Після того, як їх виміряли, вони були відправлені з трьома поклонами від власника крамниці. Надворі було вже пізно, вітер гуляв зі снігом. Коли вулиця стала безлюдною, працювало лише кілька крамниць, теплі свічки яких падали на білий сніг.
Коли вони повільно йшли до імператорського палацу, Сяо Юань раптом сказав: «Янь-ґе, я думаю, що моєму тілу сьогодні набагато краще. Бачиш? Раніше я спотикався, але тепер я ходжу більш стабільно».
Тіло Янь ХеЦина трохи зупинилося, а потім він видав звук «хм».
Очі Сяо Юаня блукали, коли він прикрив губи, і тихо кашлянув: «Чому б нам не почекати, поки весільний одяг буде готовий… тоді ми будемо...»
Кілька останніх слів були схожі на звуки комарів, тому Янь ХеЦин не міг чітко їх розчути: «Що?»
Сяо Юань зупинився, подивився на небо і землю, але він так і не дивився на Янь ХеЦина: «Щоб…. увійти…. увійти... в ве-весільну кім-кімнату.»
Янь ХеЦин відповів: «Зачекай мене тут» — сказавши це, він поспішно пішов назад до майстерні. Через деякий час він повернувся і сказав Сяо Юаню: «Продавець сказав, що весільний одяг буде готовий завтра».
Сяо Юань: «…..»
«Завтра? Початковий півмісячний термін тепер став на завтра? Хіба це не змусило б власника магазину ризикувати своїм життям, щоб досягти кінцевого терміну?! Чи не можеш ти ускладнити життя страждаючим простим людям?»
Сяо Юань: «Добре, завтра ми зайдемо, зайдемо, зайдемо…»
Янь ХеЦин закінчив слова за нього: «Ми увійдемо до весільної кімнати».
Сяо Юань: «Добре, та-так».
«Дякую крамарю за те! Що пожертвував собою! Щоб задовольнити потреби інших людей!»
Коли вони повернулися до своєї спальні, служниця раптом привітала їх: «Ваша Величносте, Сяо-гондзі. Се-гондзі чекає на вас у спальні».
Сяо Юань здивувався: «О цій годині?»
Покоївка виявила безпорадність: «Ми радили Се-гондзі, що він може поговорити з вами завтра вранці, але Се-гондзі не хоче повертатися. Його Величність наказав нам підкорятися всьому, що він просить, щоб ніхто не наважився змусити Се-гондзі піти».
Сяо Юань подумав про нестабільний настрій Чунгуя сьогодні і хвилювався, що з ним станеться. Глянувши на Янь ХеЦина, він поспішно пішов до спальні.
Янь ХеЦин побачив, що з очима Сяо Юаня щось не так, тому пішов за ним.
У спальні біля столу стояв Се Чунгуй. Свічка, що мала догоріти, стікала воском, той віск ущільнився на свічнику, коли вона впала, і жахливо перекрутилася.
«Чунгує» — Сяо Юань тихо покликав.
Се Чунгуй повернув голову, і його очі були налиті кров’ю, наче він багато плакав. Коли він подивився на Сяо Юаня, він пішов до нього крок за кроком. Кожен його крок нагадував, що він наступає на когось, оскільки його кроки були трохи хиткими.
«Що не так?» — Сяо Юань зробив кілька кроків уперед, поки його не залишив лише один крок від Се Чунгуя.
Янь ХеЦин нахмурився, уважно дивлячись на Се Чунгуя.
«Я...» — Се Чунгуй опустив голову, і його голос був хрипким, наче він навмисно щось приховував. Але здавалося, що він чогось чекає. Коли Янь ХеЦин відчув щось дивне, хотів піти вперед, щоб відтягнути Сяо Юаня назад. Однак, як тільки він ступив уперед, Се Чунгуй раптово витягнув з рукава кинджал і кинувся на Сяо Юаня!
Очі Сяо Юаня раптом зіщулилися, і відступив. У той же час Янь ХеЦин також виступив на захист Сяо Юаня.
Однак метою Се Чунгуя був зовсім не Сяо Юань! Він обернувся хибним рухом і міцно стиснув кинджал. Без будь-яких вагань він вдарив ножем у живіт Янь ХеЦина, який ступив вперед, щоб відтягнути Сяо Юаня назад, а потім вдарив його ще раз!
