Тлінь минулого дощі змивають і на вітрі відганяють

  [雨打风吹 — ідіом. дощі змивають і на вітрі відганяють; тлум:. пережите горе, лихо чи труднощі].

 

  Четвертий рік періоду Дзіндзя. Ціянь Аґулі виповнилося чотирнадцять.

 

  Минали літа, і з бігом часу від долонь до ступень* не залишилося й тіні манер степового народу; а з нестерпними роками науки Аґулі зрештою вдалося скорити усне мовлення та верхівку чужинського етикету. 

 

  [举手投足 — ідіом. від долонь до ступень; тлум.: у кожному русі й манері].

 

  Кажучи про незвичний колір очей, що суттєво відрізнявся від тутешнього населення своєю благородною золотавою барвою, то вона вже придумала й тóму пояснення.

 

  Нині ж пані в масці закликала дівчинку, щоб уручити їй сувій та старовинний, прикрашений на простенький манір, ципін*.

 

  [瓷瓶; cí píng — ципін, досл. порцелянова ваза; виготовлена при високих температур та обрамлена безліччю візерунків і народною символікою. Здебільшого виконує функцію окраси].

 

  — Нівроку ти за булі кілька літ напрацювалась, знатно ж мої очікування перевершила, — такові слова можна вважати вищою формою від пані в масці визнання.

 

  Аґула відступила на пів кроку, а тоді віддала честь, опустивши погляд.

 

  — Це все завдяки ефективному навчанню Шифу*.

 

  [师父; shī fu — майстриня].

 

  Пані в масці кивнула.

 

  — Твій новий життєпис знаходиться в цьому сувої. Тож уже за кілька деньочків можеш налаштуватися на здачу імператорського іспиту та здобуття титулу Тоншена.

 

  — Зрозуміла.

 

  — Як усе здаси, так більш не буде потребності місцину сю ошивати. Повчила все, чому мала понавчитися зо мною. Але ж у тебе й донині життєвих випроб нестача, тому скористайся шансом як слід, щоб зобачити істинну світу довкола. Ця майстриня ладна поміч подавати лише до такої-от точки на твоєму шляху. Після цього… воля рішення ухваляти буде за тобою.

 

  Аґула врешті підняла голову. Її очі не виражали жодних душевних терзань, натомість вона тихо відповіла:

 

  — Так, пані.

 

  — Приймай таблетку, зак десять діб не ізникне. Так щоразу, як зазвичай. Щойно пляшку спорожниш, твоя менструація вгамується назовсім, надалі можеш і не ждати жодних казусів. 

 

  — Моя подяка Шифу.

 

  Аґула пішла до дверей, слідом позаду пролунав голос пані в масці:

 

  — І ще дещо: перед відправленням на прощання скажи яке слівце Діну Йову, адже з настанням наступної зустрічі ви одне одному в незнайомці тільки й годитимитеся.

***

  Аґула тримала ципін коло грудей, слідом розгорнувши сувій, щоб прочитати свій життєпис: «Ці Янь, чотирнадцять років. Народився в країні Байлу, провінції Дзінь, виходець із села Вайшвей. Під час першого року Дзіндзя в Байлу відбувся спалах чуми, що спустошив дев’ять домів з усіх десяти. Сім'я Ці виявилася тією єдиною, кому вдалося втекти на північ, а втім, на превеликий жаль, пізніш зіштовхнувшись із шайкою гірських бандитів напівдорозі. Ці Янь же постраждав від двох лезових поранень, унаслідок чого був порятований освіченою панною, яка згодом геть-таки сконала від хвороби».

 

  Далі слідував детальний опис сім'ї Ці Янь. Хто знає, чи це був збіг обставин, чи він створений навмисно: усі родичі парубка померли за наступні кілька років. Аґула закарбувала прочитане в сувої начисто, відтак попрямувавши до центральної кімнати, дівчина дотла спалила рукопис. І поглядом проводжаючи останній попіл, незабаром вона вимусила себе піти. 

 

  Стежка її лежить до травʼяного саду. Дін Йов якраз тільки й вештався при хатинці знахарів поряд із цією зеленистою зáйманню. Коли-то пані враз прозріння оповило, що робітка з травами йому більше до снаги, так чітко вказівку й подала, і відтоді навчанню разом з Аґулою — зась!

