Живіт Фужон з кожним днем ставав дедалі більшим. У ханських покоях вирувала радість від нетерпіння взріти на світ цей нове життя.
Знахарка твердо пророчила, що вродини дитя відбудуться зимою, у день, накритий хуртовиною рясною. І вважалося це найкращою порою для звершення нових народжень у преріях. Щоосені поодинокі й менш розвинені племена зазвичай відчайдушно боролися за шмат здобичі для поновлення зимових запасів, адже щойно перший кришталь на долівоньку спаде — усі ворожнечі внівець обернуться. Це означатиме, що третя дитина сім'ї Ціянь матиме вдосталь часу, щоб вирости з періоду беззахисного немовляти.
Фужон невдовзі повинна породити на світ третє дитя. Уже в свої літа молода матір удостоїлася роками досвіду за плечима, і одержала яку-таку навичку виховання своєї малечі, що, безумовно, зіграли їй на руку. Тож прийнялася вона шити-вишивати нову одежину ще з моменту, як дізналася про свою вагітність. Ураховуючи старий одяг Аґули, новонароджений матиме достатньо речей, щоб зодягатись як слід.
Сухбару та Фужон передчували те саме: це немовля буде хлопчиком, хлопчиком, який врешті скине непосильний камінь з плечей старшої сестриці!
Перша завія метала ще допіру зима наспіла, а кучугури становили як мінімум пів чі втовшки. Сухбару щасливо промовив до Аґули:
— Іди-но глянь, доню. Сніг є благословенням небес, подарованим нам, людям прерії. З таким-то щастям випас худоби гарантовано буде напрочуд успішним.
Однак лише через кілька днів Сухбару поспіхом вивів групу вояків з табору.
Невеличке плем’я принесло вісті: плем’я Ака, що підпорядковувалося плем’ю Ченлі, знищили… Хто міг стати на заваді зимовому перемир’ю прерій?
Група йшла один день та одну ніч. Навіть на відстані Сухбару помітив чорне випалене поле, окроплене багряною кров’ю. Тільки вони підступили ближче, самі воїни Ченлі, яким не вперше довелося споглядати за наслідками війни, не зуміли втримати сироти на шкірі: усюди лежали понівечені та холодні тіла. Шансу на милість не вдостоїлися навіть дітвора з людьми похилого віку.
— Буціню.
— Кагане!
— Метнися назад до табору. Перевір загони для худоби.
— Буде виконано.
Сухбару зістрибнув з коня, ближче вивчаючи поглядом кілька трупів. Він зрозумів, що летальні травми нанесені не ятаганами. Намість них він побачив отвори розміром з пляшкову затичку. Дехто ж погубив своє життя під роєм гінких стріл, які й завдали фінального удару. Кілька встромилося глибоко в плоть, проткнувши її наскрізь і зоставивши перед очима одні жмутики оперення на кінчиках шпиля.
Сухбару шанобливо вклонився до мертвого, а тоді злегка притиснув його ногою, витягнувши стрілу з тіла. Чолов’яга отетерів, побачивши маленькі символи, вигравіювані на стрілиці.
Ідеограмно вималювана писемність. Ієрогліфи імперії Вей, звідки походить Фужон.
— Доповідаю кагану!
Буцінь склячів на коліні, ясуючи:
— У стайні розкинулися безліч мертвих туш овець та корів. Не пережила жодна…
Він не міг уторопати одне: якщо це було не для поповнення запасів, то пощо ж вони затіяли напад на плем’я Ака посеред зими? Картина сотень мертвої худоби завдавала мук його серцю.
— Зрозумів.
Сухбару на гамуз переломив стрілу в руці. Трохи подумавши, він облишив частину з вигравіюваними ієрогліфами: чому люди королівства Вей навідались у прерії? Щоб зрозуміти це, він мав спочатку декуди сходити.
— Сідлайте своїх коней! Рушайте слідом за мною.
Група рухалася на південь, до головного табору племені Туба, який був на березі річки Лво. Щоб армія королівства Вей дісталася глибин прерій, вона б не змогла обійти плем’я Туба.
…Тільки якщо плем’я Туба вже не було знищеним!
Через кілька днів Сухбару та його люди зупинилися за триста метрів од території Туба…
Буцінь ахнув позаду нього, указавши на височенну споруду. Він миттю випалив:
— Кагане, погляньте.
