[浴火涅槃 — досл. поринаючи у вогнище Нірвани; тлум.: переживши безмірні страждання, укінці дістаючи бажане відродження, досягаючи суцільного блаженства (себто Нірвани). Алюзія, що описує наполегливий дух перед страхом вічних страждань, прагнення до самовдосконалення].

 

  [血仇; xuèchóu — кривава розплата, кров за кров; відплата «тією ж монетою» за вбивство найрідніших].

 

  Дін Йов усе вагався, але однаково встав попри двері до кімнати пані в масці, павши наниз. Побіля доносилася некваплива мелодія струнного інструмента, хлопчик притих, чекаючи на порозі. Легкий та співучий той наспів раптом сповнився поспіху й нетерплячості. Дін Йов здригнувся під завивання холодного вітру.

 

  Музичний супровід раптово обірвався. Пані в масці пронизливо, ніби з крихтою жалю, захихотала, а тоді ж голос її стих. Одразу за цим послідував звук розбитої порцеляни. Дін Йов утягнув шию*, що на серці зачаїлася думка оступитись*. Але щойно він подумав про ту порожняву в Аґули очах, так одразу зубами заскреготів; зостався там, прихилившися додолу. 

 

  [缩颈; suō jǐng — ідіом. досл. утягнути шию; тлум.: раптове відчуття холоду, страху].

 

  [心生退意 — ідіом. на серці зачаїлася думка оступитись; тлум.: відступити, покинути (щось)].

 

  Тільки-тільки кімнату знову поглинула тиша, Дін Йов знайшов у собі смілість повідомити: 

 

— Пані, Дін Йов запрохує дозволу про аудієнцію.

 

— Заходь.

 

  Парубок ступив через проріз дверний, уклінно голову спустивши, зак попереду підлога не встелилася кавальчиками розбитої порцеляни.

 

  — У чім річ?

 

  Дін Йов миттю закляк на підлозі. Він притиснув чоло до крижаної поверхні.

 

  — У тім-то, пані, що Аґула попрохала вашого служника навідатись, розпитати, коли ж ви дасте згоду побачити рідну хатинку знову, — слідом відповівши.

 

  — Зважаючи на дні, уже має бути час… — жінка холодно зашкірилась.

 

  Пізніш вона надала в розпорядження Аґулі коня, а в супровід відвела двох міцних служників опліч із Діном Йовом, щоб відправити дівчину на батьківщину. Сніжної днини, коли подорож мала видатися не з легких, Аґула врешті-решт ступила перший крок на тропу до рідної долини.

 

  Учотирьох вони перетнули замерзлу річку. До того ж, на превеликий подив Діна Йова, затяжна мандрівка* лиш підбадьорювала гумор Аґули, незважаючи на жахливі погодні умови. Далебі, вона стала куди більш говіркою.

 

  [日夜兼程 — ідіом. досл. подорож від світання до смеркання; тлум.: тяжка, тривала подорож].

 

  — На широкодоллі долин розкинулася гора, що прозвали «Момо». Мій дім прямо біля її підніжжя, легко подибати. — Якось ще прохопилася йому словом дівчина, мовляючи.

 

  Помітивши, як Аґула зі шкіри лізла від нетерпіння воззʼєднатися з ріднею, Діну Йову було зовсім не до веселощів.

 

  Перед від'їздом пані в масці нишком закликала до себе служника, наказавши:

 

  — Коли прибудете, скільки б Аґула сльози не лила, скільки б не кричала, ти можеш лише спостерігати здаля. Якщо щось піде не так, браття Ву будуть напоготові мигцем і в безпеці провести вас назад. От як утома скорить, от як плакати більш сил не буде, просто скажи, щоб вернулась, зі мною зустрілась, коли жага до помсти намертво проникне. 

 

  Військо імперії Вей узяло контроль над північчю ще пів року тому. Відтоді імператорський суд розділив краї Дзін на дев’ять провінцій та вісімдесят один повіт, заслав на їхні терена частку маґістратів та юнців-учених, що успішно склали імператорський іспит, призначивши політичними діячами в різних куточках півночі. «Низькосортними рабами»* нарікли ж більшість колишніх мешканців долин, що таки постали проти волі імерії Вей, згодом їх відіслали до столиці, доручивши найтяжчу працю в її відбудові.

 

  [贱籍; jiàn jí — досл. наймізерніша ступінь; ієрархічна одиниця в стародавньому Китаї, що посідала найнижчу ступінь пожитку в китайському суспільстві. Здебільшого, нарікалося непридатних меншин, зумовлючи їхню меншовартість ніж у звичайних людей.

Соц. пʼятьохранґова ієрархія Китаю:

  1. Учені;

  2. Власники земельних угідь, які ведуть своє господарство;

  3. Робоча сила;

  4. Торговці;

  5. Низькосортні раби].

 

  Слідуючи мапі, яку видала пані в масці, браття Ву уникали імперських міст, неквапливо рушаючи на північ. Так і блукаючи безкрайніми долинами майже пів місяця, яким Аґула дотепер не знаходила кінця-краю.

 

  — Агов, поглянь! — вигук дівча витягнув Діна Йова з моря думок.

 

  Хлопець мимохіть глипнув туди, куди наполегливо вказувала Аґула. Там, на перетині обрію, крізь млу, височів поодинокий пагорб.

