Відьма і довга ніч (частина 3).

- Азм, заспокойся. - чийсь голос повернув його в реальність. Це був його колега Джонс, він пильно дивився на лицаря. Як і Гарідж, Джонс щойно повернувся зі своєї місії. Хлопець жив в гуртожитку і вже був готовий повернутися до своєї кімнати, коли, несподівано для себе, побачив, як Гарідж тягне злодія.

Оскільки надворі стояла глибока ніч, в'язниця ще не відчинена. Тому чоловік вирішив залишити злодія в розташуванні лицарів.

- Я спокійний, хіба ні?

- Звичайно, дуже спокійний. Щоправда перед цим ти виглядав так, ніби готовий вбити.

Гарідж клацнув язиком.

"Якби вбивства були дозволені, я б вже давно з ним розправився," - тільки зараз чоловік усвідомив, як сильно він ненавидить цей злодійський непотріб.

*****

Він працював без перерви цілий місяць і вирішив винагородити себе, відвідавши хатину Відьми. Він збирався просто поглянути на її будинок з-за кущів. Незважаючи на те, що вони були розлучені лише на місяць, він так до кінця не зрозумів, наскільки сильно хотів побачити її.

"Тобі холодно? Ти правильно харчуєшся? Тобі потрібна допомога? Сільські жителі доставляли тобі неприємності? Ці нахабні сторожі приходили до тебе знову?"

Він наказав своєму надійному слузі, який служив йому багато років - Сафіну, посильно допомагати Роуз, якщо їй знадобиться допомога в особистих справах. Однак, було б краще, якби він сам допомагав їй. Якби міг, він хотів і далі піклуватися про Роуз.

"Тобі самотньо...?"

Якщо хтось поставить Гаріджу те саме запитання, відповідь буде позитивною

Протягом всієї місії, навіть попри те, що чоловік супроводжував і захищав Біллауру, схожу на рідну молодшу сестричку, не можна сказати, що подумки він був поруч із принцесою. Він винен, Роуз єдина займала його розум. Востаннє він бачив її на міському фестивалі. Чаклунка в одязі, схожому на вбрання простих міських дівчат, яких він бачив з висоти свого коня, не виходила в нього з голови. Лицар не очікував, що вони зустрінуться в такий спосіб, якраз перед тим, як він збирався вирушити в свою місію. Тому він навіть хотів затриматися, що було неможливо. Якби він тільки міг залишитися.

Гарідж так багато думав про Роуз, що Біллаура, хмикнувши, сказала:

- ...так, схоже, що це не зможе вилікувати жодне, навіть найсильніше з секретних зілль відьом.

Нарешті, Гарідж все зрозумів. Ця руйнівна емоція, викликана далекою відстанню - тисячі, ні, десятки тисяч людей знають, що це.

"Спиш?"

Хатина Роуз тихо спочивала в темряві на острові посеред озера.

"Це добре, якщо вона вже спить."

Вона казала, що клієнти часто приходять вночі, тож було б непогано, якби вона змогла виспатися і хоч раз добре відпочити. Він утримався від прогулянки пірсом, боячись розбудити дівчину. Але невдовзі в очі чоловікові впав човен, що тихо ковзає гладінькою озера.

- Можливо, це клієнт? Але, так пізно? - тільки потім Гарідж усвідомив, що сам приходив до неї приблизно в той самий час. Його охопило каяття. Погляд хлопця повернувся до житла Роуз, але там не було ні натяку на світло. Раніше він про це не замислювався, але під час його візитів чаклунка завжди запалювала світло. Коли дзвіночок оголошував про прибуття відвідувача, вона неодмінно розводила вогонь для гостей. Однак, дотепер Гарідж не помітив жодної ознаки світла від ліхтаря чи каміна. З якоїсь причини човен ішов не до пірсу, а до заднього боку хатини Відьми. Ось тоді він відчув, що щось не так. Потім до нього донісся звук розбитого скла.

