Покій в краї Чотирьох Морів панує, а Пан між підданими чвари рокує

  [四海; sìhǎi — досл. Країна Чотирьох Морів; пер. знач. про Китай. За давніх-давен уважалося, що Китай був оточений океаном з усіх чотирьох берегів. Зрештою, подібний вислів у наш час тлумачиться як «увсебіч», «на всі чотири боки» , «усюди»].. Країна Чотирьох Морів; пер. знач. про Китай. За давніх-давен уважалося, що Китай був оточений океаном з усіх чотирьох берегів. Зрештою, подібний вислів у наш час тлумачиться як «увсебіч», «на всі чотири боки» , «усюди»].

 

  Аґула з Сяо-Дʼє майнули в незнані світи з ватагою Ціяня Ґерґена. Дні минали один за одним. Переховок біженців викрив далеко не жданий Сухбару, а коло тисячі воїнів на чолі з ханом племені Туба — Ежихе.

 

  У виснаженого загону племʼя Ченлі вже не було снаги, щоб чинити опір силам ворожим. Натепер колишній високопосадовець Ґерґен, попри численний напір супротивника, повів ватагу зі стадом коней навтіки, кинувши сестру та брата роду Ціянь напризволяще. Благо, Сухбару втримував у своїх лавах відданого полководця. Він же натомість очолив близько сотні воїнів, щоб оступитися за Аґулу й Сяо-Дʼє. Ця відчайдушна, донині незнана боротьба точилася на межі життя та смерті. Згодом, вирвавшися з кігтів противника, вони разом чимдуж рушили далеко на південь.

 

  Сновигали ті у вигнанні півроку. Невдовзі весна вкотре візитувала долину. Якраз був сезон випасу худоби, а втім, навіть у таку родючу пору, Аґулі однаково доводилося кілька днів поспіль харчуватись одним лишень корінням трави. Поти видавалася вільна мить, вона часто міркувала: чи благополучно народився мій молодший брат? Чи здорові батько й мати?

 

  — Ґеґе, я зголодніла.

 

  Сяо-Дʼє пригрілася до рук Аґули. Мимохіть вона окинула оком свого «ґеґе», а затим і спитала: 

 

  — Коли ж а-ба з матінкою прийдуть по нас?

 

  Аґула поплескала спину сестроньки, ніжно втішаючи: 

 

  — Ще трошки.

 

  Почувши слова маленької принцеси, Буцінь раптово скочив на ноги, рушивши до Аґули, слідом він скляк перед нею на коліні: 

 

  — Принце, так не може тривати вічно. Чи не повинен я зарізати свого коня?

 

  Погляди всіх довкола стерпли на Буціні. Він дещо схилив голову, наче ніс вагу кількох тисяч дзінів*.

 

  [千斤; qiānjīn — тисяча дзінів. Приблизна вага 500 кг].

 

  Коні слугували не лише ногами жителів долин, вони також були їхньою опорою на все життя. Воістину, куди б не рушив хазяїн, його вірний скакун слідуватиме за ним назирці.

 

  Аґула підвелася з землі, опісля й сама подала вояці руку допомоги, щоб той звівся на ноги.

 

  — Дядьку Буціню, Сяо-Дʼє ще дівча, не сприймайте сказане нею всерйоз. Як жителі долин, ми не маємо права покушатися на плоть коней, навіть якщо опинилися під загрозою голоду. У такому разі на краще буде самим і сконати!

 

  Буцінь був цілком задоволений відповіддю Аґули, але серце його краяло, як він ненароком гляне на змарліні личка обох діточок. Каган усе ще не заявився по них, а воїни племені Туба з південцями невпинно наступали на пʼяти. Можливо…

 

  — Принце, куди далі веде наша путь?

 

  Аґула замислилася, і відтак відповіла: 

 

  — Припускаю, нам варто продовжити рухатися на південь.

 

  — На південь? Та хіба ж ми майже не досягли кордонів долин, невже прямуватимемо далі?

 

  — Так, ми зможемо перепочити на березі річки Лво, тільки-но подолаємо шлях.

 

  Буцінь насупив брови, швидко обдумуючи й виважуючи зміст пропозиції.

 

  — Зрозумів, принц достеменно має рацію.