За вікном раптом вітер став таким сильним, що мало не виривав з корінням тендітні дерева у дворі!
Миттєво кров бризнула на обличчя та тіло Сяо Юаня, як вогонь, який міг спалити його заживо, змушуючи його тремтіти всім тілом. У цю мить Сяо Юань почув, як Се Чунгуй кричить на нього.
Се Чунгуй сказав: «Ваша Величносте!»
Це були два прості слова, але відразу після того, як вони були сказані, в шию Сяо Юаня вдарив ніж. Ті, хто тримав цей ніж, були нічим іншим, як холодними скелетами офіцерів і солдатів, які проливали кров і сльози за Північне королівство…
Далі
Розділ 181 - Ти був похований під дев'ятьма джерелами, де твої кості перетворилися в багнюку¹.
Крик служниці, яка втекла, був першим звуком, що порушив тишу нічного неба. Перш ніж імператорська охорона поза спальнею встигла відреагувати, Се Чунгуй уже замкнув двері спальні та закрив вікна столами та стільцями. Як тільки він озирнувся, то побачив, що Сяо Юань зняв своє пальто і використовував його, щоб зупинити кровотечу Янь ХеЦина. Його пальто було пофарбоване в червоний колір, і оскільки Янь ХеЦин не міг утриматися, він хитко впав. «Янь-ґе! Янь-ґе!» — Сяо Юань сидів у кутку з Янь ХеЦином на руках. Через велику крововтрату той відчув сильне запаморочення. Коли відчув, що його свідомість починає туманитися, він насилу відкрив рот, ніби хотів щось сказати, але врешті не зміг вимовити жодного слова. «Янь-ґе, не кажи нічого. Не говори, все буде добре» — Сяо Юань був на межі колапсу, його розум був наповнений думкою, що Янь ХеЦин не помре. Однак дихання того почало поступово слабшати, і його свідомість була слабкою, коли він повільно заплющив очі. Сяо Юань відразу ж запанікував, коли він поклав руки на плечі Янь ХеЦина, кричачи йому: «Янь-ґе, не засинай! Не спи, подивися на мене, подивись...» — слова Сяо Юаня були перервані, коли його раптом схопили за комір і притиснули до стіни. Очі Се Чунгуя були налиті кров'ю, коли він міцно стиснув комір Сяо Юаня: «Ваша Величносте, що ви робите? Ви не пам'ятаєте? Це той, хто вбивав солдатів Північного к.! Це той, хто підкорив нашу країну! Чи не варто його ненавидіти? Чому ви його не ненавидите? Ваша Величносте, ви все ще пам'ятаєте своє ім'я? Це Чжоу Ю! Ви наш імператор! Ви імператор Північного к.!» Сяо Юань не міг відповісти. Натомість він продовжував хитати головою, знову й знову бурмочучи «вибач». Звук його голосу був наче голос мерзенного грішника, грішника, який нарешті був покараний, залишивши позаду лише нескінченні докори сумління та непрощені гріхи. «Достатньо! Ваша Величносте, чому ви продовжуєте вибачатися? Чому!?» — Се Чунгуй заревів, але довго не отримував відповіді. Раптом за межами спальні почувся стукіт дверей, квапливі кінські копита, а також крики Сюе Яня. Складалося враження, що солдати, які проводжали імператора, прибули поспішно. Обличчя Се Чунгуя було спокійним і надзвичайно холодним. Коли він підняв кинджал, з якого все ще стікала кров Янь ХеЦина, він уже збирався кинутися за двері. Однак Сяо Юань відтягнув його назад, який благально вигукнув: «Не йди, ти помреш!!! Чунгуй, іди геть, тікай. Ти точно зможеш втекти. Повертайся в село Таоюань, повертайся». «Ваша Величносте, я не можу повернутися назад» — Се Чунгуй похитав головою й повільно відвів руку. Його тон голосу був спокійним, але він також здавався надзвичайно жорстоким, коли він сказав: «Ваша Величносте, нащадки родини Се мають лише два кінці. Вони або помирають від старості в процвітаючому Північному к., або гинуть на полі бою. Три роки тому я не міг стежити за своїм сюнді. Тепер мені пора їх знайти». Сказавши це, Се Чунгуй справедливо змахнув кинджалом і без будь-яких вагань покинув цей