 

  — Ондечки вона! Гора Момо-о-о! Моя домівка прямісінько за її стрімкими схилами!

 

  Дін Йов підігнув краєчки губ, затим мотнувши головою. 

 

  — Чи все гаразд з а-бою, з матінкою? А сестронька Сяо-Дʼє повинна десь удома бути, чи не так? А цей одяг… а-ба ж не буде злитись, як узріє мене в ньому, еге ж? — схвильовано й неспокійно заговорило до себе дівча.

 

  — Вйо!

 

  Аґула помчала на всіх парах, доки браття Ву слідували за нею позаду. Дін Йов же ледь добігав за ними. Воістину, він зроду-віку не передбачав, що навички верхової їзди в дівчиська настільки чудові; навіть два інші змужнілі служники не поспівали за її спиною…

 

  У той час вона рознюхувала повітря, усміхнувшися ще ясніше. Аґула дійсно заново ладна відчути знайомий запах худоби! Та була навіть вгодованішою, ніж зазвичай, чи батько-каган знову переміг у битві?

 

  Створювалося враження, що гора Момо була геть поблизу, проте скачки тривали не менше одного шиченя* лишень аби обійти її межі; Аґула силоміць стиснула повíддя, удивляючись, скільки сягають очі*, почерез галявину, де розстелилася неокрая зграя рогатої худоби, з вуст дівча тогочасно злетіло:

 

  [时辰; shí chén — шичень, подвоєна година; одиниця вимірювання часу в стародавньому Китаї. Одна доба прирівнювалася до дванадцяти годин (себто 2 год. = 1 шичень)]. 

 

  [望无际 — ідіом. досл. дивитись (на щось безкрайнє), до куди сягають очі; тлум.: споглядати, не бачачи кінця-краю].

 

  — Де ж ханське шатро?

 

  Перед очима постав абсолютно новий загін для худоби близь гори: він був у кілька разів більший, аніж той, котрий вона собі пригадує! Неподалік же височіли дві незнані розвідувальні башти; а десь вівці зібралися в одному місці, щоб зігрітись, поки гній укривав землю. Різкий сморід разом із холодним вітрищем миттю линув у ніздрі новоприбульців; Дін Йов дещо скривився.

 

  Ву Да пригнав свого коня до Аґули. Він смикнув кінський оголовок, а тоді відсторонено промовив: 

 

  — Пані передбачала, що ти таки не змиришся з подібною ймовірністю подій, тож доручила нам, братам, супроводжувати тебе у далеку подорож.

 

  — Де ханське шатро?.. — Аґула повернула голову, зиркаючи очима в бік Ву Ди.

 

  — Рік тому каган племʼя Туба вступив у змову із судом імперії Вей, супроводжуючи воїнів півдня до кордону. Мешканці долин, що опір чинили, в основному зазнали викорінення, поки всі вцілілі з малих племен були спіймані. Їх розподілили на різні землі для побудови міських стін.

 

  Аґула похитувалась, ледь не скотившися зі свого коня. Обличчя зблідло, а дівочі очі почервоніли.

 

  Але Ву Да не планував відпускати її тільки з цим. Він продовжив холодно констатувати:

 

  — Ба більше, увесь ханський рід Ченлі позбавили життя. Жодної душі не облишили на спочин.



***



  Темрява поглинула взір Аґули, вона різко впала на засніжену долину. Дін Йов спустився зі свого коня, після чого перевернув юнку, зрозумівши, що та всього лиш утратила свідомість. Хай там як, а сльози продовжували проливатися з міцно заплющених очей. Дівочі блідуваті вуста були стиснуті в заціпенінні, дихання тим часом помітно ослабшало.

 

  — Ву даґе! Це ж треба тобі отак провокувати?! — Дін Йов був приблизно того ж віку, що й Аґула, і він уже вбачав у ній добру товаришку після її піврічної компанії.

 

  Парубок підняв голову, мимовіль угледівши товстий шар навозу худоби та нагромаджений сніг, що були розтовчені в дивний бруд за дерев’яним парканом. Це місце вона кликала «домом». Дін Йов також був сиротою, але не пам’ятав, який вигляд мали його батьки. Зрештою, він натиснув на акупунктурну точку під носом Аґули, краячи серце*.

 

  [心有戚戚 — ідіом. досл. лине по серцю смуток; тлум.: тримати на серці глибокі почуття]. 

 

  Ву Да насупив брови, опісля зістрибнув зі свого скакуна, ухопивши дівчину:

 

  — Повертаємось.



***



  Один із братів схилився в уклінному жесті перед панною в масці, а затим узявся відтворювати у всіх подробицях дії та слова, що були Аґулі під час недавньої їзди властиві. Жінка затихла на хвилину, тоді спитала:

 

  — Чи були які рухи в імператорському дворі?

 

  — Доповідаю пані. Наньґон Жан наразі надзвичайно захоплений розширенням частини імперії. Він уже погодив пропозицію наших людей. Проте дата проведення все ще потребує ретельних обрад. Чи повинна відбутись організація згідно з початковим задумом?