 

  З десяток днів минуло, а вороже військо відтоді більш не ставало на заваді. Утім, допіру всі встигли полегшено видихнути, тут як тут орава південців вихором заявила про себе!

 

  У той час на боці Аґули кількість вартових скоротилася до менш ніж сотні прибічників. І люди, і коні були скорені втомою, а ворожі війська несамовито сунулися стрункими рядами. Усіх без винятку опоясували сріблясто-яснуваті обладунки.

 

  Буцінь — чоловік досвідчений у боях, побачивши стрій солдатів, якому, здавалося, не було кінця, навіть він упав у відчай.

 

  І миттю з його вуст злетів наказ: 

 

  — Темуре, візьми половину людей і проведи принцесу на північ, я ж прихоплю решту й випроводжу принца на південь! — він готувався полягти незрадною смертю в кривавій війні заради останнього нащадка, в якому дотепер тече кров вельможного кагана.

 

  — Ґеґе, не покидай мене!

 

  Буцінь уже натягнув повіддя. Дивлячися на Аґулу, він наполегливо проказав: 

 

  — Принце! Якщо розділимось, у нас, можливо, вийде залишитися в живих. Зараз ми ладні лише слідувати волі Небес!

 

  Аґула щосили стиснула кулаки. Її очі почервоніли, коли вона кивнула.

 

  — Дядьку Буціню, рушаймо.

 

  — Ґеґе! — позаду роздався ламкий вигук Сяо-Дʼє. Аґула заплющила очі, стримуючи гарячі сльози.

 

  Вона була ціллю ворога; Сяо-Дʼє мала б шанс на втечу тільки в тому разі, якби вони розійшлися! Яси Полумінь* заіржала у відповідь своїй господарці, а слідом помчала щодуху.

 

  [流火; liú huǒ — досл. вогняний плин (тлум. назва найяскравішої падаючої зорі). У стародавніх народах Китаю був звичай слідувати зорям із метою пророцтв. Згідно з місячним календарем, у травні зоря перебувала на півдні небес. У кінці червня ж вона поступово зміщується на захід, а за нею прибувала спека. Свою особливість надбала через яскраве мерехтіння під час зорепаду].

 

  Аґула й гадки не мала, що ситуація в степовій долині вже вщухла. А той загін солдатів з імперії Вей лишень займався ввезенням будівельних матеріалів задля зведення стін.

 

  Їх головний генерал, Дін Ї, був шурином головнокомандувача. Чоловік примружився, коли зачув, як недалеко насувалося безперебійне гупання. Ще віддалік він ухопив оком Яси Полумінь, що нестямно мчала поперед групи.

 

  — А кобила чудова!

 

  — Хто-небудь, сюди.

 

  — Командир другого чину* тут!

 

  [末将; mò jiàng — досл. останній командир. Посада в стародавньому Китаї. Друга по старшинству від «Чільного командира»].

 

  — Очольте загін, щоб зупинити хлопʼягу. Наступного місяця вельмишановному* головнокомандувачу виповниться сорок літ, Його Високодостойному пану* точно сподобається ця руда кобилиця.

 

  [大人; dà rén — як зв. вельмишановний. У ввічливому позначенні старшинства, високопоставленого чина].

 

  [老人家; lǎo ren jia — заст. увічливе звертання до старших].

 

  — Слухаюсь!

 

  Час очікування Дін ї тягуче плинув щосекунди. Не отримавши жодних звітів, він послав одного зі своїх військових перевірити обставу. За той час де-не-де могла зотліти ціленька паличка ладану*. Згодом, відряджений вояка заявився знову через тридцять хвилин: 

 

  — Доповідаю! Генерале, понад десяток наших побратимів убито!

 

  [炷香 — Паличка ладану, пахощів. У стародавньому Китаї час вимірювався спаленою паличкою пахощів; згорання однієї такої тривало до 30 хв].

 

  Шалу Дін Ї не було меж після почутого.

 

  — Як цей дикун іще сміє корчити з себе чванька при загиблій-то сімʼї? Летюча кавалерія, слідуйте за мною! Решта залишається тут, дожидаючи наказів!

 

  — Зрозуміло.

