Відьма, Лицар і Любовне Зілля (частина 1).

Сафін плакав від радості, дізнавшись, що Роуз в безпеці. Чаклунка ж наполягала на тому, що з нею все гаразд, проте чоловік так сильно хвилювався за неї, що відмовлявся покинути її. Побачивши сльози старого слуги, дівчина, врешті-решт, пом'якшала і подякувала йому за турботу. Потім вони разом прибрали безлад, влаштований злодієм. Щойно всі справи було зроблено, вони сіли пити чай в звичному для неї місці. Під час цього приємного проводження задзвонив дзвіночок, оголошуючи про гостя.

- Не може бути... він прийшов! - Роуз більше не переймалася поверненням злодія, натомість її хвилювало повернення того, хто мав би зараз відпочивати. І, коли вона виглянула у вікно, то, звісно, побачила його. Однак, у його зовнішності було щось дивне...? Цілком очевидно.

- Мій пане? В такому разі, покірний слуга залишає Вас. Вибачте мене, пані Відьма. Мені час повертатися.

- А-ага...

Сафін, який разом із нею визирнув у вікно, здавався здивованим такою несподіваною компанією. Гарідж стояв на пірсі, обіймаючи себе за плечі, немов хворий. Його супроводжував один зі слуг. Роуз припустила це, ґрунтуючись на його формі. Здається, слуга був чимось схвильований, але все одно залишався поруч зі своїм паном. Чаклунка вибігла на вулицю.

Поки Сафін веслував на човні за Гаріджем, відьма хапала з полиці кілька маленьких пляшечок. Вона вибирала одну за одною, водночас ретельно обмірковуючи причину його хвороби. Адже, тому він прийшов сюди, вірно? Покластися на Роуз.

- Що ти маєш на увазі!?... Що саме сталося?

- Мені шкода! Через мою помилку я дав пану щось інше замість підбадьорливого зілля!

- Я сказав, що вже пробачив тебе! Цього достатньо, не чіпай мене! Повертаємося додому!

Біля озера ставало дуже гамірно... Роуз не могла зрозуміти, що ж сталося насправді, але крик лицаря дуже здивував її. Вона вперше почула, як він підвищив голос.

Дівчина відчинила двері, і Гарідж, якого акуратно підтримував Сафін, впав на підлогу.

- Що сталося?.. Поясніть мені ситуацію, які ліки Ви насправді прийняли!.... - Стоячи на колінах, Роуз оглядала коханого. Можливо, він застудився після купання в холодному озері? Він щосили намагався не знепритомніти, його обличчя горіло.

Зібравши всю свою силу, Гарідж спробував, але так і не зміг встати. Пролунав скрип зубів.

- Твою роботу виконано. Іди додому, Сафіне.

- Але! Залишити Вас тут, мій пане, в такому стані!!!.....

- Все добре!!!..... Тільки пані Відьма може подбати про мене!....

Роуз і Сафін обмінялися поглядами.

- ... тільки я?

Тоді, можливо, це пов'язано з секретним зіллям.

Роуз змінила підхід до хворого:

- ... Ви отруїлися, чи не так? Ви запам'ятали характеристики отрути - смак, запах або як вона виглядає. Будь ласка, розкажіть мені все, що пам'ятаєте!

Коли чоловік похитав головою, піт, що вкривав його чоло, полився на підлогу.

- Це конфіденційно, тому, Сафіне, я вимагаю, щоб ти повернувся додому.

Старий слуга нарешті пом'якшав, зрозумівши, що все якось пов'язано зі статками його пана. Він знає, що ця людина ніколи не відступиться. Тож Сафін швидко встав. Зрештою, що скоріше чаклунка приступить до роботи, то краще.

- Зрозумів. Пані Відьма, будь ласка, подбайте про мого пана.

- Так, присягаюся життям, - сказала Роуз, дивлячись Сафіну прямо в очі. Навіть якщо отрута невідома, вона ніколи не покине Гаріджа, хоч би як важко це було.

Після того, як Сафін та інший слуга, що чекав зовні, пішли, Гарідж впав на підлогу. Схоже, він відчуває нестерпний біль. Його дихання не глибоке і прискорене.

- Вибачте, але, дозвольте доторкнутися до Вас, - Роуз торкнулася шкіри Гаріджа. Його тіло неймовірно гаряче.

Раптово він схопив дівчину за руку і потягнув до себе. Це сталося так швидко, що вона не встигла вчасно зреагувати. Велика долоня лицаря волога від поту. Хватка міцна, але Роуз не відчуває болю. Вона розуміє, що навіть в його нинішньому стані він все ще обережний, намагаючись не завдати їй болю.

- Я божеволію... Протиотрута, невже її немає...? - Його хрипкий, безсилий голос такий болісний, що по спині чаклунки пройшло тремтіння. Піт капає з його підборіддя.

- Здається, Ви знаєте, яке зілля прийняли.

- ...так.

Вона почула, як він зковтнув.

- Те, що ти зробила - любовне зілля.

Минуло п'ять секунд мовчання.

- ... що?

- Я помилково випив те, що купив раніше.

- ...помилково. - в Роуз не вистачало слів. "Це саме той вид зілля, які ВИ не повинні приймати навіть помилково".

- Є протиотрута, однак в мене недостатньо інгредієнтів, щоб її зробити. Скільки Ви випили?

- Не знаю. Я подумав, що на смак воно відрізняється від звичного мені відновлювального еліксиру, тож відразу ж виплюнув... але, безумовно, трохи я все ж проковтнув.

- Ну... навіть якби Ви випадково випили все, ефект тривав би тільки півдня. А потім все мине...

- Почекай, півдня, ось так...!? Абсолютно неможливо! Крім того, я ні в кого не закоханий... І я не вживав чужі рідини!

Тоді... він так страждає через незавершеність магії? Хвиля магії, що втратила своє призначення, повинна лютувати в тілі Гаріджа.

Коли він спробував встати, знову впав.

- ...обережно!

Падаючи, чоловік грюкнув рукою по столу. Чашка, що стояла там, перекинулася.

Кать.... дзинь~

Із дзвоном розбилася кераміка.

- Пане Клієнте, з Вами все гаразд?! ... - обличчя дівчини зблідло, але, на щастя, Гарідж не постраждав. Чорний чай на нього пролився, але незабаром ці мокрі сліди мають висохнути. Роуз відчула полегшення.

- Яке полегшення... пане Клієнт...

- ... Гарідж.

Хлопець раптово встав і обхопив долонями обидві щоки чаклунки.

- А?