Місто Сирен

У автобусі запала тиша. В усіх були здивовані обличчя.

Люсі ніяково хихикнула, а Андре лише пирхнув — було очевидно, що ці двоє не повірили в почуте. Джефф же опустив голову, і лише Бай Льов залишався спокійним. 

Водій неквапливо підвіз їх до будівлі.

— Ми на місці. Це музей. Виходьте. — Коли всі вийшли, він додав: — Поки що можете оглянути музей. Зателефонуйте мені ввечері, і я заберу вас подивитися на риболовлю на русалок.

Після цих слів він поїхав.

Бай Льов озирнувся навколо, як тільки він вийшов з автобуса: перед ним була будівля, настільки висока, що доводилося задирати голову, щоб побачити її верхівку. Дах цієї будівлі був осяяний яскравою вивіскою з англійським написом, підтверджуючим що вони прибули до місця розсташування їхньої цілі.

[Локацію розблоковано: Музей Сирен.]

Весь музей було пофарбовано в темні морські відтінки, а будівлю підтримували кілька товстих гранітних колон. 

Стоячи біля входу, Бай Льов міг розгледіти обриси численних статуй русалок усередині.

Оздоблення музею Сирен виглядало новим, але зовнішні стіни були трохи пошарпані. Вони були зроблені з червоної цегли, а на одній з них висіло багато старих газетних вирізок із повідомленнями про зниклих безвісті людей. Порив вітру підхопив одну з газетних вирізок і приліпив її до обличчя Бай Льова.

Він зняв газету з обличчя й побачив оголошення, надруковане жирним шрифтом:

[Оголошення поліції: Цього місяця в містечку Сирен зникло 12 осіб. Якщо ви бачили когось із зниклих, чиї фотографії наведені нижче, будь ласка, повідомте про це поліцію. Також будьте обережні під час перебування в місті: не грайтеся з великими рибами та остерігайтеся падінь у воду.]

Під сповіщенням було додано 12 чорно-білих фотографій. На них були зображені люди на тлі Башти Сирен, в усіх них були радісні посмішки. Проте вицвілі посмішки на пожовклому газетному папері виглядали моторошно, коли Бай Льов дивився на них.

Уважно прочитавши оголошення, Бай Льов збирався сховати його до сумки. Він встиг вдвічі скласти газету, аж раптом відчув, що вона складається якось неправильно. Текстура була занадто твердою для газетного паперу. Навіть якщо він ставав сухим та ламким через морський бриз, він не мав бути таким… здавалося, там було щось ще, окрім однієї сторінки новин та оголошень.

Бай Льов оглянув зріз. Він справді виглядав товстим, але слідів розшарування видно не було. Газетний папір був дуже щільним, настільки, що, навіть якби там було склеєно кілька аркушів, це було б важко одразу помітити. Бай Льов нахмурився й поклав газету до сумки. Він вирішив пошукати теплу воду в музеї, щоб перевірити, чи можна розділити шари газети.

[Активовано побічне завдання: Знайдіть басейн із гарячою водою в музеї та спробуйте розділити газету. Нагорода: 10 очок.]

Доглядач музею Сирен був старим чоловіком із помітною катарактою. Його очі були мутно-білими, але, здавалось, він все ще добре бачив людей. Як тільки Бай Льов і решта групи увійшли на територію музею, старий миттєво повернув голову в їхній бік. Очі доглядача були порожніми, але на обличчі красувалася ввічлива усмішка. Люсі здивовано зойкнула від того, як жваво він наблизився до них.

Доглядач мав дивний вигляд, коли зітхнув:

— Давненько тут нікого не було… після того інциденту минулого місяця жоден турист не відвідав музей Сирен. Нові статуї русалок уже давно не надходять.

Почувши це, Бай Льов поспішив запитати:

— Чому нові статуї русалок більше не надходять до музею? Це пов'язано з відсутністю туристів?

