Дарунок небес, підкорення ферганської кобили

Знадвору у намет пробивалося ритмічне грюкотіння кінських копит. Дітвора враз примовкла й нагострила вуха.

 

Уклінно заявився верхи один з уповноважених прибічників кагана. День у день Сухбару пильнував обводи прерій, а в їх нетрищах разом з ватагою впольовував трофеї.

 

— Високоповажна хатун, каган бажає присутності юного принца Аґули обіч його вельможності.

 

— Невже яка напасть його знагла заскочила?

 

— Високоповажна хатун може звести нанівець усі переживання, адже нині не що інше, як велике торжество: кагану вдалося спіймати священну кобилу фергана. Банно, та лошиця ця — незлецька, не надто покірна, навіть кілька вмільців не можуть укрутити їй хвоста…

 

Фужон з розумінням кивнула. Аґулу навіть кликати не довелося, як вона без жодних вагань вивела Сяо-Дʼє з великого намету під супроводом пильних очей Баїня.

 

— Матінко, зволь-но взяти мені з собою меймей*.

 

[Меймей (妹妹) — досл. з кит. молодша сестра].

 

Мимовіль вона підмітила, як Фужон від подібної оповістки геть не знала, на яку ступити, тож Аґула без зайвих міркувань потай взялася за руку Сяо-Дʼє. Сестриця також не стовбичила просто так, без упину зачавши вередувати, щоб усунути сумніви з голови Фужон: 

 

— Ну матусю! Матусю, будь ласочка!

 

— Нехай… будьте обачними й не наражайте себе на небезпеку.

 

— Матінко, не тривож своє серце зайвими клопотами, доки я поруч, під моїм наглядом коні нікого й копитом не займуть. Більше того, батечко теж буде з нами.

 

Баїнь також вирішив утрутитися в розмову: 

 

— Еге ж! Хатун може розслабитися. У преріях ще не існувало жодного жеребця, якого не зміг би приборкати мій анда. 

 

Кожен у племені Ченлі зарубав собі на носі одне: їх принц мав незрівнянний хист, наділений самими небесами. Наскільки б непокірним та стосилим не був кінь — він миттєво стане шовковим у руках Аґули.

 

Коли Аґула у віці трьох років вчилася сідлати свого першого коня, Сухбару попрохав, щоб хтось загнуздав для неї поні. Але, на загальний подив, Аґула наполягала на тому, щоб поїхати верхи на Чорному Вітрі — коні свого батька. Дорогоцінний скакун Сухбару визнавав лише одного господаря. Якщо будь-хто інший осмілиться ступити на крок більше за межі дозволеного — отримає добрячого лупня копитом, один лиш Сухбару міг без остраху доглядати за ним кожного дня. Не витримавши завзятості свого “сина”, чоловік підійшов до Чорного Вітру з Аґулою на руках. Раптом вона погладила гриву жеребця, а той натомість спустився навколішки перед дитям, без вагань давши Аґулі дозвіл підкорити та осідлати його…

 

Спочатку Сухбару терзали роздуми про те, що його кінь просто був кмітливим, визнавши Аґулу, як члена родини. Утім, коли дитя підросло, до чоловіка дійшло усвідомлення: яким би норовистим не був кінь — у руках його “сина” він набуде виняткової безвідказності. Одного разу Аґула пояснила це: «Я можу чути серця коней та розуміти їхні емоції».

 

Після цього інциденту Сухбару візитував зі своїм “сином” до єпископа, який відповів, що такі вміння були самим дарунком небес. Лише чисті душею можуть бути обраними божеством, отримавши силу природи й змогу дослухатися до внутрішнього світу коней.

 

Натовп оточив галявину. Просто посеред узлісся стояло кілька воїнів, які невтомно бралися розмахувати ласом, націлюючись на тушу жеребця.

 

Аґула придивилася: випасом скакала вогненно-руда вагітна кобила. Рухами вона граціозно ухилялася від мотузки, а тіло втримували м’язисті та довгі кінцівки. Хоч вона й була втомленою та важко дихала, але незважаючи на всі негаразди, в її очах читалася непримиренна ворожнеча. Слідом за кобилою трава фарбувалася в криваві відтінки. Серце Аґули заполонило почуття непотайного захвату: «Це й направду ферганська кобила*!».