 

  Пані в масці оглядно наблизила блюдце з чаєм до губ, подуваючи на нього, у той час іншою рукою вона прикрила крайцем рукава личко в елегантній манері. Її білосніжні та витончені пальці з доглянутими нігтями миттю оголились, блиснувши з-під тканини. Однак на тлі геть невиразного, сплетеного з жорсткуватої тканини, чаншаня*, принади жінки губилися. 

 

  [长衫; cháng shān — Чаншань, досл. продовгувата сорочка; традиційна маньджурська одежа, що носили чоловіки].

 

  Жінка вочевидь стала над чимось розмишляти; вона застигла на хвильку, а після з усієї сили гупнула чашею по столу. Гарячий напій від удару бризнув на руку, помітивши шкіру червонистим опіком. Попри це, пані в масці й далі непорушно сиділа. Вона дала чаю волю повільно остигати на ній.

 

  Біль від ошпарення розливався рукою, але та лише шкірилась, ніби це відчуття містило в собі щось дивовижне.

 

  — Справа не потребує рішення тут і зараз. Повертайся, допоки я не віддам наступний наказ.

 

  — Зрозумів.

 

  Аґула хворіла ще пів місяця після подорожі. Сьогодні ж пробудження її відбулося з самого раночку. Непевними кроками вона човгала по підлозі, докіль не зобачила покої вельмишановної панії.

 

  — Я жадаю помсти.

 

  Жінка зацікавлено глянула на Аґулу крізь отвори в масці:

 

  — Тобто «помсти»?

 

  — За вбивство сім’ї!

 

  Гупнула поверхня столу, пані миттю залютувала: 

 

  — Ані на стілечки твоєї правди тут*!

 

  [大错特错 — ідіом. досл. настільки помилятися у словах, наскільки це можливо; тлум.: помилкова думка].

 

  Дівчинка стиснула кулаки, її очі почервоніли в безмовʼї.

 

  Пані в масці різко звелася на ноги, підійшовши до Аґули. Усе зневажливо позираючи на неї, вона стала ректи слово за словом: 

 

  — Ти жадаєш помсти за зруйнування дому, за народовбивство ні в чому неповинних людей. Увесь твій рід знищено руками мешканців імперії Вей, як і ціле племʼя Ченлі. Земля, де полягли трупи твоїх батьків, укрилася лиш навозом худоби, а не в смиренно квітучій долині. Подумай же, якби-сте загинути в тліні агонії, не віднайшовши кінцевого впокою. Хіба ти насправді не волієш відплатити ненависним імперцям та сім’ї Наньґонів тією ж монетою?

 

  Усе тіло рвалося від тремору, а сльози невпинно текли: 

 

  — Хочу!

 

  — Спершу витри сльози. — Аґула мимоволі змахнула рукою, поки пані в масці вже всадови́лася на законне місце.

 

  — Ваш народ повалений ворожим імперським родом. Тих, хто зоставався при житті, або виганяли в холодні, безплідні землі, або примушували працювати. У такого дівчиська, що несе кров дочки кагана, нема жодних шансів помститися цілій імперії. Один-єдиний вихід — змусити імператорський суд на гамуз розвалитися: щоб брати бились із братами, щоб сім’я труїла рідну кров, щоб батько згубив сина, а син згубив батька. Щоб безлад пав у Піднебессі, щоб люди втратили будь-які життєві моралі. Тільки так зможе стати гідною помстою за знищення всього люду.

 

  Імла в розгублених очах поступово розвиднілась, немов дівчина врешті-решт віднайшла далекий берег, вічно плаваючи в нескінченному океані.

 

  — Чи згодиться цяньбей* навчати мене, як ваша ж ласка? — Аґула склякла на коліні, віддаючи жінці навпроти непомірну честь долин.

 

  [前辈; qián bèi — старша; зверт. до поважної, «вищої» за старшинством людини].

 

  Пані в масці глибоко вдихнула, відновивши свій спокій, щоб здержливо виказати:

 

  — Цей шлях зовсім не з простих. Починаючи від наступної днини, я особисто повчатиму тебе етикету та культури імперії Вей. Зак три роки мине — ухвалю рішення вдруге, зваживши всі за і проти та твоїх навичок прогрес.

 

  — Але…

 

  — Якщо дійсно помсти хочеш, викарбуй лише два слова у своїм серці: «терпи, очікуй». А тепер ступай.

 

  — Зрозуміла.



Перший рік. Дзіндзя. Зима.



  Десятирічний принц долин, Ціянь Аґула, офіційно являється учнем пані в масці. З того часу помста стала єдиною мотивацією та ціллю життя.

 

  Місяць потому Ву Да знову навідався у міжгір'я до своєї пані.

 

  — Доповідаю пані, Наньґон Жан виніс ухвалу організувати врочистий обряд ушанування Неба й Землі*, що проводитиметься на третій день третього місяця згідно з місячним циклом. У жертвоприношення зібралися близько ста найвідданіших вояків у ширшому засягу; із першим наказом владики, кожен миттю б поліг вірною смертю, у шані за добробут нащадків. Цього разу ми й справді зуміємо відтяти псину голову стариганю Наньґону Жану!

 

  [封禅; fēng shàn — Жертва Небу й Землі; стародавня китайська церемонія, що проводилася за провідом імператорів; головною метою полягала в принесенні пожертв на горі Тайшань (яка входить у число п'яти священних гір даосизму, та слугувала так заваною «серединою» поміж небесхилом), задля процвітання й благополуччя династії].

