Чужоземцю двері в зеленії краї відімкнули, лиха не обминули

Живіт Фужон з кожним днем ставав дедалі більшим. У ханських покоях вирувала радість від нетерпіння взріти на світ цей нове життя.

 

Знахарка твердо пророчила, що вродини дитя відбудуться зимою, у день, накритий хуртовиною рясною. І вважалося це найкращою порою для звершення нових народжень у преріях. Щоосені поодинокі й менш розвинені племена зазвичай відчайдушно боролися за шмат здобичі для поновлення зимових запасів, адже щойно перший кришталь на долівоньку спаде — усі ворожнечі внівець обернуться. Це означатиме, що третя дитина сім'ї Ціянь матиме вдосталь часу, щоб вирости з періоду беззахисного немовляти. 

 

Фужон невдовзі повинна породити на світ третє дитя. Уже в свої літа молода матір удостоїлася роками досвіду за плечима, і одержала яку-таку навичку виховання своєї малечі, що, безумовно, зіграли їй на руку. Тож прийнялася вона шити-вишивати нову одежину ще з моменту, як дізналася про свою вагітність. Ураховуючи старий одяг Аґули, новонароджений матиме достатньо речей, щоб зодягатись як слід.

 

Сухбару та Фужон передчували те саме: це немовля буде хлопчиком, хлопчиком, який врешті скине непосильний камінь з плечей старшої сестриці!

 

Перша завія метала ще допіру зима наспіла, а кучугури становили як мінімум пів чі втовшки. Сухбару щасливо промовив до Аґули: 

— Іди-но глянь, доню. Сніг є благословенням небес, подарованим нам, людям прерії. З таким-то щастям випас худоби гарантовано буде напрочуд успішним.

 

Однак лише через кілька днів Сухбару поспіхом вивів групу вояків з табору.

 

Невеличке плем’я принесло вісті: плем’я Ака, що підпорядковувалося плем’ю Ченлі, знищили… Хто міг стати на заваді зимовому перемир’ю прерій?

 

Група йшла один день та одну ніч. Навіть на відстані Сухбару помітив чорне випалене поле, окроплене багряною кров’ю. Тільки вони підступили ближче, самі воїни Ченлі, яким не вперше довелося споглядати за наслідками війни, не зуміли втримати сироти на шкірі: усюди лежали понівечені та холодні тіла. Шансу на милість не вдостоїлися навіть дітвора з людьми похилого віку.

 

— Буціню.

 

— Кагане!

 

— Метнися назад до табору. Перевір загони для худоби.

 

— Буде виконано.

 

Сухбару зістрибнув з коня, ближче вивчаючи поглядом кілька трупів. Він зрозумів, що летальні травми нанесені не ятаганами. Намість них він побачив отвори розміром з пляшкову затичку. Дехто ж погубив своє життя під роєм гінких стріл, які й завдали фінального удару. Кілька встромилося глибоко в плоть, проткнувши її наскрізь і зоставивши перед очима одні жмутики оперення на кінчиках шпиля.

 

Сухбару шанобливо вклонився до мертвого, а тоді злегка притиснув його ногою, витягнувши стрілу з тіла. Чолов’яга отетерів, побачивши маленькі символи, вигравіювані на стрілиці. 

 

Ідеограмно вималювана писемність. Ієрогліфи імперії Вей, звідки походить Фужон.

 

— Доповідаю кагану!

 

Буцінь склячів на коліні, ясуючи: 

— У стайні розкинулися безліч мертвих туш овець та корів. Не пережила жодна…

 

Він не міг уторопати одне: якщо це було не для поповнення запасів, то пощо ж вони затіяли напад на плем’я Ака посеред зими? Картина сотень мертвої худоби завдавала мук його серцю.

 

— Зрозумів.

 

Сухбару на гамуз переломив стрілу в руці. Трохи подумавши, він облишив частину з вигравіюваними ієрогліфами: чому люди королівства Вей навідались у прерії? Щоб зрозуміти це, він мав спочатку декуди сходити.

