Доки пообідню блакить не підкорили сутінки, а напівпрозорі зорі не посіяли собою весь небокрай, Сухбару поспішив особисто оглянути сарай. Після ретельної перевірки загонів, остаточно переконавшись, що все геть-чисто на своїх місцях, він наказав охоронцям, які зберігали нічний покій мешканців, бути пильними й носом окунів не ловити. У своєму дусі він роздав розпорядження кожному, опісля притьмом чкурнув назад до великого намету.
Худоба була запорукою виживання цілого племені під час суворих зим і не давала народу чахнути на очах у Землі. У періоди настання цієї пори, Сухбару з дня на день проводив інспекції. Протягом останніх років це було особливо необхідно, оскільки племена Ченлі та Туба продовжували ворогувати; вести як відкриті, так і приховані війни. Хоча вони ще не розірвали відносини офіційно, маленькі племена, які залежали від Туба, часто провокували тих, хто натомість залежав від Ченлі. Як вони могли наважитися зробити це без жодної краплі підтримки?
Сухбару спершу зневажливо пирхнув від раптових споминів у голові. Три роки тому він зрікся шлюбного союзу із племенем Туба. Утім, за останніми відомостями, одразу ж після розірваного договору, принцеса, а за сумісництвом і колишня дружина, побралася з принцом родом із Вейке. Тоді наступною кагана наздогнала думка про те, що в наметі його вже зачекалася кохана сьогодення: кутики губ на обличчі Сухбару мимоволі засяяли, замість звичної оточуючим безжальності (чи всього-на-всього втоми), фізіономія його набула лагідних рис, які прикрашала любляча усмішка. Несвідомо він пришвидшив свій крок.
Попри нахлинаючу темінь ночі, всередині ще розливалося м’яке світло. Чоловік стягнув своє тепле пальто, повісивши його на вішаку біля входу, і нарешті пройшов уперед. Потай підмітивши, що Фужон дотепер шиє одяг під сяйвом каганцю, він, німотно захоплений спогляданням за своєю дружиною, замість формального привітання випалив наступне:
— Чи не на краще буде облишити ці перетрудження, поготів у таку пізню годиноньку? Ти вагітна як-не-як. Зостав цю роботу іншим жінкам племені.
Фужон виснажено глипнула на чоловіка. Усього одна мить, а вона, наче нічого й не було, продовжила перебирати тендітними пальцями лоскотливе хутро якогось звіра. Невдовзі бездонна тиша перервалась, вичерпний жіночий шепіт закружляв повітрям, промовляючи єдину відповідь вперше за довгий час:
— Будь ласкавий, говори трохи тихіше. Бач, Аґула щойно заснула.
Сухбару прикув поглядом до дрімаючої в цілковитому умиротворенні дитини. Усмішка одразу розцвіла на його обличчі:
— Мей-дзі може розслабитися. Це дитя спить так міцно, що навіть найпотужнішому громовому гулу не під силу його розбудити.
Почувши це, очі Фужон миттю пройнялися поглядом люблячої матері. Вона поклала майже завершену шубку ручної роботи, а тоді ніжним погладжуванням руки торкнулася свого округлого живота:
— Ще не гублю надій на те, що зараз там зароджується справжній майбутній воїн.
Сухбару не помітив присутнього занепокоєння в словах дружини, тому мимовіль присів, зачавши без упину доповідати:
— Мей-дзі, знаєш, сьогодні на стрільбищі Аґула натянула лук і поцілила в саму серцевину мішені на відстані п’яти кроків од неї! Відтак я попросив когось вести для неї поні, але ця дитина, уяви, відмовилася. До того ж, наполягала на тому, щоб поїхати верхи на моєму Чорному Вітрі*. — обличчя Сухбару вже кипіло від переповнюючої амбітності, коли він продовжив:
— Я навчився орудувати луком лише на четвертий рік після свого явлення на світ! Більшість дітей племені могли давати з ним раду тільки з шести, а якщо їм і вдавалося натягнути тятиву, то в кінцевому результаті вони однаково не могли поцілити в центр мішені. Нашій Аґулі всього три! Думаю, що в майбутньому вона буде єдиною гідною претенденткою на титул Джебе*.
[Чорний Вітер — клика коня].
[Джебе — полководець у монголів, близька до кагана особа].
Фужон тихо зітхнула:
— Воістину, це дитя зазнає змін мало не щодня. Маленький плащик, який я зшила для неї раніше, вже ледь-ледь налізе…
Фужон знову відчула незначну низку поштовхів у своєму животі, що змусило жінку подумки молитвами впрохувати майбутнє благополуччя для своєї сімʼї: «— Благаю, хоч би благодаттю самих небес цьогоріч нам буде піднесено хлопчика, щоб моя дочка могла врешті-решт якнайшвидше відновити свою особистість…»
— Утім, нашій дитині всього кілька літ. Не впевнена, що хорошим рішенням буде водити її до прерії.
