Дарунок небес, підкорення ферганської кобили

Розділ 4 - З вінчанням дівча закрадається біда

Минають дні, невдовзі Аґула дарує Баїню власноруч зроблене намисто з вовчих ікол. Юнак умить нацупив прикрасу на себе, його худорляві руки потягнулись до чудернацької коробини, він не барився, і швидесенько простягнув свій подарунок до дівочих долонь — ним виявився ріг бика. — Андо, я самотужки зробив цей горн. Усередині нього викарбувані наші імена, отож носи його з гордістю! Аґула світилася від радості, що мов хвилею обвила її. Вона сонцесяйно огорнула горн руками на знак подяки. — Авжеж, присягаюся! Мимоволі дітлахи повсідалися на землю, а десь неподалік, крізь зеленаві роздоли, виднілася ціла отара овечок. Воістину вишукана картина предстала їхньому взору. Діти розпросталися всім тілом вздовж долини, вдихаючи свіжі пахощі лісової зелені, вони підняли високо догори свої голови. Нагорі їх зустріла безмежна синява, а заразом і купки хмаринок, що поволі пливли небесами. Вони, як притаманно малечі, невинно теревенили про майбутнє, час від часу обмінюючися так званими «секретиками», що стійні говорити лише андам. — Андо, знаєш... Учора, коли сутеніло якраз, я вийшов з намету попісяти, то вчув, як едзі* кричала й безупинну захлиналася плачем... [Ээж; едзі — досл. матінка, мама монгольською]. Аґула пустила погляд на хлопця. — Щось трапилося? Твоя матінка прихворіла? В очах Баїня промайнуло декотре непорозуміння. Він схилив голівку вниз, а з вуст його зірвалося: «А тоді... Я підбіг до намету і трошка підійняв його полог, аби побачити, що ж коїться... І-і...Увидів, як тато все клонився до тіла едзі... А були вони нагі обоє, раз у раз похитувалися взад-вперед... Як гадаєш, чим вони таким займалися?». Аґула дотла з колії вибилася... Зрештую, хитнувши головою, вона поцікавилася: — А ти не запитував? Баїнь відказно захитав, мов деревʼяне брязкальце-барабанчик, після чого прожогом затараторив під ніс: — Та як я смію?! Тоді тато точно мене прикінчить! Аґула задумалася, але врешті-решт знайшла рішення, як допомогти другові в його скруті. — Якщо тобі так кортить узнати, то я сам поцікавлюсь у матінки, щойно ми повернемося, — на всім білім світі Фужон єдина славилася ніжністю й ласкавістю, тож проблем виникнути не повинно. — Як скажеш. Баїнь вирішує так-сяк спрямувати бесіду в інше русло. Висмикнувши трави стеблину, юнак кладе її до рота, а затим запитує: — Власне кажучи... Нині ти кого більше хочеш, молодшого братика чи сестричку? Коли мова заходила про сакральне, Аґула не барилась із відповіддю. — Молодшого братця. — Йой, точно ж! У тебе є вже Номінь. — Матінка теж воліла завжди замати мені молодшого братика, — Аґула замовкла, як усвідомила, що бовкнула зайвого. На щастя, Баїнь не запідозрив нічого. — Андо? — А-а? — Коли ж ми зуміємо перебороти Гарбару та його шайку? Аґула зиркнула на небеса; пухкі дощові хмари, що як невчасно припливли, затьмарили синяву. — Мабуть, кілька літ ще варто зачекати.   ***   А по тім боці річки, на півднім краї, сповитому традиціями суспільної деморалізації й морального занепаду, Наньґон Жан з початку свого володарювання спровадив чинів, заточених тотальною корупцією, і проголосив дотепер нечуваної установи правлінь, що передбачала всіх порядних, благородних душею панів, чиї здібності й заслуги винагороджувалися належним чином — обійняти відповідні посади при дворі. Опріч того, здійснивши мирну політику на пожиток громадянам та скоритися волі народу. Проте свого часу, під проводом колишнього імператора-тирана, велика країна, мов перлина многоцінна, пустилася прірвою, поглинувши в собі розрух та й розбрат. Але, зрештою, вона