Сухбару примружив очі: він уже бачив це раніше! Спорудою цією являлася «Осягнувша піднебесся пагода»* армії імперії Вей. Звідти на них поглядав самітний солдат.
[Буддистська споруда, яку переважно кличуть пагодою. У Китаї вона надбала своєрідну архітектуру, являючи собою багатоповерхову вежу й піддашшя із загостреним шпилем; споруджена здебільшого з деревини, цегли та нефриту].
— Повертайте коней назад. Ми відступаємо.
— Кагане? Що це?
Сухбару заскреготав зубами:
— Плем’я Туба в змові з імперією Вей… з чужоземцями.
Поруч знаходилося лише кілька воїнів. До того ж, були вони геть змарнілі за тягучі дні цієї подорожі, щоб виступати проти племені Туба. Тому Сухбару ухвалив рішення негайно здати позиції.
Ежихе вивів своїх людей щойно отримав повідомлення від наглядача, але каган Сухбару з військом устигли істотно розірвати відстань.
Ежихе глипнув на сліди від копит, що вкривали засніжені стежки, сказавши чоловіку в броні обіч нього:
— Посланцю півдня, у них не багато людей. Може, мені варто послідувати за ними і, урешті-решт, позбутись.
Озброєний чоловік уважно вслухавсь у переклад від солдата, а тоді, погладивши бороду, промовив:
— Хан може бути спокійним. Звичайно, що цей генерал про все подбає.
Ежихе нетерпляче прорік:
— Високі шанси, що вони заодно з плем’ям Ченлі! Сухбару знають як “лютого тигра”, опріч того, у нього є десятки тисяч першокласних бійців. Якщо він долучить свою армію, то плем’я Туба може не впоратись!
— Цей генерал волів би, щоб він вийшов у повному складі; це запобігло б багатьом проблемам. Поверхня річки помітно вкрилася товщею крижаної кірки. Цей генерал напише листа до головнокомандувача пізніше, щоб перенести табір та просунути армію. Військо королівства Вей, що налічує чотири сотні тисяч вояк, має намір прибути за день, перетнути замерзлу річку та з легкістю зрівняти з землею те… як воно зветься?
— Плем’я Ченлі.
— А, те плем’я Ченлі.
Ежихе був приголомшений. Він думав, що ті двадцять тисяч людей, яких привів посланець з півдня, уже були найсильнішими бійцями в усій імперії Вей. Попри це, кожен з них носив сталеву броню, яку звичні стріли не ладні розсікти, а ще в кожного з них була така собі “рогатка”, що вистрілювала шпилями, якщо натиснути на курок. До того ж, ніяк не міг очікувати, що насправжки тут було ніяких не двадцять, а цілих чотириста тисяч воїнів!
Він був свідком здібностей цього війська в день, коли плем’я Ака було розгромлене. Їм вистачило близько двох годин, щоб усі люди в мертвій тиші припали перед ними додолу…
Сухбару прислав свого довіреного підлеглого назад, аби передати наказ про підготовку, доки сам повів інших до племені Вейке. Вони безупинно прямували протягом одного дня та однієї ночі.
Каган плем’я Вейке закипів, як дізнався, що Туба потай об’єдналися з південцями. Він у ту ж мить згідливо уклав союз із представником родини Ціянь.
Тільки-но Сухбару покинув околиці володінь племені Вейке, їхній каган прихопив кількох синів у путь до пропащої місцини, де ще днями раніше розквітав народ племʼя Ака. Після повернення він видав наказ про найвищу готовність…
Неминуча війна, без жодних знамень, наступила, як ніж у спину, під час того, що йменувалося зимовим перемир’ям.
Та неочікуваним для всіх було одне: об’єднання двох найдужчих військ, армією з близько ста тисяч воїнів, буде приречене на поразку перед оголеною зброєю королівства Вей. Відтак війна стала односторонньою.
Сухбару вів військо на передову. Він міг лише німотно спостерігати за тим, як воїни племені, приречені на смерть, валились униз один за другим, ні на крихту не просунувшись у бік ворога!
Люди імперії Вей стояли за високими стінами з литої криги. Вони тримали ту дивну зброю, що метала стріли високо небесами, вони кропили блакить, затим укриваючи землю.
Це тривало довгими й мученими годинами. Обидва племені зазнали великих утрат. Але щойно шлях їх провів до крижаного барʼєру, тут же зненацька горою насунулися незліченні падаючі валуни, брили льоду, гаряче мастило та дещо, що Сухбару в житті своєму не лицезрів: дерев’яна огорожа, зроблена із запетльованих між собою гостроверхих брусів.