 

  У цей час Дін Йов переважно виділяв часиночку на догляд за рясним розмаєм, проте сьогодні в саду від нього ні слуху ні духу. Аґула нагукувала імʼя разів зо три, аж тоді парубок розчахнув обіймисті двері хатинки, затим помахав.

 

  — Сю-у-уди!

 

  Ледь Аґула ввійшла до будинку, її пройняло різке усвідомлення: Дін Йов пакував власні речі. Побачене змусило без вагань запитати:

 

  — Кудись збираєшся?

 

  — Пані доповіла, що невдовзі в імператорській лікарні при дворі відбудеться іспит, а складають його еге-ге! Раз на п’ять років. Запропонувала випробувати долю.

 

  Аґула кивнула. Вона підняла поділ одіяння, сівши на стілець, а тоді налила собі в блюдечко чаю.

 

  Дін Йов мимохіть ковзнув очиськами на відсутність дівочих у товаришки грудей; щось на місці мʼявся, мʼявся в намаганнях поставити яке-таке питаннячко, але щоразу спиняв усі спонуки.

 

  Тим часом Аґула з разок незначно зробила ковть, поставивши посудину.

 

  — Просто скажи, що тамуєш на душі.

 

  — Ліки, котрі видавала пані… ти досі їх приймаєш?

 

  — А що мені з ними робити по-твоєму? — вона беземоційно зиркнула на Діна Йова, спитавши у відповідь.

 

  Хлопець ненароком глянув у вікно, та й промямлив: 

 

  — Кожні ліки криють у собі побічні ефекти. Вони настільки потужні, що можуть попросту знищити твою ідентичність як жінки. Бодай розумієш усю нещадність таких препаратів? Ти…

 

  — Діне Йове.

 

  — Гм?

 

  — Якби Шифу вчула все, що ти верзеш, їй укотре довелося б тебе покарати.

 

  Дін Йов зазирнув Аґулі в очі. Він виявив, як бурштиновий погляд з його споминів став утіленням бездонної темені. Аніякий здогад у голові не міг звістити те, про що вона думає.

 

  — Так чи інакше, але ти повинна протоптати собі тропу назад! Адже ж в іншому разі, коли одержиш ти помсту, накінець позбудешся навʼязаної подоби, та й зрозумієш, що зрештою ніде не буде тобі прихистку, ані до люду подібна, ані до мари*… Тоді буде надто пізно шкодувати й ти згадаєш мої слова! — Дін Йов тяжко зітхнув.

 

   [人不人鬼不鬼 — ідіом. ані до люду, ані до мари; тлум.: пер. знач. позбуття істинної подоби, мет. зіткнення з тяжкою життєвою ситуацією].

 

  Аґула повільно встала, м’яко промовивши:

 

  — Ще з моменту, як напросилась я у вихованиці Шифу, ніколи навіть гадки не гадала, що житиму до скону, тож про яку шкоду йде мова? Ба раз уже на те пішло, тобі варто бути обачним. Якщо ми й стрінемося в майбутньому, то будемо не більш ніж незнайомцями. Ось-ось я покину ці краї, проводжати єство твоє не збираюсь, — щойно слова вирвалися з уст, вона повернулась, на вихід маршируючи.

 

  Дін Йов наздогнав її, услід заволавши:

 

  — Аґуло!

 

  Дівчина зупинилась.

 

  — О, точно, забула сказати. Ціянь Аґули відтепер немає на сім світі. Клич мене Ці Янь. — Вона була приречена ще давно. Лиш тинялася раз у раз, як мстивий привид, жадаючи отримати кривавий борг.

 

  Аґула, тобто Ці Янь, пішов, не обертаючись. Дін Йов спостерігав, як вона повільно віддалялась, знаючи, що та ніколи не повернеться. 

 

  — Бережи себе, Ці Яню.

 

  «Ці Янь» таки не з’явився в день відправлення Діна Йова. Отож йому довелося передати дерев’яний ящик старому.

 

  — Старший Фу, я потурбую вас проханням доставити це для Ці Янь.

 

  Як Дін Йов дістався до середини гори, ніжна мелодія сяо* розкотилася позаду. Коли він обернувся, то безіменне міжгір’я вже сховалось у тумані, що мав зостатися там іще на рік. Тільки нути інструмента дотепер повітрям неслись.