Гарідж рефлекторно скинув із себе взуття та обладунки. В одних тільки штанях і тонкій сорочці він миттєво відчув холод зими, що змусив його здригнутися. Він зняв і меч. Лицар тихо увійшов в озеро, щоб ніхто його не помітив. Вода крижана, як і очікувалося. Температура Гаріджа знизилася в одну мить. Холод пронизав все тіло, але він продовжив плисти. Він наближався до її будинку, не видаючи жодного звуку.

Човен вже сягнув острова, ба більше, він спорожнів. Коли лицар піднявся на землю, холод посилився. Морозний вітер безжально вдарив його. Він стиснув і розтиснув кулаки кілька разів, розганяючи кров, щоб трохи зігрітися. Все буде безглуздо, якщо в найвідповідальніший момент він провалиться.

"Сподіваюся, нічого ще не сталося", - переконував себе хлопець, поступово перетворюючи бажане на дійсне.

Але навіть зараз, він все ще сподівався, що це просто незграбний клієнт, який не зміг нормально керувати човном і випадково розбив вікно під час спроби розбудити Роуз... Тоді його рішення стрибнути в озеро посеред зими зробило би його посміховиськом.

Він щиро сподівався, що все гаразд, але що, якщо...

"...якщо з'явиться хтось підозрілий, я відразу сховаюся під підлогу."

Коли Гарідж згадав, що говорила йому Роуз, він зціпив зуби. Вперше почувши її слова, він відчув жалість. Йому прищепили з дитинства, що жінки мають бути захищені. Він думав, що відьма, яка не має нікого, хто міг би її захистити, жалюгідна. Однак тепер, побачивши, наскільки вона здатна подбати про себе, він зрозумів, що його повага до неї зросла. Лицар пообіцяв собі, що якщо що-небудь трапиться з нею в майбутньому, він обов'язково захистить цю дівчину.

Він підійшов до входу, тримаючи в руці палку, яку підібрав у полі. Двері були відчинені, зсередини пролунав чоловічий голос:

- Ах, відьми тут немає. Я чув, вона молода. Я пройшов увесь цей шлях, бо подумав, що зможу з нею повеселитися...

Незважаючи на те, що на вулиці був крижаний холод, тіло Гаріджа закипіло від гніву. Він придушив свою лють і сховався за вхідними дверима. Він подивився через плече, розуміючи, що поспішати в цей момент при неправильній оцінці ситуації, останнє, що він має робити.

Щоб обшукати будинок, незнайомець використав старий ліхтар Роуз. Цей чоловік був високого зросту і мав срібне волосся. Це миттєво нагадало королівському охоронцеві про злодія, який нещодавно напакостив в окрузі.

Однак, без точного підтвердження, що цей тип не клієнт, Гарідж не міг заподіяти йому шкоди - такою була клятва Лицаря.

Кімната освітлювалася, але, він не бачив жодних ознак присутності Відьми. На щастя, незнайомець теж не знайшов її. Гарідж дійшов висновку, що вона сховалася в підвалі. Уявивши її в цьому вузькому темному просторі, тремтячою від страху, він із силою стиснув мотику.

- Тут майже нічого немає. Вона продає купу зілль, я думав, вона заробляє більше, ніж це...

Цей чоловік неправильно зрозумів, які саме "зілля" продавала Роуз. Вони, зрозуміло, зовсім не такі, якими він собі їх уявив. У всякому разі, Гарідж переконався, що цей тип намагається обікрасти будинок Роуз.

Лицар спробує схопити злодія, але якщо той чинитиме опір, він скористається своїми навичками, однак, перш ніж зробити це, потрібно його покликати...

- Ти там, чи не так?

Почувши якийсь звук, чоловік змінив напрямок... до потаємного люка, що веде до підвалу, де, найімовірніше, ховалася Роуз.

Чоловік рухався. Його погляд був прикутий до килима, під яким ховався підвал.

Гарідж відкинув свій план...

