Симпатичний хлопчик

Палюче сонце було схоже на кров, винні знамена* стояли вертикально.

 

*Посилання на шовкові прапори, які ще в давнину вивішували винні крамниці для реклами свого бізнесу.

 

Звивиста міська стіна тягнулась аж до безмежної пустелі, наче гострий кинджал, що одним ударом перерізає горло.

 

У кутку зібралася зграя диких собак.

 

Коли світло призахідного сонця перетнуло кордон мурів, воно впало на в'ялене м'ясо, яке вони роздирали. Я зробив крок уперед.

 

Я дуже боявся собак, але був надто голодний, щоб прислухатися до голосу розуму.

 

Бажання їсти затуманило мені розум, змусивши ступити на територію жорстоких боїв диких собак.

 

Ряд собачих очей, завбільшки з мідні дзвіночки, витріщилися на мене. Я тримав бамбукову палицю, яку підняв, безперервно повторюючи собі: «Якщо собаки не зроблять нерозважливого кроку, я теж не зрушу з місця».

 

Чорний пес вильнув хвостом, злобно дивлячись прямо на мене. Раптом його паща вкусила головку бамбука. Я швидко відпустив його й підхопив курячу ніжку, біжучи назад так швидко, як тільки міг.

 

Зграя собак розхвилювалася й погналася за мною, несамовито гавкаючи.

 

Незабаром я втратив сили бігти, похитуючися, зробив кілька кроків, перечепився через камінь і впав на землю.

 

***

 

На мене кинувся пес. Мої ноги затремтіли, а тіло відсахнулось. У ту ж мить у моїх зіницях відбилася величезна морда собаки.

 

Нерви в моїй голові миттєво затремтіли, і мій розум затьмарився.

 

Наступної миті голова собаки впала мені на руки, а її кров забризкала все моє тіло. Через довгий час я нарешті відреагував і закричав, відкинувши голову собаки й заревівши.

 

Повернувшись спиною до сонця, він стояв і дивився на мене зі спокійним виразом обличчя. Подивившись деякий час, він підійшов до мене й, нахмурившись, зачепив мечем мій верхній одяг, витираючи кров з леза.

 

***

 

Я плакав, дивлячися, як він знімає з мене верхній одяг, продовжував плакати, дивлячись, як він витирає свій меч, і все ще плакав, дивлячись, як він формулою духовного вогню спалює мій верхній одяг на попіл.

 

Але він не звернув на мене жодної уваги від початку до кінця.

 

Нарешті я втомився від плачу й відвів ноги вбік, щоб підняти курячу ніжку. Але тільки-но я зібрався покласти її до рота, як він різко відштовхнув мою руку, і куряча ніжка знову впала на землю.

 

Я подивився на нього й хотів знову заплакати, але не зміг.

 

Я продовжував ридати в думках, думаючи, що в цьому світі не було нікого жалюгіднішого за мене.

 

Він зітхнув і привів мене до корчми. Він тримав мене за шию, наче маріонетку, кидаючи до бочки, наповненої гарячою водою.

 

У мене запекли подряпини на лікті, але це було терпимо. Мама казала, що в незнайомому оточенні найкраще проявляти стриманість.

 

***

 

Я просидів у бочці чверть години, і гаряча вода швидко охолола.

 

Бочка була висока й велика. Я багато разів намагався вилізти, але мені це не вдавалося. Мої ноги заніміли, а голова занурилася у воду. В цю мить я відчув себе дуже ображеним. Мене не загризла собака, але я збирався втопитись.

 

Мені приснився сон. Уві сні була мама. Вона сиділа на вершині каменю й усміхалася, щипаючи моє обличчя.

 

Мама була дуже красива.

 

***

 

Уві сні мені здавалося, що мене підтримує велика біла хмара. Вона була м'якою і пухнастою, і я відчував себе надзвичайно комфортно.

 

Через деякий час я розплющив очі й невидючим поглядом утупився в порожнисті візерунки каркасу ліжка, все було дуже незнайомим.

 

Через довгий час я зрозумів, що Су Дзеджов приніс мене на пік Цвей Вей.

 

Пік Цвей Вей – найвища духовна гора під небесами. Це була свята земля, на яку дивився кожен безсмертний, а секта Цін Сю, що розташовувалася там, була надзвичайно сильною. Кожні п'ять років вони відкривали свою гору й відбирали учнів, і про цю грандіозну подію люди часто говорили з ентузіазмом.

 

Важко було пройти крізь їхню гірську браму, тож Су Дзеджов порушив правила, привівши мене, чим викликав невдоволення багатьох людей.

 

Правило 24 секти Цін Сю: Незалежно від походження чи посади, ті, хто потрапляє до Цін Сю, повинні пройти через секретну територію Чі Лянь.

 

Я почув ці слова від Лу Яня. Лу Янь народився від законної дружини сім'ї Лу, яка була главою чотирьох найбільших упливових сімей, і його найулюбленішим заняттям було наказувати своїм слугам знущатися наді мною.

 

***

 

— Старший брат уже згадував про це, коли йшов. Ти не член Цін Сю. На мою думку, він ставиться до тебе, як до іграшки, – Лу Янь схрестив руки, притулившись до дерева, — Маленьких котиків та песиків використовують, щоб розважати людей. Лінь Юньпу, доклади трохи більше зусиль.

 

Лінь Юньпу був старший за мене на кілька років і виглядав особливо сильним. Почувши команду, він одразу ж втиснув мою голову глибше в резервуар із водою.

 

Оскільки я пручався, вода бризкала на всі боки. Я повільно втрачав сили чинити опір і покірно заплющував очі, в резервуарі швидко здіймалася низка бульбашок.