Вістря так званої “рогатки” мчалися мов вітер у його бік. Усе навколо сповільнилося. Крики про вбивства, звуки леготу, усе поступово стихло…
— Андо! Стережись! — воїн із прерій штовхнув Сухбару подалі, щоб перейняти на себе роль мерця, який оздобою повисне на шпилях огорожі намість свого кагана.
— Андо! — тиск колод утворив незлецьку кількість отворів, що невпинно сльозилися кров’ю в тілі Ґуці. Густо-червона кровина цідилася з горлянки та носа. Він схилив голову набік, щоб востаннє глянути у вічі Сухбару, у його бурштинові очі сповнені відчаю та бентеги. Груди, повні недогоди, ладні видихнути назовні лише два слова. — Андо, тікай…
Армія була поборена обвалом. Непереможний “лютий тигр” прерій сполоханий чотиристатисячною армією королівства Вей.
Лу Цюань удивлявся донизу, пасучи очима нестямно гасаючих людиськ прерій. Він задоволено пригладжував бороду:
— Нехай зазвучить ґон*, відкликати армію!
[Ґон — дископодібний ударний інструмент, який видає дзвінкий звук при ударі зазвичай м'яким молоточком. Походить зі Східної та Південно-Східної Азії. У давнину використовувався як військовий музичний інструмент, що налаштовував військо на нещадне знищення ворога].
— Зрозумів, головнокомандувачу.
Ежихе втратив дар мови. Через якийсь час він обережно запитав:
— Сухбару не зможе зараз завдати наступного удару. Мені варто послідувати за ними?
— Хіба ти не знаєш, що негоже переслідувати безнадійного ворога? — Лу Цюань зверхньо захихотав собі під ніс.
Сухбару привів уцілілу частку війська до головного табору, а сам усамітнився в своєму наметі на довгий час. Коли він вийшов, то віддав кілька неоспірних наказів.
Трійко важливих старійшин, що досі були в непоганому стані, поокремо проводили вивіз худоби, жінок та дітей племені. Він же буде вести триста тисяч воїнів та залишить трохи припасів, щоб захистити головний табір.
Ця метушня миттєво спонукала до великої кількості протестів, але через те, що вони не змогли переконати Сухбару, у них не було іншого вибору, окрім як дослухатися до його наказів.
Каган добре знав: сховатися в глибинах прерій було єдиним шансом на виживання, але Фужон от-от і мала народити. Вона ж навіть не могла осідлати коня, не кажучи вже про довгу подорож верхи. Люди з плем’я точно будуть наполягати на тому, щоб зоставити Фужон на місці. І їхні бажання знову йдуть наперекір Сухбару, адже це саме те, що він ні за яких умов не зміг би втілити!
Жителі кожного намету збирали свої речі. Усе племʼя Ченлі було в безладді. Ведучи Сяо-Д’є за руку, Аґула пішла шукати батька:
— Батьку-кагане, я хочу залишитися з тобою та матінкою.
— Я теж!
— Ні! Поверніться, негайно збирайте свої речі!
Аґула зробила крок уперед:
— Батьку-кагане, чом ви з матінкою оставляєте нас на самоті, чом не йдете з нами?
Сухбару довго дивився на двох доньок, видавши тягуче зітхання. Він погладив Сяо-Д’є по голівоньці, опісля стиснувши плече Аґули. Він сказав:
— Ваша мати скоро має народити. Батько-каган розбереться з усім тут. Ми знайдемо вас, коли молодший брат прийде на світ.
— Але…
— Аґуло!
— Батьку.
Сухбару вкотре зітхнув, а далі похмуро став промовляти, зазираючи Аґулі в очі:
— Коли батько-каган був молодим, плем’я Ченлі також пройшло через серйозні злами. Твій умеґ* так само відіслав батька-кагана, щоб переконатись у виживанні королівського роду. А ти зоставляєшся єдиним сином. Тож Ченлі не покине надія, доки ти живий. Дослухайся до батька-кагана. Забери ж свою молодшу сестрицю звідси, попіклуйся про неї як слід.
[Дідусь монгольською].
Зовнішня слизова очей Аґули почервоніла, але вона не піддалася пориву обійняти батька:
— Я зрозумів. Зараз же повернуся з нею та спакую все необхідне.