Від несподіваних слів Сухбару поневолі запитально звів брову:
— Чому?
Фужон принишкла від внутрішніх терзань, усе ніяк не могла зібрати в собі сили вимовити бодай-щось. Під супроводом терплячої уваги чоловіка, вона осмілилась сказати:
— Сьогодні... Аґула побачила маленького сина сім'ї Ґуці… — обличчя жінки враз забарвилося румʼянцем. Їй було важко продовжувати розповідь.
Сухбару ніяк не міг допетрати, що ж, власне, відбулось:
— А далі? Невже він знущався над Аґулою?
— Усе не зовсім так... В якийсь момент Аґула помітила, як він випорожнявся. Після цього, відколи вона повернулася, постійно запитувала в мене, чому вони там такі різні.
Сухбару заспокійливо поплескав дружину по плечу, запевняючи її:
— Маленькому сину сім'ї Ґуці всього чотири роки. Крім того, Аґула ще дитина, вона забуде про все це через кілька днів.
— Але це моє дитя! Я не можу не кряжити за нею! Добре ще, що Аґула нічого не розбовкала про це одразу чи, ще гірше, не запитала в когось іншого! Інакше що б я робила?
Занепокоєння дружини змусило Сухбару замовкнути на мить, занурившись у роздуми, після чого безслівно обійняти зажурену Фужон. Він дбайливо поцілував її в чоло, обережно погладжуючи своєю рукою живіт жінки:
— Так тому й бути, відкладу похід у прерії на кращі дні. Розумію, чому ти хвилюєшся. Тому да-ґе гарантує тобі, що таких ситуацій більше ніколи не повториться. У племені Туба останнім часом дуже неспокійно, зараз достеменно не найкращий час, аби викривати особистість Аґули. Прости мене за те, що з моєї вини вас обох зачепили ці злигодні.
Жінка похитала головою. Вона притулилась до його широких грудей, а ніжними пальцями торкнулася тильної частини чоловічої руки.
Останні кілька років життя Фужон були напрочуд щасливими. Коханий чоловік виявився знатним каганом, що з усіх помітив і обдарував увагою саме її, повсякчас ставився до неї з великим побиванням і милуванням.
Хоч вона й була неосвіченою, але все ж знала, що жінки, яких наздогнала доля вийти заміж за маєтну та чималу сімʼю з королівства Вей, у результаті не мали жодного права розгулювати привселюдно. Чого не скажеш про прерії. Адже на цих землях Фужон мала можливість вільно пересуватися територією племені Ченлі, де її чоловік не просто заохочував власну дружину публічно красуватися своєю вродою, а не раз відвідував з нею важливі заходи, завше разом пліч-о-пліч ідучи. До того ж, увага ця зумовлена тим, що жила жінка під захистом свого да-ґе ще з малих літ. Відтоді їхні стосунки ніколи не зазнавали краху, а особисті звертання до одне одного, навпаки, щодня запалювали тільки дужчу іскру між закоханими, ба навіть після такої пристойної кількості років заміжжя.
Але було ще дещо. Для Фужон воно завжди правило поштовхом до генези несамовитого виру душевних коливань, одна думка про це дарувала неспокій: плоть і кров людині завжди діставалися від батьків. У той час, як королівством Вей зроду-віку гудуть оповідки про те, що татуювання карбували лише вигнаним лихочинцям. Але ж ніхто не знав, що Аґула — дівчинка! Проте татуювання короля вовка вже було на її грудях, то чи могла вона, як її мати, зберігати спокій?
Але Фужон не спромоглася виговоритися вголос, тож вирішила, що на краще буде проковтнути свого язика, щоб ці тривоги не зачепили серце її чоловіка.
У приступах сумлінних роздумів, навколо запанувало хвилинне безголосся, правління якого верховодило доти, доки Сухбару не продовжив насущну велемовну доповідь лишень всі безладні думи злились воєдино:
— Аґула неабияк виділяється своїм складом розуму на фоні інших дітей. Було б чудово, знайди б ти вільну хвильку для нашої дочки. Хай там як, але їй просто необхідно розповідати про те, ким вона є й задля чого їй судилося в чужих очах зостатися з личиною першого принца, щоб не жила вона в омані. Крім цього, наша дівчинка вроджена, аби літати безкраїми преріями. Тож коли до неї прийде цілковите усвідомлення й розуміння своєї ролі, вона зуміє свобідно залучати себе до общини нашого племʼя. А поки це лише справи прийдешшя, до того времʼя я особисто просвіщатиму Аґулу їзді верхи та стрільбі з лука. Ми, як сім'я іменитого роду Ціянь, не маємо права покидати сідла наших чистокровців, незалежно від того, чоловік це чи жінка.
