Принцеси вже не було, коли він повернувся до бібліотеки.
Чидзін повідомив колегу, який допомагав йому наглядати за бібліотекою, і, під безліччю зацікавлених поглядів, повернувся до свого робочого місця.
Слідом за ним увійшов Мін'ї та сів у першому ряді, найближчому до Чидзіна. На столі перед ним все ще лежав недочитаний комікс.
Раніше Чидзін часто мріяв, щоб час у бібліотеці минав швидше: після того, як ув'язнені йшли, йому залишалася решта спокійного дня.
Але сьогодні він взагалі не хотів, щоб настав другий час пополудні. Бо саме о другій годині бібліотека спорожніє, залишивши лише його та Мін'ї.
Щойно вибравшись із задушливого залу відпочинку, Чидзін не хотів знову залишатися наодинці з Мін'ї. Але уникнути реальності було неможливо: як тільки інші ув'язнені покинули бібліотеку, Мін'ї знову підійшов до нього.
— Офіцере Дзян, вам так незручно сидіти? – запитав Мін'ї.
Робоче місце було надто тісним. Варто було одному з них розслабитися, як їхні коліна мимоволі стикалися. Оскільки Мін'ї відмовлявся стискати ноги, то...
Чидзін міцно стискав коліна, повернувши їх до вікна, сидячи так прямо та акуратно, що навіть панянка могла б йому позаздрити.
— Ні, – сказав він, не відриваючи погляду від судоку. – Йди свої акції вивчай.
Мін'ї поворушив мишкою, нудьгуючи, дивлячись на Чидзіна:
— Вам потрібна допомога?
— Що?
— Ви вже давно не ворушилися.
Чидзін тримав газету в руках, уникаючи погляду Мін'ї, щоб той знову не почав відгадувати судоку.
Кожного разу, коли він розв'язував клітинку, робив позначку олівцем. Але після найпростіших завдань він зупинився.
Не тому, що не міг знайти розв'язок, а тому, що зовсім не мав бажання думати.
Газета була лише щитом, що захищав його від розмов із Мін'ї. Його план полягав у тому, щоб просидіти так пів години, але Мін'ї помітив, як він замріявся.
— Мені не потрібна допомога, – сказав Чидзін.
— О, – Мін'ї повернувся до графіка акцій. Але за хвилину знову подивився на Чидзіна:
— Офіцере Дзян.
— Що тепер? – Чидзін опустив газету й невдоволено глянув на Мін'ї.
Мін'ї не відповів. Лише нахилився ближче до нього.
На обличчі Чидзіна з'явилася настороженість. Коли Мін'ї наблизився ще ближче, до неї домішався легкий відтінок паніки.
Чидзін уперся рукою в груди Мін'ї, відступивши до вікна:
— Що ти робиш?
Мін'ї мовчки підняв руку, сперши її об раму поруч із вухом Чидзіна. Іншою рукою він потягнув штору:
— Сонце занадто яскраве.
Його підборіддя піднялося, погляд ковзнув до карнизу.
Рівна лінія щелепи зупинилася прямо перед очима Чидзіна. Його погляд опустився, застигнувши на кадикові Мін'ї. Думка про те, щоб вкусити його, несподівано захопила його розум.
Сонце у бібліотеці хоч і не світило прямо, але дійсно було тепліше біля вікон.
Мін'ї відвів руку й легко торкнувся вуха Чидзіна:
— Офіцере Дзян, вам теж спекотно?
Чидзін опустив очі, і почув, як Мін'ї прошепотів:
— У вас вуха почервоніли.
Чидзін заплющив очі й глибоко вдихнув.
Він абсолютно не міг протистояти залицянням Мін'ї, навіть якщо ті були ненавмисними. Ще задовго до того, як Мін'ї опинився у в'язниці, Чидзін уже не міг відірвати погляду від цього чоловіка.