Серце Фужон наповнилося тугою, поки та збирала речі своїм дітям. Вона пересувалася важким і незграбним тілом, снуючи туди-сюди по намету. Матір не мала освіти, тож не змогла придумати вагомої причини, щоб поїхати задля малечі. Вартові підходили кілька разів, а тоді вона нарешті згадала те, що колись чувала в якійсь пʼєсі:
— Аґуло, Сяо-Д’є, ходіть-но сюди.
Двоє дітей підійшли до Фужон, узявшися за руки. Очі їхні помітно набули червоного відтінку, коли вони звернулися до неї:
— Мамо.
— Аґуло, добре слідкуй за сестрою. Мама та батько-каган скоро прийдуть знайти вас.
— Зрозумів, матінка може не перейматися щодо цього.
— Ви пам’ятаєте слова королівста Вей, яким мама навчила вас?
Аґула кивнула:
— Я дещо пригадую.
— У тому разі, якщо солдати будуть нещадними, подумайте про шлях для втечі через південь. Перетніть річку Лво, сховайтеся в імперії Вей.
Група евакуації відправилася в путь. Баїнь безмовно йшов разом з Аґулою. Уже через кілька лі* він раптово зупинив коня.
[里; lǐ – Лі. Одиниця вимірювання довжини. У нинішній час, 1 лі рівняється пʼятистам метрів].
— Баїню, чому ти спинився?
Юнак заскриготав зубами:
— Андо, візьми Сяо-Д’є та прямуй далі з ними. Я хочу повернутись.
Аґула тихо дивилася на Баїня. Останній продовжив:
— Плем’я Туба погубило мого а-ба. Я повинен повернутись й помститися за нього!
Аґула дивилась у вже остаточно змокрілі очиська Баїня, що й казати не знаючи.
— Андо, будь обережним! Тільки я помщуся, то повернуся віднайти тебе разом з каганом.
— Добре. Ти також маєш бути обережним.
Баїнь вишкріб з-під одягу великим пальцем намисто, нанизане вовчими іклами:
— Горн?
Аґула торкнулася грудей:
— Він у мене.
Баїнь розтопився в усмішці:
— Тоді я вирушаю, Андо!
Далі
Розділ 6 - Покій в краї Чотирьох Морів панує, а Пан між підданими чвари рокує
[四海; sìhǎi — досл. Країна Чотирьох Морів; пер. знач. про Китай. За давніх-давен уважалося, що Китай був оточений океаном з усіх чотирьох берегів. Зрештою, подібний вислів у наш час тлумачиться як «увсебіч», «на всі чотири боки» , «усюди»].. Країна Чотирьох Морів; пер. знач. про Китай. За давніх-давен уважалося, що Китай був оточений океаном з усіх чотирьох берегів. Зрештою, подібний вислів у наш час тлумачиться як «увсебіч», «на всі чотири боки» , «усюди»]. Аґула з Сяо-Дʼє майнули в незнані світи з ватагою Ціяня Ґерґена. Дні минали один за одним. Переховок біженців викрив далеко не жданий Сухбару, а коло тисячі воїнів на чолі з ханом племені Туба — Ежихе. У виснаженого загону племʼя Ченлі вже не було снаги, щоб чинити опір силам ворожим. Натепер колишній високопосадовець Ґерґен, попри численний напір супротивника, повів ватагу зі стадом коней навтіки, кинувши сестру та брата роду Ціянь напризволяще. Благо, Сухбару втримував у своїх лавах відданого полководця. Він же натомість очолив близько сотні воїнів, щоб оступитися за Аґулу й Сяо-Дʼє. Ця відчайдушна, донині незнана боротьба точилася на межі життя та смерті. Згодом, вирвавшися з кігтів противника, вони разом чимдуж рушили далеко на південь. Сновигали ті у вигнанні півроку. Невдовзі весна вкотре візитувала долину. Якраз був сезон випасу худоби, а втім, навіть у таку родючу пору, Аґулі однаково доводилося кілька днів поспіль харчуватись одним лишень корінням трави. Поти видавалася вільна мить, вона часто міркувала: чи благополучно народився мій молодший брат? Чи здорові батько й мати? — Ґеґе, я зголодніла. Сяо-Дʼє пригрілася до рук Аґули. Мимохіть вона окинула оком свого «ґеґе», а затим і спитала: — Коли ж а-ба з матінкою прийдуть по нас? Аґула поплескала спину сестроньки, ніжно втішаючи: — Ще трошки. Почувши слова маленької принцеси, Буцінь раптово скочив на ноги, рушивши до Аґули, слідом він скляк перед нею на коліні: — Принце, так не може тривати вічно. Чи не повинен я зарізати свого коня? Погляди всіх