Нян.

— Це тебе не стосується.

Чидзін не дав Лво Хаю відповісти, схопив Мін’ї за руку й потягнув його до дверей бібліотеки.

Друга година ще не настала, тож ув’язнені все ще залишалися в бібліотеці. Чидзін повідомив охоронця, який допомагав йому стежити за порядком, і зупинився біля дверей. Спостерігаючи за ув’язненими всередині, він запитав у Мін’ї те, що не встиг раніше:

— Як ти дізнався, що Сю Шен не бив із повною силою?

Кутик губ Мін'ї був розбитий, і виглядало це зовсім не так, ніби хтось стримувався.

— Я це відчув, – відповів той, а потім одразу запитав, – Ви зустрічалися з доктором Лво?

Це питання він задавав уже втретє. Чидзін зрозумів, що уникнути відповіді не вийде, тож швидко відповів:

— Так. – І знову перейшов до своєї теми, – Це помітно, коли він не докладає зусиль?

— Дуже, – беземоційно сказав Мін’ї. – Як давно це було?

— Кілька років тому, – відповів Дзян. – Чому Сю Шен мав тебе жаліти?

— Не знаю, – відказав Джен. – Як довго ви зустрічалися?

Чидзін машинально збирався відповісти, але раптом зрозумів, що розмова йде в якомусь дивному руслі. Наче вони грали у шпигунську гру, обмінюючись відповідями на питання, але розмова розпадалася на дві окремі теми.

— Джен Мін’ї, – навмисно сповільнивши темп, сказав Дзян, – ти надто цікавишся моїм особистим життям.

— Ви забули, що казали раніше?

Раніше Мін’ї завжди звертався до нього з офіційною повагою, називаючи "офіцер Дзян". Тепер же його голос звучав так, ніби Чидзін чимось перед ним завинив.

— Що саме? – перепитав Чидзін.

— Казали, що вам не подобаються чоловіки.

'Ах, це.'

Колись давно, коли Мін'ї розгадав, що його побачення було з чоловіком, Чидзін збрехав йому щось подібне. Хто б міг подумати, що Мін'ї пам’ятатиме це донині.

З цієї точки зору Чидзін дійсно був трохи нещирим. Але йому здавалося, що Мін'ї не повірив тоді у його брехню.

— Я ґей. Хіба це не зрозуміло? – холодно й прямолінійно відповів Чидзін.

— Тоді що вам подобалося в докторі Лво? – запитав Джен.

Для Чидзіна стосунки з Лво були давно в минулому. Він майже не пам’ятав, як це відчувалося тоді.

— Колишній – це минуле, – сказав Дзян. – Ти розумієш, що означає "минуле"?

Мін’ї стиснув губи, але, схоже, його невдоволення трохи розвіялося.

Чидзін вирішив скористатися моментом, щоб повернутися до попередньої теми:

— Ти сказав, що Сю Шен не бив з усієї сили. А якщо це максимум, на який він здатен?

— Ні, навіть не близько, – Мін'ї вказав на розсічення на губі. – Якби я вдарив на повну, міг би вибити зуб.

Хоча вони говорили про Сю Шена, той раптом заговорив про власну силу.

Чидзін відчув приховану загрозу в його голосі, ніби Мін'ї справді хотів вибити комусь зуби.

— Тоді, можливо, він спеціально стримувався й тільки вдавав, що б’є, – швидко припустив Чидзін, щоб запобігти бажанню Мін’ї мститися.

— Можливо, – неуважно погодився Мін’ї.

Їхня розмова перейшла в бібліотеку. Ув’язнені, які ще мить тому крадькома стежили за ними крізь вікна, тепер удавали, що занурені в книги.

Ті, хто сидів ближче до вікон, навіть звільнили місце для Мін’ї. Він спокійно взяв комікс, як зазвичай, наче така дія була цілком природною.

Чидзін тільки зітхнув, сховавшись за газетою.

Коли інших несправедливо ув’язнювали, вони думали, як довести свою невинуватість. А що Мін’ї? Замість того, щоб іти правильним шляхом, він спершу забезпечив собі авторитет у в’язниці.

Якби Дзян не знав, що Мін’ї невинний, він би подумав, що той ідеально підходить для тюремного життя.

Такий розмірений спокій завжди супроводжував Чидзіна, і навіть чутки про те, що він начебто був «зверху» над Мін'ї, лише додавали йому харизми. В'язні, які боялися зачепити Мін'ї, тим більше не наважилися б на сварки з самим офіцером Дзяном.

Як тільки ця думка промайнула в його голові, двері бібліотеки раптово прочинилися, і один із ув'язнених зайшов усередину.

— Офіцере Дзян, я хочу повідомити про куріння в кімнаті відпочинку.

Чидзін кинув погляд на новоприбулого завсідника кімнати відпочинку, який сам часто ховався там із цигарками. Його заяву Дзян зустрів із недовірою.

— Хто саме? – коротко запитав офіцер.

— Побачите самі, коли прийдете, – зухвало відповів в'язень.

Чидзін лише зітхнув. Інтуїція підказувала, що це або дрібна сварка, або спроба звести рахунки за доступ до кімнати відпочинку. Йому було б простіше проігнорувати ситуацію, але обов'язок вимагав реагувати.

Вийшовши з бібліотеки, він мимоволі кинув погляд у бік сходів. Охоронця, який зазвичай стояв там, не було.

— Він пішов до туалету, – сказав ув'язнений.

Ця репліка змусила Чидзін насторожитися. Простий факт, що хтось знав, куди саме зник охоронець, вже наштовхував на думки про нечисте.