 

  Дін Ї повів у погоню вісімсот досвідчених воїнів. Коні Буціня та інших, зрештою, повалились од непомірного виснаження, а їхні вершники були наскрізь пронизані срібними списами солдатів, які безнастанно переслідували. Аґула була єдиною, кому вдалося відбитися від ворожої люті верхи на Ясо Полумені.

 

  Проваджуючи два тьмяні силуети вдалині, Дін Ї мимоволі спинив свого коня, а затим озирнувся на всі боки. Його підлеглий несамовито ахнув, промовивши:

 

  — Генерале, тільки гляньте! Там плями крові.

 

  Дін Ї зіскочив з коня. Ступивши ближче, він вимазав пальці в “краплях крові” і сунув собі під ніс, одразу принюхуючись.

 

  — Це не кров.

 

  — То що ж тоді?

 

  Очі Дін Ї спалахнули новою хвилею завзяття.

 

  — А хлопчисько справді сідлав славетну фергану! Бігом на коней застрибуйте, продовжимо наш здогін!

 

  Услід за добою втоми й ще через пів дня божевільних перегонів, навіть виснаження Яси Полуменю далося взнаки, та так, що вона дихнути як слід не могла. Її червоний піт струмком донизу скрапував.

 

  Думки Аґули нуртували кругом кобилиці. Фергана вже досягла своєї межі, однак продовжувала мчати галопом, відказуючи спинятись, її очі вкотре просякли  вологою.

 

  Десь поперед них було чутно вирування водоспадів, поки військові все неухильно гнали навздогін. Аґула розрадливо поплескала по шиї Яси Полумінь. Остання зі свого боку лише фиркнула журливо, і давай нестися до річки Лво разом із господаркою на спині.

 

  Дівча з кобилою стали стрімко летіти до урвища. Перед очима буяла річка, а позаду й розлючені війська не забарились. Дін Ї підняв руку; загін сповільнився. Його очі, мов у хижака, втупилися в фергану, коли в тої неспокійною росою стікав піт із краплями крові: 

 

  — Ці дикуни не мають жодного права володіти таким незрівнянним конем!..

 

  Аґула випростала виснажений тулуб. Вона лелійно пригладила гриву Яси Полуменю в поривах утихомирити її смуток, услід торкнувшися горну з бичачого рогу, що раніш дарував їй Баїнь.

 

  — Прощавайте, батьку-кагане, матінко, Сяо-Дʼє та Андо.

 

  Яси Полумінь безпорадно заіржала у відповідь, рішуче зробивши крок у незнану безодню…

***

У той час по тім боці річки

 

  Головнокомандувач Лу Цюань привів хана племені Туба в столицю, щоб пострічати імператора. Наньґон Жан був вельми радий зачути, що землі за річкою Лво на північнім краї віднині належать імперії Вей.

 

  Він спустився по імператорських сходах, і врешті-решт підійшов до Лу Цюаня, аби допомогти чоловікові піднятися.

 

  — Мій старший братець узяв на себе непосильну роботу в імʼя нашої імперії й народу, тож, будь ласка, підведися.

 

  — Дякую Вашій Величності.

 

  Наньґон Жан зиркнув на Ежихе, який стояв на однім коліні: 

 

  — А цей чоловʼяга?

 

  — О, а це хан племені Туба, про якого Ваш відданий служник* пригадував раніш. Наша армія зуміла підкорити північ завдяки наданій ним карті.

 

  [臣; chén — особ. чин; заст. зверт. до імператора: Ваш (…) слуга/служник].

 

  Наньґон Жан погладив бороду.

 

  — Проведи гостей на їхні місця!

 

  — Буде виконано.

 

  Чоловік повернувся до імператорського столу, а затим з нетерпінням одкрив сувій. На ньому була досить грубо ілюстрована карта північних земель, включно з кількістю загарбаних корів, вівців, коней і разом військовополонених.

 

  Наньґон Жан миттю спʼянів од надлишку радощів. Він ураз промовив до Ежихе: 

 

  — Дорогоцінний достойник* має неабиякі заслуги в цій битві. Рушайте ж до заїзду, перепочиньте краплю, нагорода буде віджалувана незабаром

 

  [愛卿; àiqīng — досл. дорогоцінний достойник. Милостиве звертання імператора до своїх підданих]. 

