Збентежена Відьма (частина 2).

Тік-так...Тік-так...

Цокає чудовий настінний годинник, що знаходиться в залі маєтку Азм.

- ... Ти закінчила? - запитав Гарідж Відьму, вже готову асимілюватися зі стіною.

- ... Так. Чого ти від мене хочеш?

- ...Таке відчуття, що тебе, справді, абсолютно не турбує моя присутність, - поскаржився хлопець.

«Ніби, мені НЕМАЄ до тебе діла! Ох, як було б чудово, якби я тільки могла ігнорувати цей прекрасний вид...» - Роуз зніяковіло подивилася на чоловіка. Те, що він щойно сказав, не має сенсу. ... Наприклад, зараз її серце шалено б'ється, так сильно, що можна почути його стукіт, але ця людина все одно нічого не зрозуміє.

- Я запитав, вона завжди себе так поводить, коли ти поруч?

- Напевно? Хоча вона знає, що я відьма, вона не тікає. Думаю, вона справді віддана своїй роботі...

З іншого боку, ставлення Тари та інших слуг сильно змінилося після того, як вони дізналися, що Роуз і є справжня гостя. Що більше чаклунка пізнавала Тару, то більше нервувала. Її серце переповнювалося тривогою. Для неї, яка тільки нещодавно почала спілкуватися з людьми, контролювати кожне своє слово дуже виснажливо. Особливо, коли її особливість не дозволяє брехати.

- Я поговорю з нею.

- Тобі не варто заходити так далеко.

- Це важливо для тебе, вірно? «Зайти так далеко» для мене нічого не означає.

Відьма не впевнена. Вона не розуміє повністю всю ситуацію, однак відчуває, що до неї ставляться дуже серйозно. Знову ж таки, про неї піклуються. Роуз насупила брови і вичавила з себе слова, уважно стежачи за тим, що говорить...

- Тільки... тільки переконайся, що ти не грубий із нею. Будь ласка, тримай себе в руках.

- Я зрозумів.

Їй не знайомий механізм роботи шляхетного суспільства, однак, вона знає кілька моментів щодо слуг. Лише невелика кількість дворян особисто відвідували її житло. В більшості випадків саме слуги, так званий «нижчий стан», представляли своїх панів і передавали їй замовлення на таємні відьомські зілля. Якщо слуга підривав довіру свого пана, його одразу виганяли з місця служби. Той факт, що її власне судження чи випадкова думка може вплинути на життя інших людей, став надто важким тягарем для Роуз.

Розслабившись, дівчина відчула, як зісковзує комір сукні... Через її худорлявість у гардеробі часто траплялися казуси. Піднявши руку до мантії, вона натягнула тканину... але, оскільки вона не була закріплена, вона знову зісковзнула.

- Що ти робиш? - бачачи її поведінку, Гарідж підозріло подивився на неї.

- Ні, нічого, просто...

І сукня, і кімната були підготовлені лицарем. Якщо вона розповість йому про ґудзик, чи не буде це вважатися скаргою на те, що він так люб'язно їй надав?

Роуз здивувалася задушливому почуттю, що виникло в неї... так ось, що відчуваєш, коли опиняєшся в боргу перед кимось. Що більше часу чаклунка проводить тут, то сильнішим стає усвідомлення того факту, що про неї піклуються, і все важче спілкуватися з усіма. Зрештою, щоб нормально взаємодіяти з людьми, їй знадобиться вміння брехати.

Найсмішніше, однак, в тому, що насправді відьма не заперечує проти цього, попри те, як це неприємно.

- Ха... ха... - гіркий сміх вирвався з неї. Гарідж, у якого на обличчі був написаний сумнів, підняв брову.

- Що?

- ... Ґудзик.

Він подивився на Роуз, яка всіма силами намагалася уникнути його погляду.

- ... Може тоді... застебнути?

- Так...

Почувши коротку відповідь, Гарідж взяв дівчину за руку. Цей жест аж ніяк не можна назвати джентельменським чи класним, однак, Роуз підкорилася йому без запитань. Їй щось підказувало, що не потрібно чинити опір. Хлопець відчинив найближчі двері й увійшов разом із нею в кімнату. 

... Але, вони ж прямо навпроти кімнати відьми. Якщо він хотів уникнути чужих очей, потрібно було просто зайти до неї, тоді, чому саме сюди? Чаклунка спробувала крадькома поглянути на чоловіка, але одразу відкинула цю ідею, побачивши, що він в поганому настрої...

«Мовчання - золото.»

- Роуз...

- Так?

Обдумуючи й намагаючись підібрати потрібні слова, Гарідж із гірким виразом на обличчі, ніби хтось вдарив його кулаком, сказав:

- Зніми мантію.

