Його слабке місце.

Прямо в найкритичніший момент Янь ХеЦин ухилився від меча Хуан Юе і витягнув із підношень короткий меч. Після кількох різких звуків мечів, що стикаються один з одним, і сріблястого світла, що пронизує небо, двоє чоловіків уже зробили кілька рухів, але Хуан Юе все ще не зміг поранити Янь ХеЦина самостійно.

 

Цього, звичайно, слід було очікувати, але Хуан Юе не роздратувався. Натомість він підморгнув людям, які їх оточували, і без вагань більше дюжини чоловіків, одягнених у чорне, помахали своїми мечами на Янь ХеЦина.

 

Всі боялися сучасної атмосфери, де може статися що завгодно, тому на мить затамували подих. Єдине, що залишилося між Небом і Землею, це шелест гірського вітру, що проноситься крізь залишки листя ранньої весни.

 

Як раптом страшний крик порушив тишу!

 

Майже всі вони повернули голови, щоб подивитися, куди долинув жалюгідний крик.

 

Підлеглі Хуан Юе, які охороняли Сяо Юаня, були згорблені та прикривали живіт. Біль був настільки сильним, що вони довго не могли оговтатися. Тим часом Сяо Юань шалено збіг з гори, кричачи при цьому: «Захистіть імператора!»

 

Обличчя Хуан Юе раптово побіліло, але він швидко відреагував, обернувшись, щоб переслідувати Сяо Юаня. Янь ХеЦин пішов за ним, але його раптом оточила дюжина чоловіків, одягнених у чорне.

 

Однак миттєво ситуація раптово змінилася, коли Чен Ґе, який довгий час ховався в гірському лісі, з’явився з сотнями імператорських гвардійців. Люди Хуан Юе опинилися в пастці, як черепаха, спіймана в банку¹. Навіть солдати Західного к. Шу відвернулися від них!

 

Люди Хуан Юе були схвильовані та збентежені. Деякі з них намагалися чинити опір, а інші вже кинули зброю і здалися.

 

Чен Ґе кинувся в натовп, щоб захистити Янь ХеЦина, але потім побачив, як той кидається назустріч Сяо Юаню.

 

Сяо Юань знав, що саме через нього Янь ХеЦин не наважився на необдумані дії, тож поки він втече в безпечне місце, усе піде за планом.

 

Сяо Юань біг деякий час, і коли він хотів обернутися, щоб побачити, яка ситуація, його плече несподівано притиснули, жорстоко потягнувши назад. Сяо Юань не зміг стабілізуватися, і в підсумку впав на спину.

 

Двоє людей покаталися на кілька кроків, перш ніж змогли стабілізуватися, і коли він збирався підняти очі, той чоловік раптово почав душити його!

 

Очі Хуан Юе були сповнені злоби, коли він сердито вигукнув: «Ти насмілився мене підставити?!»

 

Як міг Сяо Юань просто сидіти і чекати смерті? Коли він відчайдушно намагався відбити Хуан Юе, почулися квапливі кроки Янь ХеЦина: «Сяо Юань!!»

 

Коли Хуан Юе побачив, що Сяо Юань збирався вирватися з його рук, він раптом витягнув кинджал зі своєї талії та жорстоко вдарив Сяо Юаня в ногу!

 

Через біль, який він відчував, Сяо Юаню було важко придушити гучний і жалюгідний крик. Невдовзі його крик зник у галасливому та хаотичному натовпі.

 

Хуан Юе грубо схопив Сяо Юаня за волосся і підняв його. Приставивши кинджал до горла, Хуан Юе повернувся обличчям до Янь ХеЦина.

 

Після цього Янь ХеЦин негайно припинив біг, і його очі були прикуті до пораненої ноги Сяо Юаня. Очі Янь ХеЦина повільно почервоніли, і він ледь не зламав зуби, перш ніж встиг сказати: «Не чіпай його!!»