 

— Сідлайте своїх коней! Рушайте слідом за мною.

 

Група рухалася на південь, до головного табору племені Туба, який був на березі річки Лво. Щоб армія королівства Вей дісталася глибин прерій, вона б не змогла обійти плем’я Туба.

 

…Тільки якщо плем’я Туба вже не було знищеним!

 

Через кілька днів Сухбару та його люди зупинилися за триста метрів од території Туба…

 

Буцінь ахнув позаду нього, указавши на височенну споруду. Він миттю випалив:

— Кагане, погляньте.

 

Сухбару примружив очі: він уже бачив це раніше! Спорудою цією являлася «Осягнувша піднебесся пагода»* армії імперії Вей. Звідти на них поглядав самітний солдат. 

 

[Буддистська споруда, яку переважно кличуть пагодою. У Китаї вона надбала своєрідну архітектуру, являючи собою багатоповерхову вежу й піддашшя із загостреним шпилем; споруджена здебільшого з деревини, цегли та нефриту].

 

— Повертайте коней назад. Ми відступаємо.

 

— Кагане? Що це?

 

Сухбару заскреготав зубами: 

— Плем’я Туба в змові з імперією Вей… з чужоземцями.

 

Поруч знаходилося лише кілька воїнів. До того ж, були вони геть змарнілі за тягучі дні цієї подорожі, щоб виступати проти племені Туба. Тому Сухбару ухвалив рішення негайно здати позиції.

 

Ежихе вивів своїх людей щойно отримав повідомлення від наглядача, але каган Сухбару з військом устигли істотно розірвати відстань.

 

Ежихе глипнув на сліди від копит, що вкривали засніжені стежки, сказавши чоловіку в броні обіч нього:

— Посланцю півдня, у них не багато людей. Може, мені варто послідувати за ними і, урешті-решт, позбутись. 

 

Озброєний чоловік уважно вслухавсь у переклад від солдата, а тоді, погладивши бороду, промовив:

— Хан може бути спокійним. Звичайно, що цей генерал про все подбає.

 

Ежихе нетерпляче прорік:

— Високі шанси, що вони заодно з плем’ям Ченлі! Сухбару знають як “лютого тигра”, опріч того, у нього є десятки тисяч першокласних бійців. Якщо він долучить свою армію, то плем’я Туба може не впоратись!

 

— Цей генерал волів би, щоб він вийшов у повному складі; це запобігло б багатьом проблемам. Поверхня річки помітно вкрилася товщею крижаної кірки. Цей генерал напише листа до головнокомандувача пізніше, щоб перенести табір та просунути армію. Військо королівства Вей, що налічує чотири сотні тисяч вояк, має намір прибути за день, перетнути замерзлу річку та з легкістю зрівняти з землею те… як воно зветься?

 

— Плем’я Ченлі.

 

— А, те плем’я Ченлі.

 

Ежихе був приголомшений. Він думав, що ті двадцять тисяч людей, яких привів посланець з півдня, уже були найсильнішими бійцями в усій імперії Вей. Попри це, кожен з них носив сталеву броню, яку звичні стріли не ладні розсікти, а ще в кожного з них була така собі “рогатка”, що вистрілювала шпилями, якщо натиснути на курок. До того ж, ніяк не міг очікувати, що насправжки тут було ніяких не двадцять, а цілих чотириста тисяч воїнів!

 

Він був свідком здібностей цього війська в день, коли плем’я Ака було розгромлене. Їм вистачило близько двох годин, щоб усі люди в мертвій тиші припали перед ними додолу…

 

Сухбару прислав свого довіреного підлеглого назад, аби передати наказ про підготовку, доки сам повів інших до племені Вейке. Вони безупинно прямували протягом одного дня та однієї ночі.

 

Каган плем’я Вейке закипів, як дізнався, що Туба потай об’єдналися з південцями. Він у ту ж мить згідливо уклав союз із представником родини Ціянь. 

