Храм щойно відремонтували, тому ще не мав особливої репутації. Пахощі були несильні, тому, природно, відвідувачів було небагато.
Молодий чернець, років семи-восьми, одягнений у сіро-блакитний одяг і тримаючи в руках мітлу, підмітав опале листя на сходах перед храмом. Напевно тому, що йому стало нудно, почав співати пісню: «Була-була гора, а в горі храм. У тому храмі був молодий монах…»
Раптом підійшов чоловік. З усмішкою на обличчі той чоловік сказав: «Яка була справді гарною~».
Молодий чернець був приголомшений. Коли він підвів очі, то побачив, що перед ним дуже красивий чоловік. Однак найбільше, окрім звуку голосу, привернуло молодого ченця те духовне тепле світло, яке було в глибині очей цього чоловіка.
Чоловіка супроводжував інший чоловік такої ж незвичайної зовнішності. У того чоловіка була пара дуже поважних брів і гарні очі, що траплялося надзвичайно рідко.
«Справді красива?» — молодий монах торкнувся потилиці: «Благодійник¹, ви думаєте, що далі це йде?»
Сяо Юань подивився на дурнувату зовнішність молодого ченця і подумав, що він такий милий, що не міг стриматися, щоб не дражнити його: «Я думаю, що цей вірш звучить так. Слухай, я розповім тобі весь вірш».
Сяо Юань прочистив горло і заспівав: «Жила-була гора, а в горі був храм. У тому храмі був молодий чернець, який виглядав дуже гарно! Але краса не змагається з весною, вона лише сповіщає про її прихід. Коли квіти в горі зацвітали, він сміявся в кущах². Хей! В кущах! Сміються в кущах! Сміються!»
Молодий монах почухав голову, продекламував «Амітабго»³ і запитав: «Благодійник, чому я вважаю, що те, що ви сказали, і те, чого мене навчив мій шисюн⁴, здається трохи іншим?»
Сяо Юань кивнув головою і відповів: «Ми повинні адаптуватися до розвитку часу! Поєднуй теорію з практикою, наполегливо розвивайся в новій епосі... Кхм, я пропустив суть. У всякому разі, це найновіша версія, йди сюди, я тебе навчу».
Старий монах з'явився вчасно, щоб перешкодити Сяо Юаню продовжувати отруювати розум молодого учня його власної буддистської секти.
Привітний старий монах привів Сяо Юаня і Янь ХеЦина до залу Великої Сили⁵ і запитав: «Чим я можу допомогти цим двом благодійникам?»
Сяо Юань посміхнувся: «Майстре, чому ви запитуєте?»
Старий монах склав долоні й сказав: «Амітабго, хто в цьому світі не має на думці чогось, що обтяжує його серця? Чим складніше прохання, тим воно щиріше».
Сяо Юань хвалив: «Майстер справді розуміюча людина».
Старий монах відповів: «Благодійник дуже люб'язний».
Коли вони двоє прибули до зали, вони були оточені пахощами та димом ладану. У залі стояла золота статуя Будди з урочистим виглядом. Сяо Юань і Янь ХеЦин стали на коліна на футоні, один ліворуч, а інший праворуч, і тричі поклонилися.
Коли настав час повертатися до резиденції, Сяо Юань не зміг стриматися, щоб знову не дражнити молодого ченця. На жаль, молодому ченцю довелося подзвонити в дзвін⁶, тож Сяо Юань міг повернутися лише трохи нещасним.
Поки вони поверталися назад, Янь ХеЦин хвилювався про поранену ногу Сяо Юаня, тому він не дозволив йому ходити самостійно, наполягаючи на тому, щоб нести його на спині. Зрештою Сяо Юань не зміг сказати «ні» Янь ХеЦину і дозволив йому нести його в темних сутінках. Світло заходу сонця робило їхні тіні надзвичайно довгими.
«Янь-ґе, ти хочеш знати, що було в мене на думці, коли я щойно молився в храмі?» — Сяо Юань сказав, лежачи на спині Янь ХеЦина, обхопивши його шию руками, і щасливо посміхався.
Янь ХеЦин: «Про що ти думав?»
Сяо Юань відкашлявся і, копіюючи інтонацію, яка використовується в телесеріалах, вигукнув щосили: «Поклоніння Небу і Землі? Ну, я не знаю, чи міг Будда почув мене».
Янь ХеЦин обережно підняв кутики рота.