В цей момент свого життя Роуз пошкодувала про те, що колись наказала йому роздягнутися. За його словами немає жодного прихованого сенсу. Він сказав їй «зніми мантію», а не «роздягайся». Він просто намагається допомогти їй із ґудзиком. В цьому немає жодного підступу...

Але, почувши наказ, чаклунка завмерла і тілом, і духом. Жодна волосинка на її голові не могла посміти поворухнутися. Вона обережно відвернулася від коханого, перш ніж повільно зняти верхнє вбрання.

Її спина оголена, її гола шкіра...

«Я всього лише дбаю про себе, так? Так не повинно бути... чи не занадто багато оголеної шкіри?... «

Що більше вона відчувала його погляд на своїй нічим не прикритій шкірі, то більш збентеженою вона себе відчувала. Тепло почало поширюватися по її шкірі.

Гарідж потягнувся до неї, вона смутно відчула, як він торкається застібки... Схоже, що якщо не використовувати ґудзик на комірі, сукня починає бовтатися. Від цього інші ґудзики теж відчіплюються.

«... Все це так раптово. І я нічого з цим не можу вдіяти...»

Жодного звуку не могло вирватися з рота Роуз, незалежно від того, наскільки нетерплячою вона себе почувала. Їй залишалося тільки тримати очі розплющеними, а рот на замку, оскільки всі її почуття зосередилися на його дотиках.

Чоловік доторкнувся до тканини її одягу. Чи знав він про те, наскільки вона збентежена, але підійшов до справи він з обережністю. Дотик, ніжний - навіть ніжніший, ніж шкірка стиглих персиків... піднявши тканину сукні, він застібав один ґудзик за іншим. Схоже, коли Роуз намагалася застебнути сукню самостійно, вона переплутала все і засовувала ґудзики не в правильні петельки.

В білизняній кімнаті чути тільки звуки їхнього дихання і шелест одягу. Чомусь здавалося, що повітря в цьому місці стає набагато менше. Що більше вона відчувала руку хлопця, то важче їй ставало дихати. Після застібання останнього ґудзика на комірі, рухи Гаріджа зупинилися.

«... Це кінець?»

Роуз хотіла було запитати, однак, відчула сухість в роті, а язик не бажав коритися. Вона не могла говорити і не могла поворухнутися, бо боялася, що торкнеться кінчиків пальців Гаріджа. Так і стояла дівчина, немов кам'яна статуя протягом добрих кількох секунд.

- ... Готово.

Це не повинно було тягнутися так надовго. Ця мить тривала десять, а може п'ятнадцять секунд, проте чаклунка вже втомилася.

Тоді... «на що він там, чорт забирай, втупився?»

... ну, він міг перевіряти, чи всі ґудзики застебнуті належним чином.

- Дуже дякую. Я б не змогла зробити це без твоєї допомоги.

Їй справді було незручно. Але, якщо Гарідж в порядку, для неї теж все добре.

Точно - все гаразд, це не має значення, найголовніше зараз - те, що Роуз хоче негайно покинути це місце.  Щоправда, складається відчуття, ніби щось невидиме застрягло в повітрі. Коли тильна сторона її руки доторкнулася до своєї щоки, відьма відчула жар. Її шия зараз, мабуть, червона. Як ніяково. Голова панянки опустилася.

Хоча хлопець сказав, що все готово, але він так і не відповів на її уклін. Він стояв просто перед дверима, і, якщо вона спробує піти, це буде поганим маневром. Дівчині потрібна сміливість, щоб сказати йому відійти. Не знаючи чому, Роуз відчуває тиск.

Час минав, а спокій все не повертався до неї.

- ... Ем. Ти... сердишся? - зібравши всю свою мужність, вона поставила запитання, стоячи прямо перед ним.

- ... Ні, зовсім ні.

- Ні, але...?

«Але»? - Роуз нахилила голову. В голосі Гаріджа безумовно немає злості, але що з його тоном? І що з всією цією атмосферою?

Хлопець, мабуть, помітив її збентеження - він заворушився.

- Це...

- М...

Раптово палець чоловіка ковзнув у щілину між коміром Роуз і її тілом і торкнувся її потилиці. Відчувши, як його палець обводить її шию, дівчина зрозуміла, що коліна негайно підкосилися і вона дивом все ще здатна стояти.

- Я не злюся. Але, я ледь стримую себе, бо хочу дещо зробити... ти розумієш мене?

- А, ох.

Прикривши шию обома руками, Роуз відскочила. Майже одразу ж їх охопило мовчання. Можливо, тому що лицар продовжує дивитися на її шию - обличчя дівчини сильно червоніє.

Озираючись назад, безумовно, кінчики пальців Гаріджа ніколи не торкалися її шкіри - жодного разу, поки він застібав ґудзики на сукні.

Вона сама раніше не натискала цю «властиву людині кнопку» - однак, якщо буде необережна, безумовно відчує на собі її ефект.