Занурений у свої роздуми, він зайшов до кімнати відпочинку. Всередині сидів чоловік із блоків "А", відомий як Ма Льов, засуджений за насильство і вбивство. Ця людина колись намагалася домагатися Чидзіна, але після жорсткої відсічі перестав навіть дивитися в його бік.

— Загаси цигарку, – холодно наказав офіцер.

Ма Льов слухняно загасив її, але в його голосі прозвучав знайомий виклик: 

— Чув, офіцере Дзян, у вас новий фаворит?

Чутки у в'язниці завжди були отрутою, і хоча в них могли бути іскри правди, Ма Льов підхоплював лише те, що хотів почути. Для нього офіцер, який начебто мав стосунки із засудженими, був потенційною «ціллю».

— Тебе це не стосується, – коротко відрізав Дзян, із презирством дивлячись на співрозмовника.

— Так справи не робляться, офіцер Дзян, – протягнув Ма Льов з огидною усмішкою. – Як дізнаєшся, якщо не спробуєш?

— У цьому немає потреби. – Чидзін повернув голову і подивився на того, кого він привів. Як і очікувалося, той охороняв двері кімнати відпочинку. – Рахую до трьох. Вам обом краще забиратися звідси.

— Ну ж бо, хіба той чувак Джен не імпотент? Він, напевно, ось такого розміру, ні? – сказав Ма Льов, простягаючи мізинець. – Якщо тобі подобається гратися з чимось подібним, чому б тобі не розважитися зі справжнім чоловіком?

— От-от, як можна розважатися з якимось імпотент–

Дзян зірвав палицю із пояса і блискавично розвернувся, щоб вдарити ним у голову того, хто був позаду.

Той чоловік з гуркотом врізався в шафи збоку, і два залізні ящики голосно загрімили.

— Хто тут, чорт забирай, імпотент? – Чидзін різко обернувся, наставляючи палицю прямо на ніс Ма. – Повтори, якщо смієш!

Насправді, Чидзін міг би вже викликати підмогу через рацію. Але не зробив цього, бо вирішив, що в цьому нема потреби.

— Навіщо мені повторювати те, що всі й так знають? – відповів Ма Льов, метнувши погляд за спину Дзяна.

Чидзін, миттєво зорієнтувавшись, глянув назад і встиг ногою відкинути чоловіка, який кидався на нього. Але це дало Ма шанс. Він скористався моментом і схопив Чидзін за тулуб ззаду.

— Швидше сюди! Заткни йому рота – закричав Ма Лю.

Чоловік, якого Чидзін встиг відкинути, схопився за живіт і підбіг ближче. Дзян вичекав момент і, використовуючи хватку Ма, підстрибнув, щоб вдарити нападника ногою в щелепу. Цього разу той знепритомнів, закотивши очі.

Коли ноги Дзяна знову торкнулися підлоги, він ударив Ма ліктем, а потім, скориставшись свободою, розвернувся і замахнувся палицею.

Але коли та була вже за кілька сантиметрів від обличчя Ма, раптом з'явився хтось, хто перехопив зап'ястя Дзяна, зупинивши удар. Ще до того, як він зрозумів, що сталося, поруч опинився Мін'ї, який вдарив Ма просто в обличчя.

Кривавий зуб вилетів, ударившись об стіну, і впав біля ніг Дзяна.

Приголомшений, він подивився, як Мін'ї відпустив його руку і схопив за комір Ма, продовжуючи бити його кулаками раз за разом.

Цього разу з рота Ма летіла не зубна крихта, а свіжа кров.

Перша думка, яка промайнула в голові Дзяна, була така:

"Ну, схоже, Мін'ї не брехав. Він і справді може вибити зуб з одного удар."

Але відволікатися було не час. Мін'ї не зупинявся, і незабаром обличчя Ма перетворилося на криваве місиво.

— Джен Мін'ї! - Чидзін поспішно втрутився, зупинивши його. – Це вже занадто, припини!

Мін'ї нарешті відпустив Ма, який без свідомості осів на підлогу.

Чидзін викликав патрульну групу і Лво Хая по рації, після чого звернувся до Мін'ї:

— Я знаю, ти хотів як краще, але я міг упоратися сам...

— Я робив це не з доброти, офіцере Дзян, – Мін'ї струснув кров з рук і невимушено додав, – Просто в мене сьогодні поганий настрій. Хотілося випустити пар.

Чидзін замислився.

— Гаразд, певно, я надто багато собі надумав. Не кажи цього під час розслідування, – нагадав Чидзін. – Просто скажи, що допомагав мені. Вони додадуть тобі бали за старанність.

— Гаразд, – відповів Мін'ї. – До речі, чому ви почали із ними сваритися?

— Нічого такого.

'І справді, нічого серйозного – ті двоє лише обмовилися, що у Мін'ї нібито маленький і недолугий, і це все.'

Але ця тема знову збила думки Чидзіна з правильного курсу. Він згадав, як щойно в медпункті випадково опинився в обіймах Мін'ї. Що-що, а стосовно "маленький" – це точно не про нього.

— Офіцере Дзян.

Голос Мін'ї перервав його міркування. Він підняв погляд на того.

— Що таке?

— Ти нагадуєш мені дитинство, – сказав Мін'ї.

— Дитинство? – здивувався Чидзін. Вчергове він не міг устигнути за логікою Мін'ї.

— Коли я був малим, я дуже любив одне аніме, – Мін'ї зробив паузу, – яке називалося "Поконян". (або "Кіт, що витріщається на.. те саме").

Чидзін застиг.

— ...

Ще один день, коли його застали зненацька.