 

  Раптово запала тиша, за дещицю секунди жінка повільно промовила:

 

  — Скажи їм відступити.

 

  Ву Да вражено вигукнув:

 

  — Пані? Але ж це шанс на мільйон!

 

  — А-Да*, ба зросний ти який, скільки ж слідуєш за мною?

 

  [阿; ā — фамільярний суфікс, що приєднувався до імені].

 

  — Відповідаю пані, цей служник слідував за вами з молодості. Він не може абсолютно точно пригадати ті числа пережитих у злагоді років.

 

  — За кілька місяців стукне п’ятнадцять років.

 

  — … Маєте рацію.

 

  — З твоїми-то здібностями, невже важко йти за кимось на кшталт мене? 

 

  — Пані! Пані врятувала життя двох братів, ми клянемося слідувати за майстринею допоки смерть не стане нашою єдиною розлукою!

 

  — Наньґон Жан здійснив убивство імператора й постав на троні. А навіть так, звичайнісіньке кровопролиття було б чимось занадто простим для нього.

 

  — Що ви маєте на увазі?

 

  — Ця пані повинна дотримуватися довготривалого плану. Передай указівки, зволь-но нашим людям пройти непоміченими. Лишень дождися мого повеління.

 

  — Зрозумів!

 

  — О, точно.

 

  — Слухаю, моя пані.

 

  — Рушайте до моєї старої резиденції. Перевірте, чи не залишилося на подвірʼї душогубної зелені*, яку я вирощувала, як-таки знайдеться з дрібку — зірвіть і сюди принесіть.

 

  [断魂草; duán hún cǎo — досл. душогубна зелень, зелень скорбот; ідеться про вид рослин «Гельземіум витончений», що відзначився своєю отруйністю. Переважно зустрічається в країнах Азії].

 

  — Зрозумів.

 

  — Ти вільний.



***



  Попри те, що Аґула ще раніш зазубрила від матері слівця імперії Вей, Фужон була все ще неосвіченою. Її манери здавалися надто грубими навіть для пані в масці. Тож навчальний процес відбувався цілком і повністю з чистого листа.

 

  Їхня освітня програма орієнтувалася на дітей віком від п’яти–шести років. А в дванадцять–тринадцять вони ладні здати імператорський іспит, щоб отримати титул Тоншена*. За кілька літ підготовки можливо пройти осінній провінційний екзамен, весняний столичний екзамен та фінальний, що проводитиметься в самісінькому палаці.

 

  [童生; tóng shēng — Тоншен; стародавній титул, що надавався учням, що складали імператорський іспит, але не отримали заслуг].

 

  На відміну від загальноприйнятих норм, Аґула навчалась усному та писемному мовленню в років десять… Як не глянь, а було надто пізно. Тож пані в масці своїми діями щоразу зоставляє за спиною куди більше незримих загад.

 

  Відколи дівча поставило помсту собі за мету, викарбувавши «Шестискладну мантру»* на серці, та чітко виконуючи всі поставлені панною в масці завдання. Її підйоми були ще вдосвіта, а научання тривали до опівночі. Упродовж трьох зим і трьох літ, жодного разу не взявши перерву.

 

   [六字箴言; санскр. ॐ मणि पद्मे हूँ — Ом Мані Падме Хум, шестискладна мантра; найвідоміша мантра (священний «наспів» в буддизмі, інструмент мислення; мантра складється з одного чи більше складів) в одній з основних течій буддизму; мантра бодгісаттви співчуття Ґвань Шиїнь (Богині милосердя), у ній міститься великий сакральний зміст, що не завжди притаманний до кожної мантри. Дослівний переклад звучить як: «О, перлино в квітці лотоса!» — її тлумачення кладеться під сумнів і до сьогодні, зокрема, здебільшого цитується його найвідоміша інтерпретація: перший склад говорить про «суцільну чистоту тіла», «розум», прирівнюючися до Цютань Сідадво (транскрибування з кит., нині названий «Буддою», себто «Просвітлений», що досягнув стану бодгі, отримавши повне звільнення з тенет тілесного буття), натомість другий — «жагою до пізнання трьох рівнів бодгі» (просвітлення, найвище пізнання стану свідомості й духовного просвітлення в буддизмі, перша ступінь подібна до Нірвани — звільнення з безкінечного колообігу перероджень, себто «сансари», свобода від людських марнот; друга — пробуджений-самітник, що досяг бодгі не пориваючи решту подоб звільнитися від мук; третя — бодгісаттва, істине пробудження, істота, що досягла найвищого стану бодгі, уособлючи цілковите милосердя) «співчуттям», «милосердям»; третя тлумачиться як «мудрість» та «розум»; четверта — її «неподільністю». Уважається, що цитування мантри допоможе якнайшвидше пробудити природу Будди (зумовлення можливості істотою досягти стану бодгі)]. 

 

  Узір Аґули розширився, як і пізнання про цей світ менш ніж за три роки, перевершивши всі очікування наставниці.

