Любовне зілля Відьми (частина 4).

- ... досить вже! Не має значення, віриш ти відьмі, чи ні! Шкоди завдано, і шкоди завдано нічим іншим, як цим зіллям! - закричав Яшм, відчайдушно намагаючись зробити так, щоб останнє слово залишилося за ним, і вийняв із нагрудної кишені маленьку пляшечку. Гарідж подивився на флакон.

- ... що-небудь залишилося в цьому флаконі?

- Хіба це має значення? - Яшм перебив друга запитанням на запитання, ніби той сказав якусь дурницю.

- Нехай Роуз дослідить це. Вона знає все про зілля.

- Все... Гарідж, Ви перебільшуєте...

- Гей, до чого це?! Віддавати це зілля відьмі - все одно, що давати меч мечнику!

- Це моя точка зору. Чому б не запитати в експерта? Або ти хочеш залишитися тут до самого ранку?

Тінь лягла на обличчя Яшма, коли той передавав пляшечку Гаріджу. A він, своєю чергою, вручив його своїй нареченій. Коли чаклунка отримала флакон, вона відкрила кришку. Принц дивився на неї з абсолютним презирством. Джонс, який стояв поруч із ним увесь цей час, поклав руку на ефес меча і невідривно стежив за рухами Роуз. Вона струснула флакон, помахала рукою над горловиною і вдихнула. Аромат зілля, що вона відчула, викликав в ній водночас і глибоку повагу, і побожний страх.

- Це... це...

Роуз згадала... вона розпізнала запах цього зілля.

- Ти щось виявила? - запитав Гарідж вичікувально.

Але тим, що проникло в серце Роуз, був глибокий смуток.

- ... Для секретних зілля відьом потрібні різні процедури і матеріали. Все залежить від відьми. Адже відьмі доводиться поступово коригувати склад відповідно до місця й епохи, в якій вона живе...

- Ну і що? Ти кажеш, що це зілля було зроблено не тобою, а іншою відьмою?

На слова Яшма, Роуз насупилася.

Почувши розповідь Тієна про підробку «Любовного зілля відьми», вона ні секунди не повірила, що це справжнє «секретне зілля». Але... якщо вірити цьому запаху...

- Це зілля пахне дуже схоже на те, що приготувала я.

- ... просто визнай вже, що ти винна! - на звинувачення Яшма, Роуз лише похитала головою.

- Насправді ні. Я не можу двічі приготувати одне й те саме зілля так, щоб його аромат був ідентичний попередньому, якщо тільки я не збираюся скопіювати попереднє зілля.

Точно так само, як жодна тварина чи думка не є абсолютно однаковими, так і кожне зілля, яке готує чаклунка, трохи відрізняється, хоча по суті вони однакові. Відьми розуміють, маніпулюють, витягують правду і перетворюють все це на магію.

- Отже, я... - Роуз втупилася у вміст флакона, - Я пам'ятаю, хто купив зілля з таким самим запахом.

«Я не хочу в це повірити».

Дівчина перевела погляд на Гаріджа. Хлопець, який слухав її з неясним виразом обличчя, не зрозумів, чому вона раптом подивилася на нього. Однак, коли він усвідомив, що Роуз не просила його допомоги, він глибоко замислився... перш ніж його очі в усвідомленні широко розплющилися.

-... не може бути, - приголомшено промовив Гарідж.

- Що? Чому ти... - коли Яшм спробував дізнатися причину такої реакції, за його спиною пролунав стукіт.

Тук-тук-тук.

Всі четверо, що перебували в кімнаті, одночасно здригнулися. В єдині двері кімнати вежі раптово постукали. Ні в кого не мало бути тут справ, крім них... Яшм підозріло запитав:

- Хто там?

- Брат? Це я. - Голос настільки ж прекрасний, як пісні комах осінньої ночі. Вираз на обличчі принца змінився здивуванням.

- Лулу...!?

Це ім'я четвертої принцеси Марджана.

Гарідж узяв із рук Роуз флакон. Незважаючи на її здивування, що посилювало її, хлопець рухався стрімко, як раптовий порив вітру.

Не пояснюючи нічого нареченій, лицар, схоже, спілкувався з рештою одними тільки очима. Гарідж рухався вільно, Яшм жодного разу не окликнув його. Швидше було схоже, що він вигравав час.

- Що ти тут робиш?

- Незвично, але прохід в Матінкину відьомську вежу вільний, тому я й прийшла. Така можливість рідко випадає, - голос звучав впевнено. Адже Принцесу не міг зупинити лицар, якого залишили внизу.

Роуз відволіклася, слухаючи розмову Яшма і Лулу, і не помітила Гаріджа. Він, присівши поруч із кріслом, на якому раніше сиділа чаклунка, обхопив її за талію.

«Що?» - Роуз запитально подивилася на нього. Він злегка кивнув їй.

- Дотримуйся тиші. Ні звуку.

«Тиші? Ні звуку?» - Роуз зробила, так як їй сказали, і закрила рот обома руками.

І потім...

З'явилося пливке відчуття, якого вона ніколи раніше не відчувала. Їй здалося, що в неї галюцинація... але ні. Людина не вміє літати по небу, якщо, звісно, це не давня відьма. Однак зараз її мантія розвивалася на вітрі, видаючи гучні звуки.

Роуз падала з самої вершини вежі. Прямо вниз... її викинули з вікна.

- ???!!!

Вона навіть не встигла відчути страх. Межі глибокого синього неба стрімко розширювалися над нею, поки вона падала.

«...Моє життя скінчилося.» - Роуз вже приготувалася до свого кінця, коли щось її смикнуло. Падіння припинилося... Однак, навіть після того, як воно закінчилося, і вона потягнулася, то не відчула жодного болю.

- Ти добре впоралася.

Дівчина, що висить в повітрі, подивилася вбік, тремтячи. Вона нічого не побачила, крім неба, але, здається, вона падала не одна. Коли вона повернулася, Гарідж все ще обіймав її. Мабуть, він вистрибнув із вікна, тримаючи її в руках. Тіло хлопця було обв'язане мотузкою, найімовірніше, він був готовий до втечі, якщо випаде шанс.

Їй не вистачило сміливості подивитися вгору, але, схоже, він раніше прикріпив кінець мотузки до ніжки крісла. Він зупинив їхнє падіння, ковзаючи рукою по мотузці. Чаклунці не хотілося думати про те, який вигляд має його долоня після такого маневру.

Гарідж досвідченим рухом, приставив ногу до стіни вежі, а потім, тримаючи мотузку однією рукою, подивився на вершину.

В очах Роуз з'явилося благання. Навіть якщо мотузка довга, вони все ще висять у повітрі. Однак, її надії виявилися марними. Гарідж із гіркотою вимовив...

- Справа погана.

«Вона рветься».

Такими були зловісні слова, які дійшли до її вух.