зуміла розквітнути новими барвами й відродити честь лишень за декілька літ невпинної працьовитості. До подальших реформ імперії приклав руку високоповажний головнокомандувач Лу Цюань; опліч із військом, він притьмом угамував люд павшої династії та спинив цивільну непокору у спробі повстання. Ба більше, новоспеченому імператору довелося вжити всіх можливих заходів, аби викорінити збіговисько головорізів; рішенням Наньґон Жана був ухвалений акт нарéченої мирної політики, який полягав у введені в дію указ щодо вмисного скоєння колишнім імператором супроти волі небес*. Завдяки вдалій нагоді й виданому указу, орда повстанців відступила, власне, запобігши розпалюванню ворожнечі на тихих землях миролюбної імперії, вдало вийшовши сухими з води без вивернутих кишень. [罪己诏; zuì jǐ zhào — указ умисного скоєння імператором супроти волі небес — вид едикту, що передбачав володарю судити себе за власні вчинки; у стародавні часи будь-яке горе та стихійне лихо сприймалося селянами за прояв богами несхвалення імператорського правління]. І нехай його постать великодушного й милостивого імператора закарбувалась у памʼяті громади, Наньґон Жан власною персоною звелів урізати розхід казни на панський двір та обмежитись подачею блюд імператорської трапези; ні більш ні менш чотирьох страв* та ложкою супу в позолоченій тарілці. [У різні династії імператорська трапеза складала різноманітну кількість страв, утім, єдине, що в свою чергу їх поєднувало — безмежна вишуканість та неординарність. Звичайні смертні припускали, що імператорський стіл складає не менше ста блюд, проте це твердження є неправильним, адже на початку династії Цін, здебільшого, кількість їжі на столі становила десять страв]. Вісті не лежать на місці, а розчулений бучною врочистістю народ, що зроду про блага земні не чував, проживши життя в бідуванні підневільному, без задніх думок схвалив імператора. З гріхом пополам, життя на південних землях потроху ладналося. Наньґон Жан збагнув суть теперішнього становища й звів денонсування посади лівого та правого премʼєр-міністрів*, натомість упровадив три уряди за про́водом шести міністерств*. Поза тим, згідно розпорядженню імператора, закон девʼяти чинів* тогочасно набув чинності як відокремлений орган. [左丞相和右丞相 — досл. Лівий та правий премʼєр-міністри (від. як «радники», «канцлери» тощо). У стародавньому Китаї лівий і правий міністри являлися двома найважливішими політичними посадами тих часів. Їхні повноваження сягали безмежної величі, а кожна вказівка чи то воля безпосередньо впливала на імператорський двір. Уважалося, що правий премʼєр стояв по правому боці від імператора, подібно до цього ситуація складалася з лівим премʼєром. За деякими відомостями, лівий/правий премʼєри за часів різних династій займали вищу або нижчу від того посаду заступника]. [三省六部制 — досл. Три уряди за шести міністерств. Це, так би мовити, центральна урядова система в стародавньому китайському феодальному суспільстві впорядкована за часів династії Суй]. [九卿; jiǔ qīng — досл. Девʼять чинів. Збірна назва дев'яти високопосадовців в імператорському дворі за династії Хань, які очолювали один з дев'яти урядів, що підпорядковувалися трьома вправліннями, однак у цьому контексті він є незалежним органом]. В імперії Вей від сієї пори було знято посаду генерального полководця*. І впору запровадив розділ двох частин карбованого жетону на при́зву військ* між всечесним імператором та воєначальником*. [元帅; уuánshuài — досл. Генеральний полководець. Військове звання в Китаї, у наш час прямий йому відповідник «Маршал», а за давніх-давен титул звучав як «Головнокомандувач»]. [兵符; bīng fú — досл. Жетон на призву військ. Жетон, що використовувався для при́зву чи мобілізації армії в давнину. Виготовлений з міді, нефриту, деревини або ж каменю, за формою нагадує тигра. Він складається з двох половинок: права частина залишається для імператора, а ліва передається воєначальнику]. [太尉; tài wèi — досл. Воєначальник. Найменування давньокитайської посади. Уповноважений військовим начальником і відповідальний за військові та політичні справи Китаю]. На схилі тридцять девʼятого вродження імператора Наньґон Жана до палацу візитував подорожанин з далеких країв, імʼя йому Юй Дзиці. Та не без гостинця: за пазухою він тримав особливу карту «Девʼяти провінцій»*. Як же імператор зчудувався, та й не знаючи, що гадати; на віку життя йому уперш довелось узріти безкрайні межі земель, що розкинулися потойбіч річки. [九州; jiǔ zhōu — досл. Девʼять провінцій. найдавніша карта географічного поділу Китаю]. Власне, тієї ж вечорини Наньґон Жан запросив Юй Дзиці на врочистий бенкет. А згодом і зовсім розсудив за краще лишити цього пана в столиці заночувати на кілька днів. Імператор геть зі шкіри пнувся, вловлюючи кожне слово про багатолітню мандрівку завзятого подорожанина. Утім, найбільше його інтригувала ситуація на півночі долини. Відколи Наньґон Жан довідався, що за просторим краєм північних земель крізь поля розлогі тягнеться собі велике стадо рогатої худоби, а за ними зграя конів рідкісних жене чимдуж. Не змигнувши оком, імператору, пройнятому гонором, майнуло в голові: чи не він заручився підтримкою близько сотні чиновників і безмежною шаною народу? Кому ж, як не йому, увійти в історію заснування безкрайньої святині. З цієї пори немає жодних підстав сидіти, склавши руки й обмежуватися лише однією половинкою земель, коли можна взяти під контроль і те, і інше.   ***   Щорік із настанням липня або ж серпня на північні землі насувалася врожайна пора, а згідно цієї події жителі степових долин влаштовували семиденні святкування. У шану богам, що пошлють на рідну землю свіжою борозною в щедрий гай їх квітучий, за повірʼями ріжуть овечок, корів та всякої худоби вид, співанки співають, щоб подяку скласти божественному благословенню. З нагоди святкування всі племена гуртом дружно збиралися; ба більше, ворогуючі поміж собою громади вкладали тимчасове перемирʼя задля торжества. І звичай сей справляють уже не перше тисячоліття. На святкові сходини племен збігалося чимало малечі, вона їм вельми до душі була; цьогоріч же племʼя Ченлі на чолі з Сухбару прорекли нинішнім гегемоном степової долини. Отож, як заведено, відтепер вони ґаздують на цьому святкуванні. Кожне з племен приносить з собою багаті дари, зокрема плем'я Туба, що було відіслане до берегів річки Лво, також прибуло на свято врожаю не без гостинців. Тиха ніч зорю просвітила, солодко вітерець завива, та так, що геть стягував ханський шатер, а попри підніжжя гори Момо потішний люд зійшовся до багаття. У чистому повітрі розійшлися пахощі смаженого мʼяса. Вояки степових племен за чаркою вина повсідали, а жінки, убрані в найліпші сукенки, пустилися в гучнім хороводі навколо вогнища кружлять та й нуртувать. І Сухбару, як завжди, сидів за святковим столом обіч своєї дружини. Оскільки Фужон була вже на пʼятому місяці вагітності, чоловік наказав устелити сидіння жінки дорогоцінною шкурою тигра. На середині цієї ферії тьма вояків полягла на землю вже напідпитку. Тим часом Сухбару, міри собі не знаючий, уже сидів допіру захмелілий. Аґула ж за цей час зморилася від безперервних ігор, тому рушила до батьків із Сяо-Дʼє. Угледівши, Фужон прийнялася нарізати їм по скибі мʼяса. — Вельможний кагане Сухбару, — пролунав