Дружні чвари

Коли я йшла коридором академії, хтось штовхнув мене в спину. 

 

Мені вдалося відновити рівновагу після того, як я ледь не впала, після чого я обернулась.

 

Позаду стояла постать панночки з мигдалеподібними очима.

 

— Ой, мені дуже шкода. Ти просто стояла на місці, тож я подумала, що ти якась статуя.

 

Це моя кохана леді Клер. 

 

Те, як вона граціозно сміється, притуливши одну руку до рота, – ось він, образ лиходійки. 

 

Відтепер подібне стане повсякденним явищем.

 

— Леді Клер.

 

— Чого тобі? І не сподівайся почути вибачення. Простолюдинка, яка стояла на місці…

 

— Це було дивовижно!

 

— ...Га?

 

Леді Клер широко розплющила очі від шоку.

 

— Незважаючи на те, що у вас є послідовниці, ви вирішили не покладатися на інших і самі забруднили свої руки! Саме цього я і очікувала від вас, леді Клер!

 

— Га?.. Га... Га?

 

— Зрештою, ви відрізняєтеся від інших хуліганів. Леді Клер, я вас кохаю!

 

— Що... що з тобою?

 

Сказавши через плече «Моторошно», леді Клер пішла.

 

— А-а-а, вона пішла.

 

— Чому у тебе такий розчарований вираз обличчя… – ошелешено запитала Міша.

 

— Га? Це тому, що леді Клер недостатньо залякує мене.

 

— Це змушує мене відчувати, що я помиляюся. Можеш, будь ласка, припинити мати такий дивний вигляд?

 

Ех.

 

— Тобі не здається, що леді Клер сяє найяскравіше, коли знущається наді мною?

 

— Поки що добре, що ти усвідомлюєш, що над тобою знущаються, – з полегшенням сказала Міша.

 

— Слухай, підімо швиденько в авдиторію. Скоро почнеться заняття.

 

— Ага.

 

Це початок ще одного веселого дня в моєму веселому житті в іншому світі.

 

◆◇◆◇◆

 

— Ой, лишенько. Я думала, що там була комаха.

 

Цього разу вона наступила мені на ногу.

 

— ...ніше.

 

— Що? Я тебе не чую, простолюдинко. Якщо хочеш щось сказати, то говори чіткіше…

 

— Можете наступити на мене сильніше!

 

— Га?!

 

Вона злякалась.

 

Як мило.

 

◆◇◆◇◆

 

— У чому справа? Простолюдини настільки бідні, що не можуть навіть підручники собі купити?

 

Мій підручник був схований.

 

— Пробачте. Я не зрозуміла ваших почуттів, леді Клер.

 

— Га?

 

— Ви ж хотіли сидіти на заняттях поруч зі мною, так? Звичайно, сидімо разом! На нульовій відстані!

 

— Я не розумію, що ти мелеш!

 

Вона розсердилась.

 

Як мило.

 

◆◇◆◇◆

 

— Отакої, тобі нема з ким об’єднатися? Воістину, ти ж низькородна простолюдинка.

 

Мене залишили поза групою.

 

— Учителю, леді Клер каже, що хоче бути зі мною в парі.

 

— Я не буду з тобою в парі!

 

— Що?

 

— Не роби таке загадкове обличчя!

 

Вона втекла.

 

Як мило.

 

◆◇◆◇◆

 

— О. Ти була настільки брудною, що я аж подумала, що це багнюка.

 

Мене облили водою.

 

— Холодно.

 

— Охохо. Як прикро!

 

— Будь ласка, зігрійте мене!

 

— Стій, не чіпляйся до мене! Відійди від мене!

 

Було тепло.

 

Як мило.

 

◆◇◆◇◆

 

— Охохо. Тут ідеально!

 

Вона поставила вазу з квіткою на мій стіл.

 

— Подарунок від леді Клер!

 

— Ти помиляєшся!

 

— Це вперше. Я її засушу й носитиму завжди із собою.

 

— Навіщо ти це робиш?

 

Вона мала незадоволений вигляд.

 

Як мило.

 

◆◇◆◇◆

 

— Чекай-но, поясни?!

 

— Га? Про що ви?

 

Після занять.

 

Леді Клер упала в істерику, тупаючи ногами від розчарування. Здається, вона засмутилася, що кожна її спроба знущання закінчилася марно. Я просто чесно реагую на те, що відчуваю.

 

Навіть якщо це фентезійний світ, ці знущання нагадують будінґ у японських школах. Можливо, це тому, що гра зроблена японською компанією.

 

Повертаючись до теми.

 

— Як ти можеш залишатися такою спокійною після всіх моїх знущань?

 

— Знущань? Хіба це не прояв любові?

 

— Звісно ж ні!

 

— Тоді що?

 

— Чому ти не злишся на мене?!

 

Леді Клер важко дихає.

 

Ох, кожного разу, коли вона намагалася наді мною знущатися, її дражнили.

 

— Якщо ти досі не зрозуміла, то я скажу прямо.

 

Леді Клер суворо підняла свої природно розкосі очі ще вище й сказала:

 

— Ця академія – не місце для таких вискочок, як ти. Простолюдини повинні покірно присвячувати себе важкій праці.

 

— Милуватися леді Клер – це моя важка праця... Ні, це моє призначення.

 

— …З мене досить.

 

Леді Клер трохи заплакала.

 

— Леді Клер, не падайте духом. Боротьба загартовує характер.

 

— Та що ти таке?!

 

Ого, вона вся в сльозах. послідовниці леді Клер забрали її.

 

— Ха, як безглуздо.

 

— Я щиро співчуваю леді Клер.

 

Міша сказала дещо, чого я не дуже добре розумію.

 

— Ахаха, не кажи дурниць, Мішо.

 

— Що ти маєш на увазі?

 

— Якби я була серйозною, все було б інакше, чи не так?

 

— ...Ясно.

 

Міша вирішила, що краще не заглиблюватись і плавно відпустити цю ситуацію.

 

Якби це була леді Клер, я б отримала добрячу відсіч.

 

— Якщо відкинути жарти, ти справді не збираєшся стримуватись?

 

— Так, зовсім ні.

 

— Це і є твоє так зване кохання?

 

— Частково, але це ще не все.

 

Леді Клер – лиходійка. Без сумніву.

Але мені подобаються її знущання.

 

Наприклад, я вже згадувала, що коли леді Клер знущається, вона не змушує своїх послідовниць робити цього за неї, а завжди сама бруднить свої руки. Хоча вона могла б використовувати аристократичні обхідні шляхи боротьби. Більше того, знущаючись, вона ніколи не переходить межу. Мене штовхнули в коридорі, а не в небезпечному місці, наприклад, на сходах чи в кутку, більше того, вона просто ховає підручники, ніколи не викидаючи їх і не рвучи.

 

Звичайно, якби це відбувалося в сучасній Японії, навряд чи це мало б значення, але це світ отоме, а ціль – я. Оскільки до кривдника потім немає жодних претензій, а жертва, очевидно, задоволена, то в чому проблема?

 

— Як думаєш, як із мене знущатимуться завтра?

 

— Звідки мені знати?

 

Я повністю насолоджуюся своїм життям в іншому світі.