 

  Пані в масці ж була в приємному захваті. Після розкриття потенціалу учениці вона стала більш суворішою, ніж зазвичай бувало. А втім, якою б  дисциплінованою не була Аґула, та так і страждала, день у день слідуючи научанню, що надавала їй пані в масці, та вона бралася за все з великою втіхою*.

 

   [甘之如饴 — ідіом. досл. у скруті бачити солодощ; тлум:. попри страждання, незмінно радіти].

 

  Отож розплата слугувала невіддільною частиною, опорою Аґули, аби снуватися на сім світі.

Далі

Розділ 9 - Тлінь минулого дощі змивають і на вітрі відганяють

  [雨打风吹 — ідіом. дощі змивають і на вітрі відганяють; тлум:. пережите горе, лихо чи труднощі].     Четвертий рік періоду Дзіндзя. Ціянь Аґулі виповнилося чотирнадцять.     Минали літа, і з бігом часу від долонь до ступень* не залишилося й тіні манер степового народу; а з нестерпними роками науки Аґулі зрештою вдалося скорити усне мовлення та верхівку чужинського етикету.      [举手投足 — ідіом. від долонь до ступень; тлум.: у кожному русі й манері].     Кажучи про незвичний колір очей, що суттєво відрізнявся від тутешнього населення своєю благородною золотавою барвою, то вона вже придумала й тóму пояснення.     Нині ж пані в масці закликала дівчинку, щоб уручити їй сувій та старовинний, прикрашений на простенький манір, ципін*.     [瓷瓶; cí píng — ципін, досл. порцелянова ваза; виготовлена при високих температур та обрамлена безліччю візерунків і народною символікою. Здебільшого виконує функцію окраси].     — Нівроку ти за булі кілька літ напрацювалась, знатно ж мої очікування перевершила, — такові слова можна вважати вищою формою від пані в масці визнання.     Аґула відступила на пів кроку, а тоді віддала честь, опустивши погляд.     — Це все завдяки ефективному навчанню Шифу*.     [师父; shī fu — майстриня].     Пані в масці кивнула.     — Твій новий життєпис знаходиться в цьому сувої. Тож уже за кілька деньочків можеш налаштуватися на здачу імператорського іспиту та здобуття титулу Тоншена.     — Зрозуміла.     — Як усе здаси, так більш не буде потребності місцину сю ошивати. Повчила все, чому мала понавчитися зо мною. Але ж у тебе й донині життєвих випроб нестача, тому скористайся шансом як слід, щоб зобачити істинну світу довкола. Ця майстриня ладна поміч подавати лише до такої-от точки на твоєму шляху. Після цього… воля рішення ухваляти буде за тобою.     Аґула врешті підняла голову. Її очі не виражали жодних душевних терзань, натомість вона тихо відповіла:     — Так, пані.     — Приймай таблетку, зак десять діб не ізникне. Так щоразу, як зазвичай. Щойно пляшку спорожниш, твоя менструація вгамується назовсім, надалі можеш і не ждати жодних казусів.      — Моя подяка Шифу.     Аґула пішла до дверей, слідом позаду пролунав голос пані в масці:     — І ще дещо: перед відправленням на прощання скажи яке слівце Діну Йову, адже з настанням наступної зустрічі ви одне одному в незнайомці тільки й годитимитеся. ***   Аґула тримала ципін коло грудей, слідом розгорнувши сувій, щоб прочитати свій життєпис: «Ці Янь, чотирнадцять років. Народився в країні Байлу, провінції Дзінь, виходець із села Вайшвей. Під час першого року Дзіндзя в Байлу відбувся спалах чуми, що спустошив дев’ять домів з усіх десяти. Сім'я Ці виявилася тією єдиною, кому вдалося втекти на північ, а втім, на превеликий жаль, пізніш зіштовхнувшись із шайкою гірських бандитів напівдорозі. Ці Янь же постраждав від двох лезових поранень, унаслідок чого був порятований освіченою панною, яка згодом геть-таки сконала від хвороби».     Далі слідував детальний опис сім'ї Ці Янь. Хто знає, чи це був збіг обставин, чи він створений навмисно: усі родичі парубка померли за наступні кілька років. Аґула закарбувала прочитане в сувої начисто, відтак попрямувавши до центральної кімнати, дівчина дотла спалила рукопис. І поглядом проводжаючи останній попіл, незабаром вона вимусила себе піти.      Стежка її лежить до травʼяного саду. Дін Йов якраз тільки й вештався при хатинці знахарів поряд із цією зеленистою зáйманню. Коли-то пані враз прозріння оповило, що робітка з травами йому більше до снаги, так чітко вказівку й подала, і відтоді навчанню разом з Аґулою — зась!     У цей час Дін Йов переважно виділяв часиночку на догляд за рясним розмаєм, проте сьогодні в саду від нього ні слуху ні духу. Аґула нагукувала імʼя разів зо три, аж тоді парубок розчахнув обіймисті двері хатинки, затим помахав.     — Сю-у-уди!     Ледь Аґула ввійшла до будинку, її пройняло різке усвідомлення: Дін Йов пакував власні речі. Побачене змусило без вагань запитати:     — Кудись збираєшся?     — Пані доповіла, що невдовзі в імператорській лікарні при дворі відбудеться іспит, а складають його еге-ге! Раз на п’ять років. Запропонувала випробувати долю.     