Вони шкодували, що колись ображали своїх сестер, а героїня потроху пробивалася до їхніх сердець — цього було достатньо, щоб я занурилась у цю гру з головою.
Я, яка просто вирішила глянути на гру, тепер у ній тонула.
Пройти гру до кінця було легко, навіть попри те, що я ніколи не грала в подібні ігри.
Це було весело, згодна. Але нормальний режим виявився занадто легким, навіть для початківця.
З самого початку рівень зацікавленості всіх чоловіків-головних героїв до героїні становив 30%.
Це радше легкий режим, а не нормальний.
Я побачила фінал з кожним персонажем менш ніж за три години.
Після цього на екрані з’явилась картка з написом «Прихований фінал» і зображенням замка.
— Сто... сто доларів? Ви що, з глузду з’їхали? Чому так дорого?
Щоб побачити прихований фінал, потрібно було або заплатити шалену суму, або пройти складний режим кожного персонажа.
— Блін... уже північ.
Я згадала, що зранку маю пари. Але ця думка довго не затрималась.
— Та яка різниця! Пройду й це!
Я зійшла з розуму — гра взяла наді мною гору. У нормальному стані я б такого не зробила.
Мої пальці радісно натиснули кнопку складного режиму.
Почався інший вступний ролик з епічною музикою.
— Ого. Героїня змінилася.
Цього я не очікувала — тепер героїнею була та сама лиходійка з нормального режиму, підставна донька герцогського роду.
Події розгортались до появи героїні з нормального режиму, тож історія відчувалась зовсім іншою, ніби з нової гри.
— Мабуть, через це ця гра така популярна.
На екрані з’явилось детальне зображення нової героїні, і я остаточно прокинулася.
Унікальна система цієї гри відрізнялася від усіх інших, і це ще більше мене захопило.
Лиходійка, яка колись була злою до «ангельської» героїні, тепер підкорювала серця тих, хто раніше був абсолютно недосяжним.
Це викликало в мене захват і трепет, які я не могла пояснити.
Я розпочала основну історію складного режиму. Була впевнена, що впораюсь, адже вже пройшла всі сюжетні лінії в нормальному режимі.
Я думала, що в складному режимі вибори просто будуть трохи важчими.
Але це було лише моїм помилковим уявленням.
— Ай! Знову смерть!
Складний режим виявився неймовірно важким.
Колишня лиходійка як героїня — це вже означало, що завоювати симпатію персонажів буде дуже складно.
І це ще не все.
Навіть якщо я наполегливо підвищувала інтерес, він міг обнулитися до «гра закінчена» через найменшу помилку.
І не просто закінчена — героїня помирала жорстокою смертю.
— Навіщо було робити настільки жорстко...
Ілюстрації смерті були надто реалістичними й жорстокими.
Я скривилась, побачивши, як героїня отримує удар по шиї від кронпринца.
— Божевільна гра...
Я вмирала знову й знову через неправильні, але щирі рішення. Розчарування заповнило моє серце.
Що взагалі думав розробник, виставляючи таку складність?
Я помирала стільки разів, що почала відчувати справжній стрес від гри.
— Дайте мені вижити хоч раз, прошу!
Моя мета була — розблокувати «прихований фінал», але я давно про це забула.
Я просто хотіла побачити, як ця бідолашна лиходійка хоч раз виживе й буде щасливою з кимось із чоловіків.
«Чому саме лиходійка має бути винною? Це ж автор зробив її такою!»
На відміну від героїні з нормального режиму, яка отримувала любов усіх незалежно від вибору, ця лиходійка була постійно зневажена й покинута, попри всі благання про любов — і це нагадувало мені моє життя.
— Я побачу фінал, що б там не було.
Мене знову вбили через старших братів-покидьків. У кімнаті лунало скреготіння моїх зубів.
Я вже й не пам’ятаю, скільки разів помирала.
Мої руки, що стискали розігрітий телефон, тремтіли.
Я думала, що надто емоційно реагую, але не могла зупинитися — пальці самі натискали кнопку перезапуску.
Я почала знову, з самого початку.
Обирала репліки, поступово підвищувала інтерес, здобувала славу, розкіш і гроші, щоб відкрити новий маршрут.
— Ай! Чому?! Чому знову смерть?!
Я була розлючена настільки, що в голові промайнула думка просто купити інтерес за гроші.
Якщо розробники мали на меті змусити людей платити — вони досягли успіху.
Адже навіть я, яка дуже цінує гроші, подумувала витратитись.
Я все ж не заплатила, але всю ніч горіла бажанням побачити хоча б один фінал.
Смерть. І знову з початку.
Смерть. І ще раз з початку.
Смерть,
Смерть,
І знову смерть.
Я вмирала до самого ранку.
Але не побачила фіналу жодного з персонажів.
— Бля... знову...
Я, вже готова натиснути кнопку перезапуску, не витримала — і заснула з телефоном у руках.
А коли прокинулась…
— Пенелопо Екарт, — сказав чоловік з порожнім індикатором над головою, над яким сяяли слова «Зацікавленість 0%».
— Ми тимчасово забираємо в тебе ім’я «Екарт».
Я стала лиходійкою у грі, фінал якої так і не змогла побачити.