***
Відтоді минуло роки зо два. Зараз первістку — Аґулі, минають п’яті дитячі пора, наступному нащадку Фужон та Сухбару — другі. Позаяк небо робить свій вибір і розпоряджається людськими долями на власну користь, моління створінь нижче не варті навіть гроша. Фужон народила ще одну дівчинку.
Їхню другу дочку прозвали Ціянь Номінь, що символізує собою дорогоцінне каміння яшма. Пізніше Сухбару погодив примху коханої дружини наслідувати новонародженій імення, яке належало б королівству Вей: Сяо-Дʼє*.
[Сяо-Дʼє (小蝶) —— маленький метелик].
Очолюючи кінноту племені Ченлі, Сухбару, лютий тигр прерій, переслідував плем'я Туба до берега річки Лво протягом останніх двох років. Оцінивши ситуацію, плем'я Вейке добровільно передало велику партію худоби для налагодження відносин з племенем Ченлі, яке в результаті зайняло виграшну позицію, одвічно оспівуючи свої тріумфальні часи.
А втім, світ по той бік природного рову знаходився в зовсім інших умовах. Династія, правління якої налічує чотири сотні років, не змогла втекти від законів історії. Ознаки неминучого занепаду були очевидними і по-своєму швидкоплинними. Володар цього покоління мав бути свавільним і зарозумілим господарем, який провів усе своє життя в розкоші та розпусті. Людей карали без суду, а чиновники брали хабарі. Сховища королівства спорожніли всього за п'ять років після його сходження на престол. Простолюд був обкладений непомірними податками, вони навіть не могли вголос висловити свої страждання. Столицею блукала незліченна кількість біженців, а судовим чиновникам знову і знову затримували виплати.
Очільник прем'єр-міністр Наньґон Жан відповідав на запити сотні чиновників. У союзі з великим генералом Лу Цванєм вони провели вимушений протест, вимагаючи, щоб імператор «покарав хитру наложницю, прислухавшись до думки народу». Несподівано серед усієї веремії почалася пожежа. У палаючому палаці загинули імператор і хитра наложниця! Правитель пішов на той світ ще молодим, сина в нього не було. Невдовзі після цієї події від його єдиної законної старшої сестриці також простиг слід. Королівство не змогло прожити ні дня без свого суверена.
Двір був порожній протягом сорока дев’яти днів, доки Наньґон Жан не зійшов на престол як імператор за підтримки сотні чиновників на чолі з великим генералом Лу Цюанєм...
***
Королівство Північне Дзінь, прерія.
Вхід до основного табору був під вартою пильного взору непохитного воїна, завдяки якому панував лад на цій території. Однак мирне затишшя не триватиме вічно. Ні з того ні з сього під ногами нестримно задрижала земля, вояка огорнуло дике передчуття. Він силкуючись примружив очі й зосередився на відлунні кінських копит, що сунулися вперед, зважаючи на напористі звучання, які з кожною миттю долинали все ближче та й ближче. Помітивши отамана серед вершників, чоловік поволі відпустив руківʼя ятагана, зафіксувавши його в піхвах на поясі.
Керував зграєю юнак, що велично височів на своєму жеребці попереду інших. З виду хлопаку минало не більше п’яти-шести років, але в той час він без жодних перешкод скакав верхи на здоровому жовтогривому. Беручи до уваги його сміливу і незворушну постать, він, як правило, був не на жарт досвідченим, навіть у такому віці. Зодягнений юнак у маленькім кожусі зі звіриної шкіри, а черевики — з коров’ячої. На поясі висів маленький ятаган, а на спині бовтався лук такого ж розміру. Пасма дитячого волосся були заплетені в безліч дрібних косиць, які вільно розвівалися завдяки потокам зустрічного вітру, а ліве вухо прикрашала витончена срібна сережка, що на сонці ладна засліпити одним своїм блиском.
За тим хлопцем назирці прямувало з десяток інших молодиків, які також їхали на конях. Найстаршому з них було близько чотирнадцяти років, а наймолодший приблизно того ж віку, що й юний головнокомандувач.
"Юнак", який очолював юрбу вершників, за сумісництвом був нинішнім "єдиним сином" вельможного кагана — Ціянь Аґула. Мигцем група вже наблизилася до входу в табір. Аґула однією рукою натягнула віжки, а іншу підняла, що послугувало своєрідним знаком для всієї ватаги. Ураз загреміло пронизливе іржання коней, група без поспіху і в своєму темпі покинула сідла:
— На сьогодні все. Можете повертатися до своїх наметів.
— Так, принце!
Стовковище без вагань розійшлося, слідуючи почутим вказівкам. Самітно залишився стояти лише один хлопчак, він був однолітком Аґули.
— Баїнь? Чом ти не послідував за іншими?
— Анда, чи можу я навідати Номінь? До мене дійшла вість про те, що вона занедужала…
— Авжеж, ходімо.
Легінь, на ім'я Баїнь, був молодим сином сім'ї Ґуці. Ще з пелюшок вони з Аґулою проводять час разом, від чого й набули статусу анда*.