«Янь-ґе, про що ти запитав Будду?» — перш ніж Янь ХеЦин встиг відповісти, Сяо Юань продовжив: «Зачекай хвилинку, дай мені вгадати. Ти хотів, щоб моя травма швидше вилікувалась?»
Янь ХеЦин кивнув головою: «Так».
Сяо Юань: «Янь-ґе, я можу стати калікою».
Ноги Янь ХеЦина зупинилися.
Сяо Юань продовжив: «Хоча шифу не сказав мені, я все одно знаю своє тіло. Раніше я трохи боявся стати калікою, тому що тоді мені доведеться йти повільно та мені знадобиться занадто багато часу, щоб знайти тебе. Але ти прийшов, тому я вже не боюся, і навіть якщо я стану калікою, це означатиме, що у мене буде хороший привід, щоб ти носив мене на собі. Коли я думаю про це, відчуваю трохи гордості».
Янь ХеЦин: «Не кажи дурниць, тобі стане краще» — тоді він додав: «Я все одно буду носити тебе, навіть якщо твоя нога в порядку».
Сяо Юань усміхнувся, коли його очі викривилися, і він поплескав Янь ХеЦина по плечу: «Янь-ґе, поверни голову».
Коли той нахилив голову, Сяо Юань поцілував його в губи, ніжно й довго.
Коли поцілунок закінчився, Сяо Юань лизнув куточок свого рота і сказав: «Тієї зими, коли надворі було холодно, я ніс тебе на спині, проводжаючи до залу Таї, коли ми ще були в палаці Північного к… Тоді я не сподівався, що ти будеш носити мене до кінця мого життя. Але воно того варте!»
Янь ХеЦин знав, що він не людина, яка посміхається. Однак, коли він був із Сяо Юанем, куточки його рота невибачливо піднімалися, а й також не хотів стримуватися.
Після того, як Янь ХеЦин довго ніс Сяо Юаня на спині, той пошкодував його і відмовився, щоб його несли. Оскільки Янь ХеЦин не погодився, Сяо Юань сказав, що або він дозволив йому йти самостійно, або вони відпочивають. Янь ХеЦину довелося знайти гарне місце в траві на узбіччі дороги і дозволити Сяо Юаню сісти.
Сяо Юань потягнув Янь ХеЦина сісти поруч, а той зручно ліг на бік. Половина його верхньої частини тіла лежала на ногах Янь ХеЦина. Потім він почав рахувати зірки, які поступово з’являлися на нічному небі: «Я не міг побачити стільки зірок у своєму минулому житті, і вони теж не були такими яскравими».
Янь ХеЦин хмикнув, подумав деякий час, а потім, трохи вагаючись, запитав: «Що це було, ти згадував раніше, про те, що чоловік і дружина мали зробити перед тим, як одружитися у твоєму минулому житті?»
1. 施主 shī zhǔ: цим терміном монах звертається до простих людей взагалі.
2. СЮА каже цей вірш: 俏也不争春，只把春来报。待到山花烂漫时，她在丛中笑。Qiào yě bù zhēng chūn，zhǐ bǎ chū n lái bào。dài dào shān huā làn màn shí，tā zài cóng zhōng xiào: що можна витлумачити так: «Хоч цвіт сливи красивий і яскравий, він ні з ким не змагається за славу весни, він просто посилає квітам весняне повідомлення. Коли гори наповнюються розкішними барвами квітів, сміється серед них сливовий цвіт». З《卜算子·咏梅》автор (毛泽东máo zé dōng) Мао Цзедун [1893-1976].
3. 阿弥陀佛 ē mí tuó fó: Амітабха Будда, головний Будда для послідовників буддизму Чистої Землі, який практикується переважно у Східній Азії. Згідно з його творами, Амітабха має безмежні заслуги в результаті своїх добрих справ у незліченних минулих життях. Основною практикою в буддизмі Чистої Землі є оспівування імені Будди Амітабхи з повною зосередженістю, вірою, що людина відродиться в Чистій Землі, місці, де істоті набагато легше працювати над просвітленням.
4. 师兄 shī xiōng: цей термін використовується для позначення «старших», тих, хто навчався набагато довше під керівництвом того самого вчителя. Цей термін не обмежується чоловіками, але також може використовуватися для позначення жінок.