довкола стерпли на Буціні. Він дещо схилив голову, наче ніс вагу кількох тисяч дзінів*. [千斤; qiānjīn — тисяча дзінів. Приблизна вага 500 кг]. Коні слугували не лише ногами жителів долин, вони також були їхньою опорою на все життя. Воістину, куди б не рушив хазяїн, його вірний скакун слідуватиме за ним назирці. Аґула підвелася з землі, опісля й сама подала вояці руку допомоги, щоб той звівся на ноги. — Дядьку Буціню, Сяо-Дʼє ще дівча, не сприймайте сказане нею всерйоз. Як жителі долин, ми не маємо права покушатися на плоть коней, навіть якщо опинилися під загрозою голоду. У такому разі на краще буде самим і сконати! Буцінь був цілком задоволений відповіддю Аґули, але серце його краяло, як він ненароком гляне на змарліні личка обох діточок. Каган усе ще не заявився по них, а воїни племені Туба з південцями невпинно наступали на пʼяти. Можливо… — Принце, куди далі веде наша путь? Аґула замислилася, і відтак відповіла: — Припускаю, нам варто продовжити рухатися на південь. — На південь? Та хіба ж ми майже не досягли кордонів долин, невже прямуватимемо далі? — Так, ми зможемо перепочити на березі річки Лво, тільки-но подолаємо шлях. Буцінь насупив брови, швидко обдумуючи й виважуючи зміст пропозиції. — Зрозумів, принц достеменно має рацію. З десяток днів минуло, а вороже військо відтоді більш не ставало на заваді. Утім, допіру всі встигли полегшено видихнути, тут як тут орава південців вихором заявила про себе! У той час на боці Аґули кількість вартових скоротилася до менш ніж сотні прибічників. І люди, і коні були скорені втомою, а ворожі війська несамовито сунулися стрункими рядами. Усіх без винятку опоясували сріблясто-яснуваті обладунки. Буцінь — чоловік досвідчений у боях, побачивши стрій солдатів, якому, здавалося, не було кінця, навіть він упав у відчай. І миттю з його вуст злетів наказ: — Темуре, візьми половину людей і проведи принцесу на північ, я ж прихоплю решту й випроводжу принца на південь! — він готувався полягти незрадною смертю в кривавій війні заради останнього нащадка, в якому дотепер тече кров вельможного кагана. — Ґеґе, не покидай мене! Буцінь уже натягнув повіддя. Дивлячися на Аґулу, він наполегливо проказав: — Принце! Якщо розділимось, у нас, можливо, вийде залишитися в живих. Зараз ми ладні лише слідувати волі Небес! Аґула щосили стиснула кулаки. Її очі почервоніли, коли вона кивнула. — Дядьку Буціню, рушаймо. — Ґеґе! — позаду роздався ламкий вигук Сяо-Дʼє. Аґула заплющила очі, стримуючи гарячі сльози. Вона була ціллю ворога; Сяо-Дʼє мала б шанс на втечу тільки в тому разі, якби вони розійшлися! Яси Полумінь* заіржала у відповідь своїй господарці, а слідом помчала щодуху. [流火; liú huǒ — досл. вогняний плин (тлум. назва найяскравішої падаючої зорі). У стародавніх народах Китаю був звичай слідувати зорям із метою пророцтв. Згідно з місячним календарем, у травні зоря перебувала на півдні небес. У кінці червня ж вона поступово зміщується на захід, а за нею прибувала спека. Свою особливість надбала через яскраве мерехтіння під час зорепаду]. Аґула й гадки не мала, що ситуація в степовій долині вже вщухла. А той загін солдатів з імперії Вей лишень займався ввезенням будівельних матеріалів задля зведення стін. Їх головний генерал, Дін Ї, був шурином головнокомандувача. Чоловік примружився, коли зачув, як недалеко насувалося безперебійне гупання. Ще віддалік він ухопив оком Яси Полумінь, що нестямно мчала поперед групи. — А кобила чудова! — Хто-небудь, сюди. — Командир другого чину* тут! [末将; mò jiàng — досл. останній командир. Посада в стародавньому Китаї. Друга по старшинству від «Чільного командира»]. — Очольте загін, щоб зупинити хлопʼягу. Наступного місяця вельмишановному* головнокомандувачу виповниться сорок літ, Його Високодостойному пану* точно сподобається ця руда кобилиця. [大人; dà