[Анда — досл. з монгол. означає форму відносин політичного союзу. Вони спиралися на символи особистої дружби, так званого братерства; включали обмін подарунками і спілкування, щоб скріпити ширші союзи між державами].
Аґула знала, що її особистість була непростою, тому вона рідко давала собі волю на близькі стосунки з людьми. Опріч свого анди, що виріс разом із нею.
Вони вдвох злізли з коней та передали повіддя вояці, який охороняв вхід, заким не послідували до великого намету.
— Ґеґе! ґеґе*!
[Ґеґе (哥哥) — досл. з кит. старший брат].
— Сяо-Дʼє, куди ж ти летиш! — Фужон ішла слідом за своєю дочкою, покинувши межі великого намету. Певна річ, що Аґулу вона-таки взріла.
Її маленька дочка завжди була нестямно прив'язана до свого «старшого брата». Їхня одність сягала таких висот, що віщувати час повернення свого кровного «брата» до рідного табору не було проблемою для крихітки Сяо-Дʼє.
Тільки-но Фужон зобачила, що дитина, яка миттю раніше нестримно неслася з намету, вже опинилася на руках Аґули, вона завмерла й ніжно пригріла поглядом двох дочок. Раптом старше дитя роду Ціянь потягнулося, бачно витягнувши з-за пазухи вінкове сплетення пахких квітів, коронувавши ним свою сестричку. Її очі спалахнули сяйвом турботи та вигнулись у формі півмісяців, коли вона приголубила пухкі щічки Сяо-Дʼє до своїх долонь.
— Ґеґе, обійми-но мене! — Аґула всміхнулася, після чого слухняно оповила собою крихітне тіло Сяо-Дʼє, а та натомість вчепилася своїми пухкими рученятами за шию «братика».
Фізіономія Баїня скорчилася від заздрощів. У його сім’ї було троє старших братів, крім цього, кілька днів тому черговим членом родини став ще один хлопчик. Доля йшла наперекір юнацьким бажанням, адже днями він мріяв про таку ж молодшу сестру, що є в його анди.
Аґула підійшла до Фужон, все ще любуючи Сяо-Дʼє на руках, а за нею тишком-нишком плентався Баїнь:
— Мамцю.
— Високоповажна хатун, я чував від анди одну вістку про те, що Сяо-Дʼє захворіла, тож не міг я дозволити совісті нині не прибути до вас.
Фужон люб’язно всміхнулася, а потім ніжним порухом руки запросила Баїня в намет. Вона розклала дерев’яний стіл, затим притягла кілька стільців, щоб малеча мала де сісти. Відійшовши на хвильку, та гостелюбно принесла дві кінви паркого кінського молока:
— Баїнь, полишся ж у нас на вечерю. — ствердила ґаздиня, після чого покинула намет, лишаючи трійцю на самоті.
Баїнь нахилив посудину з кінським молоком і вилигав усе до чиста одним ковтком. Коли він облишив свою порцію, то мимовільно глипнув убік анди, що охолоджує кінське молоко, обережно дмухаючи. Аґула спочатку перевірила температуру рідини губами, а потім підняла його до рота Сяо-Дʼє.
— Дозволь ґеґе тебе нагодує. — бурштинові очі Аґули були сповнені любові й турботи, як і відповідає «старшому братцю».
Баїнь поспіхом стер піну з губ, а потім у піднесених поривах випалив:
— Андо, це ж ти вбив того зайця сьогодні… Гарбара вистрелив у нього вже тоді, коли він давним-давно встиг ласти склеїти! Чом же ти позволив йому забрати всю хвалу і здобич собі?
Аґула викривила кутики губ, а потім безтурботно відповіла:
— Це всього-на-всього заєць… Хіба такі дрібниці варті й краплі гніву?
— Я міг заплющити на таке очі, був би на його місці хтось інший, але від Гарбари це вже не перший вибрик, який він може собі нахабно дозволити. І все, мовляв, через його визначну сімʼю. От тепер він ще й тобі на голову лізе!…
Аґула відсунула кінву і витерла куточки губ Сяо-Дʼє. Вона повернулася, щоб глянути на Баїня, опісля рубнула:
— Тоді що ти пропонуєш мені з ним робити? Невже погризтися через кролика?
— А раптом? Ще б хтось його боявся!
Аґула всміхнулася, ненавʼязливо поплескавши Баїня по плечу:
— Він старший за нас років на сім! А кролики в наших краях не така вже й рідкість. Іншим разом підемо вишукувати оленів.
У хлопчура загорілися очі:
— Правда?
— Аякже!
— То я нарешті отримаю оленячу шкуру?
— Повністю у твоєму розпорядженні!
Гнів Баїня миттєво перетворився на радість. Він задоволено потер руки; хлопець ледь стримувався, аби не вскочити з місця.
— Агов! Ґеґе, я хочу з вами!