5. 大雄宝殿 dà xióng bǎo diàn: також відомий як «Дорогоцінний зал Великого Героя», це головний зал буддійського храму, де зберігаються зображення Гаутами Будди (його шанують як засновника буддизму) та інших інших будд і бодхісатв (у буддизмі бодхісаттва — це будь-яка особа хто на шляху до стану Будди).
6. Дзвін використовується для молитви про довголіття, спокуту та трансцендентність усіх істот. У дзвони в буддійських храмах б'ють переважно один раз вранці та один раз увечері, загалом 108 разів. Кажуть, що рік складається з 12 місяців, 24 сонячних термінів і 72 годин (候 hòu; період із п’яти днів), тобто 108, що символізує рік реінкарнації та тривалий період часу. Інша приказка говорить, що люди мають 108 видів турбот, тому дзвін дзвонить 108 разів, щоб усунути всі турботи на землі.
Далі
Розділ 168 - Вічна туга один за одним¹, мій Янь-ґе такий гарний.
Сяо Юань не очікував, що Янь ХеЦин раптом запитає це. Він був приголомшений, але потім раптом підвівся, подивився на Янь ХеЦина і сказав з усмішкою на обличчі: «Янь-ґе, ти хочеш вийти за мене заміж?» Той не заперечував: «Мм-мм». Сяо Юань схрестив ноги, склав пальці та порахував їх, усміхаючись, сказав: «Якщо ти хочеш бути старомодним, то ти повинен подарувати мені діамантовий перстень у кілька десятків каратів, а якщо хочеш, бути трохи витонченішим, ти можеш подарувати мені ставок для риб. Якщо ні, то відвези мене на гелікоптері до найвідомішої будівлі-вежі та запаліть для мене мільярди феєрверків, які не зупиняться, доки не проб’ють діру в озоновому шарі». Янь ХеЦин: «……» Сяо Юань помахав рукою і сказав: «О, я знаю, що ти не можеш робити такі речі, але це нормально. У моєму минулому житті, якщо двоє людей хотіли одружитися, був інший спосіб, але цей найскладніший. Ти хочеш знати, який?» Янь ХеЦин кивнув. Сяо Юань стиснув кулак і відкашлявся. Дивлячись на освітлене місячним світлом обличчя Янь ХеЦина, він побачив, що той виглядає дещо нервовим, і Сяо Юань не зміг утриматися від усмішки, коли швидко сказав: «Що тобі потрібно зробити, це…» — сказав Сяо Юань повільно тягнувши слова. Янь ХеЦин, який чекав відповіді збоку, злегка стиснув кулаки. Раптом Сяо Юань розправив плечі й повернувся до нього. Під зоряним небом вони двоє дивилися один на одного, їхні очі ніби сяяли місячним світлом: «Тобі доведеться залишитися зі мною на все життя». Янь ХеЦин подивився на нього. Почуття, приховані в глибині його очей, тепер були яскравими та ясними, коли він відповів: «Я буду». Очі Сяо Юаня викривилися, коли він з посмішкою відповів: «Добре. Так, Янь-ґе, я навчу тебе слова, яке в моєму попередньому житті використовувалося для вираження кохання». Потім Сяо Юань підняв гілку і написав на землі англійське речення: «Я тебе кохаю» — у своєму останньому житті він практикував скоропис, тому слова англійською виглядали красиво і елегантно. Побачивши це, Янь ХеЦин запитав: «Це картина?» Сяо Юань посміхнувся: «Ні, це не картина. Це речення. Іди сюди, я навчу тебе читати». Кілька разів прочитавши це речення вголос, Янь ХеЦин, який був талановитим володарем мов, за кілька хвилин навчився його правильно вимовляти. Це змусило Сяо Юаня відчути, що ореол, який оточує головного героя, справді має кут 360º без мертвого кута. Сяо Юань кинув гілку і сказав: «Тепер ми єдині в усьому світі, хто може зрозуміти це речення». На це Янь ХеЦин запитав: «Що означає це речення?» Сяо Юань торкнувся свого підборіддя, коли відповів: «Це має різне значення залежно від людини. Але я скажу тобі, що це означає