всесвіт, його рішучість була настільки важкою, що люди могли здригнутися. Як тільки Сяо Юань став навколішки на землі, спираючись на останню непорушну струну, він повернувся назад і продовжив тиснути на рану Янь ХеЦина, неодноразово кричачи йому, щоб він не спав. Потім хтось кинувся, зупинив Сяо Юаня і стримав його, притиснувши до землі. Після цього Сяо Юань витягли на вулицю, і хтось поспішно прибув, щоб обробити рану Янь ХеЦина та зупинити кровотечу. Все ніби оніміло, втратило колір, залишивши позаду лише хаос і плутанину. Сяо Юань хотів запитати, чи все гаразд з Янь ХеЦином, але його витягли зі спальні в безладі. За спальнею літав сніг, стояла холодна погода. Обличчя Сюе Яня було бліде від гніву та страху. Коли Сяо Юаня підвели на ноги, він почув, як Сюе Янь сказав: «Імператор Північного к., як ти міг бути таким жорстоким? Як ти міг скористатися почуттями Його Величності до тебе і вбити Його Величності разом із залишками Північного к.? Як ти міг бути таким злим?» Сяо Юань не відповів і не намагався захиститися. Він просто згорнувся калачиком на землі, не маючи змоги пролити жодної сльози. Він був повним безладом, боліло все тіло і боліли кінцівки. Він знову і знову запитував себе, чому так сталося, але не знав, де знайти таку відповідь. Можливо, з того моменту, як він подумав, що зможе захистити Північне к., він був приречений так закінчити. Сюе Янь завжди діяв просто та рішуче, і він знає, що колишній імператор Північного к. більше не може залишатися. Наполегливість Янь ХеЦина робити все по-своєму в минулому все ще можна вважати діями, зробленими з невмирущої любові. Але якщо Янь ХеЦин все ще тримав його при собі навіть після спроби вбивства, його можна перетворити лише на посміховисько! Сьогодні колишній імператор Північного к. повинен померти. Вітер завивав, сніг був крижаний, а погода була пронизлива. Сюе Янь видихнув ковток білого туману, повільно витягнув меч із-за пояса та сказав: «Колишній імператор Північного к. має ще щось сказати?» На тілі Сяо Юаня все ще була кров Янь ХеЦина, а його одяг був мокрий від падаючого снігу. Чорний і білий змішані разом. Засипаний снігом, Сяо Юань підтримував своє тіло, повільно підводячись. Його кінцівки обмерзли від холоду, очі заціпеніли й тьмяніли, коли він запитав: «Янь-ґе, з ним все гаразд?» Сюе Янь стиснув у руці меч і довго дивився на Сяо Юаня. Здавалося, не міг повірити, що навіть у цей момент Сяо Юань думав би про Янь ХеЦина. Він деякий час мовчав, перш ніж відповісти правдиво: «Його Величності нічого не загрожує життю». «Це чудово....» — голос Сяо Юаня тремтів, коли він усміхався і розплакався. Тоді Сюе Янь зрозумів, що він, можливо, неправильно зрозумів людину перед ним. Однак заради Янь ХеЦина, заради Південного к. Янь і заради всього світу він не буде милосердним до цієї людини сьогодні: «Якщо колишньому імператору Північного к. більше нічого сказати, то вперед». 1. 君埋泉下泥销骨 jūn mái quán xià ní xiāo gǔ: з поеми《梦微之》(mèng wēi zhī), «Сон Вейчжі», автора (白居易 bái jū yì) Бай Цзюї [772-846], поета з династії Тан [618-907]. Перша строка вірша вказує на зустріч зі старим другом уві сні, на смуток пробудження. Друга описує, що він фізично хворий і що його старий друг «спить під землею» майже десять років. Третя передбачає, що мертві кістки його старого друга перетворилися на багнюку, і що він залишився позаду. Четверта і остання розповідає про те, що його старий друг, його сини та зяті померли один за одним. У вірші використано контраст між насолодою зустрічі уві сні з болем прокидання, підкреслюючи тугу за покійним і сум за власним нещастям у реальному житті.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!