 

[Фергана або ж ахалтекінський кінь — одна з найдавніших порід верхових коней. Управний та надзвичайно енергійний скакун, який добре пристосовується до пустельного клімату, але характер у нього нівроку].

 

Натовп миттєво розійшовся в різні боки, звільняючи місце для Аґули, щоб решта людей змогла розгледіти її серед собі подібних. Вона чимдуж одним порухом загорнула в обійми крихітну Сяо-Дʼє, після чого стиснула живіт коню, щоб увійти в коло.

 

Один із воїнів крадькома проліз поміж людей до новоприбулих, щоб допомогти спустити Сяо-Дʼє на землю. Аґула з Баїнем зстрибнули з коней, клякаючи на коліно, аби схилити чоло перед Сухбару:

 

— Батьку!

 

— Кагане…

 

Сухбару розвів руки для обіймів, опісля підхопив Сяо-Дʼє у воїна. Він зробив незграбний жест підборіддям, вказавши ним на свого “сина”, а затим мовив: 

 

— Чи не ти повсякчас жалкуєшся своєму а-ба, що твій кінь далекий від досконалої прудкості? От тобі на! Щойно приборкаєш — вона твоя.

 

Обличчя Аґули врешті поінакшало, зараз воно виражає виняткові нестримні стимули, що пройняли тіло “юнака” з ніг і до голови, а на фізіономії розцвіла завзята усмішка, яка так притаманна звичайним дітям:

 

— Віддаю свою щиру подяку, превелебний батьку-кагане!

 

Баїнь схрестив руки на грудях та гордо задер підборіддя, глипаючи зверху-вниз. Його погляд проводжав Аґулу зі спини. Кілька воїнів, що невтомно крутили ласо хвилинами раніше, опустили його, звільнивши місце для родовитого добродія. 

 

Метушня навколо ставала дедалі гучнішою, багато вояк намагалося пхнутися вперед. І все задля того, аби поглянути на широковідомого принца, якого донедавна іменували благословенним небесами, та чи приборкає він непокірну кобилу, яку навіть з десяток людей не зуміли вгамувати.

 

Аґула заклякла в трьох метрах від ферганської кобили. Вона відкинула ятаган з талії, а за ним на землю полетів і батіг. Лошиця все ще напружено пронизувала Аґулу своїми очиськами. Вона, пригрозивши, рвучко пирхнула, на додачу гепнувши передніми копитами об ріняві ґрунти прерій.

 

Аґула схилилася додолу, піджимаючи свої коліна, а тоді розпростерла руки, поволі крокуючи до кобили.

 

Несподівано фергана видала тягуче іржання! І враз всі як під одного у відповідь зайшлися здивованим зітханням, адже колишні добровольці вже встигли дістати переломів через цю кобилу!

 

— Ґеґе! 

 

— Анда! — схвильовано скрикнули хором Сяо-Дʼє та Баїнь. 

 

Губи Сухбару з вигнутої усмішки вмить перемінилися, відтепер на обличчі закамʼянів непередаваний ляк. Він ще ніколи не бачив, щоб кінь так поводився з Аґулою.

 

Аґула, зметикувавши, відразу зупинилася, але подив не зміг оминути її виразу. На щастя, кобила ще не здійснила жодної атаки. Навколо запанувала мертва тиша. Лише принц та кобила запекло конкурували віч-на-віч посеред галявини.

 

Перебуваючи в безвихідному становищі, Сухбару опустив Сяо-Дʼє на землю. Він простягнув свою руку, а охоронець, вловивши мотиви свого кагана, дав йому стріли з луком. Сухбару зачепив тятиву, спрямувавши її на себе. Войовнича струна гнучко натягнулася, сягнувши свого максимуму під керівництвом вправного владаря, після чого каган миттю націлив одне око прямо на тушу лошиці. Якщо вона більш не стане зволікати, він без вагань запустить стрілу у вільний політ.