Аґула злегка вщипнула сестричку за м’яку щічку:
— Щойно Сяо-Дʼє трохи підросте, ґеґе залюбки навчить її їздити верхи…
Далі
Розділ 3 - Дарунок небес, підкорення ферганської кобили
Знадвору у намет пробивалося ритмічне грюкотіння кінських копит. Дітвора враз примовкла й нагострила вуха. Уклінно заявився верхи один з уповноважених прибічників кагана. День у день Сухбару пильнував обводи прерій, а в їх нетрищах разом з ватагою впольовував трофеї. — Високоповажна хатун, каган бажає присутності юного принца Аґули обіч його вельможності. — Невже яка напасть його знагла заскочила? — Високоповажна хатун може звести нанівець усі переживання, адже нині не що інше, як велике торжество: кагану вдалося спіймати священну кобилу фергана. Банно, та лошиця ця — незлецька, не надто покірна, навіть кілька вмільців не можуть укрутити їй хвоста… Фужон з розумінням кивнула. Аґулу навіть кликати не довелося, як вона без жодних вагань вивела Сяо-Дʼє з великого намету під супроводом пильних очей Баїня. — Матінко, зволь-но взяти мені з собою меймей*. [Меймей (妹妹) — досл. з кит. молодша сестра]. Мимовіль вона підмітила, як Фужон від подібної оповістки геть не знала, на яку ступити, тож Аґула без зайвих міркувань потай взялася за руку Сяо-Дʼє. Сестриця також не стовбичила просто так, без упину зачавши вередувати, щоб усунути сумніви з голови Фужон: — Ну матусю! Матусю, будь ласочка! — Нехай… будьте обачними й не наражайте себе на небезпеку. — Матінко, не тривож своє серце зайвими клопотами, доки я поруч, під моїм наглядом коні нікого й копитом не займуть. Більше того, батечко теж буде з нами. Баїнь також вирішив утрутитися в розмову: — Еге ж! Хатун може розслабитися. У преріях ще не існувало жодного жеребця, якого не зміг би приборкати мій анда. Кожен у племені Ченлі зарубав собі на носі одне: їх принц мав незрівнянний хист, наділений самими небесами. Наскільки б непокірним та стосилим не був кінь — він миттєво стане шовковим у руках Аґули. Коли Аґула у віці трьох років вчилася сідлати свого першого коня, Сухбару попрохав, щоб хтось загнуздав для неї поні. Але, на загальний подив, Аґула наполягала на тому, щоб поїхати верхи на Чорному Вітрі — коні свого батька. Дорогоцінний скакун Сухбару визнавав лише одного господаря. Якщо будь-хто інший осмілиться ступити на крок більше за межі дозволеного — отримає добрячого лупня копитом, один лиш Сухбару міг без остраху доглядати за ним кожного дня. Не витримавши завзятості свого “сина”, чоловік підійшов до Чорного Вітру з Аґулою на руках. Раптом вона погладила гриву жеребця, а той натомість спустився навколішки перед дитям, без вагань давши Аґулі дозвіл підкорити та осідлати його… Спочатку Сухбару терзали роздуми про те, що його кінь просто був кмітливим, визнавши Аґулу, як члена родини. Утім, коли дитя підросло, до чоловіка дійшло усвідомлення: яким би норовистим не був кінь — у руках його “сина” він набуде виняткової безвідказності. Одного разу Аґула пояснила це: «Я можу чути серця коней та розуміти їхні емоції». Після цього інциденту Сухбару візитував зі своїм “сином” до єпископа, який відповів, що такі вміння були самим дарунком небес. Лише чисті душею можуть бути обраними божеством, отримавши силу природи й змогу дослухатися до внутрішнього світу коней. Натовп оточив галявину. Просто посеред узлісся стояло кілька воїнів, які невтомно бралися розмахувати ласом, націлюючись на тушу жеребця. Аґула придивилася: випасом скакала вогненно-руда вагітна кобила. Рухами вона граціозно ухилялася від мотузки, а тіло втримували м’язисті та довгі кінцівки. Хоч вона й була втомленою та важко дихала, але незважаючи на всі негаразди, в її очах читалася непримиренна ворожнеча. Слідом за кобилою трава фарбувалася в криваві відтінки. Серце Аґули заполонило почуття непотайного захвату: «Це й направду ферганська кобила*!». [Фергана або ж ахалтекінський кінь — одна з найдавніших порід верхових коней. Управний та надзвичайно енергійний скакун, який добре пристосовується до пустельного клімату, але характер у нього нівроку]. Натовп миттєво розійшовся в різні боки, звільняючи місце для Аґули, щоб решта людей змогла розгледіти її серед собі подібних. Вона чимдуж одним порухом загорнула в обійми крихітну Сяо-Дʼє, після