 

  [箫; xiāo — Сяо; китайська вертикальна флейта].

 

  Якраз пісня добігла кінця, двоє людей звернули назад. Одна повернулася в кімнату, щоб укласти речі, доки інший побрів далі гірською тропою.

 

  Ці Янь відчинила дерев’яний ящик, залишений для неї Діном Йовом. Там була пляшка й рецепт: «Ці Яню, у сій памʼятці описаний рецепт, що розроблявся мною тривалими роками спроб та невдач, уключно з тридцятьма таблетками формули. Тропа, прокладена на твою душу, припаде небезпечна, а ці ліки могли б тимчасово скорити страшні мари». 

 

  Вона дійсно бачила жахіття щоночі, ще з моменту, як повернулася на безіменне міжгір’я. Коли ж проблема ставала дедалі серйознішою, дівчина потроху почала бентежно бурмотіти вві сні. Через ту низку кошмарів спала не більше чотирьох годин, завжди прокидаючись, допоки не розпочинався надто глибокий сон. Кінець кінцем рецепт відклався в голові, тож Ці Янь тихо промовила:

 

  — Дякую.

 

  За кілька днів пані в масці одержала останній уклін від учениці, на те й прощальний. Вона покинула міжгір’я зі скринькою на плечах*…

 

  [箱笼; xiāng lǒng — досл. коробка-клітка, скринька на плечах; перев. її носили мандрівники або учні, якщо попереду чекала далека подорож. Переважно вирушали вони саме на здачу імператорського іспиту].

 

  Вступний іспит до тоншена* для імперії Вей проводився щороку, в академіях різних країн були навчені люди для проведення екзаменацій. А поки лишалося пів року до початку наступного екзамену дівчина мала змогу пройтися звичайними провулками, щоб узріти, як насправжки минає життя ворожого народу, зрівняти прочитане з книжок чи почуте від Шифу і реальне.

 

  [Прим. пер.: доповнення щодо імператорського іспиту. 

  Задля вкріплення імперії та піднесення ерудованої верстки суспільства в умовах політичної й економічної лібералізації, були введені імператорські іспити, що передбачали уникнення криз, а також збільшення освіченості.

На кожному етапі іспиту учні повинні представляти загальні вміння писемності, знання класики й культури.

  Ієрархія статусів до екзаменаційних процесій (від менш. до більш.).

1. Вступний іспит (звання Тоншена > Юаньши);

2. Вступ до вищого імператорського учбового закладу (звання Юаньши > Шенʼюаня);

3. Відбір учнів до імператорського вище спеціалізованого іспиту (звання Дзяньшена);

4. Провінційний іспит (звання Сянши > Дзюрен);

5. Столичний іспит (звання Хвейши > Ґонши);

6. Палацовий іспит (звання Дяньши > Дзіньши);

  До того ж, існує безліч категорій звання, що впливали на статус та привілеї вченого; у різні династії відтворювалася різноманітна система вищої освіти, проте дана ієрархія (з ключ. «Початкові етапи (Тоншен)» > … > Шенʼюань > Дзюжень > Дзіньши) — лишалися сталими. Подібна інформація буде більш розкрита в ході сюжету, адже тут перераховані лишень загальновідомі відомості].

 

  Певні розмисли спонукали Ці Янь до здачі іспиту край столичної території. Завдяки цьому її чекатиме менше зупинок і вдосталь часу для осінніх та весняних екзаменів. Отож рішила вона винайняти невеличку кімнатку в околицях провінції Юнь. Крім того, господар дарував новоприбулій особливу знижку, як зачув, що вона готується до іспиту.

 

  На п’ятнадцятий день місяця погода була напрочуд чудовою, манила ніжним вітерцем та теплим сонечком.

 

  Ці Янь перевбралась у темно-синій чаншань. Надумала відвідати околиці місцевого ринку, отож і почимчикувала вона з оселі, зачинивши за собою двері.

 

  Пан господар якось пробовкнув похапцем, що тутечки проводиться ярмарка, уже навіть як рідна, потішаються нею з настанням першого й пʼятнадцятого дня кожного місяця. Мовляв, ринок у послідню врочисту днину особливо шкода проминути. А якщо дуже пощастить, то можна навіть устріти мандрівну трупу. 