Досить було найменшого приводу – Мін'ї без сорочки, у фартусі чи під час смаження стейка, – і кожна його деталь збуджувала всі нерви у голові Дзяна. А тепер, коли вони перебували так близько один до одного, коли кадик і ключиці Мін'ї були майже під рукою, витримати це було просто нестерпно.
— Джен Мін'ї, – Чидзін проковтнув сухість у горлі й тихо промовив, – тримайся від мене подалі.
Він був на межі своєї витримки. Його вії тремтіли від зусиль не піддатися спокусі. Дзян боявся, що якщо Мін'ї підійде ще ближче, він не витримає і накинеться на нього, і тоді Мін'ї зрозуміє, що він справжній збоченець.
Мін'ї мовчав кілька секунд, а тоді коротко відповів:
— Добре.
Він відійшов назад і сів на своє місце.
Напруга, яка стискала дихальні шляхи Дзяна, трохи послабшала, і він нарешті зміг видихнути. У голові він непомітно для себе полегшено зітхнув, піднявши газету, цього разу поставив між собою й Мін'ї ще більшу відстань.
Його обличчя залишалося напруженим, губи стиснуті в тонку пряму лінію. Уся важкість роздратування зосередилася між його бровами. Було очевидно, що він зараз у поганому настрої.
І хоч Мін'ї частково був причиною цього стану, більша частина його роздратування була спрямована на самого себе - за те, що не міг опанувати свої думок і тієї нечистоти, яка миттєво заповнювала його голову.
— Офіцере Дзян, – раптом промовив Мін'ї. – Вам так некомфортно?
Чидзін на мить розгубився. Він не очікував, що після того, як той так його розбурхав, Мін'ї ще й помітить його невдоволення та вирішить задуматися над собою.
— Так, – сказав він коротко.
— Вибачте, – щиро відповів Мін'ї. – Просто не зміг стриматись.
— ...
Мін'ї підвівся.
— Тоді я сьогодні піду раніше.
Дзян ненавидів людей, які відкрито й чесно просять вибачення, бо це робило важчим для нього звинувачувати їх у їхніх «провинах».
Він мовчав і лише дивився вслід Мін'ї.
— Не приходь завтра. Я поговорю з керівником, – нарешті сказав він.
Мін'ї на мить завмер, але, так і не озирнувшись, покинув бібліотеку.
Чидзін не сказав це зі злості. Він просто тверезо оцінював ситуацію: не можна було дозволяти Мін'ї заходити до його особистого простору знову. Це було небезпечно.
Дзян був упевнений, що керівник не схвалить його прохання з першого разу, тому готувався до кількох раундів вмовлянь. Але несподівано Мін'ї, схоже, сам знайшов виправдання, бо наступного дня до бібліотеки не прийшов.
Його робота і без того була доволі спокійною. Але тепер, коли звична поява Мін'ї двічі на день припинилася, неробство почало його дратувати.
Дзян взяв цигарку і попрямував до медпункту навпроти. Лво Хай саме поливав квіти на балконі, а цей нахаба Ю Ґван знову сидів за комп'ютером.
— Що з тобою сьогодні? – спитав Дзян, запалюючи цигарку і спершись на перила, його погляд був прикований до Ю Ґван.
— Сьогодні у мене болить живіт, – хихикнув Ю Ґван, але продовжував клацати по клавіатурі.
Від цього клацання Дзян раптом відчув тривогу. Він підійшов ближче до Ю Ґвана і зазирнув у монітор. І справді – там була якась дивна програма.
— Ти зупиниш його? – Дзян випростався і звернувся до Лво Хая, який стояв на балконі.
— Я не можу його переконати, – зітхнув Лво Хай. - Він пообіцяв, що нікому нічого не скаже, і запевнив, що жодних наслідків не буде.
Дзян провів рукою по голові.
— І ти просто повірив йому на слово?
— Присягаюся. – Ю Ґван підняв три пальці. – Я не створю проблем, як тільки переконаюсь, що бог Ґо в порядку.
Дзян повернувся до Лво Хая й заговорив тихіше:
— Зрештою, він же злочинець. Як ти можеш дозволяти йому порушувати правила?