чого стиснула живіт коню, щоб увійти в коло. Один із воїнів крадькома проліз поміж людей до новоприбулих, щоб допомогти спустити Сяо-Дʼє на землю. Аґула з Баїнем зстрибнули з коней, клякаючи на коліно, аби схилити чоло перед Сухбару: — Батьку! — Кагане… Сухбару розвів руки для обіймів, опісля підхопив Сяо-Дʼє у воїна. Він зробив незграбний жест підборіддям, вказавши ним на свого “сина”, а затим мовив: — Чи не ти повсякчас жалкуєшся своєму а-ба, що твій кінь далекий від досконалої прудкості? От тобі на! Щойно приборкаєш — вона твоя. Обличчя Аґули врешті поінакшало, зараз воно виражає виняткові нестримні стимули, що пройняли тіло “юнака” з ніг і до голови, а на фізіономії розцвіла завзята усмішка, яка так притаманна звичайним дітям: — Віддаю свою щиру подяку, превелебний батьку-кагане! Баїнь схрестив руки на грудях та гордо задер підборіддя, глипаючи зверху-вниз. Його погляд проводжав Аґулу зі спини. Кілька воїнів, що невтомно крутили ласо хвилинами раніше, опустили його, звільнивши місце для родовитого добродія. Метушня навколо ставала дедалі гучнішою, багато вояк намагалося пхнутися вперед. І все задля того, аби поглянути на широковідомого принца, якого донедавна іменували благословенним небесами, та чи приборкає він непокірну кобилу, яку навіть з десяток людей не зуміли вгамувати. Аґула заклякла в трьох метрах від ферганської кобили. Вона відкинула ятаган з талії, а за ним на землю полетів і батіг. Лошиця все ще напружено пронизувала Аґулу своїми очиськами. Вона, пригрозивши, рвучко пирхнула, на додачу гепнувши передніми копитами об ріняві ґрунти прерій. Аґула схилилася додолу, піджимаючи свої коліна, а тоді розпростерла руки, поволі крокуючи до кобили. Несподівано фергана видала тягуче іржання! І враз всі як під одного у відповідь зайшлися здивованим зітханням, адже колишні добровольці вже встигли дістати переломів через цю кобилу! — Ґеґе! — Анда! — схвильовано скрикнули хором Сяо-Дʼє та Баїнь. Губи Сухбару з вигнутої усмішки вмить перемінилися, відтепер на обличчі закамʼянів непередаваний ляк. Він ще ніколи не бачив, щоб кінь так поводився з Аґулою. Аґула, зметикувавши, відразу зупинилася, але подив не зміг оминути її виразу. На щастя, кобила ще не здійснила жодної атаки. Навколо запанувала мертва тиша. Лише принц та кобила запекло конкурували віч-на-віч посеред галявини. Перебуваючи в безвихідному становищі, Сухбару опустив Сяо-Дʼє на землю. Він простягнув свою руку, а охоронець, вловивши мотиви свого кагана, дав йому стріли з луком. Сухбару зачепив тятиву, спрямувавши її на себе. Войовнича струна гнучко натягнулася, сягнувши свого максимуму під керівництвом вправного владаря, після чого каган миттю націлив одне око прямо на тушу лошиці. Якщо вона більш не стане зволікати, він без вагань запустить стрілу у вільний політ. У цю мить Аґула, яка протидіяла кобилі, раптово повернулася навстріч погляду свого батька. З жахом на очах вона усвідомила, які наслідки очікуватимуть безцінну парнокопитну, щойно та бодай гляне на Аґулу. Дитина стривожено замахала руками, гарячково затараторивши: — Батьку! Прибери стрілу! Сухбару дещо вагався, але з доброї волі послабив навантаження тятиви. Чи справді його “син” ладен спілкуватися з кіньми? Після довгої павзи Аґула зробила ще один крок. Вона стала навпроти кобили фергана. На диво, але цього разу лошиця не чинила опору. Натомість просто топталася на місці, тяготливо видихаючи. Дитина мигцем піднялася навшпиньки, погладивши шию кобили. Під долонею відчувалася її волога шкіра; вона дійсно була змореною. Фергана вкотре коротко пирхнула, наче скаржилася на всі муки, включно з тими, хто їх скоїв. Аґула розквітла прекрасною усмішкою, а тоді ніжно обійняла кобилу за шию. Юрбою пройшли полегшені видихи, фергана опустила голову, ледь-ледь баднувши щоку Аґули. Один з воїнів поспіхом підніс батіг, здавалося б, у вдалу мить, але Аґула відказала без жодного інтересу. Людина та тварина рівночасно пройшли до Сухбару. Фергана назирці прямувала за Аґулою, а слідом за нею лунав помірний стукіт копит. Аґула опустилася на одне коліно, а тоді підняла усміхнене й румʼяне обличчя, краплини поту виступали біля її скронь, щойно вона стомлено, але гордо промовила: — Батьку-кагане, сьогодні Аґулі