Послухай.

Покинувши медпункт, Дзян Чидзін якийсь час блукав коридором, зважуючи варіанти розмови з керівником в'язниці, але зрештою вирішив цього не робити.

Йому навіть промайнуло в голові прохання повернути Мін'ї, але лише вчора він фактично вигнав його. Просити повернутися сьогодні було б надто незручно.

Та все ж, Мін'ї мав прийти до бібліотеки під час обідньої перерви. Там він і запитає. Якщо все, що сталося, справді було спробою допомогти розвіяти плітки, Мін'ї міг би цим спокутувати свої постійні насмішки.

З цими думками Чидзін повернувся до бібліотеки й почав чекати. Однак час ішов, а Мін'ї так і не з'являвся.

Годинник невпинно цокав, а нетерпіння Чидзіна все зростало. Він і не підозрював, що Мін'ї так буквально сприйме його слова. Просто попросивши не приходити, він насправді не прийшов.

Несподівано в бібліотеці здійнявся гомін. Роздратований Чидзін зібрався зробити зауваження, але помітив, як ув'язнені витягували шиї, вдивляючись у вікно.

Зовні, у затінку на подвір'ї, стояли четверо чоловіків. Сцена нагадувала те, що вони бачили днями, але тепер навпроти Сю Шена стояв не той бандит, а Мін'ї.

Зіниці Чидзіна звузилися, а серце завмерло. Мін'ї вже залагодив справу з принцесою, то чому Сю Шен досі шукав конфлікту?

Чидзін не встиг зрозуміти ситуацію, як побачене змусило його різко підвестися. Стук офісного стільця, що врізався у стіну, привернув увагу всіх присутніх.

На подвір'ї Сю Шен ударив Мін'ї в обличчя. Той похитнувся, але втримався на ногах і провів великим пальцем по кутику рота. У його очах знову з'явилася та жахаюча рішучість, яку Чидзін бачив раніше.

— Бий, бий! – Почали вигукувати в'язні. – Покажи йому!

Чидзін різко стукнув палицею по столу, змусивши натовп затихнути.

Однак його власна тривога не зникала. Він лише міг подумки благати Мін'ї не давати відсічі. Сю Шен мав величезний вплив у в'язниці, і прямий конфлікт міг завершитися для Мін'ї дуже погано.

У цей момент Мін'ї раптом підняв голову, і їхні погляди зустрілися. Усього на мить, але Чидзін побачив, як змінилося обличчя Мін'ї. Уся його ворожість зникла, а жорсткі риси обличчя пом'якшали.

Мін'ї сказав щось Сю Шену, і той відійшов убік, дозволивши йому піти. Розчаровані в'язні розійшлися від вікон, а Чидзін із полегшенням видихнув.

Зрозумівши, що Мін'ї йде до адміністративного блоку, Чидзін поквапився вийти й зустріти його в коридорі. Через пів хвилини фігура Мін'ї з'явилася на сходах.

Підійшовши до нього, Чидзін кинув оком на закривавлений кутик його губ. Його брови мимоволі зійшлися.

— Ти як? – Запитав він.

— Нормально, – спокійно відповів Мін'ї.

Не довіряючи цим словам, Чидзін узяв Мін'ї за підборіддя й нахилив Його обличчя вбік, уважно оглядаючи рану. Упевнившись, що це не так серйозно, він трохи заспокоївся.

Мін'ї, вищий за нього на пів голови, дивився на нього з деяким здивуванням і прихованою усмішкою.

— Ну як, офіцере Дзян?

— Йди зі мною.

Чидзін потягнув Мін’ї за зап’ястя й повів його до медпункту. Ю Ґван сьогодні був відсутній, а Лво Хай дрімав на одному з вузьких ліжок.

Побачивши, як вони заходять, Лво Хай ліниво звівся на ноги, зиркнув на рану у куточку губ Мін’ї й спитав:

— Хто це зробив?

— Сю Шен, – коротко відповів Чидзін. Він посадив Мін’ї на інше ліжко, дістав аптечку й повернувся до нього.

— Що у вас трапилося із Сю Шеном? – Спитав Чидзін.

— Що може бути? Вирішив «покарати» мене, – Мін’ї слухняно підняв підборіддя, аби Чидзін міг обробити рану.

Слова «вирішив покарати» з вуст такого бійця, як Мін’ї, викликали у Чидзіна дивне відчуття – майже жалість.

— Хіба ти не розібрався із принцесою? – нахмурився Чидзін. Він не був медиком, і, торкнувшись рани ватною паличкою з антисептиком, мимоволі змусив Мін’ї сіпнутися від болю.

— Офіцере Дзян, чи не могли б ви бути трохи ніжнішим?

— Хіба я не й так достатньо ніжний із тобою? – промовив той і наліпив пластир на рану. – Якщо не віриш, запитай в доктора Лво.

Лво Хай, спостерігаючи з сусіднього ліжка, тільки зітхнув, здаючись перед їхньою грою.

— Повір, це справді набагато ніжніше, ніж він обходиться зі мною.

Чидзін ставився до Лво Хая як до брата, не більше. Якби поранений був Лво Хай, максимум, на що він міг би розраховувати, – це аптечка, залишена біля ліжка.

Але через те, що Мін’ї допоміг йому впоратися з плітками, Дзян примусив себе проявити хоч крихту тепла.

— Чому Сю Шен вирішив тебе покарати? – запитав він.

— Бо принцеса все ще був незадоволений, – пояснив Мін’ї. – Сю Шен сказав, що хтось висміяв того за поганий смак.