 

  Як і очікувалось, з перших кроків уже виднілося навалом фермерів, які на спинах наплічники тягли, простуючи дорогою в містечко. Ці Янь подибала за ними прямо до провінції Юнь.

 

  Усе довкола було набите людьми, а у вухах тріщали нескінченні оповістки про розпродаж, що лунали там-сям. Лавки ж вистроїли дві лінії цілою вулицею, якій не було ні кінця, ні краю.

 

  Пані в масці навчила Ці Янь правил поведінки й культурі, але про поводження в звичайнісінькому житті, тим паче на ринку, їй зоставалося лиш гадати. Справжній же Ці Янь був сином фермера, тож питання, що стосуються всіляких забав на подібних заходах вона мала добряче визубрити.

 

  Коло узбіччя дороги неприкаяно сидів чоловік, зодягнений у мужню одежину. Він охопив руками чималого півня, зв’язаного кількома стручками.

 

  Раптом звідкілясь узявся такий собі вуйко, убиранням своїм він нагадував середньостатистичного продавця, та й запитав:

 

  — Лаоґе*, скільки дасте за цього півня?

 

  [老哥 — лаоґе, досл. старший брат; фамільярне зверт.].

 

  — Сорок мідяків*.

 

  [铜板 — мідний юань, мідяк; стародавня валюта у Китаї, що зʼявилася на схилі династії Цін].

 

  Чоловʼяга намість того почав торгуватись:

 

  — Та всяка курка, що несе яйця, коштуватиме не більш сорока мідяків, а твій півень бодай одного б звів. Може, ціну з небес попустиш трошка?

 

  Продавець після роздумів, численних вагань, узяв і відповів:

 

  — Тридцять п’ять, не менше.

 

  Але ж на лиці він помітно скривився не вельми задоволено, унаслідок чого знову почалися завзяті торги, наприкінці встановлена ціна дорівнювала тридцятьом трьом монетам. 

 

  Ці Янь відвела погляд. Вона продовжила йти далі, зупиняючися час відд часу поблизу різних лавок. Через годину ходьби можна вільно знатися на приблизних цінниках у місті Юньджов. Аж раптом хапким оком дівчина запримітила натовп, що кучкувався попереду, блокуючи половину вулиці.

 

  — Дорогу, дорогу! — служники вельможного сімейства із шаобанами* розштовхували люд, щоб розчистити шлях.

 

  [哨棒; shào bàng — шаобан; деревʼяна палиця, дубинка, призначена для самозахисту та відштовхування люду]. 

 

  Пізніше взір підхопив молоду жінку, одягнену в траурні шати, вона клонилася додолу просто посеред ринку… Навпроти ж знаходився візок. А там — старий чоловік, щоправда загорнутий в солом’яну циновку, з-під якої стирчала пара зношених солом’яних сандалей.

 

  Жінка похилила голову, руками обійнявши дерев’яну дощечку, а на ній великими й кривими ієрогліфами нашкрябано: «продам тіло, щоб поховати батька».

 

  Ці Яня знову штурхнули служники. Коли скупчення людей навколо зрозуміло, хто навідався на це торжество, усі миттю зробили крок назад. Найбільш боязкі вже й прослизнути крізь натовп і навтьоки податися встигли, допоки молодий пан, з голови до пʼят у напнутій одежі, не ввійшов із шаобаном у руці.

 

  Образ чоловіка огортав дваньда*, пошитий зі справжнісінького шовку. Чоловік покрокував до молодої жінки, ставши перед нею, а тоді відказав на дерев’яну дощечку:

 

  [短打; duǎn dǎ — дваньда; стародавній різновид ханьфу, також від. як «короткий ханьфу». Пер. носили майстри та учні бойових мистецтв].

 

  — Продаєш тіло, щоб поховати батька? — Невеликий переполох розійшовся натовпом. Деякі необізнані особи хором зашепотіли в бік жінки: «ну й сором, який хамський чоловʼяга, хіба ж дозволено проявляти немилість до жінки в скруті…»

 

  — Ш-ш! Ану вмовкніть, якщо не схочете в халепу яку забрести.

 

  Ці Янь, не виділяючись, зробила два кроки назад, щоб злитися з натовпом. Молодий пан бойових мистецтв і далі став мову вести:

 

  — Підніми-но голівоньку, дай цьому майстру на личко глянути.