 

Хуан Юе не очікував, що Янь ХеЦин буде настільки стурбований Сяо Цзюнь Ваном. Спочатку він був приголомшений, але потім голосно розсміявся: «Здається, Його Величність все ще відчуває почуття до цієї "грілки"».

 

Як тільки Хуан Юе закінчив говорити ці слова, він потягнув Сяо Юаня вниз з пагорба. Оскільки нога Сяо Юаня була поранена, він не міг швидко ходити, тому Хуан Юе стягнув його з гори, залишивши за собою кривавий слід.

 

Імператорський охоронець збирався погнатися за ними, але його раптово зупинив Янь ХеЦин.

 

Хуан Юе не знав, куди він прямує і куди йому йти. Єдине, що він знав, це те, що був на межі колапсу, і більше не мав сили повернутися. Але не хотів, він справді не хотів!

 

Хуан Юе потягнув Сяо Юаня на середину гори, поки, нарешті, не міг більше тягнути його. Коли він побачив, що ніхто не слідує за ним, Хуан Юе скинув Сяо Юаня на землю, яка була відкритим простором на краю скелі, де колись був Храм Неба Північного к.

 

Сяо Юань важко впав на землю. Його долоні були червоні, а рана на нозі дуже боліла. Намагаючись полегшити біль, він засміявся і сказав: «Генерал Хуан зробив величезну помилку. Якщо ти хотів тримати мене в заручниках, ти не повинен був ранити мою ногу».

 

У той момент Хуан Юе заспокоївся, тому він просто посміхнувся йому і сказав: «Я хотів негайно позбавити життя Сяо Цзюнь Вана, але я не очікував, що імператор так піклується про тебе. Сяо Цзюнь Ван, ти не щасливий? Понад рік імператор не звертав на тебе уваги, але в цей момент він несподівано став до тебе таким уважним. Ти, напевно, ніколи не думав, що це станеться, чи не так?»

 

Сяо Юань кілька разів хмикнув, але не відповідав.

 

З якоїсь причини в цей момент серце Хуан Юе насправді сильно заспокоїлося. Озирнувшись навколо, він відчув, як холодний вітерець наповнює гірські ліси та річки. Була рання весна, тому через вологий вітер тіло Хуан Юе ставало холоднішим і холоднішим, ніби він знову переживав той час, коли вони з матір'ю ходили просити допомоги під холодом і сильним дощем.

 

Раптом Хуан Юе ніби зрозумів, що означає бути самотнім на вершині.

 

Чим вище ти піднімаєшся, тим гірше падіння.

 

Раптом позаду нього почувся звук кроків. На це Хуан Юе люто підтягнув Сяо Юаня, який лежав на землі, використовуючи його як щит, щоб захистити себе. Коли Хуан Юе приставив кинджал до горла Сяо Юаня, той обернувся.

 

Дивно, але це був Янь ХеЦин.

 

Той був один, озброєний єдиним довгим мечем. Коли вітер підняв його одяг, він стояв більше десяти метрів, дивлячись на кинджал, притиснутий до горла Сяо Юаня. Не намагаючись рухатися вперед, Янь ХеЦин сказав: «Відпусти його. Якщо ти це зробиш, я відпущу тебе разом із твоїми людьми».

 

Хуан Юе посміхнувся: «Його Величність, мабуть, жартує. Я не вірю, що Сяо Цзюнь Ван настільки важливий для вас. Його Величність не повинен забувати, що Сяо Цзюнь Ван був міністром уже більше року, і ви ніколи не цікавилися ним. Я знаю, що Його Величність хоче схопити мене живим, щоб ви могли змусити мене зізнатися, хто є моїми однопартійцями, тому ви використовуєте цей привід, щоб укласти зі мною угоду».

 

Сяо Юань не міг не сказати: «У такому випадку да-ґе повинен приставити кинджал до власної шиї замість моєї. Ах, да-ґе... шшш²…..»

 

Хуан Юе трохи посилив тиск на кинджал, і з шиї Сяо Юаня відразу ж потекли краплі крові.