чийсь мужній голос, сім'я підвела голови й запримітила, що до їхнього столу підійшов кремезний чоловʼяга з посивілою чуприною, він лагідно підтримував на руках дівча семи чи восьми літ малку. Сухбару жестом махнув, і вояки миттю розстелили шкури тварин по інший бік столу, слідом промовивши: «Чи не наш дядьо Ежихе то! Ну ж бо, не соромтеся, присідайте» — перед ним постав славнозвісний Наґуси Ежихе, каган племені Туба. Увагу Аґули й Сяо-Дʼє привернуло худеньке дівча в легкій, лисячим хутром оздобленій курточці. Вона з цікавістю гляділа на них з-під своїх довгих вій. — Це моя наймолодша доня, Дзія*. Їй вісім літ. [Дзія (吉雅; jí yǎ) — тлум. (吉) «щастя», «удача»; (雅) «витонченість», «вишуканість», «краса»]. Дзія вслід слухняно закликала: — Вельможний кагане, хатун. Знічевʼя Сухбару махнув головою й підлив у келих Ежихе кумису. Вони вдвох підхопили посудину, хильнувши все до єдиної краплі. Сухбару вкотре вказав вояку, що знаходився позаду нього, аби той власноруч нарізав м'яса для Ежихе; чоловʼяга на мить ринув у тьму намислів, слідом раптово подавши голос: — Правду кажучи, нині за моїм прибуттям стоїть вигідна для вас, кагане, пропозиція. — Гм-м? Мовляйте, дядьо. Ураз Аґула запримітила ціпкий погляд Дзії, здавалося, мов вона дивиться з дуже зацікавленими очима та краплею... Незрозумілого почуття для самої Аґули... — До мене дійшла вістка, буцім преблагі боги послали тобі незлецького наслідника, він-то — мастак на всі руки: і буйних коней приборкає, і влучно з лука стріляє, — мовив Ежихе. Сухбару голосно пирснув зо сміху, услід він тільки ближче притиснув до себе Аґулу: «Ось він, син мій, Аґула!». — Аґула вітає кагана Ежихе, — вишуканими манерами її та Сяо-Дʼє навчила Фужон, хоч вона й неначитана жінка в свої віка, але впору натурі мешканки імперії Вей, вона була більш лагідною та дещо склінною, ніж народ степових долин. Проте Аґула не справила жодного враження своєю добропристойністю; Ежихе складав різні помисли стосовно його величавої постаті, та аж ніяк не уявляв Аґулу саме таким. Ці чуття непідвладно описати словами: думки-гадки крутили в голові, що Аґула, безумовно, успадкував би родовиту кров Сухбару, утім його синаш більше походив повадкою, ба навіть взором, на матір-південку з неблагородним корінням. Аґула з батьком, мов небо і земля, бо ж тільце в первістка слабке та кволе, схожі лишень барвистими очима дорогоцінного бурштину. Не те що маленьке дівча коло нього; направду мала вигляд справжнісінької мешканки племені, але, о горе! Мала вона чорняві очі, як у зграї південців. Ежихе протяжно зітхнув: їхнє племʼя Туба було вигнане до берегів річки Лво, вік у вік вони волочили несусвітні муки життя; з кожним роком худоби ставало дедалі менше, а на тутешніх землях панував неврод. За ці кілька років усі запаси племені Туба зійшли нанівець, і хоч він вдало вклав вінчальний договір з племʼям Вейке, вони однаково відмовилися зарадити лихові своїм братам, адже до глибини душі страшились Сухбару! — Уродилася Дзія на сорок девʼятий рік мого буття, вона для мене всіх рідніш, моя оздоба, ясная перлина* в моїм серці. І звертаюся я, з найщирішим проханням до племені Ченлі, залишити Дзію під прихистком вельможного кагана Сухбару. [明珠; míngzhū — ідіом., досл. ясна(безцінна) перлина, оздоба. Людина, яка викликає приязнь до себе; дорогий і близький серцю. Перев. про дочок]. Гучна промова прокотилася гомінким відголосом удалечині. Усі притихли, на їхніх обличчях відбилися всякого роду переживання; а Сяо-Дʼє собі тішилася досхочу, і було їй за що, аджеж у племені вона єдина бідолашна дівчинка свого віку. У серці Фужон майнула раптова гадка, що не до