Він наблизився до зловмисника і став прямо за ним, непроханий гість навіть не помітив цього. Наступної секунди людину було відкинуто вбік, як тілом, так і духом. Останньою частинкою раціональності Гарідж вирішив не використовувати мотику, а поклався на свою власну силу.

Почувся гуркіт, коли незнайомець вдарився об стіну. На щастя, тріщин на стінах не утворилося. Лицар відчув полегшення від того, що не зламав нічого в її будинку.

Схопивши за комір лиходія, Гарідж притиснув його обличчям до стіни. Він подбав про те, щоб знерухомити злодія за допомогою корсета. Це не найкраще рішення, але воно допомогло. Ретельно зв'язаний лиходій, він не зможе рухатися.

В кімнаті стало тихо. Переконавшись, що в будинку не ховаються спільники злочинця, лицар зняв килимок і відкрив кришку підвалу.

Коли вона побачила Гаріджа, її темні зелені очі, освітлені ліхтарем, зволожилися. Щоразу, коли закоханий згадував обличчя Роуз, охоплене страхом, його вбивчі наміри здіймалися за мить. Він бажав стерти цього злодія з лиця землі.

*****

- Караул зміниться на світанку. Тож завтра я поясню їм, що до чого, і попрошу перевезти цю людину, - Джонс повернув його до реальності.

- Дякую, вибач за доставлені проблеми, - подякувавши колезі за надану допомогу, Гарідж повернувся додому.

Сафін напевно вже на шляху до Роуз. Раніше, прямуючи в розташування, лицар відправив повідомлення собі додому.

Повернувшись до маєтку, він пригадав, як його загорнули в ковдру... серце від цього підстрибнуло, як в хлопчиська.

Пурпурові хмари в небі сповістили про ранкове сонце, що сходить.

*****

Щойно Гарідж повернувся додому, він прийняв ванну. Це приємно. Після водних процедур, він швидко поїв простих страв.

Джонс, напевно, вже доповів про злодія. Він досить хороший в цьому. Пізніше з'ясувалося, що злочинець почув в якійсь таверні чутки. Пара сільських жителів базікала про те, що Відьма озера - молода дівчина. Вони були здивовані, побачивши живцем чаклунку, коли стався випадок із "брудом". Заінтригований злодій уважно слухав плітки місцевих жителів. Ті бурхливо обговорювали, що Відьма продає зілля і ліки вдень і вночі, і що вона процвітає. Вже стало відомо, що частіше, якщо не завжди, клієнтами Відьми ставали переважно аристократи. В злодійській голові відразу ж закралися погані, злі наміри, повністю заполонивши його думки.

"Якщо Відьма справді молода жінка, то проти нього в неї немає й шансу".

Окрилений потенційно легкою наживою, злодій негайно вирушив досліджувати місцевість біля хатини Відьми, розробляючи свою стратегію.

Роуз рідко виходила на вулицю і жила, як відлюдник. Чоловік, який доставляв їй їжу, приходив кожні два дні. В одну мить в голові злодія визрів план, готовий до здійснення.

Поряд зі звітом Джонс також повідомив Харіджу, що заповнив йому заяву про відпустку. Поки він подякував другові, в будинку в лицаря продзвенів дзвінок.

- Сафін... він не повинен був повернутися так скоро. Хто б це міг бути?

Відразу ж з'явився лакей.

- Це те, що я замовляв... воно прибуло?

- Ні, мені повідомили, що це займе деякий час.

Гарідж сидів на дивані, зав'язуючи шнурки на черевиках.

- Не те що б я поспішав, однак, не можна так затримувати. Будь ласка, повідомте їм, щоб прискорили доставку.

- Зрозумів.

- Крім того, принеси мені підбадьорливе зілля. Воно на полиці. Після, підготуй коня. Я поїду, щойно вип'ю його.

Слуга вклонився і покинув кімнату.

Гарідж подивився на блакитне небо, що розпростерлося за вікном.