Аґула кивнула. Вона підняла поділ одіяння, сівши на стілець, а тоді налила собі в блюдечко чаю.     Дін Йов мимохіть ковзнув очиськами на відсутність дівочих у товаришки грудей; щось на місці мʼявся, мʼявся в намаганнях поставити яке-таке питаннячко, але щоразу спиняв усі спонуки.     Тим часом Аґула з разок незначно зробила ковть, поставивши посудину.     — Просто скажи, що тамуєш на душі.     — Ліки, котрі видавала пані… ти досі їх приймаєш?     — А що мені з ними робити по-твоєму? — вона беземоційно зиркнула на Діна Йова, спитавши у відповідь.     Хлопець ненароком глянув у вікно, та й промямлив:      — Кожні ліки криють у собі побічні ефекти. Вони настільки потужні, що можуть попросту знищити твою ідентичність як жінки. Бодай розумієш усю нещадність таких препаратів? Ти…     — Діне Йове.     — Гм?     — Якби Шифу вчула все, що ти верзеш, їй укотре довелося б тебе покарати.     Дін Йов зазирнув Аґулі в очі. Він виявив, як бурштиновий погляд з його споминів став утіленням бездонної темені. Аніякий здогад у голові не міг звістити те, про що вона думає.     — Так чи інакше, але ти повинна протоптати собі тропу назад! Адже ж в іншому разі, коли одержиш ти помсту, накінець позбудешся навʼязаної подоби, та й зрозумієш, що зрештою ніде не буде тобі прихистку, ані до люду подібна, ані до мари*… Тоді буде надто пізно шкодувати й ти згадаєш мої слова! — Дін Йов тяжко зітхнув.      [人不人鬼不鬼 — ідіом. ані до люду, ані до мари; тлум.: пер. знач. позбуття істинної подоби, мет. зіткнення з тяжкою життєвою ситуацією].     Аґула повільно встала, м’яко промовивши:     — Ще з моменту, як напросилась я у вихованиці Шифу, ніколи навіть гадки не гадала, що житиму до скону, тож про яку шкоду йде мова? Ба раз уже на те пішло, тобі варто бути обачним. Якщо ми й стрінемося в майбутньому, то будемо не більш ніж незнайомцями. Ось-ось я покину ці краї, проводжати єство твоє не збираюсь, — щойно слова вирвалися з уст, вона повернулась, на вихід маршируючи.     Дін Йов наздогнав її, услід заволавши:     — Аґуло!     Дівчина зупинилась.     — О, точно, забула сказати. Ціянь Аґули відтепер немає на сім світі. Клич мене Ці Янь. — Вона була приречена ще давно. Лиш тинялася раз у раз, як мстивий привид, жадаючи отримати кривавий борг.     Аґула, тобто Ці Янь, пішов, не обертаючись. Дін Йов спостерігав, як вона повільно віддалялась, знаючи, що та ніколи не повернеться.      — Бережи себе, Ці Яню.     «Ці Янь» таки не з’явився в день відправлення Діна Йова. Отож йому довелося передати дерев’яний ящик старому.     — Старший Фу, я потурбую вас проханням доставити це для Ці Янь.     Як Дін Йов дістався до середини гори, ніжна мелодія сяо* розкотилася позаду. Коли він обернувся, то безіменне міжгір’я вже сховалось у тумані, що мав зостатися там іще на рік. Тільки нути інструмента дотепер повітрям неслись.     [箫; xiāo — Сяо; китайська вертикальна флейта].     Якраз пісня добігла кінця, двоє людей звернули назад. Одна повернулася в кімнату, щоб укласти речі, доки інший побрів далі гірською тропою.     Ці Янь відчинила дерев’яний ящик, залишений для неї Діном Йовом. Там була пляшка й рецепт: «Ці Яню, у сій памʼятці описаний рецепт, що розроблявся мною тривалими роками спроб та невдач, уключно з тридцятьма таблетками формули. Тропа, прокладена на твою душу, припаде небезпечна, а ці ліки могли б тимчасово скорити страшні мари».      Вона дійсно бачила жахіття щоночі, ще з моменту, як повернулася на безіменне міжгір’я. Коли ж проблема ставала дедалі серйознішою, дівчина потроху почала бентежно бурмотіти вві сні. Через ту низку кошмарів спала не більше чотирьох годин, завжди прокидаючись, допоки не розпочинався надто глибокий сон. Кінець кінцем рецепт відклався в голові, тож Ці Янь тихо промовила:     — Дякую.     За кілька днів пані в масці одержала останній уклін від учениці, на те й прощальний. Вона покинула міжгір’я зі скринькою на плечах*…     [箱笼; xiāng lǒng — досл. коробка-клітка, скринька на плечах; перев. її носили мандрівники або учні, якщо попереду чекала далека подорож. Переважно вирушали вони саме на здачу імператорського іспиту].     Вступний іспит до тоншена* для імперії Вей проводився щороку, в академіях різних країн були навчені люди для проведення екзаменацій. А поки лишалося пів року до початку наступного екзамену дівчина мала змогу пройтися звичайними провулками, щоб узріти, як насправжки минає життя ворожого народу, зрівняти прочитане з книжок чи почуте від Шифу і реальне.     [Прим. пер.: доповнення щодо імператорського іспиту.    