— Тобто ти все прорахував, навіть врахував мене, але забув про це?

Мін'ї кивнув, визнаючи, що в цій ситуації прорахувався.

— Щодо чуток… – Дзян трохи помовчав. – Дякую.

— Нема за що, – Мін’ї хитро усміхнувся. – Просто будьте трохи ніжнішим до мене, офіцере Дзян.

Чидзін не вважав себе ніжною людиною, тож не став продовжувати розмову.

На щастя, Мін’ї отримав лише один удар і обійшовся без серйозних наслідків, що теж було певним успіхом.

Дзян, нарешті розслабившись, сів навпроти нього на стілець:

— Добре, що ти не дав відсіч.

— Я і не збирався, – відповів Мін’ї, дивлячись йому в очі. – Я ж казав: буду слухати вас, офіцере Дзян.

Ще під час свого перебування в ізоляторі Мін’ї пообіцяв Чидзіну не вирішувати проблеми кулаками.

Дзян згадав, як раніше того дня Мін’ї мимоволі подивився у бік бібліотеки. Тоді він, певно, подумав про нього й стримав свій гнів.

Він справді дотримав свого слова.

Чидзін незграбно прочистив горло, пригнічуючи дивне відчуття в серці.

— Тобто я сказав тобі не приходити до бібліотеки, і ти справді більше не заходиш?

— А як інакше? – Мін’ї нахилив голову, уважно дивлячись на Дзяна. – Хіба офіцер Дзян сподівається, що я все ж зайду?

Чим довше Мін’ї дивився, тим більше незручно почувався Чидзін. Він невимушено відповів:

— Зовсім ні. Хочеш – приходь, хочеш – ні.

Мін’ї засміявся:

— То як офіцеру Дзяну більше подобається – коли я слухняний чи неслухняний?

— Гей! – не дав йому відповісти Лво Хай, який встав збоку. – Ви можете повернутися до бібліотеки, щоб фліртувати там?

Для Лво Хая, Мін’ї все ще залишався в’язнем. І хоча Лво був терплячим, цього разу його зауваження натякало, що далі зволікати він не збирається.

Чидзін хотів було заперечити, що він із Мін'ї не фліртує, але Джен раптом посерйознішав і змінив тон:

— Власне, є ще одна причина, чому я не дав відсіч.

Цей новий тон сприймався майже як від іншої людини. Чидзін з подивом усвідомив, що так невимушено Мін’ї розмовляє тільки з ним.

— І яка ж? – запитав Чидзін.

— Сю Шен насправді не бив із повною силою.

— Повною?

— Він зробив ось так.

Мін’ї правою рукою повільно показав гак і легко доторкнувся до кутика губ Дзяна, ніби злегка штовхнув його обличчя, а потім прибрав руку.

— Тож я отримав переважно поштовх.

Обличчя Дзяна м’яко відвернуло вбік. Він глянув на підлогу, не вірячи своїм очам. З усіх можливих способів пояснити ситуацію Мін’ї обрав саме такий – знову торкнувшись його.

Чидзіну здалося, що Мін'ї діє надто раціонально, переводячи розмову після втручання Лво Хая. І все ж він зумів зробити це так, щоб знову піддражнити.

— Тобто він зробив ось так?

Чидзін повернув голову, холодно подивився на Мін'ї й раптом несподівано запустив лівий гак у бік його обличчя.

Насправді Дзян не був лівшою. Він скористався лівою рукою, щоб не зачепити вже травмований кутик губ Мін'ї. Відповідно, його рух був повільніший, а сила – значно слабшою.

Мін’ї лише злегка відхилився назад, уміло ухилившись від удару.

Звісно, Дзян не збирався його бити. Він хотів просто налякати та повернути собі трохи впевненості.

Але Мін'ї несподівано схопив його за зап’ястя, витягнув руку по діагоналі назад, і перш ніж той встиг щось зрозуміти, він уже сидів у обіймах Мін'ї.

— Офіцере Дзян, то ви вирішили кидатися на мене з кулаками? – усміхнувся Мін’ї.

Слова з легким натяком на загрозу проникли в його вуха, ніби попереджали: якщо ти зважишся на крок, то не звинувачуй мене, якщо я теж зважуся на свій.

Щоправда, "кроки" обох значно різнилися. Чидзін намагався вдарити, а Мін’ї – обхопити його за талію та міцно притиснути до себе.

Чидзін трохи поворухнувся, намагаючись вирватися, як раптом відчув щось тепле біля вуха. Він миттєво зрозумів, що це було дихання Мін'ї, яке ледь торкнулося його вуха.

— Гей, – озвався Лво Хай, який сидів збоку, з нервовою гримасою. – Я ж уже сказав вам, щоб ви йшли фліртувати в бібліотеку. Невже ти не можеш хоча б трохи поважати територію свого колишнього?

Голова Чидзінв пішла обертом, і він важко видихнув. Відштовхнувши Мін'ї, він рішуче піднявся:

— Пішли.

Мін’ї спокійно пішов слідом. Але не встигли вони пройти кілька кроків, як він запитав:

— Що мав на увазі доктор Лво, коли сказав "колишній"?

Чидзін проігнорував його, прямуючи прямо до дверей бібліотеки. Але, пройшовши трохи далі, він раптом помітив, що Мін’ї зупинився.

Він повернувся назад і побачив Мін'ї, який стояв у дверях медпункту та дивився прямо на Лво Хая.

— Докторе Лво, ви колишній офіцера Дзяна? – серйозно запитав Мін’ї.