«Зародилося братерство у вольовитих парубків»

  Поки над обрієм здіймалося високо сонце, а під тином ще не смеркло, Сухбару рушив пригледіти за вольєрами з худобою. Оглянув усе вздовж і впоперек, він наказав охоронцям, які, власне, відповідали за нічний дозор, тримати вуха насторожі, а сам поспішив до намету.

  Це й не дивно, адже завдяки худобі, їхнє племʼя могло зі спокійною душею перезимувати цю зиму. Та зрештою, усякий раз, відколи починали випадати перші сніги, Сухбару одразу ж біг оглядати загони свійської тварини день-при-дні. Зокрема зараз, коли сутички між племʼям Ченлі й Туба все частішали протягом останніх років. Принаймні, формально вони не розірвали мирну угоду, але як тільки насувалася осіння пора, а надворі стояла смута, пси племʼя Туба знов розпалювали конфлікти між племенами, що підпорядковувались племʼям Ченлі. Якби вони наважилися здійснити настільки необдуманий крок, не маючи жодної опори під боком.

  Від холодної, зимової стужі Сухбару пирхнув. Три роки минуло з того часу, як він розірвав шлюбну угоду між племʼям Туба. Певно, відтоді принцеса їхнього племʼя вже встигла побратися на юному принці з племені Вейке. Чоловік вмить прийшов до тями, згадавши, що в наметі на нього чекає люба дружина. Усмішка осінила обличчя Сухбару, що той закрокував швидше.

  Незважаючи на пізню пору, у наметі досі відсвічувалося теплими вогниками. Сухбару зняв свій плащ і повісив його на вішалку коло входу, перш ніж зайти всередину. У його око кинувся силует молодої жінки, це була Фужон. Вона все шила одяг при сяйві масляної лампи. Подібна сцена зворушила чоловіка до глибини душі, що з його вуст злетіло:

– Не перетрудися, ти ж вагітна одначе. Чи не радше залишити цю роботу іншим жінкам в племені?

  Фужон на мить підвела своє змарніле чоло й глянула йому в очі. Слідом, продовжила свою роботу, немов нічогісінько не розчула в словах чоловіка. Пізніше вона мимохідь, тихо обронила:

– Коли ласка твоя, говори тихіше. Аґула лишень нещодавно заснула.

  Краєм ока Сухбару побачив міцно задрімавше немовля, він коротко усміхнувся й випалив:

– Не кипʼятися, Мей-дзи. Наше дитя спить так, що й грім не годен розбудити.

  Почувши відповідь чоловіка, вираз обличчя Фужон з скептичного, наповнився ніжністю, рисами люблячої матері. Вона відклала крихітну, ручної роботи шубку кудись поодаль. Слідом, припала ніжними руками до свого живота.

– Маю надію, що бодай це дитя народиться хлопчиком.

  Не помітив тривоги в словах дружини, Сухбару мигцем присів навпроти й рвучко затараторив:

– Мей-дзи! Сьогодні, між іншим, Аґула з першого разу натягнула лук і зуміла вразити мішені, що зо пʼять кроків від неї. До слова, також я розпорядився, аби їй доставили маленьке лоша прокататися, але вона одразу ж відмовилася, натомість, вперлася рогом, що їй конче необхідно проїхатись на моєму жеребці, на Чорному Буревію! – Сухбару гордо підняв обличчя й продовжив: – Тільки-но уяви, я зміг натягнути лук лишень у чотири роки, поки інші дітлахи бодай у шість літ, якщо не пізніше! Ба навіть яко в когось і вдавалося натягнути, не кожному було до снаги вразити мішень з першого ж пострілу… А нашій Аґулі нещодавно виповнилося три роки і вона все схоплює на льоту! У майбутньому на неї чекатиме неминуча слава із такою майстерністю!

– Направду… Вона росте не по днях, а по годинах. Те пальто, яке я геть недавно пошила, уже їй замале…

  Слідом Фужон огорнула руками живіт і подумки взялась благати: «Нехай наші молитви справдяться, а Небеса благословлять єство наше, та дарують нам хлопчика, щоби нашій донечці, урешті, нормально зажилося».

– Як вважаєш… Нашій дитині лише зо три роки… Либонь, не варто брати її з собою до галявини?

  Сухбару вразили раптові слова жінки. Його густі брови вмить полізли до лоба.

– І з якої радості б це?