вдалося приборкати безцінну фергану. Сухбару завзято захихотав. збадьорливо махнувши рукою: — Віднині ця кобила належить тобі! Натовп вибухнув гучною хвилею оплесків. Аґула звелася на ноги, виголошуючи до Сухбару: — Батьку-кагане, схоже, що ферганська лошиця виношує в собі чималеньке лоша. Як ваша ласка, напоумте поплічників віднайти та виділити для неї особисте стійло, відтепер я беру під свою опіку її, а заразом і майбутнє дитинча. — О? Сьогоднішній день несе за собою справжні чудасії. Це ж треба, як нам поталанило! Ця фергана одна на мільйон, хто б міг подумати, що тут був прихований подвійний куш? Аґула поспішила додати: — Батьку-кагане, ми вже обрадилися над цим з ферганською кобилою. Її дитина буде вірним конем Сяо-Дʼє! Вдосталь наслухавшись цих розмов, у Баїня закралося невимовне почуття досади: — Анда, чом же ти забув про свого приятеля, немов викинув напризволяще?! — Невже справжній чоловік, не побоявшись, надумав відібрати щось у маленького дівча? Ба навіть так, кому, як не тобі твердо відомо, що для достатнього розвитку лоша потребується не менше трьох літ, опісля ще зо п’ять, щоб він міг стати годящим скакуном. Чи в твоїх замислах було місце полюванню, гасаючи на поні? — Аґула зробила крок уперед, продовжуючи тягуче вишіптувати, щоб усі слова були тільки між ними: — Хіба ти не сахаєшся того, що Гарбара та його підлабузники будуть з тебе кепкувати? Любий друже, просто віддай меймей цього поні. Натомість я забезпечу тебе своєю поміччю, аби роздобути вовче ікло в майбутті! — Справді? — Клятву даю! — насилу-таки злість Баїня преобразилась радістю на обличчі. Він по-приятельськи пригорнув рукою плечі Аґули. Аґула без зайвих роздумів також закинула руку на свого анду. Імовірно, це було через потік радості та надмірне піднесення, що раптово нахлинули й були зумовлені підкоренням взірцевої їздової кобили. *** Три роки потому. Природне вмиротворення широкополих ланів і зеленистих рівнин відібрала шайка молодих людей, яка несамовито горланила та захоплено буйствувала, утворивши коло. — Годі гризтися з ким доведеться, тебе вже всюди по горло вистачило! Гарбаро, зупинись негайно! Інакше я пожалую до батька-кагана з просьбою, наговорю на тебе, і на тому скінчаться твої вибрики! — Сяо-Дʼє стривожено гарчала. На словесних втручаннях та чварах вона й не затівала завершувати, кілька разів подавшись вперед навперебій, вже будучи напоготові вхопити за барки негідника, але тутешні спостерігачі вчасно її відтягли. Сяо-Дʼє вже виросла з образу крихітного дівчиська, з якого батько чи брат скрізь мусили здувати порохи, приголублювати; натомість вона перетворилася в шляхетну п’ятирічну панночку. А безпорадний поні, якого виплодила славетна фергана Аґули, за кілька років виріс у пристойного скакуна. Падлина вовка сочилася кров’ю, а пара стріл стирчала з його самітної туші, яка пала додолу десь віддалік. У той час колотнеча між чотирма дітлахами з кожною миттю продовжувала стрімко набирати обертів. Серед них двоє молодиків допевне мали перевагу у віці. Саме вони, скориставшись власним верховенством, глузливо засідали на двох інших юнаках, не дозволяючи їм боротись у повну силу. Утиснутими в землю виявилися Ціянь Аґула, принц прерій, та її анда — Ґуці Баїнь. Їхніми обидниками були Ціянь Гарбара, а за сумісництвом онук одного з важливих старійшин, а саме Ціянь Ґерґена, і його анда — Абдуцінь. Аґула з Баїнем вже стали добрячими парубчаками, але перед п’ятнадцятирічними вони, вочевидь, все ще знаходяться в невигідному становищі. Абдуцінь знущався над Баїнем, та так, що крові було хоч залийся! Для Гарбари ж була одна-єдина непохитна завада — титул Аґули, тому він осмілився лише знерухомити її, за спиною сплівши воєдино принцові зап’ястя: — Аґуло, раз ти в нас такий одчайдух, силоньки, аби визнати свою поразку у тебе має стати сповна, і тоді, так і бути, я зволю тобі взяти з собою шкуру цього вовка! Баїнь скрипуче заволав, що аж зелень довкола пробрало шелехом: — Анда, не кажи цього! Гарбаро, ти безсоромний шматок коров'ячого лайна! Очевидно, що мій приятель підстрелив його першим! А ви всі по вуха захланні паскуди! Усі без винятку! Вилаявшися, на останньому слові хлопчур укотре відчув міць кулаків Абдуціня, який щосили втулив їх