 

Коли я вже майже наблизився до смерті, Лінь Юньпу послабив хватку, і я вирвався, зісковзнувши на землю, схожий на мокрого пса.

 

Лу Янь не був цим задоволений, але я ніколи не вдосконалювався, бо моє тіло було надто слабким. Він не наважився вбити мене, але посміхнувся, завдавши два удари ногою, перш ніж використати магію, щоб видалити шрами на моєму тілі.

 

Шрами зникли, але гострий біль усе ще залишався.

 

Я жив так майже півроку.

 

***

 

Я забув сказати, що відтоді, як я прибув до секти Цін Сю, я більше ніколи не бачив Су Дзеджова.

 

На півдні бушували злі дракони, вони пожирали населення багатьох сіл. Перші кілька заклиначів, яких туди відправили, не змогли їх знищити, тому Су Дзеджов поспішив туди, щоб закінчити справу.

 

Щойно цю справу було завершено, надійшла ще одна звістка. На півночі почала слабшати Прикордонна Долина Зла. Страшні почвари, ув'язнені в ній, створювали проблеми, тож з'явилися ознаки того, що вони можуть прорватись у будь-який момент. Су Дзеджов швидко поскакав туди на коні без відпочинку, щоб підкріпити її.

 

...

 

Безсмертний Дзеджов піклувався про простих людей під небом, присвятивши все своє життя шляху праведності.

 

Я зіщулився під вікном школи на горі, слухаючи, як учитель вихваляє його, і не міг утриматися, щоб не погладити шию, яку раніше схопив Безсмертний Дзеджов.

 

Безсмертний Дзеджов, який піклувався про простих людей, не тільки врятував мене, але й обійняв за шию.

 

***

 

Пліткарі на горі говорили, що в цьому світі страждають мільйони людей, але старший брат Су подивився з прихильністю на таке сміття, як я, можливо, тому, що в мене була досить гарна зовнішність і я викликав у нього жалість.

 

Я, звісно, знав, що маю гарну зовнішність, бо моя мати була русалкою, чия краса широко відома серед усіх рас чотирьох морів і восьми пусток.

 

Після того, як русалка дорослішає, у неї, крім того, що риси обличчя стають виразнішими разом зі збільшенням віку, більше нічого не змінюється.

 

У результаті я знав, як виглядатиму через кілька років.

 

Однак я відчував, що Безсмертний лорд Дзеджов не був поверхневою людиною, я повинен мати якусь іншу цікаву якість.

 

Можливо, в мене був великий потенціал, і я геній, який рідко зустрічається серед безсмертних.

 

Я потай з нетерпінням чекав, коли Су Дзеджов повернеться на пік Цвей Вей і навчить мене вдосконалюватись.

 

Я хотів вдосконалюватися, щоб інші не називали мене сміттям.

 

***

 

Нещодавно Лу Янь отримав завдання спуститися з гори, щоб зловити водяного демона, який приносив лихо людям. Спочатку я нічого про це не знав, але в день їхнього від'їзду вони також взяли мене на літаючий човен.

 

Літаючий човен ширяв серед густих хмар. Оскільки я був ще малим, мені поступово ставало цікаво дивитися на білі хмари, які пропливали повз нас.

 

Лу Янь був усередині літаючого човна, а Лінь Юньпу, спершись на корму човна, дрімав. Ніхто не звертав на мене уваги, тож я потайки пересунувся на край човна й із цікавістю подивився вниз.

 

Крізь прогалини між хмарами я побачив соковиту зелень. Вона нагадувала безмежний зелений океан.

 

Раптом я відчув спалах болю, що виходив із мого куприка. Тільки-но я повернув голову, як у наступну секунду Лінь Юньпу ногою зіштовхнув мене з літаючого човна.

 

Я знав, що у них були зловісні наміри, але не думав, що настільки безжальні.

 

***

 

Я падав усе швидше й швидше. Не було часу на роздуми – в голові залишилася лише одна думка.

 

Якщо я помру, чи зможу я побачити маму?

 

Через деякий час я відчув, що швидкість падіння сповільнюється й майже призупиняється. Я полегшено зітхнув, уважаючи, що щойно уникнув катастрофи.

 

Раптом, я знову полетів, як шматок каменю, і настільки злякався, що заплющив очі.

 

***

 

Падіння на землю, на диво, не було болючим. Відчувши під собою щось м'яке, я піднявся на ноги й виявив, що придавив людину.

 

Це був дуже вродливий хлопчик.

 

Хлопчик був одягнений у чорний одяг, на лацканах якого висів шматочок нефритової підвіски, а краї були вишиті червоними павутинними ліліями.

 

Я підозрюю, що він також належить до роду русалок. Інакше чому він виглядає так само гарно, як і я?!

 

Навіть Безсмертний лорд Дзеджов злегка блідне в порівнянні з ним.

 

Хлопчик виглядав особливо страхітливо, тож я не наважувався поворухнутися, зберігаючи ту саму позицію.

 

Хлопчик мовчав.

 

Мені було трохи страшно. Я сів на його ногах, опустив голову й не наважувався заговорити.

 

***

 

Через тривалий час у мене заніміли ноги.

 

Я боязко підняв на нього погляд.

 

Хлопчик зустрівся зі мною поглядом і підняв мене руками, перш ніж підвестися самому.

 

Я думаю, він, мабуть, зрозумів, що в мене заніміли ноги, бо мій погляд був багатозначним.

 

Він виплюнув повний рот крові й сказав: 

 

— Звідки взявся такий малюк, як ти, що наважився на змову проти життя цієї Королівської Високості?