  Фужон усе ніяк не наважувалася і слова вимовити, але згодом, під важким поглядом чоловіка, вона обронила кілька коротких речень:

– Нині… Аґула бачила маленького сина з родини Ґуці й… – Фужон різко замовкла; її обличчя пробралося румʼянцем.

– То що ж таки трапилося?..

Невже цей малий задирався до Аґули? – влучно запитався Сухбару.

– …Ох, річ далеко не в тім. Власне кажучи, тоді Аґула побачила як він справляв нужду. А відколи вона повернулася до намету, усе розпитувала мене, чому в неї все не так, як у нього…

  Сухбару ніжно огладив плечі дружини, запевняючи її:

– Сину сімʼї Ґуці лише чотири з гаком… Опріч того, Аґула ще дитя, вона скоріш позабуде про ці непорозуміння через кілька днів!

– Авжеж, та все одно серце крає в мене за дитину! Не приведи Господь, що Аґула не взялася розпитувати про це інших! Що би я робила тоді?..

  Відповідь дружини вивела Сухбару з душевного спокою, він на мить замовк. Слідом, потягнувся обійняти безрадісну Фужон. Легенько схилився над нею та поцілував у чоло, а своєю рукою огладив її живіт.

– Гаразд, твоя правда. Завтра нехай вона залишиться тут. Знаю я, як ти турбуєшся. Але твій да-ґе запевняє, що більше подібних ситуацій не допустить. Менш із тим, останнім часом, народ племʼя Туба все більш озвірілий, ще не бракувало до купи з усіма бідами раптове викриття справжньої статі Аґули… Вибач мені, на милість, що змушую вас проходити крізь ці незгоди…

  Фужон похитала головою. Вона притулилася до його широких грудей, а свої ніжні пальці поклала на тильну сторону рук чоловіка.

  В останні кілька років вона жила не знаючи бід. Її коханий був знатним каганом, але зрештою вирішив віддати серце одній їй; завжди дбав про неї, оповив любовʼю й ласкою.

  Хоч вона й була неосвіченою, утім знала, що в королівстві Вей жінкам, які одружувалися на заможних чинах, нелегко було показуватися народу. Але десь далеко, там, де її оточують безкрайні рівнини, вона вільно могла розгулювати куди бачили очі. Крім того, супруг не лише заохочував її показуватися людям, але й нерідко брав із собою на важливі перемовини. Фужон з юності жила під крилом свого коханого "да-ґе". Словом, їхні милі звернення між одне одним ніколи не змінювалися, ба навіть після стількох років шлюбу, як і ставлення Сухбару до Фужон.

  Проте дещо не давало спокою Фужон уже давно: від тіла до волосся, від очей до шкіри – зроду дано нам батьками. На її рідних землях ведеться прислівʼя, що будь-яка шкода собі – безчестя предків! Власне, і на своєрідні відмітки в жінки знайшлася своя гадка; у імперії Вей здавна наносили мітки лише вигнанцям та злодюжкам. І попри те, що Аґула була ще геть немовлям, на її грудях уже красувалась марка "ватажка вовків", то з чого б їй не тривожитися за власну доньку?

  Одначе жінка ніколи не давала волі своєму язику, адже хвилювалась скривдити коханого подібними виказуваннями.

  У цю мить Сухбару продовжив голосити свої тиради після кількох хвилин довгого мовчання:

– Хай там що, але наша Аґула розумна не на свої літа; зрештою, як в тебе знайдеться зайвий час, необхідно поступово розкрити їй всю правду, хто вона така й чом все так обернулося, що вона зобовʼязана залишатись в очах народу першим принцем. Тим паче, коли наше дитя природжене щоб пиряти крізь безкрайні луги й степи наших країв. Доки вона не збагне нинішні обставини, вільно розгулювати племʼям для неї заборонено. А до теї пори, я самотужки обучу доньку їздити верхи на конях і стріляти з лука. Нам, як уродженцям славетного роду Ціянь, несила залишити спину жеребця, незалежно, чоловік це чи жінка.


*** 


  Згодом минуло два роки. На ту пору Аґулі вже малося пʼять років, а другій дитині Фужон і Сухбару нещодавно виповнилося два роки. Тим не менш, Небеса не благословили бажання подружжя й обрекло на ще одну дочку.

  Їхню другу доньку назвали Ціянь Номін, що тлумачилося як "яшма". Сухбару особисто дав добро своїй коханій обрати імʼя, яке б належало до імперії Вей – Сяо Дʼє*.

*小蝶; xiǎo dié – досл. крихітний метелик.

