Відьма і довга ніч (частина 1).

Тепер, коли Гарідж покинув її, в Роуз знову з'явився вільний час, щоправда, дівчина не могла сказати, що їй це подобається... особливо з огляду на те, що взимку витрачатиметься менше часу на приготування зілля чи на польові роботи. Зазвичай вона знаходить, чим зайнятися в холодну пору року, коли тварини й рослини сплять, однак, наразі в неї немає жодної мотивації щось робити. Тож, раз занять немає, з'явилося більше часу на роздуми.

В її пам'яті спалахує образ срібноволого чоловіка... чаклунка одразу ж відкидає ці думки, намагаючись вигнати їх шляхом зіткнення голови зі стіною. Що ще гірше, Сафін досі приходить і приносить їжу раз на два дні, тому вона ніяк не може не згадувати образ Харіджа в такі дні...

Найсмішніше, це те, що відьма сповнена передчуття, чекаючи дзвону дзвіночка, що сповіщає про прибуття гостей. Вона сподівається, що та людина знову прийде... Вона ніколи б не подумала, що любов може так послабити.

Коли Гарідж повернеться, вона скаже Сафіну "до побачення". Це відчуття має незабаром бути забуте... або, вона сподівається, що так буде.

Роуз не могла сидіти на місці, їй хотілося б, щоб ця невгамовність минула. Вона бажала повернутися до свого звичного спокійного стану. Милуючись на тиху гладь озера, вона майже заздрила воді.

Розуміючи, що просто так меланхолія, що переповнює її, не мине, дівчина поспішила на вулицю. Взимку дні стають коротшими, і сонце світить лише невеликий проміжок часу, тому розум заповнюють темні думки. Вона повинна щось зробити! Що завгодно!

Холод кусав кінчики пальців, а дихання утворювало маленькі білі хмаринки, поки Роуз зішкрябувала з землі на полі опале листя та гілки. Вона також заготовила дрова. Переробивши справи, чаклунка запікала картоплю, втупившись у дим, що здіймався від багаття.

"Як довго я цим займаюся?"

Перш ніж вона до кінця усвідомила свою думку, у лісі стало галасливіше, ніж зазвичай. Здається, сільські дітлахи грають там. Роуз здивувалася, коли, примруживши очі, щоб роздивитися їх краще, зрозуміла, що це ті самі діти, які раніше закидали її брудом!

Роуз точно так само може бешкетувати. Вона дістала картоплю з опалого листя, наколола її на палицю і підняла вище. Хлопці помітили чаклунку і, зберігаючи пильність, спостерігали за нею. Схоже, вони були не проти скуштувати печеної картоплі, однак, занадто налякані, щоб підійти прямо до Відьми. Щойно Роуз піднялася, діти втекли, немов побачивши страшну істоту. Вони сховалися серед дерев.

Роуз попрямувала до пірсу і притягнула човен ближче. Завантаживши судно запеченою картоплею, вона вирушила його на інший бік озера.

...Деякий час дівчина спостерігала за човном, але ніхто з дітей не наважився підійти до нього. Роуз повернулася назад до своєї оселі, адже в неї були ще справи, про які варто було подбати.

Ввечері, коли вона вирішила мимохідь перевірити човен, смачної картоплі й сліду не було.

*****

~ Дзинь ~

Нарешті, вона почула довгоочікуваний дзвін дзвіночка. Минув рівно місяць з від'їзду Гаріджа. Сафін побував в неї вчора, отже, сьогодні не з'явиться. Її новий друг теж ніколи не приходив до неї вночі. Дівчина не змогла придушити зростаюче хвилювання у себе в грудях. Відкинувши ковдру вбік, вона стрімко зістрибнула з ліжка. Чаклунка навіть забула взути взуття, від чого її ноги миттєво замерзли.

Вночі в зимовому лісі панує тільки тиша. Наче всі живі істоти занурилися в сон. Темне небо простягається над срібним лісом. Мільйони зірок виблискують на нічному склепінні. Вони роблять небо схожим на чорний килим, усіяний тисячами сяючих діамантів.

З самого раннього дитинства Роуз найбільше любила зоряне небо. Озеро може зрівнятися з його красою лише, коли виблискує сонячними відблисками на світанку.

Вона обережно відсунула фіранку кінчиками пальців. Хтось стоїть на неосвіченому пірсі. Темно, і людина, схоже, одягнена в похмурий одяг. Світло від зірок занадто слабке, щоб можна було б розрізнити колір його волосся. Однак, ця постать безумовно його... зрештою, відьма часто бачила цей силует із цього самого вікна.

Роуз притиснула долоню до грудей. Ця так боляче. Однак, в неї немає часу на страждання. Швидше, вона хоче побачити його обличчя.

Чаклунка додала папір і підкинула дров у камін. Вогонь швидко розгорається, як багаття, перш ніж заспокоїтися.

"Хіба він зазвичай не приносить із собою ліхтар?"