rén — як зв. вельмишановний. У ввічливому позначенні старшинства, високопоставленого чина]. [老人家; lǎo ren jia — заст. увічливе звертання до старших]. — Слухаюсь! Час очікування Дін ї тягуче плинув щосекунди. Не отримавши жодних звітів, він послав одного зі своїх військових перевірити обставу. За той час де-не-де могла зотліти ціленька паличка ладану*. Згодом, відряджений вояка заявився знову через тридцять хвилин: — Доповідаю! Генерале, понад десяток наших побратимів убито! [炷香 — Паличка ладану, пахощів. У стародавньому Китаї час вимірювався спаленою паличкою пахощів; згорання однієї такої тривало до 30 хв]. Шалу Дін Ї не було меж після почутого. — Як цей дикун іще сміє корчити з себе чванька при загиблій-то сімʼї? Летюча кавалерія, слідуйте за мною! Решта залишається тут, дожидаючи наказів! — Зрозуміло. Дін Ї повів у погоню вісімсот досвідчених воїнів. Коні Буціня та інших, зрештою, повалились од непомірного виснаження, а їхні вершники були наскрізь пронизані срібними списами солдатів, які безнастанно переслідували. Аґула була єдиною, кому вдалося відбитися від ворожої люті верхи на Ясо Полумені. Проваджуючи два тьмяні силуети вдалині, Дін Ї мимоволі спинив свого коня, а затим озирнувся на всі боки. Його підлеглий несамовито ахнув, промовивши: — Генерале, тільки гляньте! Там плями крові. Дін Ї зіскочив з коня. Ступивши ближче, він вимазав пальці в “краплях крові” і сунув собі під ніс, одразу принюхуючись. — Це не кров. — То що ж тоді? Очі Дін Ї спалахнули новою хвилею завзяття. — А хлопчисько справді сідлав славетну фергану! Бігом на коней застрибуйте, продовжимо наш здогін! Услід за добою втоми й ще через пів дня божевільних перегонів, навіть виснаження Яси Полуменю далося взнаки, та так, що вона дихнути як слід не могла. Її червоний піт струмком донизу скрапував. Думки Аґули нуртували кругом кобилиці. Фергана вже досягла своєї межі, однак продовжувала мчати галопом, відказуючи спинятись, її очі вкотре просякли вологою. Десь поперед них було чутно вирування водоспадів, поки військові все неухильно гнали навздогін. Аґула розрадливо поплескала по шиї Яси Полумінь. Остання зі свого боку лише фиркнула журливо, і давай нестися до річки Лво разом із господаркою на спині. Дівча з кобилою стали стрімко летіти до урвища. Перед очима буяла річка, а позаду й розлючені війська не забарились. Дін Ї підняв руку; загін сповільнився. Його очі, мов у хижака, втупилися в фергану, коли в тої неспокійною росою стікав піт із краплями крові: — Ці дикуни не мають жодного права володіти таким незрівнянним конем!.. Аґула випростала виснажений тулуб. Вона лелійно пригладила гриву Яси Полуменю в поривах утихомирити її смуток, услід торкнувшися горну з бичачого рогу, що раніш дарував їй Баїнь. — Прощавайте, батьку-кагане, матінко, Сяо-Дʼє та Андо. Яси Полумінь безпорадно заіржала у відповідь, рішуче зробивши крок у незнану безодню… *** У той час по тім боці річки Головнокомандувач Лу Цюань привів хана племені Туба в столицю, щоб пострічати імператора. Наньґон Жан був вельми радий зачути, що землі за річкою Лво на північнім краї віднині належать імперії Вей. Він спустився по імператорських сходах, і врешті-решт підійшов до Лу Цюаня, аби допомогти чоловікові піднятися. — Мій старший братець узяв на себе непосильну роботу в імʼя нашої імперії й народу, тож, будь ласка, підведися. — Дякую Вашій Величності. Наньґон Жан зиркнув на Ежихе, який стояв на однім коліні: — А цей чоловʼяга? — О, а це хан племені Туба, про якого Ваш відданий служник* пригадував раніш. Наша армія зуміла підкорити північ завдяки наданій ним карті. [臣; chén — особ. чин; заст. зверт. до імператора: Ваш (…) слуга/служник]. Наньґон Жан погладив бороду. — Проведи гостей на їхні місця! — Буде виконано. Чоловік повернувся до імператорського столу, а затим з