 

  Молода жінка обійняла дерев’яну дощечку чимдуж, повільно зробивши те, що їй веліли. 

 

  — Покірна рабиня ця здумала тіло своє продавати, щоб батька поховати, і годна у служниці податися хоч до скону лиш із милістю пана, — боязко заговорила вона з налитими слізьми очима.

 

  Ці Янь беземоційно спостерігала. Бурштинові вічі виражали таку байдужість, ніби все, що відбувалося перед ними ніяк не ладне торкнутися душі.

 

  Пролунав дорадчий голос:

 

  — Цей чоловік — панич провінції Юнь. Законний син маєтку Дін, Дін Феншань.

 

  — Маєтку Дін? Син того пана?

 

  — Саме так.

 

  Натовп стихнув, але бурхливий шторм тільки наростав у серці Ці Янь: Дін Ї, шурин головнокомандувача Лу Цюаня. Через його досягнення у веденні армії, що розгромила племʼя Ченлі, він був підвищений до четвертого імператорського командувача першого року Дзіндзя, керуючи двадцятьма тисячами вмілих солдатів в гарнізоні провінції Юнь…

 

  Син її ворога знаходився просто перед нею.

 

  Ці Янь уявляла подібні сцени безліч разів, але ніяк очікувати не могла, що цей день настане так швидко.

 

  Вона стискала кулаки під рукавами знову й знову. Глибоко вдихнувши, очі заплющивши, усе хмурилася від роздратування на саму ж себе, адже її характер ще далекий від досконалості. Зак очі знову розтулила, Ці Янь повернула на місця вже притаманну обличчю байдужість, наче це зовсім не стосувалось її. Однак незгода на душі так просто не зникне. 

 

  Дін Феншань підняв підборіддя молодої жіночки шаобанем. Він зверхньо поглядав на неї, холоднокровно захихотавши:

 

  — Та хто ж таку возьме? Безлица, і без фігури гожої! 

 

  Один камінчик викликав тисячу бриж*; багато людей насупили брови, але все, що вони могли — це стежити за дійством. 

 

  [石激起千层浪 — ідіом., досл. камінець тисячу бриж породив; тлум.: непримітна дія накликає багато лих].

 

  Молода жінка безсило плакала. Її тіло здригалось, а губи тремтіли, проте не здатна вона вимовити й слово.

 

  Дін Феншань ще кілька разів висміяв рабиню, ніяк не міг його сміх утихнути. Він махнув служникам, щоб ті  ще разок розчистили шлях.

 

  Поштовх шаобана знов зачепив тіло Ці Янь. Місце, куди її штовхнули, тепер сіпалося від болю. Дивлячись, як ворожий син переможно крокує геть, дівчина раптово усвідомила, чому ж Шифу завжди ранила власне тіло, щойно втрачала розум.

 

  Виявилось, що фізичний біль глушить душевний занепад.

──────────────────── 

Декілька слів від письменниці:

 

  Сердечно дякую вам, любки, за 22307 голосів на підтримку цієї роботи та 101316 поживних розчинів*.~

 

  [т.з. подарунок у Літературній Мережі «Дзіньдзян», створений задля взаємодії поміж автором і читачами, з його допомогою роман просувається в тутешні «рекомендації»].

 

  Історія належить до жанру GL*, а її головна героїня, Ці Янь, упродовж сюжету пізнає неминучих страждань задля осягнення помсти. Попрошу відкинути зайві хвилювання під час прочитання, адже з бігом часу всі події також прозвучать і в більш буденній манері. 

 

  [GL (Girl’s love) — жанр, що зображає дівоче кохання. Термін обʼєднує такі піджанри, як байхе та ін.].

 

  Попри те, що цей роман є вигадкою, я водночас намагаюся докласти максимум зусиль та власних знань у певних історичних аспектах оповіді. Зокрема, мене бентежить, як посеред імператорського іспиту проводитиметься належний огляд усього тіла, тому повʼязка, скріплююча груди нашої героїні, видається вже не доста надійною.

 

  МЕНШЕ З ТИМ.

  

  У переддень 2019-го року висловлюю найщиріші побажання і дякую за те, що супроводжуєте мене котрий рік поспіль. Усім щасного Нового року. Нехай він закарбується у вашому житті якнайкраще.