  Сухбару, безжальний тигр безкрайніх степів, на чолі з військом Ченлі зо два роки переслідували племʼя Туба ближче до узбережжя річки Ло.

  А в силу обставин, народ племʼя Вейке з власної волі наважується передати велику кількість худоби, аби відродити добрі стосунки з племенем Ченлі, і, зокрема, не спіткати тієї ж участі. Відтоді племʼя Ченлі з голови до ніг омивалося споконвічною славою.

Але світ потойбіч водного потоку вкрай відрізнявся. Упродовж чотириста років аристократам було не підвладно опанувати закони історії, на чім зрештою і поплатилися. Вочевидь, занепад всієї імперії був не за горами. Відколи на престол зійшла нова влада, що не знала жалю до своїх громадян, а пихатістю била через край; людей карали навіть без суду й слідств, а тутешні чиновники розкидувалися взятками зліва направо, купуючи ліпші посади. Лише з перебігом п'яти літ деспотичного правління, скарбниця королівства геть спорожніла. Народу було нічим сплачувати непомірну данину, ба й дозволити висловити бодай якусь скаргу для них не малося можливим. Уся столиця кишіла біженцями, а зарплатня придворних повсякчас затримувалася. 

  Голова уряду, придворний чин Нанґон Жан, власною персоною висловився на численні скарги чиновників. У спілці з вельмишановним полководцем Лу Цюанем, вони влаштували показовий спектакль, таким чином переконавши імператора покарати "зухвалу підложницю", і врешті прислухатися до слів народу. Умить крізь гул криків спалахнула пожежа. Зрештою, імператор і його віроломна підложниця загинули в палаючому палаці! Імператор був ще молодих літ, ба більше, спадкоємця в нього теж не малося. Єдиною кровною родичкою йому приходилася старша сестра, яка невдовзі після трагедії зникла безвісти. А як відомо, імперія не здатна прожити й дня без суверенітету. Понанд сорока девʼяти днів імператорський двір стояв пусткою без єдиної живої душі, допоки Нанґон Жан не був коронований імператором за посередництвом відчайдушного народу на чолі з вельможним полководцем Лу Цюанем... 

  А на тім боці, у краях Дзін, за степами й рівнинами попри табору племʼя Ченлі стояв охоронець; усе ходив околясами, зроду не стулив очей. Аж раптом парубка оповило дивне чуття. Він вмить  примружив очі й зиркнув звідкіля доносився гомін кінських копит. Усвідомив, хто там за ватагою, він ураз відпустив ятаган, що звисав на його поясі.

  Попереду ватаги височів юний хлопчина на вигляд п'яти-шести літ змалу; усупір віку, він уже з легкістю їздив верхи на дужому жовтогривому коні. Зважаючи на його розслаблену поставу, не складно второпати, що малий не промах і вже у юному віці здобув звання взірцевого вершника. Хлопці опоясував невеликий плащ зі звіриних шкур та чоботи, певно, з коров'ячого хутра. На поясі блищав невеличкий ятаган, а високо на спині задерся лук. Його тонкі пасма сплелися в безліч маленьких кіс, що вольовито розкинулися вниз плечами, а з лівого вуха стирчала витончена срібна сережка, що яскраво поблискувала на світлі.

  За парубком слідувало навздогін близько десятка юнаків на конях. Найстаршому ж з них було приблизно чотирнадцять літ, а наймолодшому – стільки, скільки й хлопчині.

  А тим звісним "хлопчиною" був ніхто інший, як кровний син нинішнього кагана, Ціянь Аґула. Аж раптом, у три миги й ватага вже опинилась поруч табору. Аґула однією рукою натягнула віжки, а іншою підвіла догори. До вух прилинув звук ржання жеребців, помалу, їхня ватага спустившись додолу, закрокувала вдаль.

– Можете бути вільні. Усім вертатися до своїх наметів.

– Слухаємося, принце!

– Баїне, чого ти не йдеш?

– Андо*, до мене дійшла чутка, що Номін прихворіла… Я би хотів провідати її дещо.

*Анда – досл. з монгол. побратим, товариш, нерідний брат – подібне прізвисько використовувалося до не кровних братів, ближніх друзів; ще в юності вони присягаються в довічній дружбі й злагоді.

– То рушаймо.

  Хлопчик, на імʼя Баїн, являвся молодшим сином роду Ґуці. Він змалку ріс руч-об-руч з Аґулою, настільки поріднившися, що й стали андасами.

