Королівська академія

— Рей, я правильно почула? Ти впала в око леді Клер відразу після вступу?

 

Та, хто запитує мене зрілим хриплуватим голосом, – моя сусідка по кімнаті, Міша Юле.

 

Міша, зріла красуня зі спокійною вдачею, струснула своїм довгим прямим сріблястим волоссям і сіла на ліжко.

 

Ми в нашій з Мішею кімнаті в гуртожитку Королівської академії.

 

У кімнаті розміром у десять килимків татамі для кожного з нас є письмовий стіл і двоярусне ліжко, крім того, розставлені прості меблі, які не займають багато місця.

 

Хоча атмосфера значно відрізняється від сучасних японських гуртожитків через те, що все старовинне, але суть не змінюється.

 

Сюжет «Революції» відбувається в найпрестижній школі країни, Королівській академії, що є школою-інтернатом.

 

Насправді існують різні фактори, такі як соціальне становище або фінансові активи, але офіційно до всіх студентів ставляться однаково, і кожному студенту надається двомісна кімната.

 

Міша – моя, тобто героїнина, сусідка по кімнаті, а також так звана найкраща подруга, яка так чи інакше допомагає.

 

— Упала їй в око? Якщо точніше, я сама привернула її увагу.

 

— …Що ти зробила?

 

Міша зітхнула, дивлячись на мене здивованими очима.

 

— Тобі не варто зв'язуватися із сім'єю Франсуа. Така простолюдинка, як ти, дійсно може робити все, що завгодно.

 

Сім’я Франсуа, дім Франсуа, є найшляхетнішим домом цієї країни. 

 

Поколіннями вони працювали на чолі Міністерства фінансів; після королівського дому та дому прем'єр-міністра, його можна вважати третім за важливістю домом цієї країни.

 

Хоча, оскільки багато з них одружилися з членами королівської сім'ї, існує думка, що насправді вони перебувають на вершині.

 

З моїм походженням, на їх фоні, я незначна, як порошинка.

 

Щодо того, чому така простолюдинка, як я, навчається в одній школі з такою високопоставленою особою, то це пов'язано з національною політикою цієї країни.

 

Хоча світ «Революції» нагадує середньовічну Європу, уряд королівства Бауер, де відбуваються події, демонструє ознаки корупції.

 

У цій країні важливі посади були спадковими серед аристократії, а високопосадовці наймалися на роботу через особисті зв'язки.

 

Прірва між шляхтою й простолюдинами неухильно збільшувалася, а зростаюче невдоволення простого люду владою стало неможливо ігнорувати.

 

Тому король вирішив запровадити меритократію.

 

Він розробив політику, згідно з якою призначення на посади ґрунтуються на здібностях, незалежно від соціального статусу чи фінансових активів.

 

Незважаючи на те, що з цим ще багато проблем, він загалом отримав підтримку простолюдинів.

 

У рамках цієї політики була запроваджена система стипендій для Королівської академії. Уряд надає допомогу студентам, які мають здібності, але не можуть здобути вищу освіту через фінансові проблеми, і зараховує їх до Королівської академії. І одна зі студенток за цією системою – я, головна героїня.

 

— Але послухай, Мішо. Я закохана в леді Клер.

 

— А як щодо тієї егоїстичної молодої леді? Рей, ти дуже сильно змінилась. Але що ти плануєш робити з її антипатією? Для аристократів ми, студенти-стипендіати, – нестерпні вискочки.

 

Хоча система стипендій здобула підтримку простолюдинів, вона була погано сприйнята аристократами. Існує прагматичний аспект збереження корисливих інтересів, але, перш за все, для шляхтичів, які сентиментально поважають традиції та соціальний статус, неприпустимо, щоб простолюдини відвідували престижну Королівську академію.

 

До речі, Міша теж студентка-стипендіатка. Вона походить із занепалого дворянського роду, соціальне становище якого не таке вже й низьке, хоча зараз їм важко з грошима. Завдяки своєму досвіду вона здатна бачити реальність краще, ніж інші дворяни, тож на неї можна покластись. Оскільки вона ходила до тієї ж середньої школи, що й я, простолюдинка, вона може оцінювати мене без упереджень.

 

Просто, на жаль, її тривожний, або, можливо, краще сказати, турботливий характер – одна з небагатьох її вад.

 

— Я не проти, щоб мене ненавиділи. Навпаки, це те, чого я бажаю. Це набагато краще, ніж коли мене уникають.

 

— Мені здається, що з тобою дійсно щось не так.

 

— Гей, гей, як краще діяти, щоб провести трохи більше часу з леді Клер?

 

— Цікаво, чи була ти завжди такою проблемною дитиною…

 

Хоча Міша трималася за голову так, ніби вона в неї розболілася, вона незабаром заговорила.

 

— Хіба в такому випадку тобі не потрібно стати тією, кого леді Клер не зможе ігнорувати?

 

— Що ти маєш на увазі?

 

— Хіба леді Клер не горда? Вона з тих, хто не може заспокоїтися, поки не стане найкращою в усьому. Тому, якщо ти вдосконалиш себе й продемонструєш свої здібності, я не думаю, що вона зможе тебе ігнорувати.

 

— Це воно! 

 

Це ж так просто. Якщо я поводитимуся, як у грі, леді Клер не зможе мене ігнорувати. Чим більше я намагатимуся, тим інтенсивнішими будуть знущання леді Клер. Оскільки леді Клер – людина з характером, навіть якщо її знущання багато разів зазнають невдачі, вона не впаде духом. Тож леді Клер може знущатися наді мною, а я можу захоплюватися леді Клер. Які взаємовигідні стосунки.

 

— Дякую, Мішо. Я знала, що можу на тебе покластись.

 

— …Цікаво, чому? Ти вдячна за те, що тебе навчили бісити інших?

 

Міша, здається, не може приховати свого здивування. Що ж, це має сенс.

 

Поточний напрямок визначено.

Я зроблю все можливе в шкільному житті, і леді Клер буде знущатися з мене. Ні, скоріше, я буду знущатися над собою з усією силою.

 

— Щодня зазнавати знущань від леді Клер... Яке щастя!

 

— Та що з тобою таке…