нетерпінням одкрив сувій. На ньому була досить грубо ілюстрована карта північних земель, включно з кількістю загарбаних корів, вівців, коней і разом військовополонених. Наньґон Жан миттю спʼянів од надлишку радощів. Він ураз промовив до Ежихе: — Дорогоцінний достойник* має неабиякі заслуги в цій битві. Рушайте ж до заїзду, перепочиньте краплю, нагорода буде віджалувана незабаром [愛卿; àiqīng — досл. дорогоцінний достойник. Милостиве звертання імператора до своїх підданих]. Наслухавшися перекладу від військового, Ежихе насупив брови, але однаково притиснув кулак до грудей і звиснув в уклінному жесті на знак ґречності. Він вийшов слідом за євнухом із верховної палати*. [大殿; dà diàn — досл. головна зала. Одна з будівель імператорського палацу, де відбувалися наради й святкування]. Наньґон Жан поспішно викликав чинів трьох урядів за проводом шести міністерств увійти до палацу. Він наказав їм зарадити, яким чином розподілити землі, та обрати кандидатів у намісники задля управління майбутніми провінціями. — О дорогоцінний достойнику Лу, певно ж, утомився ти від довгих мандрів, вертайся ж до свого маєтку, щоб у міру припочити. Можеш навідатися на завтрашнє торжество з дружинонькою й синами. — Дякую Вашій Величності. Лу Цюань пішов, а всмішка з обличчя Наньґона Жана поступово щезла. Він нерухомо сидів на драконячому троні*. [龙椅; lóngyǐ — досл. драконячий трон. Трон, що посідав імператор в стародавньому Китаї виповнений із золота]. Згодом пролунав тихий голос євнуха: — Ваша Величносте, звольте Вашому недалекому рабу* допомогти вам розслабитися. Ваша Величність читали звіти до пізньої ночі протягом кількох днів, але все ж таки здоровʼя Ваше несе більшу цінність. [奴才; núcái — принизл. особ. раб, слуга; заст. зверт. до імператора применшуючи власну гідність: Ваш нікчемний служник]. Наньґон Жан трудно зітхнув, після чого втомлено потер брови. — То Вашу Величність щось ваготить? — Сидзьове, скажи-но... Яку-таку нам* нагороду вручити? [朕; zhèn — імператорський займ. Ми; уживається замість “я” в офіційних документах від особи імператора та його мові]. Сидзьов був слугою, який народився в маєтку Наньґон, а заодно й виріс опліч із Наньґоном Жаном. Попервах його виучували на вченого слугу, одначе він усякчас миттю впадав у солодкії сни, щойно сідав за якусь книженцію, тому-то став абияким служителем при дворі. Але він усе ще міг похизуватися чесними намірами та відданим серцем, тож імператор спершу планував надати йому офіційну посаду. А втім, хто ж знав, що незабаром Сидзьов узагалі до повного щастя притисне меча біля власної шиї в присязі слідувати за Його Величністю до споконвіків. Оказією сією Наньґон Жан був безмір зворушений, унаслідок чого й зробив Сидзьова завідуючим євнухом у справах внутрішнього імператорського двору, і довірив йому весь свій розпорядок дня, починаючи з підбору їжі та закінчуючи одежиною. Оскільки він не зійшов на престол традиційно, період після його сходження був досить бурхливим і водночас чимось небезпечним. Палац, в якому згорів колишній імператор, зостався в тому ж стані. — Відповідаючи Вашій Величності, Ваш недалекий раб не знає, — щиро відповів Сидзьов. Наньґон Жан тихо засміявся. Можливо, це сталося тому, що його слуга був єдиною «розуміючою людиною» поруч із ним, що надало чоловʼязі більшої змоги коректно пояснитися. — Лу Цюаня підвищили до головнокомандувача за першим рангом*. Почасти він уже керує тими, хто контролює значну частину кавалерії під небом; усі генерали при дворі та більше половини різних військ по всій землі — його учні. А це є навдивовижу чудова робота, щоб розширити територію нашої імперії Вей. Ми… — чоловік миттєво впав у транс. [У стародавніх династіях Китаю будь-яка посада при імператорі класифікувалася так званою «системою ранґів». Насамперед ранґи передавалися