 

Тільки-но Сухбару покинув околиці володінь племені Вейке, їхній каган прихопив кількох синів у путь до пропащої місцини, де ще днями раніше розквітав народ племʼя Ака. Після повернення він видав наказ про найвищу готовність…

 

Неминуча війна, без жодних знамень, наступила, як ніж у спину, під час того, що йменувалося зимовим перемир’ям.

 

Та неочікуваним для всіх було одне: об’єднання двох найдужчих військ, армією з близько ста тисяч воїнів, буде приречене на поразку перед оголеною зброєю королівства Вей. Відтак війна стала односторонньою. 

 

Сухбару вів військо на передову. Він міг лише німотно спостерігати за тим, як воїни племені, приречені на смерть, валились униз один за другим, ні на крихту не просунувшись у бік ворога!

 

Люди імперії Вей стояли за високими стінами з литої криги. Вони тримали ту дивну зброю, що метала стріли високо небесами, вони кропили блакить, затим укриваючи землю. 

 

Це тривало довгими й мученими годинами. Обидва племені зазнали великих утрат. Але щойно шлях їх провів до крижаного барʼєру, тут же зненацька горою насунулися незліченні падаючі валуни, брили льоду, гаряче мастило та дещо, що Сухбару в житті своєму не лицезрів: дерев’яна огорожа, зроблена із запетльованих між собою гостроверхих брусів. 

 

Вістря так званої “рогатки” мчалися мов вітер у його бік. Усе навколо сповільнилося. Крики про вбивства, звуки леготу, усе поступово стихло…

 

— Андо! Стережись! — воїн із прерій штовхнув Сухбару подалі, щоб перейняти на себе роль мерця, який оздобою повисне на шпилях огорожі намість свого кагана.

 

— Андо! — тиск колод утворив незлецьку кількість отворів, що невпинно сльозилися кров’ю в тілі Ґуці. Густо-червона кровина цідилася з горлянки та носа. Він схилив голову набік, щоб востаннє глянути у вічі Сухбару, у його бурштинові очі сповнені відчаю та бентеги. Груди, повні недогоди, ладні видихнути назовні лише два слова. — Андо, тікай…

 

Армія була поборена обвалом. Непереможний “лютий тигр” прерій сполоханий чотиристатисячною армією королівства Вей.

 

Лу Цюань удивлявся донизу, пасучи очима нестямно гасаючих людиськ прерій. Він задоволено пригладжував бороду:

— Нехай зазвучить ґон*, відкликати армію!

 

[Ґон — дископодібний ударний інструмент, який видає дзвінкий звук при ударі зазвичай м'яким молоточком. Походить зі Східної та Південно-Східної Азії. У давнину використовувався як військовий музичний інструмент, що налаштовував військо на нещадне знищення ворога].

 

— Зрозумів, головнокомандувачу.

 

Ежихе втратив дар мови. Через якийсь час він обережно запитав: 

— Сухбару не зможе зараз завдати наступного удару. Мені варто послідувати за ними?

 

— Хіба ти не знаєш, що негоже переслідувати безнадійного ворога? — Лу Цюань зверхньо захихотав собі під ніс.

 

Сухбару привів уцілілу частку війська до головного табору, а сам усамітнився в своєму наметі на довгий час. Коли він вийшов, то віддав кілька неоспірних наказів.

 

Трійко важливих старійшин, що досі були в непоганому стані, поокремо проводили вивіз худоби, жінок та дітей племені. Він же буде вести триста тисяч воїнів та залишить трохи припасів, щоб захистити головний табір.

 

Ця метушня миттєво спонукала до великої кількості протестів, але через те, що вони не змогли переконати Сухбару, у них не було іншого вибору, окрім як дослухатися до його наказів.

 

Каган добре знав: сховатися в глибинах прерій було єдиним шансом на виживання, але Фужон от-от і мала народити. Вона ж навіть не могла осідлати коня, не кажучи вже про довгу подорож верхи. Люди з плем’я точно будуть наполягати на тому, щоб зоставити Фужон на місці. І їхні бажання знову йдуть наперекір Сухбару, адже це саме те, що він ні за яких умов не зміг би втілити!