В Гаріджа завжди з собою ліхтар. Це не тільки джерело світла, а й посилення маскування "мандрівника".

Коли вона знову визирнула у вікно, фігура вже була в човні... і все ще, без будь-якого натяку на світло.

"Ліхтар допомагав йому орієнтуватися в нічному лісі й не збитися в дорозі, він забув його взяти з собою?"

Ідея настільки абсурдна, що їй хотілося посміятися над собою.

"... У мене погане передчуття."

Можливо, він просто не хоче її турбувати. Можливо, він не запалив світло, бо не хотів попереджати про свою присутність... ні, це неможливо. Якби це було так, він би просто не стояв там на пірсі. Крім того, він же знає, що дзвіночок обов'язково задзвенить, сповіщаючи про появу гостя.

Дівчина знову повернулася до вікна, подивившись на озеро.

Не схоже, що людина, яка пересувалася на човні, збилася зі шляху... навпаки, вона змінила свій курс. Замість того, щоб прибути на пірс на її боці, він десь сховався, намагаючись наблизитися до житла непомітно.

Погані передчуття справдилися. Відьма побігла до полиць і дістала звідти кілька маленьких флакончиків...

"...Гарідж.."

Від страху й нетерпіння її руки тремтіли. Кілька бульбашок впало на підлогу. В темряві ночі місяцем пролунав звук розбитого скла. Вона застигла на місці.

"Ох, ні."

Вона не навмисне дала знати непроханому відвідувачеві, що не спить! Якщо ця людина насторожиться, найімовірніше, в неї не залишиться шансу втекти! Жодна магія не діє миттєво. Щоб вона запрацювала, потрібно слідувати певним командам крок за кроком. Мало того, що це потребує часу, також це вимагає значної концентрації та спокою.

Припинивши сумніви, Роуз відтягла килимок з-під свого ліжка. Вона підняла люк і пірнула в підвальчик. Простягнувши руку, чаклунка постаралася якомога далі розташувати килимок, так, щоб ніщо не виглядало незвичним. Що більше минає часу, то більше відьма панікує. Її пальці відмовляються слухатися.

Зовні будинку долинув стукіт. Роуз, так і не зумівши посунути килимок у потрібне положення, кинула цю ідею і закрила кришку.

У погребі абсолютна темрява.

Її дихання завмирає, а тіло згортається в клубок. Вона обіймає себе обома руками. Серце в грудях шалено стукає.

Зверху пролунав якийсь деренчливий звук.

Це було так близько, що тремтіння Роуз посилилося. Через нього кришка теж почала вібрувати. Їй справді страшно. Такого ще ніколи не було.

Вперше вона відчула, що життя на самоті не таке вже й гарне.

Вперше, вона боїться.

Можливо, тому що Роуз все ще хоче жити.

"Я хочу знову поїсти з ним смачні яблука," - Роуз щільно заплющує очі і схиляє голову.

Після того, як стукіт припинився, вона почула більш різкий звук - двері повільно відчиняються. Людина зуміла зовні відкрити замкнені двері. Помилки тут немає, в цього суб'єкта явно недобрі наміри.

Підозрілий незнайомець пробрався в її будинок. Він зайшов без запрошення, туди, де Відьма виросла, де її оберігали і плекали - в будинок Роуз. Вона налякана, їй страшно, а також сумно. В розпачі, дівчина стиснула зуби.

Щоразу, коли названий гість робив крок, мостина під його ногою видавала скрипучий звук.

Кри... кри... кри... криіііііііі...

Хтось наближався до її притулку. Роуз боялася уявити, що може на неї чекати.

Деякий час підозріла людина безцільно блукала будинком. Можливо, тому що світло згасло. Зрідка долинали звуки ударів і падіння чогось. Щоразу незнайомець низьким голосом вимовляв прокляття.

Зрозуміло, їй незнайомий цей голос. Але цей тон вона не могла не слухати у своїй схованці.

- Аах, Відьми тут немає. Я чув, вона молода жінка. Я подолав увесь цей шлях, бо думав, що зможу повеселитися з нею... - бурчав грубий голос.

Роуз не знає, який вид "веселощів" він має на увазі, проте розуміє, що для неї це буде недобре.

- Тут майже нічого немає... вона продає купу зілля, я думав, що відьма заробляє більше, ніж це... - на тлі металевого удару, вибухнула засмучена сварити людину.

... Насправді, в неї більше коштів. Нині Роуз сидить на грошах, отриманих від Гаріджа за любовне зілля. Оскільки це велика сума, вона сховала кошти тут.

Чаклунка затремтіла ще сильніше, тремтіння передалося монетам біля самої талії. Через що вони випали... Дзенькіт...

- Що це було?

Роуз відчайдушно закрила рот обома руками, інакше вона напевно закричала б. Скрип мостин вказував на те, що чоловік наближається до неї...

- Ти там, чи не так?

Посмішка...

Роуз могла відчути її. Вона відчувала, що чоловік, який стояв нагорі, посміхався. І посмішка ця була аж ніяк не добра.