знову по обличчю лежачого рази зо два. У віддухопеленого Баїня без упину кровоточив ніс, але він далі правив своє. Юнацький погляд виражав непокору, з усіх сил намагаючись не виявляти слабкості. Аґула петлювалась на землі в намаганнях захопити повітря, а тоді спокійно промовила: — Гарбаро, не можу я позволити собі доброзичити й дати можливість тобі присвоїти цього вовка за будь-яких умов! Скажи мені от що: чи вистачить у тебе сміливості провести зі мною чесне змагання? Гарбару пробрало зверхнім сміхом: — Яке ще чесне змагання? — Пішли-но до звіробійних володінь. Тільки ми вдвох, один на один. Подивимося, хто здужає насамкінець уполювати найбільше. Звичайно, якщо в тебе кишка не тонка. Фізіономія Гарбари враз помутніла. Навіть не враховуючи безцінну ферганську кобилу, Аґула ще з малих літ була знана під іменням “маленький джебе”. Вона була надто малою, щоб братися за повноцінний лук, але кожен постріл віщував чергове досягнення. Кожна її стріла забезпечувала успіх. Він випереджав Аґулу на сім повних років. На його виграш навіть оком не поведуть, а якщо застане невдача — дідусь притьмом покарає його… Доки Гарбара переминався з ноги на ногу, Сяо-Дʼє тихцем підняла камінь у руки. Вона кружляла серед натовпу, щоб підступити до Гарбари зі спини, тільки-тільки проклавши шлях наступу, вона щомога замахнула камінь у повітрі, затим розтрощивши його на гамуз об потилицю молодика: — Негайно звільни мого ґеґе! Пронизливий стогін Гарбари відлунням покотився прерією. Він злісно підвівся, очима блукаючи силуетами, щоб завдати зустрічного удару, але щойно до нього дійшло усвідомлення, що атака була справою рук Ціянь Номінь, він ухопився за місце удару, злісно проклинаючи її: — Ти, огидне дівчисько з кров’ю південців, тільки й знаєш, як наскочити зі спини! Абдуцінь, забираймося звідси! Він виштовхнув Сяо-Дʼє з дороги, поспішаючи зникнути з натовпу. Сяо-Дʼє від раптового поштовху втратила рівновагу та впала на спину. Її тендітне личко кипіло від люті, коли вона репетнула вслід: — Гарбаро, негайно повернися назад! — Сяо-Дʼє! — Аґула так-сяк рвалася звестися на ноги. Кульгаючи вона дійшла до Баїня, подавши руку допомоги, після чого чітко воліла Сяо-Дʼє: — Іди приведи коней, ми вирушаємо додому. — Але ж!.. Сьогодні Гарбара перетнув усі межі, я мушу докласти про це батьку-кагану! — Меймей, попервах приведи сюди коней. Ми обговоримо це тоді, коли в цілості та безпеці дістанемося табору. Лише глянь, твій Баїнь-ґеґе стікає кров’ю. Аґула приміряла поглядом усіх довкола, непрохані глядачі миттю розбіглися в остраху, мов ужалені. Баїнь неохайно витер кров з носа, обурено процідивши крізь зуби: — Гарбара… Цей смердючий шматок лайна, цей злодій, крадій! Коли я виросту, йому буде непереливки! Аґула стряхнула бур’яни з Баїня, зазначивши: — Можливо, тобі варто навідатися до знахарки? — Та що мені та знахарка! Лишень відведи мене до найближчого струмка, я вмиюся перед поверненням. Якщо інші взріють мене з таким-то обличчям, то я, імовірно, залишуся без нього! — Як тільки повернемося, я вирву кілька вовчих ікол, щоб зробити намисто для тебе. Очі Баїня округлилися: — Для мене кажеш? — коли він побачив, яким відчайдушним був його анда заради цього вовка, він гадав, що це для все Номінь!.. Аґула вишкірилась, а тоді зненацька помітила ферганську мати та її дочку, з якими крокувала Сяо-Дʼє: — Невже забув, як я віддав свою клятву? Дорогою назад Аґула не видала жодного слова, та щойно вгледіла здаля вже ледь не єдинокровний вхід у табір племʼя, врешті-решт заговорила: — Меймей, не кажи батьку-кагану про те, що сьогодні відбулося. — З якого б це дива?! Те, що скоїв Гарбара вже ні в які ворота не лізе! Аґула прикула до Сяо-Дʼє очима чистого бурштину, поважливо видавши: — От тому ти й не повинна про це розповідати. Матінка буде вщерть безвідрадною ходити, як зачує цю новину. — Мій анда має рацію! Якщо ти доведеш до відома вельможного кагана, хіба це не буде означити, що всі мої потуги були даремними? Баїнь-ґеґе ще обов’язково за тебе помститься! Сяо-Дʼє глипнула на свого кровного ґеґе, потім знову перевела погляд на Баїня. Насупившись, вона відповіла: — Зрозуміла я… Зро-зу-мі-ла! Тепер ні пари з уст.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!