  Аґула завжди знала, що вона особлива, тому зайвий раз не зближувалася з іншими. Опроче анди, який виріс опліч з нею.

  Вони вдвох зскочили із коней. Передавши віжки тутешньому сторожу, який стовбичив попри входу, слідом закрокувавши до намету.

– Братейку!.. Брате-ейку!..

– Сяо Дʼє обережніше! Не жени так! –прогомоніла наостанок Фужон.

  Вона мимохідь проводила поглядом силует доньки та поволі сама покинула намет. Насамперед, взір жінки впав на Аґулу, що держалась неподалік.

  Що тут і казати, її дочка ще з пелюшок була прикута до свого "старшого братця". Ба більше, дівчинка настільки поділяла почуття свого братика, що деколи відчувала коли він прибуде додому й одразу бігла вітатися. Слідом жінка побачила, як Сяо Дʼє враз опинилася на руках Аґули. Фужон з ласкавістю оглянула двох доньок. Невдовзі Аґула витягнула з-за пазухи вінок із пахучих квітів та обережно начепила на голівоньку Сяо Дʼє. Її очі засяяли й вигнулись у формі півмісяців; вона любо торкнула молодшу сестру за щоки.

– Братейку, обійми ж мене! – прокричало дівча. Її слова змусили Аґулу всміхатися; вона ніжно огорнула руками Сяо Дʼє.

  На лиці Баїна застигла гримаса заздрості. У його сімʼї було троє старших братів, а нещодавно на світ зʼявився ще один молодший брат. Усе життя хлопець марив мати молодшу сестрицю й всякчас дбати про неї.

  Аґула поволі підійшла до Фужон з Сяо Дʼє на руках, поки за нею тихо слідував Баїн.

– Матінко. – промовила вона.

– Вельмишановна хатун, я чув зі слів анди, що Сяо Дʼє прихворіла, тому прибув навідатися до неї. Перепрошую за доставлений клопіт…

  На обличчі Фужон розцвіла усмішка, слідом жінка ласкаво запросила Баїна до намету. Вона розклала дерев'яний стіл, розложила кілька табуретів попри нього, аби троє дітлахів мали де всістися. Згодом, на столі вже виднілись два кухоля гарячого кінського молока.

– Баїне, залишайся з нами повечеряти. – пробубоніла господиня й звернула до виходу з намету, дозволивши дітлахам побути наодинці.

  Баїн узяв до рук кухоль з кінським молоком і випив його до дна одним махом. Коли кухоль торкнувся столу, його очі кинулися в бік та він побачив, як його анда дмухає на кінське молоко. Аґула спершу спробувала температуру молока губами, а потім піднесла кухоль до рота Сяо Дʼє.

– Прошу, я тебе погодую. – бурштинові очі Аґули були вкрай сповнені безмежної ніжності й ласки.

  Баїн стер піну з губ, слідом сердито процідив:

– До речі, андо… Це ж ти сьогодні підстрелив того зайця. Харбара ж застрелив його лише тоді, як він уже припав додолу мертвим трупом! Чому ж ти дозволив йому загребти всю славу?

  Аґула скривила кутики губ, а потім тихенько мовила:

– …Це лишень заєць. Хіба через якусь тваринку варто розводити чвари?

– Я міг би й закрити на те очі, якби це був хтось інший… Проте, це далеко не перша витівка Харбару, і все тому, бо він нібито має високий статус в племені… Отепер і задирає свого носа вже й у твій бік!

  Аґула поклала кухоль та витерла кутики губ Сяо Дʼє. Вона повернулася до Баїна й процідила:

– А що нам ще робити? Влізти в бійку з ним через якогось зайця?

– Чом ні? Зроду його ніхто не боїться!

  Усмішка осінила лице Аґули, поплескавши Баїна по плечу, вона виголосила:

– Він старше за нас на цілих сім
літ! Та зайці в нас не така вже й рідкість, у кожному кутку лісу їх сила-силенна... А на оленів підемо іншим разом.

Очі Баїна засяяли, той вигукнув:

– Направду?!

– Мгм!

– То наступного разу я все-таки одержу собі оленячу шкуру?!

– Авжеж, вона вся у твоїх руках!

  Гнів Баїна миттю затьмарило щастям. Він єхидно потирав руки, смакуючи дух майбутнього трофея.

– Братейку, візьми й мене з собою!

  Аґула ласкаво штрикнула Сяо Дʼє за щічки.

– Коли ти крапельку підростеш, твій братець обовʼязково обучить тебе їздити верхи на конях!