Задля вкріплення імперії та піднесення ерудованої верстки суспільства в умовах політичної й економічної лібералізації, були введені імператорські іспити, що передбачали уникнення криз, а також збільшення освіченості. На кожному етапі іспиту учні повинні представляти загальні вміння писемності, знання класики й культури.   Ієрархія статусів до екзаменаційних процесій (від менш. до більш.). 2. Вступний іспит (звання Тоншена > Юаньши); 4. Вступ до вищого імператорського учбового закладу (звання Юаньши > Шенʼюаня); 6. Відбір учнів до імператорського вище спеціалізованого іспиту (звання Дзяньшена); 8. Провінційний іспит (звання Сянши > Дзюрен); 10. Столичний іспит (звання Хвейши > Ґонши); 12. Палацовий іспит (звання Дяньши > Дзіньши);   До того ж, існує безліч категорій звання, що впливали на статус та привілеї вченого; у різні династії відтворювалася різноманітна система вищої освіти, проте дана ієрархія (з ключ. «Початкові етапи (Тоншен)» > … > Шенʼюань > Дзюжень > Дзіньши) — лишалися сталими. Подібна інформація буде більш розкрита в ході сюжету, адже тут перераховані лишень загальновідомі відомості].     Певні розмисли спонукали Ці Янь до здачі іспиту край столичної території. Завдяки цьому її чекатиме менше зупинок і вдосталь часу для осінніх та весняних екзаменів. Отож рішила вона винайняти невеличку кімнатку в околицях провінції Юнь. Крім того, господар дарував новоприбулій особливу знижку, як зачув, що вона готується до іспиту.     На п’ятнадцятий день місяця погода була напрочуд чудовою, манила ніжним вітерцем та теплим сонечком.     Ці Янь перевбралась у темно-синій чаншань. Надумала відвідати околиці місцевого ринку, отож і почимчикувала вона з оселі, зачинивши за собою двері.     Пан господар якось пробовкнув похапцем, що тутечки проводиться ярмарка, уже навіть як рідна, потішаються нею з настанням першого й пʼятнадцятого дня кожного місяця. Мовляв, ринок у послідню врочисту днину особливо шкода проминути. А якщо дуже пощастить, то можна навіть устріти мандрівну трупу.      Як і очікувалось, з перших кроків уже виднілося навалом фермерів, які на спинах наплічники тягли, простуючи дорогою в містечко. Ці Янь подибала за ними прямо до провінції Юнь.     Усе довкола було набите людьми, а у вухах тріщали нескінченні оповістки про розпродаж, що лунали там-сям. Лавки ж вистроїли дві лінії цілою вулицею, якій не було ні кінця, ні краю.     Пані в масці навчила Ці Янь правил поведінки й культурі, але про поводження в звичайнісінькому житті, тим паче на ринку, їй зоставалося лиш гадати. Справжній же Ці Янь був сином фермера, тож питання, що стосуються всіляких забав на подібних заходах вона мала добряче визубрити.     Коло узбіччя дороги неприкаяно сидів чоловік, зодягнений у мужню одежину. Він охопив руками чималого півня, зв’язаного кількома стручками.     Раптом звідкілясь узявся такий собі вуйко, убиранням своїм він нагадував середньостатистичного продавця, та й запитав:     — Лаоґе*, скільки дасте за цього півня?     [老哥 — лаоґе, досл. старший брат; фамільярне зверт.].     — Сорок мідяків*.     [铜板 — мідний юань, мідяк; стародавня валюта у Китаї, що зʼявилася на схилі династії Цін].     Чоловʼяга намість того почав торгуватись:     — Та всяка курка, що несе яйця, коштуватиме не більш сорока мідяків, а твій півень бодай одного б звів. Може, ціну з небес попустиш трошка?     Продавець після роздумів, численних вагань, узяв і відповів:     — Тридцять п’ять, не менше.     Але ж на лиці він помітно скривився не вельми задоволено, унаслідок чого знову почалися завзяті торги, наприкінці встановлена ціна дорівнювала тридцятьом трьом монетам.      Ці Янь відвела погляд. Вона продовжила йти далі, зупиняючися час відд часу поблизу різних лавок. Через годину ходьби можна вільно знатися на приблизних цінниках у місті Юньджов. Аж раптом хапким оком дівчина запримітила натовп, що кучкувався попереду, блокуючи половину вулиці.     — Дорогу, дорогу! — служники вельможного сімейства із шаобанами* розштовхували люд, щоб розчистити шлях.     [哨棒; shào bàng — шаобан; деревʼяна палиця, дубинка, призначена для самозахисту та відштовхування люду].      Пізніше взір підхопив молоду жінку, одягнену в траурні шати, вона клонилася додолу просто посеред ринку… Навпроти ж знаходився візок. А там — старий чоловік, щоправда загорнутий в солом’яну циновку, з-під якої стирчала пара зношених солом’яних сандалей.     Жінка похилила голову, руками обійнявши дерев’яну дощечку, а на ній великими й кривими ієрогліфами нашкрябано: «продам тіло, щоб поховати батька».     Ці Яня знову штурхнули служники. Коли скупчення людей навколо зрозуміло, хто навідався на це торжество, усі миттю зробили крок назад. Найбільш боязкі вже й прослизнути крізь натовп і навтьоки податися встигли, допоки молодий пан, з голови до пʼят у напнутій одежі, не ввійшов із шаобаном у руці.     