в моєму випадку. Для мене це означає…» — Сяо Юань зробив коротку паузу, трохи подумав і продовжив: «Вічна туга один за одним, тому що мій Янь-ґе такий гарний». «Коли персикове дерево зелене й пишне, його квіти розквітають. Якщо Янь-ґе одружується, він повинен зробити свою сім'ю щасливою і мирною²». «На горі є дерева, і дерева мають гілля. Моє серце щасливе, що ХеЦин хоче одружитися зі мною³». «Я хотів би мати серце Янь-ґе, щоб ми могли старіти разом⁴». «Річка Юань зелена в оточенні ірисів, а річка Лі має ароматні орхідеї. Я думаю про ХеЦина, але не наважуюся це сказати⁵». Янь ХеЦин: «……» Сяо Юань усміхнувся: «Ти все ще мене слухаєш?» Янь ХеЦин: «Слухаю». Сяо Юань сказав: «….. Янь-ґе, чому ти не дотримуєшся розпорядку? Як правило, тобі не подобається, коли я говорю дурниці, і ти не заважаєш мені продовжувати говорити?» Янь ХеЦин подивився на нього і відповів: «Я хочу продовжувати чути те, що ти кажеш». Сяо Юань: «Доб-…. добре». Тоді Сяо Юань вилив майже всю літературу та чорнило зі свого шлунка, наполегливо працюючи, щоб висловити свою думку. Нарешті він не міг придумати жодного іншого вірша, і перш ніж Янь ХеЦин відпустив його, йому довелося благати про пощаду. Було вже не рано, і час повертатися до резиденції. Янь ХеЦин хотів продовжувати нести Сяо Юаня, але він відмовився і захищався, сказавши: «Мої ноги в порядку, тобі більше не потрібно мене нести. Дозволь мені піти самому». Янь ХеЦин: «На сьогодні ти достатньо погуляв». Сяо Юань: «Ні, я не втомився ходити туди-сюди. Якщо ти будеш продовжувати носити мене на спині, тобі буде надто важко. Все добре, я піду сам. Не хвилюйся, я...» Перш ніж Сяо Юань встиг сказати те, що він хотів, його голос раптово обірвався, тому що Янь ХеЦин схопив його за талію і підняв,як наречену. Тоді він пішов у бік села. Сяо Юань, який був явно підставлений, сказав: «Я-я розумію. Спина, чому ти не несеш мене на спині?» Янь ХеЦин, однак, не мав наміру принижувати його. Сяо Юань був шокований: «Янь-ґе, ти ж не плануєш нести мене назад у село в такому вигляді, чи не так? Якщо сусіди нас побачать, то неправильно зрозуміють». Янь ХеЦин подивився на нього вниз і сказав: «Що вони неправильно зрозуміють?» Сяо Юань: «Не має значення, чи знають вони, що мої ноги поранені, але якщо ні, то можуть неправильно зрозуміти…». Поки він говорив, Янь ХеЦин уже зайшов у село Таоюань із Сяо Юанем на руках. Тітка Ма, яка вдосталь наїлася й пішла погуляти, зіткнулася з ними віч-на-віч. Побачивши їх такими, вона раптом розреготалася. Тоді вона крикнула: «Йой! Юань, ти "розлютив" Янь-гондзі?» Сяо Юань: «….. Тітонько Ма, чому ви думаєте, що я розлютив Янь-ґе?» Тітка Ма вийняла носовичок і обережно вдарила Сяо Юаня, який усе ще був на руках у Янь ХеЦина: «Ти все ще маєш нахабність запитувати тітку?! Тобі не соромно? Поперек не болить? Ти не дослухався до слів Янь-гондзі, і ви... кхм, надворі! Це повинно бути!» Сяо Юань: «……» «Тітонько Ма, прошу вас, не читайте дивних книжок. Ваш мозок буде вигадувати заплутані сюжети, добре?!» Тітка Ма перестала сміятися, підняла палець і сказала Янь ХеЦину: «Це правильний спосіб ставитися до темпераменту Сяо Юаня. Якщо він буде скандалити, ти можеш його добре "покарати", тоді він запам’ятає це надовго! Янь-гондзі, я підтримую тебе!» Тітка Ма навмисно вимовила слово "покарання" зі значущістю, щоб ніхто не міг неправильно зрозуміти, що вона мала на увазі. Янь ХеЦин кивнув тітці Ма, і Сяо Юань впав на його руки, закриваючи обличчя однією рукою. Подражнивши Сяо