— Я знаю, що це неправильно, – сказав Лво Хай, дивлячись на фабрику за вікном. – Але ти, мабуть, не розумієш, що інколи люди просто не можуть втриматися.
Чидзін часто не міг контролювати власні думки. Він розумів, як це - не мати змоги зупинитися. Але це розуміння тільки давало йому нові важелі:
— У такому разі, ти теж не втручайся більше в мої справи.
Лво Хай зрозумів, що сперечатися марно, і більше не порівнював Мін'ї з Ю Ґваном. Але раптом він згадав щось і поглянув на годинник.
— А ти сьогодні не читаєш новини для Мін'ї?
— Немає потреби.
Лво Хай, здавалося, хотів уточнити, але в цей момент Ґван висунув голову з-за комп'ютера й втрутився:
— О, точно, офіцере Дзян! Це правда, що Джен Мін'ї справді не може?
— Не може чого? – Чидзін геть розгубився.
— Кажуть, що Джен Мін'ї не може... ну, це зробити, тому він тільки приймає.
Чидзін припускав, що принцеса поширить вигадане Мін'ї виправдання, але він не очікував, що його прикрасять до такого рівня, змінюючи на історію про те, що Мін'ї взагалі не здатний.
— Джен Мін'ї - пасив? – Лво Хай від здивування широко розплющив очі.
— Ні, – Чидзін насупився.
'Ні, він точно не пасив. Від нього буквально віє впевненістю домінанта.'
— Справді? – Ю Ґван здивовано кліпнув. – Тоді виходить, що офіцер Дзян - це той, хто знизу?
— Я тут до чого?! – У Чидзіна, здавалось, зараз лусне жила на скроні.
— Всі кажуть, що ви з ним спали. Ще кажуть, що офіцер Дзян дуже гарячий і зовсім не настільки слабкий, що може здути вітром.
'Яке ще "здути вітром"?..'
Чидзін уже був готовий вилаятися, але тут Ю Ґван продовжив:
— Раніше багато хто думав, що офіцер Дзян - легка здобич. Але тепер усі бояться навіть наближатися, бо переживають за свої дупи.
У цей момент Чидзін раптом відчув щось дивне, наче він щось упустив.
Його думки заплуталися, але згодом він зібрав розрізнені нитки в одне ціле й дійшов чіткого висновку:
Мін'ї не просто хотів позбутися інтересу принцеси.
Він знав, що принцеса поширить його слова, і знав про плітки у в'язниці, які стосувалися їх обох. Тому він навмисно назвав себе пасивом, щоб не лише відбити інтерес принцеси, а й змусити інших вважати Чидзіна активом, припинивши плітки про те, що Дзян - «загальний автобус».
Пригадавши, як Мін'ї дозволив принцесі «наблизитися», Дзян зрозумів: це було зроблено, щоб відвернути увагу принцеси, поки він через камеру передавав Чидзіну повідомлення, не промовляючи нічого вголос.
Те, що він покликав Дзяна тоді, могло бути не тільки заради того, що Чидзін сам аналізував, а й із додатковою метою: поглибити їхній зв'язок у плітках, зробивши версію про те, що Чидзін - актив, більш переконливою.
Здавалося, Мін'ї просто хотів позбутися принцеси.
Але насправді, вирішуючи проблему з принцесою, він водночас допоміг Чидзіну очистити своє ім'я від інших чуток.
Дійшовши цього висновку, Чидзін відчув, як у нього по спині пробіг холодок.
Плани Мін'ї були страхітливо глибокі. Але першим імпульсом Дзяна було не віддалитися від нього, а негайно побачити його й запитати, чи правильний його висновок.
Раніше Чидзін відчував, ніби він не зумів приховати те, що хотів, і що Мін'ї майже роздягнув його до спідньої білизни.
Але тепер це відчуття змінилося. Йому здалося, що він, можливо, був роздягнутий настільки, що навіть білизни вже не залишилося.
