Життя і смерть.

Оскільки він не міг заснути від горя, він вдягнув свій одяг і блукав навколо. У супроводі самотньої лампи Сяо Юань сидів за столом, дивлячись на дві шпильки в руці. Одна була червона і мала на ньому різьблені квіти, інша зроблена з білого бездоганного нефриту. Розум Сяо Юаня все ще був сповнений слів євнуха Чжао, які він сказав йому раніше: чи будуть послідовники Вунін Ванґ'є мовчати?

 

Нарешті він прийняв рішення. Сяо Юань відклав шпильки і, міцно тримаючи свій одяг, пішов до палацу Таї один.

 

Дійшовши до внутрішньої кімнати, Сяо Юань штовхнув двері й побачив, що Янь ХеЦин прихилився до ліжка і терпляче чекав на нього. Ймовірно, через поранення, обличчя Янь ХеЦина було безкровним, а його бліді губи — мертвими.

 

Сяо Юаню довелося проковтнути слова занепокоєння, які хотіли вирватися, коли він думав про своє наступне рішення.

 

«Янь ХеЦин» — Сяо Юань, який стояв, опустивши руки, м’яким голосом сказав: «Я не очікував, що зрештою ми не зможемо зупинити деякі речі».

 

Янь ХеЦин подивився на нього, згадуючи, як уперше побачив його в дров’яній кімнаті. Коли Сяо Юань сів на купу дров, зі сміхом поплескав по борту поруч із собою, сказавши йому сісти.

 

Скільки часу минуло з того часу? Як довго?

 

Янь ХеЦин прочистив горло, його голос був хриплим і сухим: «Ти мені віриш?»

 

Сяо Юань дістав дводюймовий сувій і обережно поклав його на стіл: «У що ти хочеш, щоб я повірив?»

 

Насправді Сяо Юань серйозно запитував його про це, але Янь ХеЦин почув це так, ніби він говорив саркастично.

 

Цей сувій був схожий на гостре лезо, яке відсікало останню крихту надії Янь ХеЦина.

 

Правильно, як він міг все-таки наважитися просити Сяо Юаня довіряти йому?

 

Сяо Юань завжди допомагав і був доброзичливим до нього всіма можливими способами. Але що у відповідь? Він вступив у змову з людьми, які мали приховані мотиви, навіть спричинивши смерть Сяо Юаня від рук Вунін Ванґ’є.

 

Сяо Юань ставився до Янь ХеЦина з відкритим серцем, але він його зрадив. Якби він був на місці Сяо Юаня, він би не зміг собі пробачити.

 

Як він міг мати таке обличчя¹, щоб знову змусити Сяо Юаня повірити в нього?

 

Сяо Юань недбало простягнув руку й відкрив сувій на столі: «Янь ХеЦин, я вже знав, що ти хочеш піти. Якщо подумати, це також правда, що ти терпів нескінченні приниження в Північному королівстві і що ти відчуваєш сильну образу на цю країну. Я правий?»

 

Янь ХеЦин опустив очі, ніби був глухий до його слів. Полум'я свічки біля його ліжка роздмухував прохолодний вітерець, що долинув із-за вікна. Цей вогонь стрибнув на знекровлене обличчя Янь ХеЦина, але не міг стрибнути в нижню частину його темних очей.

 

Нескінченні приниження і образи?

 

Саме так, у цьому немає жодної помилки.

 

Для нього Північне королівство було саме таким.

 

З того моменту, як залізна кіннота Північного королівства вступила в Південне королівство Янь, не було жодного дня, коли б він не думав про помсту. Не проходило жодного дня, щоб він не думав повернути біль, який зазнало Південне королівство Янь. Не минуло й дня, щоб він не думав про бажання втекти з кайданів і клітки, втекти від місця, де в його кістках були вкарбовані в’язні.

 

Побачивши, що Янь ХеЦин відмовляється говорити, Сяо Юань опустив очі і продовжив: «Я думав, що можу щось змінити, але тепер здається, що це марно……».

 

Нарешті Янь ХеЦин відреагував, його пальці злегка ворухнулися, коли він повільно підняв голову, щоб поглянути на Сяо Юаня, у нижніх кутках його очей нарешті проявилися якісь емоції.

 

Побачивши приниження, яке він зазнав, і ненависть, яка була в його очах, Сяо Юань уважно глянув на нього, а потім Янь ХеЦин повільно промовив: «Що ти хочеш змінити?»

 

Сяо Юань раптом завмер.

 

Правильно, що він хоче змінити?