Юаня, тітка Ма задоволена пішла геть. На це хлопець сказав: «Янь-ґе, бачиш? Я сказав тобі нести мене на спині. Тепер тітонька Ма неправильно зрозуміла, що ми мали "дику зустріч". Тетчиними вустами завтра ця чутка пошириться на все село та на інші десять ближніх сіл!» Янь ХеЦин у відповідь хмикнув. Сяо Юань запитав: «Що ти маєш на увазі під «хм-м-м»? Хей, хей, хей, Янь-ґе!» Сяо Юань простягнув руку й помахав нею перед очима. Коли Янь ХеЦин прийшов до совісті, він подивився на нього вниз: «?» Сяо Юань, почуваючись безпорадним, усміхнувся йому і запитав: «Про що ти думав? Ти був так розсіяним». Янь ХеЦин відповів: «Секс на вулиці». Сяо Юань: «……» Янь ХеЦин задумливо продовжив говорити: «Коли тобі стане краще, ми спробуємо». Сяо Юань вдарив себе по обличчю, щоб Янь ХеЦин не побачив, чи він соромиться, чи він знепритомнів. Сяо Юань не відповів на поверхні, але він кричав у своєму серці: «Мені байдуже! Справедливо відкритий сексуальний маніяк Янь-ґе все ще неймовірно красивий!» 1. 长相思兮长相忆 zhǎng xiàng sī xī zhǎng xiàng yì: це з вірша《秋风词》(qiū fēng cí), «Поема осіннього вітру», автора (李白 lǐ bái) Лі Бая [701-762] з династії Тан [618-907]. Цей вірш про любов і меланхолію. 2. 桃之夭夭，灼灼其华。晏哥于归，宜其室家。táo zhī yāo yāo, zhuó zhuó qí huá。yàn gē yú guī，yí qí shì jiā: СЮА додає ім’я ЯХЦ до цього речення, але в оригіналі в ньому слово «наречена». Це пісня-вітання для молодят, а також пісня для проводів молодої в день весілля. Коли подружки нареченої відправляли наречену, усі, хто товпився навколо нареченої, коли вона йшла до дому нареченого, співали це. З《诗经》(shī jīng), «Книга пісень». 3. 山有木兮木有枝，心悦河清待娶之 shān yǒu mù xī mù yǒu zhī, xīn yuè hé qīng dài qǔ zhī: цей вірш згадувався раніше з точки зору ЯХЦ, тому що в оригіналі другий вірш такий: «Я ховаю свої почуття до тебе в серці, але ти цього не знаєш», а тут СЮА змінює другий куплет на: «Моє серце щасливе, що ХеЦін хоче одружитися зі мною». Оскільки перший вірш є алегорією, у поєднанні з модифікацією СЮА, це може означати: «Це логічно, що в горах є дерева, а на деревах є гілки, тому я, звичайно, щасливий, що Янь ХеЦин хоче одружитися зі мною». З《越人歌》(yuè rén gē) «Пісня народу Юе». 4. 愿得晏哥心，白首不相离。Yuàn dé yàn gē xīn, bái shǒu bù xiāng lí: знову СЮА додає ім’я ЯХЦ, цього разу до першого куплета. Як не дивно, цей вірш насправді розповідає про пару, яка розпалася через те, що чоловік взяв наложниць. В оригінальному вірші говорилося так: «Я думав, що якщо я одружуся з людиною, яка віддана одному коханню, я зможу постаріти з ним». Я думаю, що СЮА намагається сказати, що він хоче бути єдиним у серці ЯХЦ. Це означає, що він не хоче, щоб ЯХЦ став «чоловіком-лідером із незліченною кількістю наложниць», сподіваючись, що вони можуть бути разом назавжди до старості. Оригінальний вірш《白头吟》автор (卓文君 zhuó wén jūn) Чжо Веньцзюнь, поетеси з династії Хань [206 до н.е.-220 н.е.]. 5. 沅有芷兮澧有兰，思河清兮未敢言 yuán yǒu zhǐ xī lǐ yǒu lán，sī hé qīng xī wèi gǎn yán: СЮА знову додає ім’я ЯХЦ у цьому вірші. Цей вірш про двох закоханих, яких розлучають життя і смерть, і яким не судилося зустрітися знову. В основі вірша лежить ідея про те, що очікувана людина не повернеться, у розпачі висловлюючи один одному свої глибокі та давні образи. Однак любов між ними залишається незмінною. Я думаю, що СЮА цитує цей вірш, тому що він боїться знову розлучитися з ЯХЦ. Вірш《九歌·湘夫人》автор (屈原 qū yuán) Цюй Юань [340-278 до н.е.], з періоду воюючих царств [475-221 до н.е.].
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!