Образ чоловіка огортав дваньда*, пошитий зі справжнісінького шовку. Чоловік покрокував до молодої жінки, ставши перед нею, а тоді відказав на дерев’яну дощечку:     [短打; duǎn dǎ — дваньда; стародавній різновид ханьфу, також від. як «короткий ханьфу». Пер. носили майстри та учні бойових мистецтв].     — Продаєш тіло, щоб поховати батька? — Невеликий переполох розійшовся натовпом. Деякі необізнані особи хором зашепотіли в бік жінки: «ну й сором, який хамський чоловʼяга, хіба ж дозволено проявляти немилість до жінки в скруті…»     — Ш-ш! Ану вмовкніть, якщо не схочете в халепу яку забрести.     Ці Янь, не виділяючись, зробила два кроки назад, щоб злитися з натовпом. Молодий пан бойових мистецтв і далі став мову вести:     — Підніми-но голівоньку, дай цьому майстру на личко глянути.     Молода жінка обійняла дерев’яну дощечку чимдуж, повільно зробивши те, що їй веліли.      — Покірна рабиня ця здумала тіло своє продавати, щоб батька поховати, і годна у служниці податися хоч до скону лиш із милістю пана, — боязко заговорила вона з налитими слізьми очима.     Ці Янь беземоційно спостерігала. Бурштинові вічі виражали таку байдужість, ніби все, що відбувалося перед ними ніяк не ладне торкнутися душі.     Пролунав дорадчий голос:     — Цей чоловік — панич провінції Юнь. Законний син маєтку Дін, Дін Феншань.     — Маєтку Дін? Син того пана?     — Саме так.     Натовп стихнув, але бурхливий шторм тільки наростав у серці Ці Янь: Дін Ї, шурин головнокомандувача Лу Цюаня. Через його досягнення у веденні армії, що розгромила племʼя Ченлі, він був підвищений до четвертого імператорського командувача першого року Дзіндзя, керуючи двадцятьма тисячами вмілих солдатів в гарнізоні провінції Юнь…     Син її ворога знаходився просто перед нею.     Ці Янь уявляла подібні сцени безліч разів, але ніяк очікувати не могла, що цей день настане так швидко.     Вона стискала кулаки під рукавами знову й знову. Глибоко вдихнувши, очі заплющивши, усе хмурилася від роздратування на саму ж себе, адже її характер ще далекий від досконалості. Зак очі знову розтулила, Ці Янь повернула на місця вже притаманну обличчю байдужість, наче це зовсім не стосувалось її. Однак незгода на душі так просто не зникне.      Дін Феншань підняв підборіддя молодої жіночки шаобанем. Він зверхньо поглядав на неї, холоднокровно захихотавши:     — Та хто ж таку возьме? Безлица, і без фігури гожої!      Один камінчик викликав тисячу бриж*; багато людей насупили брови, але все, що вони могли — це стежити за дійством.      [石激起千层浪 — ідіом., досл. камінець тисячу бриж породив; тлум.: непримітна дія накликає багато лих].     Молода жінка безсило плакала. Її тіло здригалось, а губи тремтіли, проте не здатна вона вимовити й слово.     Дін Феншань ще кілька разів висміяв рабиню, ніяк не міг його сміх утихнути. Він махнув служникам, щоб ті  ще разок розчистили шлях.     Поштовх шаобана знов зачепив тіло Ці Янь. Місце, куди її штовхнули, тепер сіпалося від болю. Дивлячись, як ворожий син переможно крокує геть, дівчина раптово усвідомила, чому ж Шифу завжди ранила власне тіло, щойно втрачала розум.     Виявилось, що фізичний біль глушить душевний занепад. ────────────────────  Декілька слів від письменниці:     Сердечно дякую вам, любки, за 22307 голосів на підтримку цієї роботи та 101316 поживних розчинів*.~     [т.з. подарунок у Літературній Мережі «Дзіньдзян», створений задля взаємодії поміж автором і читачами, з його допомогою роман просувається в тутешні «рекомендації»].     Історія належить до жанру GL*, а її головна героїня, Ці Янь, упродовж сюжету пізнає неминучих страждань задля осягнення помсти. Попрошу відкинути зайві хвилювання під час прочитання, адже з бігом часу всі події також прозвучать і в більш буденній манері.      [GL (Girl’s love) — жанр, що зображає дівоче кохання. Термін обʼєднує такі піджанри, як байхе та ін.].     Попри те, що цей роман є вигадкою, я водночас намагаюся докласти максимум зусиль та власних знань у певних історичних аспектах оповіді. Зокрема, мене бентежить, як посеред імператорського іспиту проводитиметься належний огляд усього тіла, тому повʼязка, скріплююча груди нашої героїні, видається вже не доста надійною.     МЕНШЕ З ТИМ.      У переддень 2019-го року висловлюю найщиріші побажання і дякую за те, що супроводжуєте мене котрий рік поспіль. Усім щасного Нового року. Нехай він закарбується у вашому житті якнайкраще.

Читати

Відгуки

Наразі відгуки до цього розділу відсутні!

Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!