

— Офіцере Дзян, ви займаєтеся акціями?

— Акціями? – Чидзін спантеличено підняв брови. – Ні.

— Брешете, – пробурмотів Ю Ґван, похнюпивши погляд.

Чидзін відчув, як розгубленість огортає його, мов туман. Він зробив крок до Ю Ґвана, намагаючись залишатися стриманим:

— Та чого ти, зрештою, від мене хочеш?

Вони не були близькими, але зазвичай могли нормально спілкуватися. Проте, на подив Чидзіна, коли він наблизився, Ю Ґван відступив, очевидно, намагаючись триматися подалі.

— Не підходьте, – сказав Ю Ґван. – Я не можу бути близько до вас.

Кутики губ Чидзіна смикнулися. Будь-яке бажання зрозуміти Ю Ґвана миттєво зникло. Він узагалі не міг розгадати, що коїться в голові цього нахабного хлопчиська, і не розумів, як Лво Хай вдається долати цю поколіннєву прірву.

— Та йди тоді.

Чидзін залишив медпункт і повернувся до бібліотеки. Ю Ґван пішов слідом, хоч і ховався за ним, ніби тінь. Чидзін зробив вигляд, що той просто не існує, і зайнявся своїми справами. Минуло чимало часу, перш ніж Ю Ґван не витримав і, вагаючись, підійшов до входу в його робочу зону.

— Офіцере Дзян, я маю вам щось важливе сказати.

Ю Ґван вже майже зайшов, але Чидзін одразу його зупинив.

— Геть звідси, – сказав він, піднявши підборіддя. – Що б це не було, кажи звідти.

— А Джен Мін'ї завжди заходить, — губи Ю Ґвана скривилися в посмішці.

— Він - це він, а ти - це ти, – безжально відповів Дзян Чидзін. – Я питаю востаннє: що ти хочеш?

Ю Ґван глибоко вдихнув, сперся на стіл і, прикривши долонею рот з одного боку, прошепотів:

— Офіцере Дзян, я знаю ваш секрет.

'Секрет?'

Брови Чидзіна злегка насупились, коли він подумав, що Ю Ґван дізнався про приховану камеру в кімнаті відпочинку.

'Проте, якщо задуматися, Ю Ґван ніколи не заходив до кімнати відпочинку. Як він міг знати те, чого не знають інші ув'язнені?'

— Який секрет? – без жодного виразу на обличчі запитав Чидзін.

— Останні два дні я нишпорив у адміністрації, спостерігав за всіма тюремними офіцерами, – голос Ю Ґвана ставав усе тихішим.

— І? – запитав Чидзін.

— Ви ж той самий Бог Ґо, правда, офіцере Дзян? – в очах Ю Ґвана засяяли іскри захвату. – Я нарешті вас знайшов, ідоле.

Дзян Чидзін:

— …