 

У цю мить Аґула, яка протидіяла кобилі, раптово повернулася навстріч погляду свого батька. З жахом на очах вона усвідомила, які наслідки очікуватимуть безцінну парнокопитну, щойно та бодай гляне на Аґулу. Дитина стривожено замахала руками, гарячково затараторивши: 

 

— Батьку! Прибери стрілу!

 

Сухбару дещо вагався, але з доброї волі послабив навантаження тятиви. Чи справді його “син” ладен спілкуватися з кіньми?

 

Після довгої павзи Аґула зробила ще один крок. Вона стала навпроти кобили фергана. На диво, але цього разу лошиця не чинила опору. Натомість просто топталася на місці, тяготливо видихаючи.

 

Дитина мигцем піднялася навшпиньки, погладивши шию кобили. Під долонею відчувалася її волога шкіра; вона дійсно була змореною.

 

Фергана вкотре коротко пирхнула, наче скаржилася на всі муки, включно з тими, хто їх скоїв. Аґула розквітла прекрасною усмішкою, а тоді ніжно обійняла кобилу за шию.

 

Юрбою пройшли полегшені видихи, фергана опустила голову, ледь-ледь баднувши щоку Аґули. Один з воїнів поспіхом підніс батіг, здавалося б, у вдалу мить, але Аґула відказала без жодного інтересу.

 

Людина та тварина рівночасно пройшли до Сухбару. Фергана назирці прямувала за Аґулою, а слідом за нею лунав помірний стукіт копит. 

 

Аґула опустилася на одне коліно, а тоді підняла усміхнене й румʼяне обличчя, краплини поту виступали біля її скронь, щойно вона стомлено, але гордо промовила:

 

— Батьку-кагане, сьогодні Аґулі вдалося приборкати безцінну фергану.

 

Сухбару завзято захихотав. збадьорливо махнувши рукою: 

 

— Віднині ця кобила належить тобі!

 

Натовп вибухнув гучною хвилею оплесків. Аґула звелася на ноги, виголошуючи до Сухбару:

 

— Батьку-кагане, схоже, що ферганська лошиця виношує в собі чималеньке лоша. Як ваша ласка, напоумте поплічників віднайти та виділити для неї особисте стійло, відтепер я беру під свою опіку її, а заразом і майбутнє дитинча.

 

— О? Сьогоднішній день несе за собою справжні чудасії. Це ж треба, як нам поталанило! Ця фергана одна на мільйон, хто б міг подумати, що тут був прихований подвійний куш?

 

Аґула поспішила додати: 

 

— Батьку-кагане, ми вже обрадилися над цим з ферганською кобилою. Її дитина буде вірним конем Сяо-Дʼє!

 

Вдосталь наслухавшись цих розмов, у Баїня закралося невимовне почуття досади:

 

— Анда, чом же ти забув про свого приятеля, немов викинув напризволяще?!

 

— Невже справжній чоловік, не побоявшись, надумав відібрати щось у маленького дівча? Ба навіть так, кому, як не тобі твердо відомо, що для достатнього розвитку лоша потребується не менше трьох літ, опісля ще зо п’ять, щоб він міг стати годящим скакуном. Чи в твоїх замислах було місце полюванню, гасаючи на поні? — Аґула зробила крок уперед, продовжуючи тягуче вишіптувати, щоб усі слова були тільки між ними: — Хіба ти не сахаєшся того, що Гарбара та його підлабузники будуть з тебе кепкувати? Любий друже, просто віддай меймей цього поні. Натомість я забезпечу тебе своєю поміччю, аби роздобути вовче ікло в майбутті!

 

— Справді?

 

— Клятву даю! — насилу-таки злість Баїня преобразилась радістю на обличчі. Він по-приятельськи пригорнув рукою плечі Аґули.

 

Аґула без зайвих роздумів також закинула руку на свого анду. Імовірно, це було через потік радості та надмірне піднесення, що раптово нахлинули й були зумовлені підкоренням взірцевої їздової кобили. 