 

Чи хоче він, щоб Янь ХеЦин залишився в Північному королівстві через його співчуття та доброту, зробивши його рабом до кінця життя як свого імператорського охоронця?

 

Ні, він ніколи не думав про нього так.

 

Він хотів побачити, як людина перед ним стає схожою на людину з оригінальної книги: володіє мечем, править світом, править об’єднаною нацією.

 

Якщо це так, то що він хоче змінити?

 

Так, він хоче жити далі.

 

Однак тепер він імператор Північного королівства. Він несе на своїх плечах кістяк солдатів Північного королівства та залежність його народу. Що стосується історії, можливо, не уникнути зміни династій. Але коли ти станеш його частиною, слово «Країна» буде вкарбовано у ваших кістках, розтане у вашій крові та палить у ваших грудях.

 

Наступні покоління доглядатимуть за ним. Але в цей час саме Син Неба² стереже ворота країни, і він помре за свій народ!

 

Чому він хоче жити? Чому він досі марно намагається вижити!

 

Він вірив у власну брехню, чи не так?

 

Наче Сяо Юаня раптово жорстоко вдарили по обличчю, він подивився прямо на Янь ХеЦина, його подих прискорився, коли він пробурмотів: «То ти завжди розумів……»

 

Його голос поступово слабшав, і Сяо Юань повільно мовчав, не в змозі вимовити жодного слова.

 

Виявляється, Янь ХеЦин завжди бачив речі ясно, тільки він сам був єдиним, хто безглуздо намагався вважати себе стороннім.

 

Янь ХеЦин раптом розсміявся, його очі наповнилися кров’ю і тремтіли від нескінченного болю, але кутики його рота повільно згорнулися, коли він сказав: «Сяо Юань, між Північним королівством і Південним королівством Янь лише існує ситуація життя і смерті³. Але Сяо Юань, щодо тебе, я...»

 

«Цього достатньо.» — Сяо Юань перебив Янь ХеЦина. Він повільно підвів голову, в його споконвічно теплих очах залишилася лише байдужість: «Якщо Північне королівство і Південне королівство Янь можуть розділити лише долю життя і смерті, то ми з вами повинні розділити таку ж долю життя і смерті».

 

Коли Хун Сю померла, Сяо Юань сховався.

 

З тих пір, як Хун Сю померла, за імператора Північного королівства, він вирішив стати імператором Північного королівства раз і назавжди. З тих пір, як Янь ХеЦин сказав, що Північне королівство і Південне королівство Янь не можуть жити разом.

 

Тоді він, імператор Північного королівства, не зміг жити разом з Янь ХеЦином.

 

Голос Сяо Юаня був наче останньою краплею, яка легенько впала на плече Янь ХеЦина. Його очі були, як свічка, що ось-ось згорить, жваво тремтячи слабким світлом.

 

Він відчув, ніби його тіло розтягнуло навпіл. Одна половина дивилася на зруйноване й спустошене імперське місто Південного королівства Янь. Друга половина дивилася на Сяо Юаня, який того дня безрозсудно сміявся на вежі Юхуа.

 

Обидві частини його тіла ледь помітні. Природно, через цей біль Янь ХеЦин наврядчи хотів продовжувати жити⁴.

 

У внутрішній кімнаті деякий час панувала цілковита тиша, було чути лише їхнє дихання.

 

Через деякий час Сяо Юань повільно вийняв із рукава маленьку білу порцелянову пляшку, підійшов до ліжка й передав її Янь ХеЦину.

 

Янь ХеЦин витріщився на маленьку порцелянову пляшечку й простягнув руку, щоб взяти й погладити її. Він запитав хриплим голосом: «Що це? Ти збираєшся…..»

 

Ти збираєшся вбити мене?

 

Сяо Юань не відповів йому.

 

Янь ХеЦин глибоко вдихнув: «Сяо Ю-……»

 

Сяо Юань перебив його, його голос був абсолютно рішучим: «Називайте мене Вашою Величністю».

 

«Сяо. Ю. Ань.» — ніби навмисне, Янь ХеЦин вигукнув ім’я Сяо Юаня, одне слово за раз. Його очі були прикуті до Сяо Юаня, ніби він збирався його зжерти. Він міцно тримав порцелянову пляшку в одній руці, його кісточки були білі, а пальці сині: «Сяо Юань, ти справді хочеш, щоб я випив це?»

 

Очі Сяо Юаня на мить затріпотіли, відчувши, ніби риб’яча кістка застрягла в його горлі, потім нерішуче кивнув головою дуже повільно.

