Любовне зілля Відьми (частина 5).

Гарідж миттєво розвернувся і відштовхнувся від стіни вежі. І тієї ж миті він відпустив мотузку, закривши руками голову своєї нареченої.

Роуз, чий погляд до цього був спрямований в блакитне небо, тепер могла бачити тільки груди нареченого.

Ніби відчувши занепокоєння чаклунки, мотузка, яка була прив'язана до ніжки крісла, обірвалася... відчуття польоту знову охопило відьму. Вона витягнула руки, щоб захистити голову Гаріджа.

- Що..., - приголомшений голос хлопця досяг її вух, і наступної миті вони опинилися на землі.

Дівчина не відчула особливого шоку, тому що висота, з якої вони зістрибнули, була не надто великою. Крім того, її обіймав лицар.

«Що щодо самого Гаріджа? Мабуть, увесь удар припав на нього...»

Її талія оніміла. Вона перевернулася і хотіла злізти з хлопця. Однак в той момент, коли вона віддалилася від нього, він раптово притягнув її і потягнув за собою, щоб сховатися під кроною найближчого дерева. Перш ніж Роуз встигла висловити хоч якийсь протест, Гарідж втупився прямо їй в очі. Його погляд не віщував нічого доброго.

- Хіба ти не знала, як це небезпечно!? - закричав він. Попри те, що голос його звучав пригнічено, цього не можна сказати про його гнів. - Чому ти поклала руки мені на голову!? Ти хотіла, щоб я їх розчавив?!!..

Роуз затремтіла, коли Гарідж запитав про причину її вчинку. Вона подивилася на свої руки. Вони - найважливіший її інструмент. Навіть якби їй вдалося благополучно покинути вежу без рук, було б важко продовжити створювати «секретні зілля відьми» і творити магію.

Для Відьми Роуз її особистість має велике значення. Вона вперто продовжує залишатися відьмою, бо не знає іншого шляху в житті. До того ж, вона й пишається тим, що залишається відьмою...

Проте...

- ... Я хотіла захистити тебе.

Кап-кап-кап-кап.

Сльози заструменіли в неї з очей, поки вона вимовляла ці слова.

- ... Моє тіло рухалося саме по собі... - Роуз в невірі подивилася на свої руки. Причина, через яку вони залишилися цілими, полягала в тому, що її коханий перекинувся в повітрі.

- ... Гарідж, можливо, ти наклав на мене заклинання?

Хлопець вставився на свою наречену, немов його вразила блискавка. Роуз дуже зніяковіла. Гарідж ніжно обійняв її.

- Ти ж знаєш, вірно? Я не можу використовувати магію.

- Тоді... як ти це поясниш?

- Хіба це не кохання?

Раніше Роуз була спантеличена проявом його егоїзму і нерозумними діями, які він виправдовував любов'ю.

«Любов лякає.» - Дівчина, яка усвідомила тепер жах любові, затремтіла ще сильніше. Тому, що любов змушує людей діяти нерозумно... робити те, що не має жодного сенсу...

«В якомусь сенсі, хіба це не схоже на магію?»

Дівчина згадала історію, яку вона прочитала, коли була маленькою...

... в цій історії єдиним ключем до розсіювання магії було кохання.

Звісно, любов - єдина «магія», яку можуть використовувати люди, не наділені даром чарівництва.

-... Вибач, Гарідж, тобі, мабуть, боляче, так?

Роуз легенько доторкнулася до нареченого, оглядаючи його. Можливо, через її безрозсудний вчинок він впав найгіршим чином.

- Мій біль вже пройшов.

- Через кохання?

- Саме так.

- Тоді тобі не потрібна допомога відьми?

- Ні, мені потрібна ти.

Лицар знову обійняв дівчину. Роуз із ніжністю обійняла його у відповідь. І тоді хлопець, який обіймав її щосили, раптово завмер.

- Щось не та...?

- ... Гарідж, ти там, так? - пролунав голос, що звучав ще тихіше, ніж раніше виданий Роуз. Попри те, що власник цього голосу не кричав і не говорив голосно, його було чітко чутно. Він проник крізь щілини, утворені гілками зарослих дерев, і досяг Гаріджа та Роуз.