— Авжеж, — тон доглядача став схвильованим, і він почав розмахувати вузлуватими руками. — Без туристів ми рідко проводимо масштабні заходи з вилову русалок, бо це потребує багато часу та зусиль. А без риболовлі ми не можемо виготовляти нові статуї для музею.

— Раніше музею постійно надходили нові статуї русалок? — Бай Льов одразу помітив проблему. — Проте музей має обмежену місткість. Якщо ви постійно отримуєте нові статуї, хіба вони не заповнять увесь простір?

— Ні! — На обличчі доглядача з’явилася дивна усмішка, і його білі очі закотились у бік Бай Льова. Він промовив загадковим тоном: — Ці статуї русалок ніколи не заповнять музей. Музей Сирен ніколи не буде заповнений, бо стільки статуй, скільки надходить, стільки ж і залишає музей.

Бай Льов підняв брову і продовжив:

— Тоді куди діваються ці статуї русалок після того, як залишають музей? Їх викидають назад у море?

Доглядач замовк. Здавалося, він зрозумів, що сказав зайве. Бай Льов миттєво відчув це і продовжив розпитувати:

— Що трапляється після прибуття туристів?

— Нічого не трапляється, — пробурмотів доглядач. — Ви чудово проводите відпочинок в місті Сирен, а потім їдете звідси.

Доглядач відмовився відповідати на подальші запитання. Дізнавшись, де в музеї є басейн з гарячою водою, Бай Льов залишив його в спокої. Він взяв квиток і попрямував до середини разом з іншими.

Щойно ввійшовши, Бай Льов побачив позолочену статую статного чоловіка середнього віку, що стояла біля входу. Це була гуманоїдна статуя в костюмі й капелюсі. Вона повністю відрізнялася від попередніх статуй русалок, які бачив Бай Льов. У неї не було риб'ячого хвоста, але вона була повністю вкрита позолотою. На обличчі застигла офіційна посмішка, а рука була піднята у вітанні в напрямку туристів.

Освітлення в музеї було тьмяним, і на обличчя статуї падали нечіткі тіні, що надавали її ввічливій усмішці моторошного вигляду.

На чорній кам’яній платформі було вигравірувано опис статуї. Бай Льов нахилився, щоб прочитати:

[Ця статуя належить меру міста Сирен. Вона була завершена під час відкриття музею та церемонії перерізання стрічки.]

На платформі використовувалися гучні фрази, що звеличували внесок мера в розвиток міста Сирен. Було сказано, що він підтримав розвиток туризму, завдяки підняттю кісток русалок з морського дна і сприяв будівництву музею Сирен, тим самим перетворивши відсталий прибережний регіон на процвітаюче містечко.

Інше речення, викарбуване на платформі, свідчило:

[Мер Гарріс безумовно любить кожного жителя міста Сирен, як власних дітей.]

Бай Льов уважно читав, коли раптом Джефф, який увесь цей час мовчав, підійшов до нього і тихо запитав:

— Ти віриш, що русалки існують? Думаєш… те, що розповідають про місто, правда?

Звісно, він не вірив у це безоглядно. Такі історії зазвичай вигадують для розвитку туризму. Все виглядає серйозно, але, ймовірно, лише 30% правди. Решта — вигадки місцевих, створені, щоб привабити туристів.

Проте це все ще був горор-квест.

— Думаю, це правда, — відповів Бай Льов.

Андре склав руки на грудях і широко всміхнувся. Здавалося, він насміхався з Джеффа і Бай Льова, але нічого не додав до їхньої розмови. Лише пішов слідом за ними до музею.

Бай Льов і Люсі мали йти разом, але спочатку він хотів знайти басейн та спробувати розділити газету в гарячій воді. Саме тому Люсі пішла прогулюватися музеєм одна. Вона з жалем сказала, що чекатиме його в експозиційному залі. Бай Льов же ж одразу вирушив у напрямку кімнати з басейном, про яку згадував доглядач.