 

«Добре, тоді я вип’ю» — однак, коли Янь ХеЦин сказав ці слова, здавалося, що він використав усі сили, які в нього залишилися. Його очі нарешті потемніли, як вигорілий попіл, і, поборовшись трохи, залишився лише відчай. Янь ХеЦин відкрив білу порцелянову пляшку і різко випив гірку рідину.

 

Випивши, Янь ХеЦин пильно дивився в очі Сяо Юаня, ніби хотів побачити Сяо Юаня наскрізь до самого кінця, бажаючи вирвати душу за його очима, а потім відкрити його тіло, щоб ця душа могла добре подивитися на його небажання і відчай: «Сяо Юань, чому тобі довелося відроджуватися як імператор Північного королівства, чому...»

 

Його кінцівки ставали все слабшими, і голос Янь ХеЦина поступово згас. Незабаром він взявся за лоба і впав вперед. Коли Сяо Юань побачив, що Янь ХеЦин збирався впасти з ліжка, він швидко ступив вперед, щоб міцно його втримати.

 

Коли свідомість Янь ХеЦина почала розриватися, він почув голос Сяо Юаня, наче здалеку: «Я не знаю, можливо….це було для того, щоб я міг зустріти тебе…».

 

Побачивши, що Янь ХеЦин непритомний, Сяо Юань випустив довге зітхання. По-перше, це зітхання означало, що в нього не було іншої альтернативи. Що стосується іншої причини, він почувався надзвичайно безпорадним.

 

Не так давно Сяо Юань бачив, як безрозсудно сміявся, коли він поклявся бути чесним з Янь ХеЦином і сказав йому: «Янь ХеЦин, ти хочеш стати моїм імператорським охоронцем? Я захищатиму тебе і ніколи нікому не дозволю завдати тобі шкоди».

 

І тепер він робив те саме, чого сказав, що не допустить.

 

Однак це був також останній раз, коли він захищав Янь ХеЦина як імператор Північного королівства.

 

Після цього другого разу не буде.

 

Якщо в майбутньому буде шанс знову зустрітися один з одним, то це буде на війні.

 

Цієї ночі біля воріт палацу карету зупинила імператорська гвардія. Через деякий час її знову пропустили. Виїхавши з імперського міста, карета помчала прямо до західної поштової станції і більше не поверталася. Коли капітан імперських гвардійців почув цю новину, він крикнув на них: «Генерал Лі сказав, що коні та екіпажі, які залишали імператорське місто, мають бути ретельно обшукані та перевірені цими днями!»

 

«Але…» — молодий імператорський охоронець торкнувся своєї голови та відповів, почуваючись надзвичайно скривдженим: «Ця карета мала вказівки Його Величності».

 

«……..Вказівки Його Величності, ах. Добре, хлопці, продовжуйте бути пильними, і, до речі, який сьогодні день?»

 

«Сьогодні третій день березня».

 

«Ах, третій день березня» — капітан подивився на захмарене небо.

 

«Ц. Погода змінюється».

1. 有脸 yǒu liǎn: у цьому випадку це слово використовується для позначення того, хто має нахабність просити щось.

2. 天子 tiān zǐ: у давнину люди вважали, що поняття «Син Неба» вже є поширеним, і що Сина Неба називають так тому, що він «призначений Небом», ворожінням відкривається воля Неба. Концепція Сина Неба була міцно встановлена ​​ще за династії Чжоу. Імператору лише «наказали небеса». Небо дало Сина Неба лише нижчим царствам, і від Сина Неба залежало виконувати повноваження Неба. Після того, як (秦始皇 qín shǐ huáng) Цінь Ши Хуан [259-210 рр. до н.е.] створив ім’я (皇帝 huáng dì) імператора, династія Хань прийняла цей титул як найвищу пошану для Сина Неба.

3. 你死我活 nǐ sǐ wǒ huó: це китайська ідіома, яка означає, що лише якщо одна сторона загине, інша може жити, описуючи великий конфлікт або гостроту боротьби між двома непримиренними супротивниками / Дві сторони не можуть співіснувати. З《五灯会元》(wǔ dēng huì yuán), «Свято п’яти ліхтарів», автор (释普济 shì pǔ jì) Ши Пудзі, монах із династії Сун [420-479]. Це також значення з назви цього розділу.

4. 痛不欲生 tòng bù yù shēng: це китайська ідіома, яка описує надзвичайне горе / Коли хтось відчуває такий сильний біль, що не хоче більше жити / Переповнений смутком. З《吊说》(diào shuō), “Висячі говорять”, написане (吕大钧 lǚ dà jūn) Лу Даджун [1029-1080] з династії Сун [960-1279].