Господиня цього голосу - Лулу. Вона дивилася вниз із вікна вежі, тоді як Яшм намагався відтягнути її звідти.

Навіть якщо Відьма підніме голову, крона дерев закриває їй огляд, тому вона не зможе розгледіти вираз обличчя принцеси.

- Вийди, будь люб'язний, - голос солодкий і ніжний, немов кличуть бездомного кота. Однак, все ж таки, це той самий голос, який керує іншими людьми і змушує підкорятися йому.

- Ох уже цей сестролюб, схоже, він не зміг зупинити її... - проклинав Гарідж принца. Роуз промовчала, почувши від нього ці безглузді слова.

Залишивши свою шкіряну сумку під деревом, чоловік накрив її тканиною. А потім, сховавши Роуз в кущах, один вийшов до вежі.

- Ви звали мене, леді Лулу?

Дівчина відповіла йому прекрасним, але незадоволеним голосом.

- Чому ти сховав Роуз? Боже, Гарідже, відколи ти став таким скритним?

- Вона моя наречена. Я сховав її, тому що її привабливість занадто велика для неозброєного ока.

- Боже, боже. Я ж повинна привітати її належним чином, хіба ні?

- Я був би радий, якби Ви відклали висловити своє вітання на сьогодні. Вона перелякана.

- Чекай там, добре? Я зараз спущуся!

Чоловік схопився за голову... Лулу пропустила повз вуха все сказане ним!

Принцеса зникла з віконного отвору. Вона явно поспішала спуститися.

Побачивши Яшма, що визирнув з вікна, Гарідж широко посміхнувся. Відчуваючи, що його найкращий друг випромінює гнів, принц миттєво випарувався.

Тепер обидва королівські нащадки мчать сюди.

- Гарідж...?

- Вибач, Роуз. Схоже, тобі доведеться з ними зіткнутися.

- Все нормально, щоправда... до того ж, чому ти вийшов із вежі в такий екстравагантний спосіб?

Вона не бачила жодних проблем в зустрічі з Лулу і не почувалася сором'язливою.

Адже вірно. Хіба не навпаки - було б ніяково, якби вони так втекли?

- Не розумно зустрічатися з Лулу в такій ситуації. Крім того, якби я не спричинив такий переполох, цілком імовірно, що моя кохана Роуз так і лишилася б ув'язненою Яшма в цій вежі... Мені дуже шкода, що налякав тебе.

- Ось як... про останнє ми ще поговоримо, але я прощаю тебе.

Якщо Гарідж каже правду, можливо, Яшм почне розуміти, що Роуз справді не мала жодного стосунку до цієї справи, і звільнить її.

- Перш за все, перебування в лісах навколо цього місця заборонено. Ніхто не може увійти сюди без дозволу Королеви. Я зазвичай не звертаю на це жодної уваги - не те щоб я збирався відвідати це місце. Але, з іншого боку, леді Лулу, мабуть, була вельми заінтригована.

- Ясно, вона дуже цікава людина?

- Як правило... вона не скромна, поводиться неналежно до свого віку і розгнуздано... однак... що стосується відьом...

«Вона ненавидить відьом?» - Дівчина одразу дійшла такого висновку. Найімовірніше тому, що вона весь час згадувала презирливий погляд Яшма.

- Боже, боже... Гарідж. Так не піде. Ти навіть не подаси мені руку.  Це не те, як має поводитися благородний лицар...

Принцеса, що спустилася з вежі, трохи задихалася, але вже почала наближатися до парочки.

Роуз піднялася за допомогою нареченого і почала знімати з себе верхній одяг.

- Буде краще, якщо ми приховаємо той факт, що я відьма.

- ... Вибач. Це було б дуже доречно.

«... вірно, якщо тільки Яшм не зробить нічого зайвого...»

Дівчина скинула з себе мантію і сховала її в кущах, а потім вийшла.

Коли принцеса помітила її, дуже здивувалася, адже на Роуз була повсякденна сукня, а волосся виявилося забрудненим.

- ... о?

- ... м?

Принцеса, побачивши відьму, напружилася. В Чаклунки, яка також втупилася на молоду особу, була та сама реакція.