добра воно все, вона мимовільно схопила руку чоловіка. Сухбару лагідно стиснув її, та й запитав: «Кой аж так дорогоцінна ваша дочка, чи не на краще втримати її під своїм батьківським крилом, аніж тут?». Ежихе вчасно здержався, аби не дати волю язикові, намість того, його гримасу прояснила вдавана посмішка. Слідом він провів: — Доцільно нагадати, що одвіку вінчальний союз між нашими племенами був лишень питанням часу, отож-бо... — зобачивши зміни на фізіономії Фужон, чоловік миттю перефразував сказані ним слова. — Прошу дуже; Аґула та Дзія однолітки, я залишу мою дорогоцінну дочурку під вашою опікою на кілька літ, допоки Аґулі не виповниться тринадцять год і зможе він ожениться на ній! Опроче, прибув я з тисячею овець, що маю; і п'ятсот бугаїв, сотню дужих коней та ще й порядний лік вишуканих шкур у посаг до молодої; усе вам на вівтар побожно я складаю. Тож будьте милостиві, уступіть племʼю нашому бодай землі родовиті... Руки Ежихе намертво вчепилися в коліна, а на обличчі засяяла бурхлива гримаса. Він відчув, як його гідність потроху тане в калюжі крові. Наскільки ж могутнім було племʼя Туба в минулому? Пройшло більше десяти років, щоб дійти до того, аби засватати дочку в обмін на мир! «Гряк», — ніж у руці Фужон ненароком упав на стіл. Збоку щиро всміхалася Сяо-Дʼє на усі 32, Аґула ж схилила голівоньку, снуючи думу: вона теж дівча, то чи дозволено їй одружуватися з іншою дівчинкою? Ця гадка все з голови не зносила, спокою їй не давала, однак вона не наважувалася подати голосу. Минулого разу вона поклала собі завдання допомогти Баїню: запитати в мамці щось, але натомість одержала добрячого прочухана, що й не мала сил з ліжка встати, либонь, дні зо два! Сухбару тільки дужче стиснув руку дружини. Відчувши гаряче тепло чоловічої руки, Фужон на дрібку спочила серцем, тож замовкла. — Дядьо, що за нісенітниці ви городите? Я маю честь кликати вас дядиком, а тоді Дзія мені молодшою сестрою приходиться. Ба більше, якщо копати глибше, себто Дзія старша Аґули на ціле покоління? Народ степових долин сміло заплющував очі на кровне співвідношення. Кой старший братець поліг у бою, то менший ішов свататися з його дружинонькою; подекуди ж, як отець-хан поклав своє життя в кривавій битві, у той же день синаш міг побратися з його наложницею — такого роду випадки трапляються час од часу. Утім, Ежихе вчув краплю іронії в словах Сухбару; а відколи каган племені відмовився піти назустріч Ежихе, той, зрештою, видав свою дочку заміж за принца родом з Вейке, який теж виявився молодшим за його доню на покоління, то чи не кумедно воно виходить, висміювати його за те, що він пожертвував своїм дитям заради щасливого буття? Обличчя Ежихе зажурилося, Сухбару тільки чимдуж розгубився. Якби тут не було Фужон, він гадки не гадаючи б погодився на цю пропозицію: з одного боку, каган племені Туба особисто запрохав миру, тобто відмова була б цілком відповідна проголошенню війни, тим паче, коли посаг молодої теж вийшов добрезно величеньким. Племʼя Туба було вже не те, що раніше, і для Ежихе придумати подібного роду посаг вже являлось ознакою немічності й сердечним благанням про добру волю... Аби тільки Фужон не знаходилася поруч з ним, він неодмінно погодився б, однаково згодом у них народиться син, а він-то потім ожениться з Дзією. З гірким почуттям провини, Сухбару простягнув келих з кумисом Ежихе, але той з пересердя відкинув його. Позаду вояки двох каганів витягли свої ятагани, Аґула ж підсвідомо схопилася за Сяо-Дʼє. Ежихе з повною душі зневагою посміхнувся, і вказав на ніс Сухбару. Він обронив: Збовкнув усе, що на душі, Ежихе сердито схопив Дзію і наспіх почвалав геть.