 

Жителі кожного намету збирали свої речі. Усе племʼя Ченлі було в безладді. Ведучи Сяо-Д’є за руку, Аґула пішла шукати батька:

— Батьку-кагане, я хочу залишитися з тобою та матінкою. 

 

— Я теж!

 

— Ні! Поверніться, негайно збирайте свої речі!

 

Аґула зробила крок уперед:

— Батьку-кагане, чом ви з матінкою оставляєте нас на самоті, чом не йдете з нами?

 

Сухбару довго дивився на двох доньок, видавши тягуче зітхання. Він погладив Сяо-Д’є по голівоньці, опісля стиснувши плече Аґули. Він сказав:

— Ваша мати скоро має народити. Батько-каган розбереться з усім тут. Ми знайдемо вас, коли молодший брат прийде на світ. 

 

— Але…

 

— Аґуло!

 

— Батьку.

 

Сухбару вкотре зітхнув, а далі похмуро став промовляти, зазираючи Аґулі в очі:

— Коли батько-каган був молодим, плем’я Ченлі також пройшло через серйозні злами. Твій умеґ* так само відіслав батька-кагана, щоб переконатись у виживанні королівського роду. А ти зоставляєшся єдиним сином. Тож Ченлі не покине надія, доки ти живий. Дослухайся до батька-кагана. Забери ж свою молодшу сестрицю звідси, попіклуйся про неї як слід.

 

[Дідусь монгольською].

 

Зовнішня слизова очей Аґули почервоніла, але вона не піддалася пориву обійняти батька:

— Я зрозумів. Зараз же повернуся з нею та спакую все необхідне. 

 

Серце Фужон наповнилося тугою, поки та збирала речі своїм дітям. Вона пересувалася важким і незграбним тілом, снуючи туди-сюди по намету. Матір не мала освіти, тож не змогла придумати вагомої причини, щоб поїхати задля малечі. Вартові підходили кілька разів, а тоді вона нарешті згадала те, що колись чувала в якійсь пʼєсі: 

— Аґуло, Сяо-Д’є, ходіть-но сюди.

 

Двоє дітей підійшли до Фужон, узявшися за руки. Очі їхні помітно набули червоного відтінку, коли вони звернулися до неї:

— Мамо.

 

— Аґуло, добре слідкуй за сестрою. Мама та батько-каган скоро прийдуть знайти вас.

 

— Зрозумів, матінка може не перейматися щодо цього.

 

— Ви пам’ятаєте слова королівста Вей, яким мама навчила вас?

 

Аґула кивнула: 

— Я дещо пригадую.

 

— У тому разі, якщо солдати будуть нещадними, подумайте про шлях для втечі через південь. Перетніть річку Лво, сховайтеся в імперії Вей.

 

Група евакуації відправилася в путь. Баїнь безмовно йшов разом з Аґулою. Уже через кілька лі* він раптово зупинив коня.

 

[里; lǐ – Лі. Одиниця вимірювання довжини. У нинішній час, 1 лі рівняється пʼятистам метрів].

 

— Баїню, чому ти спинився?

 

Юнак заскриготав зубами:

— Андо, візьми Сяо-Д’є та прямуй далі з ними. Я хочу повернутись.

 

Аґула тихо дивилася на Баїня. Останній продовжив:

— Плем’я Туба погубило мого а-ба. Я повинен повернутись й помститися за нього!

 

Аґула дивилась у вже остаточно змокрілі очиська Баїня, що й казати не знаючи.

 

— Андо, будь обережним! Тільки я помщуся, то повернуся віднайти тебе разом з каганом.

 

— Добре. Ти також маєш бути обережним.

 

Баїнь вишкріб з-під одягу великим пальцем намисто, нанизане вовчими іклами: 

— Горн?

 

Аґула торкнулася грудей: 

— Він у мене.

 

Баїнь розтопився в усмішці: 

— Тоді я вирушаю, Андо!