 

  Наслухавшися перекладу від військового, Ежихе насупив брови, але однаково притиснув кулак до грудей і звиснув в уклінному жесті на знак ґречності. Він вийшов слідом за євнухом із верховної палати*.

 

  [大殿; dà diàn — досл. головна зала. Одна з будівель імператорського палацу, де відбувалися наради й святкування].

 

  Наньґон Жан поспішно викликав чинів трьох урядів за проводом шести міністерств увійти до палацу. Він наказав їм зарадити, яким чином розподілити землі, та обрати кандидатів у намісники задля управління майбутніми провінціями.

 

  — О дорогоцінний достойнику Лу, певно ж, утомився ти від довгих мандрів, вертайся ж до свого маєтку, щоб у міру припочити. Можеш навідатися на завтрашнє торжество з дружинонькою й синами.

 

  — Дякую Вашій Величності.

 

  Лу Цюань пішов, а всмішка з обличчя Наньґона Жана поступово щезла. Він нерухомо сидів на драконячому троні*. 

 

  [龙椅; lóngyǐ — досл. драконячий трон. Трон, що посідав імператор в стародавньому Китаї виповнений із золота].

 

  Згодом пролунав тихий голос євнуха:

 

  — Ваша Величносте, звольте Вашому недалекому рабу* допомогти вам розслабитися. Ваша Величність читали звіти до пізньої ночі протягом кількох днів, але все ж таки здоровʼя Ваше несе більшу цінність.

 

  [奴才; núcái — принизл. особ. раб, слуга; заст. зверт. до імператора применшуючи власну гідність: Ваш нікчемний служник].

 

  Наньґон Жан трудно зітхнув, після чого втомлено потер брови.

 

  — То Вашу Величність щось ваготить?

 

  — Сидзьове, скажи-но... Яку-таку нам* нагороду вручити?

 

  [朕; zhèn — імператорський займ. Ми; уживається замість “я” в офіційних документах від особи імператора та його мові].

 

  Сидзьов був слугою, який народився в маєтку Наньґон, а заодно й виріс опліч із Наньґоном Жаном. Попервах його виучували на вченого слугу, одначе він усякчас миттю впадав у солодкії сни, щойно сідав за якусь книженцію, тому-то став абияким служителем при дворі. Але він усе ще міг похизуватися чесними намірами та відданим серцем, тож імператор спершу планував надати йому офіційну посаду. А втім, хто ж знав, що незабаром Сидзьов узагалі до повного щастя притисне меча біля власної шиї в присязі слідувати за Його Величністю до споконвіків.

 

  Оказією сією Наньґон Жан був безмір зворушений, унаслідок чого й зробив Сидзьова завідуючим євнухом у справах внутрішнього імператорського двору, і довірив йому весь свій розпорядок дня, починаючи з підбору їжі та закінчуючи одежиною. Оскільки він не зійшов на престол традиційно, період після його сходження був досить бурхливим і водночас чимось небезпечним. Палац, в якому згорів колишній імператор, зостався в тому ж стані.

 

  — Відповідаючи Вашій Величності, Ваш недалекий раб не знає, — щиро відповів Сидзьов.

 

  Наньґон Жан тихо засміявся. Можливо, це сталося тому, що його слуга був єдиною «розуміючою людиною» поруч із ним, що надало чоловʼязі більшої змоги коректно пояснитися.

 

  — Лу Цюаня підвищили до головнокомандувача за першим рангом*. Почасти він уже керує тими, хто контролює значну частину кавалерії під небом; усі генерали при дворі та більше половини різних військ по всій землі — його учні. А це є навдивовижу чудова робота, щоб розширити територію нашої імперії Вей. Ми… — чоловік миттєво впав у транс.

 

  [У стародавніх династіях Китаю будь-яка посада при імператорі класифікувалася так званою «системою ранґів». Насамперед ранґи передавалися в спадок одному з найстарших синів].

 

  Наньґон Жан і Лу Цюань були названими братами. Якби не тодішній захист Лу Цюаня, він ніколи б не зійшов на престол завдяки власним здібностям як чина. Однак після зміни статусів це почуття вдячності поступово перетворилося на тривогу та страх.