 

Янь ХеЦин різко зробив крок уперед, але відразу ж вчасно стримав свій порив. Його рука, що тримала довгий меч, злегка тремтіла.

 

Коли Хуан Юе побачив його таким, він посміхнувся і сказав: «Акторські здібності Його Величності досить хороші. Як щодо цього? Ваша Величність, якщо ви кинете меч на землю, я відпущу шию Сяо Цзюнь Вана».

 

Хуан Юе мав намір висміяти Янь ХеЦина, але він не очікував, що той без вагань відкине меч убік.

 

Хуан Юе був справді приголомшений, і в його очах спалахнула якась недовіра. Він повільно вийняв кинджал із шиї Сяо Юаня, але потім приклав вістря кинджала до живота Сяо Юаня. У цей момент Хуан Юе раптом щось помітив. Коли він трохи сильніше натискав на кинджал, очі Янь ХеЦина зменшувалися. З цим внутрішні сумніви Хуан Юе ставали дедалі міцнішими. Але він все ще відчував, що це не має сенсу.

 

Янь ХеЦин сказав: «Що ти хочеш?»

 

Хуан Юе подивився на Янь ХеЦина і після довгого мовчання раптом сказав: «Я хочу, щоб ти став на коліна і благав мене».

 

Серце Сяо Юаня запанікував, коли він закричав: «Янь-ґе, не роби цього!»

 

Перш ніж Сяо Юань встиг закінчити свої слова, Янь ХеЦин уже став навколішки.

 

Очі Хуан Юе розширилися, а потім вибухнув маніакальним сміхом. Деякий час посміявшись, він крикнув: «Янь ХеЦин! Чому, в біса, ти став імператором? Для чого? Подивись на себе, ти такий жалюгідний і смішний!»

 

Янь ХеЦин спокійно сказав: «Якщо ти відпустиш його, я відпущу тебе».

 

«Ти відпустиш мене? Хех, відпустить мене» — Хуан Юе пробурмотів ці слова в заціпенінні, коли раптом підвів голову зі зловісною посмішкою: «Янь ХеЦин, навіть якщо ти відпустиш мене, куди ще я можу піти? Ти думаєш, що я боюся смерті? Дозволь тобі сказати, що в той момент, коли я вирішив узурпувати трон, я вже був готовий втратити голову. Янь ХеЦин, мені не потрібно, щоб ти відпускав мене. Що це? Ти справді хвилюєшся за нього?»

 

Сказавши це, Хуан Юе сильніше натиснув на кинджал. Коли Сяо Юань трохи тремтів, одяг на його животі раптом став червоним.

 

Янь ХеЦин задихався. Потім він почув шалений сміх Хуан Юе: «Поки ти будеш повзати, як собака, я відпущу його, добре? Ха-ха-ха-ха, монарх країни, монарх країни виглядає надзвичайно смішно! Смішно!»

 

Раптом сміх Хуан Юе раптово припинився.

 

Як тільки Хуан Юе закінчив свої слова, Сяо Юань раптово обернувся, незважаючи на загрозу кинджала. Коли він поворухнувся, кинджал у руці Хуан Юе негайно встромив йому живіт!

 

Сяо Юань тремтів усім тілом і, стримуючи біль, вилаявся: «Смішний твій батько!»

 

Хуан Юе запанікував. Коли він збирався відтягнути кинджал, щоб відновити контроль над Сяо Юанем, а той раптом штовхнув його. Однак вони вдвох відступили на кілька кроків назад, поки їхні ноги не торкнулися повітря і не впали зі скелі!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. 瓮中捉鳖 wèng zhōng zhuō biē: китайська ідіома, яка використовується як метафора того, що хочеться зафіксувати, вже була під контролем. Від《李逵负荆》від (康进之 kāng jìn zhī) Кан Цзіньчжі, з династії Юань або Монгольської династії [1279-1368].

2. Звук шипіння, не знала як його нормально перекласти, тому ось так.