 

***

 

Три роки потому. 

 

Природне вмиротворення широкополих ланів і зеленистих рівнин відібрала шайка молодих людей, яка несамовито горланила та захоплено буйствувала, утворивши коло.

 

— Годі гризтися з ким доведеться, тебе вже всюди по горло вистачило! Гарбаро, зупинись негайно! Інакше я пожалую до батька-кагана з просьбою, наговорю на тебе, і на тому скінчаться твої вибрики! — Сяо-Дʼє стривожено гарчала. На словесних втручаннях та чварах вона й не затівала завершувати, кілька разів подавшись вперед навперебій, вже будучи напоготові вхопити за барки негідника, але тутешні спостерігачі вчасно її відтягли. 

 

Сяо-Дʼє вже виросла з образу крихітного дівчиська, з якого батько чи брат скрізь мусили здувати порохи, приголублювати; натомість вона перетворилася в шляхетну п’ятирічну панночку. А безпорадний поні, якого виплодила славетна фергана Аґули, за кілька років виріс у пристойного скакуна.

 

Падлина вовка сочилася кров’ю, а пара стріл стирчала з його самітної туші, яка пала додолу десь віддалік. У той час колотнеча між чотирма дітлахами з кожною миттю продовжувала стрімко набирати обертів. 

 

Серед них двоє молодиків допевне мали перевагу у віці. Саме вони, скориставшись власним верховенством, глузливо засідали на двох інших юнаках, не дозволяючи їм боротись у повну силу.

 

Утиснутими в землю виявилися Ціянь Аґула, принц прерій, та її анда — Ґуці Баїнь. Їхніми обидниками були Ціянь Гарбара, а за сумісництвом онук одного з важливих старійшин, а саме Ціянь Ґерґена, і його анда — Абдуцінь.

 

Аґула з Баїнем вже стали добрячими парубчаками, але перед п’ятнадцятирічними вони, вочевидь, все ще знаходяться в невигідному становищі.

 

Абдуцінь знущався над Баїнем, та так, що крові було хоч залийся! Для Гарбари ж була одна-єдина непохитна завада — титул Аґули, тому він осмілився лише знерухомити її, за спиною сплівши воєдино принцові зап’ястя:

 

— Аґуло, раз ти в нас такий одчайдух, силоньки, аби визнати свою поразку у тебе має стати сповна, і тоді, так і бути, я зволю тобі взяти з собою шкуру цього вовка!

 

Баїнь скрипуче заволав, що аж зелень довкола пробрало шелехом: 

 

— Анда, не кажи цього! Гарбаро, ти безсоромний шматок коров'ячого лайна! Очевидно, що мій приятель підстрелив його першим! А ви всі по вуха захланні паскуди! Усі без винятку!

 

Вилаявшися, на останньому слові хлопчур укотре відчув міць кулаків Абдуціня, який щосили втулив їх знову по обличчю лежачого рази зо два. У віддухопеленого Баїня без упину кровоточив ніс, але він далі правив своє. Юнацький погляд виражав непокору, з усіх сил намагаючись не виявляти слабкості.

 

Аґула петлювалась на землі в намаганнях захопити повітря, а тоді спокійно промовила:

 

— Гарбаро, не можу я позволити собі доброзичити й дати можливість тобі присвоїти цього вовка за будь-яких умов! Скажи мені от що: чи вистачить у тебе сміливості провести зі мною чесне змагання?

 

Гарбару пробрало зверхнім сміхом: 

 

— Яке ще чесне змагання?

 

— Пішли-но до звіробійних володінь. Тільки ми вдвох, один на один. Подивимося, хто здужає насамкінець уполювати найбільше. Звичайно, якщо в тебе кишка не тонка.

 

Фізіономія Гарбари враз помутніла. Навіть не враховуючи безцінну ферганську кобилу, Аґула ще з малих літ була знана під іменням “маленький джебе”. Вона була надто малою, щоб братися за повноцінний лук, але кожен постріл віщував чергове досягнення. Кожна її стріла забезпечувала успіх. 