в спадок одному з найстарших синів]. Наньґон Жан і Лу Цюань були названими братами. Якби не тодішній захист Лу Цюаня, він ніколи б не зійшов на престол завдяки власним здібностям як чина. Однак після зміни статусів це почуття вдячності поступово перетворилося на тривогу та страх. Сидзьов на мить серйозно задумався, а потім скромно відповів: — Цей недалекий раб досі не розуміє. Наньґон Жан спокійно всміхнувся, але почувався досить дивно, коли подумав: якби Сидзьов справді міг зрозуміти, чи я однаково сказав би це так легко? Наступного дня на імператорський бенкет прибули всі столичні чиновники третього рангу. Та що там третього! Ба навіть вищими за званням достойниками се велике торжество сподоблялося. Наньґон Жан оглядав околиці. Більшість присутніх військовослужбовців були учнями Лу Цюаня, коли натомість решта являлася статськими чинами, які йому давніми друзями доводились. Імператорське серце вкотре мимовільно стиснулося. Перед почином бенкету Наньґон Жан наказав першому-ліпшому оголосити про заслуги Лу Цюаня в цій справі. Опісля він підняв свій кубок з вином, щоб виголосити тост за славетного добродія, а затим і промовив щиросердечно: — Дорогоцінний достойник Лу приніс мир у світ верхи на коні. Воістину Небес, проголошую йому тост за славу і честь. Лу Цюань підняв келих з густо-червоним питтям, слідом уклонившись. — Дякую Вашій Величності. Імператор та його відданий службовець вихилили все: кожен до дна. Наньґон Жан знов почав вести своє: — Чи прибув син твій і жона люба? — Відповідаючи Вашій Величності, двоє скромних синів* Вашого відданого служника ще юнці. Їх привезли до палацу з повагою до наказу Вашої Величності, щоб вони хоч трохи взріли сей світ. Страхаючися порушити етикет, ті сидять разом з дружиною на дальніх місцях. [犬子; quǎnzǐ — досл. сини-пси; невиб. про юних, необізнаних синів]. — О дорогоцінний достойник надто скромний. Запроси пані невістку та наших племінників. Євнух послідував виконувати його наказ. Через мить до верховної палати ввійшла статна заміжня жінка. За нею йшла дрібнота в парі. Двоє синів Лу виявилися геть дітьми, до того ж мали абсолютно однакові риси обличчя. Справжні близнюки! Наньґон Жан знався з Лу Цюанєм ще за часів їхньої молодості. Звичайно, йому було чудово відомо про хлопчаків, однак ті, хто не водився з ним особисто, вельми здивувалися появі дітлахів. Пані Лу, ще одне дитя роду Дін, повільно вклонилася. — Дочка родини Дін вітає Вашу Величність. — Лу Боянь*, Лу Джонсін*, вітають Вашу Величність. [Боянь (伯言; bó yán) — тлум. (伯) архаїзм «старший братець»; (言) «промова», «слова», «оповідка»]. [Джонсін (仲行; zhòng xíng) — тлум. (仲) архаїзм «другий братець»; (行) «здібний», «удалий»]. — Дорога невістко й племіннички, будьте ласкаві, встаньте. Хто-небудь, підійдіть-но сюди, поставте стіл поруч із головнокомандувачем. — Гаразд. Почувши імена двох діточок, більшість чинів не втримались од скромних перемовин. Миттю юрбою війнув невиразний лепет. Згідно тодішнім звичаям, найстарший синаш успадковував батьківську посаду, тому вродження близнюків увік було несприятливим знаком боротьби за спадщину. Це не було б проблемою, якби вони народилися від наложниць, але великі родини ніколи в житті не зволять законним синам-близнюкам співіснувати. Господар сім'ї вибирав одного з немовлят, яким мав займатися в перший же повний місяць. Примітно, як ім'я Лу Боянь указувало на те, що він є єдиним законним нащадком. Вираз обличчя Лу Цюаня був жахливим, але він не міг здійняти галасу в присутності Наньґон Жана. Чоловік просто голосно закашлявся, після чого в залі відразу запанувало безголосся. Тим часом сам Наньґон Жан, здається, нічого й не зрозумів. Він мирно вів бесіду з родиною Лу, а на обличчі розливалася безтурботна всмішка.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!