 

  Сидзьов на мить серйозно задумався, а потім скромно відповів: 

 

  — Цей недалекий раб досі не розуміє.

 

  Наньґон Жан спокійно всміхнувся, але почувався досить дивно, коли подумав: якби Сидзьов справді міг зрозуміти, чи я однаково сказав би це так легко?

 

  Наступного дня на імператорський бенкет прибули всі столичні чиновники третього рангу. Та що там третього! Ба навіть вищими за званням достойниками се велике торжество сподоблялося. Наньґон Жан оглядав околиці. Більшість присутніх військовослужбовців були учнями Лу Цюаня, коли натомість решта являлася статськими чинами, які йому давніми друзями доводились. Імператорське серце вкотре мимовільно стиснулося.

 

  Перед почином бенкету Наньґон Жан наказав першому-ліпшому оголосити про заслуги Лу Цюаня в цій справі. Опісля він підняв свій кубок з вином, щоб виголосити тост за славетного добродія, а затим і промовив щиросердечно:

 

  — Дорогоцінний достойник Лу приніс мир у світ верхи на коні. Воістину Небес, проголошую йому тост за славу і честь.

 

  Лу Цюань підняв келих з густо-червоним питтям, слідом уклонившись.

 

  — Дякую Вашій Величності.

 

  Імператор та його відданий службовець вихилили все: кожен до дна. Наньґон Жан знов почав вести своє: 

 

  — Чи прибув син твій і жона люба?

 

  — Відповідаючи Вашій Величності, двоє скромних синів* Вашого відданого служника ще юнці. Їх привезли до палацу з повагою до наказу Вашої Величності, щоб вони хоч трохи взріли сей світ. Страхаючися порушити етикет, ті сидять разом з дружиною на дальніх місцях. 

 

  [犬子; quǎnzǐ — досл. сини-пси; невиб. про юних, необізнаних синів].

 

  — О дорогоцінний достойник надто скромний. Запроси пані невістку та наших племінників.

 

  Євнух послідував виконувати його наказ. Через мить до верховної палати ввійшла статна заміжня жінка. За нею йшла дрібнота в парі.

 

  Двоє синів Лу виявилися геть дітьми, до того ж мали абсолютно однакові риси обличчя. Справжні близнюки!

 

  Наньґон Жан знався з Лу Цюанєм ще за часів їхньої молодості. Звичайно, йому було чудово відомо про хлопчаків, однак ті, хто не водився з ним особисто, вельми здивувалися появі дітлахів.

 

  Пані Лу, ще одне дитя роду Дін, повільно вклонилася.

 

  — Дочка родини Дін вітає Вашу Величність.

 

  — Лу Боянь*, Лу Джонсін*, вітають Вашу Величність.

 

  [Боянь (伯言; bó yán) — тлум. (伯) архаїзм «старший братець»;  (言) «промова», «слова», «оповідка»].

 

  [Джонсін (仲行; zhòng xíng) — тлум. (仲) архаїзм «другий братець»; (行) «здібний», «удалий»].

 

  — Дорога невістко й племіннички, будьте ласкаві, встаньте. Хто-небудь, підійдіть-но сюди, поставте стіл поруч із головнокомандувачем.

 

  — Гаразд.

 

  Почувши імена двох діточок, більшість чинів не втримались од скромних перемовин. Миттю юрбою війнув невиразний лепет.

 

  Згідно тодішнім звичаям, найстарший синаш успадковував батьківську посаду, тому вродження близнюків увік було несприятливим знаком боротьби за спадщину. Це не було б проблемою, якби вони народилися від наложниць, але великі родини ніколи в житті не зволять законним синам-близнюкам співіснувати. Господар сім'ї вибирав одного з немовлят, яким мав займатися в перший же повний місяць. Примітно, як ім'я Лу Боянь указувало на те, що він є єдиним законним нащадком.

 

  Вираз обличчя Лу Цюаня був жахливим, але він не міг здійняти галасу в присутності Наньґон Жана. Чоловік просто голосно закашлявся, після чого в залі відразу запанувало безголосся.

 

  Тим часом сам Наньґон Жан, здається, нічого й не зрозумів. Він мирно вів бесіду з родиною Лу, а на обличчі розливалася безтурботна всмішка.