 

Він випереджав Аґулу на сім повних років. На його виграш навіть оком не поведуть, а якщо застане невдача — дідусь притьмом покарає його…

 

Доки Гарбара переминався з ноги на ногу, Сяо-Дʼє тихцем підняла камінь у руки. Вона кружляла серед натовпу, щоб підступити до Гарбари зі спини, тільки-тільки проклавши шлях наступу, вона щомога замахнула камінь у повітрі, затим розтрощивши його на гамуз об потилицю молодика:

 

— Негайно звільни мого ґеґе!

 

Пронизливий стогін Гарбари відлунням покотився прерією. Він злісно підвівся, очима блукаючи силуетами, щоб завдати зустрічного удару, але щойно до нього дійшло усвідомлення, що атака була справою рук Ціянь Номінь, він ухопився за місце удару, злісно проклинаючи її:

 

— Ти, огидне дівчисько з кров’ю південців, тільки й знаєш, як наскочити зі спини! Абдуцінь, забираймося звідси!

 

Він виштовхнув Сяо-Дʼє з дороги, поспішаючи зникнути з натовпу. Сяо-Дʼє від раптового поштовху втратила рівновагу та впала на спину. Її тендітне личко кипіло від люті, коли вона репетнула вслід:

 

— Гарбаро, негайно повернися назад!

 

— Сяо-Дʼє! — Аґула так-сяк рвалася звестися на ноги. Кульгаючи вона дійшла до Баїня, подавши руку допомоги, після чого чітко воліла Сяо-Дʼє:

 

 — Іди приведи коней, ми вирушаємо додому.

 

— Але ж!.. Сьогодні Гарбара перетнув усі межі, я мушу докласти про це батьку-кагану!

 

— Меймей, попервах приведи сюди коней. Ми обговоримо це тоді, коли в цілості та безпеці дістанемося табору. Лише глянь, твій Баїнь-ґеґе стікає кров’ю.

 

Аґула приміряла поглядом усіх довкола, непрохані глядачі миттю розбіглися в остраху, мов ужалені. Баїнь неохайно витер кров з носа, обурено процідивши крізь зуби: 

 

— Гарбара… Цей смердючий шматок лайна, цей злодій, крадій! Коли я виросту, йому буде непереливки!

 

Аґула стряхнула бур’яни з Баїня, зазначивши:

 

— Можливо, тобі варто навідатися до знахарки?

 

— Та що мені та знахарка! Лишень відведи мене до найближчого струмка, я вмиюся перед поверненням. Якщо інші взріють мене з таким-то обличчям, то я, імовірно, залишуся без нього!

 

— Як тільки повернемося, я вирву кілька вовчих ікол, щоб зробити намисто для тебе.

 

Очі Баїня округлилися:

 

— Для мене кажеш? — коли він побачив, яким відчайдушним був його анда заради цього вовка, він гадав, що це для все Номінь!..

 

Аґула вишкірилась, а тоді зненацька помітила ферганську мати та її дочку, з якими крокувала Сяо-Дʼє:

 

— Невже забув, як я віддав свою клятву? 

Дорогою назад Аґула не видала жодного слова, та щойно вгледіла здаля вже ледь не єдинокровний вхід у табір племʼя, врешті-решт заговорила:

 

— Меймей, не кажи батьку-кагану про те, що сьогодні відбулося.

 

— З якого б це дива?! Те, що скоїв Гарбара вже ні в які ворота не лізе!

 

Аґула прикула до Сяо-Дʼє очима чистого бурштину, поважливо видавши:

 

— От тому ти й не повинна про це розповідати. Матінка буде вщерть безвідрадною ходити, як зачує цю новину.

 

— Мій анда має рацію! Якщо ти доведеш до відома вельможного кагана, хіба це не буде означити, що всі мої потуги були даремними? Баїнь-ґеґе ще обов’язково за тебе помститься!

 

Сяо-Дʼє глипнула на свого кровного ґеґе, потім знову перевела погляд на Баїня. Насупившись, вона відповіла: 

 

— Зрозуміла я… Зро-зу-мі-ла! Тепер ні пари з уст.