Місто Сирен

 Бай Льов відчув різкий запах риби, щойно сів у машину. Спершу він подумав, що це від Андре, який зранку з'їв купу гнилої риби. Але швидко зрозумів, що джерелом запаху був саме водій.

Отже, й учорашній рибний сморід у машині, ймовірно, теж ішов від нього. Але порівняно з нинішнім – це просто небо і земля. 

Бай Льов притис долоню до носа, окинув водія поглядом і подумав: «Він, напевно, теж якась потвора».

[УВАГА!! Помилка розпізнавання гравцем! Цей NPC не є монстром! Неможливо занести до Книги Монстрів! Персонаж перебуває у стані мутації!]

[Помилка розпізнавання гравцем. Рівень довіри NPC до гравця значно знижений, можливі агресивні дії NPC.]

Водій повільно відкусив сендвіч. Його очі, що нервово сіпалися, якийсь час втуплено дивилися на Бай Льова, а потім він заговорив грубим тоном:

– Тобі бридко від мого запаху? 

Бай Льов подумав: «Так», але вголос тільки заперечив:

– Ні.

– Ти дивишся на мене так, наче я чудовисько. Ха, клятий пихатий багатій, – водій пробурмотів це похмуро, відвернувся і більше не звертав уваги на Бай Льова.

Тепер витягти з водія інформацію стане складніше. Прямий тиск не варіант: гра вже попередила його про можливу агресію.

Покрутивши очима, Бай Льов підштовхнув Люсі до розмови з водієм. Той хмикнув, але все ж відповів на її питання.

– Пам’ятки Міста Сирен, звісно ж, пов’язані з русалками, – водій усміхнувся так, що в Бай Льова пішли сироти шкірою. Його очі бігали туди-сюди, і було незрозуміло на кого саме він дивиться. – Ми тут ловимо не просто рибу, а проводимо спеціальні нічні заходи з вилову русалок. А ще в нас є музей, де виставляють воскові скульптури з уже виловлених. Перша спіймана русалка досі стоїть у музеї.

– Вилов русалок? – перепитав Бай Льов. – Ви справді виловлюєте русалок?

Водій проігнорував його. Тільки тоді, коли Люсі повторила питання, він відповів:

– Так. Перша була дуже гарна, а от потім почали траплятися якісь дефективні, з неповною формою. Але це все одно русалки.

Андре презирливо пирхнув:

– Звичайний рекламний трюк. Ви ж не вірите в таке, правда?

Джефф хотів щось сказати, але замовк, злякавшись Андре після ранкової бійки. Люсі ж подивилася на Андре з незадоволенням і голосно сказала:

– Я вірю! А ти, Бай Льов?

– Побачимо ввечері під час вилову, — спокійно відповів Бай Льов.

Андре не став сперечатися з Люсі, але на Бай Льова одразу вилив свою жовч:

– Сподіваюся, дехто не розреветься і не втече посеред ночі. А то ще звалишся за борт, і тебе приймуть за русалку. Зроблять з тебе скульптуру, а ми прийдемо до музею подивитися. О, бідний Бай Льов.

Він зловісно усміхнувся, уявляючи, як Бай Льов тоне.

Бай Льов згадав про парі з Андре. Зранку він дізнався від Люсі деталі: вони з Андре орендують два каное й проведуть ніч у морі. Хто перший злякається й повернеться — той боягуз і не гідний Люсі. Люсі не хотіла брати участь у цій авантюрі, але Бай Льов, граючи роль до кінця, наполягав на її здійсненні.

Вночі темне море, повне моторошних русалок, було, без сумніву, найстрашнішим місцем у цій грі. Бай Льов ніколи б добровільно не вирушив у таке місце з кимось, хто так явно прагнув йому зла, особливо коли він не був до кінця готовий. У нього не було сумнівів, що якщо Андре зустріне його човен у морі, то переверне його й змусить Бай Льова впасти у воду.

Але Бай Льов не вмів плавати.

У дивний спосіб сама думка про русалок і морських чудовиськ лякала Бай Льова значно менше, ніж вода. Якщо він впаде в море, більше нічого не буде потрібно: ці темні, глибокі води обхоплять його шию за кілька хвилин, вирвуть останній подих і зрештою поглинуть його в цій темній, крижаній безодні. Такий безпомічний спосіб померти жахав його; він навіть не матиме права боротися.

Бай Льов уникав моря за будь-яку ціну, і його вираз обличчя видавав огиду до цього, так званого, змагання. Андре глузливо захихотів: 

— Погляньте на нього! Хіба це не наш дорогий юний пан? Що в тебе є, окрім грошей? Ти навіть на воду боїшся вийти.

Бай Льов кивнув, щиро задоволений: 

— Так, гроші — це все, що в мене є.

Але навіть віртуальна валюта робила його щасливим.

Андре зніяковів.

Чому він виглядає так, ніби його щойно похвалили?

— То що, — насміхався Андре, — ти відмовишся від Люсі?

Бай Льов вже збирався сказати, що не має наміру ризикувати життям заради цієї витівки, коли раптом монета на його грудях завібрувала, й спливло повідомлення про новий квест:

[Побічний квест: Човен істинного кохання.

Завдання: Завершити парі, перш ніж покинути Місто Сирен. Перемогти Андре.

Нагорода: 100 балів]

Бай Льов завмер на місці.

Сто балів?! Це ж купа очок!

Його жага до нагороди миттєво переважила будь-який страх перед водою. Бай Льов спокійно відповів: 

— Ні, я піду. І я переможу.

Люсі обійняла Бай Льова, розчулена. 

— О, любий, коли ти повернешся, ми маємо оселитися разом і провести чарівну ніч.

 Її слова були наповнені очевидними натяками. Вона провела рукою вниз між його ногами, погляд її був сповнений спокуси.

Бай Льов мовчки прибрав руку Люсі, раптом усвідомивши дещо.

 Зачекайте. Човен істинного кохання. Це точно означає те, про що він подумав? Після того, як він покатається ніч у морі, він має повернутись і покататись у ліжку з Люсі?

 Такі сцени були звичними для європейських і американських горор-ігор. Перед фінальною страшною розв'язкою головний герой часто проводив ніч із головною героїнею, ніби це був бонус для гравців. Але, як розробник ігор, Бай Льов завжди вважав такі бонуси неприємними. Його фінальні нагороди зазвичай складалися з великих сум грошей або подібних речей. Можливо, це була одна з причин, чому його ігри постійно провалювалися.

 Зараз він просто хотів ввічливо відмовитися від такого "бонусу".

 Не лише ризикнути впасти в море, але й терпіти, як Люсі користується ним після повернення? Це подвійна поразка, і Бай Льов відчував невдоволення. Але він не міг просто вийти з ролі й прямо сказати Люсі: «Між нами все скінчено; я більше не зможу», бо це, ймовірно, знизило б її довіру до нього.

 Він зрозумів цей урок з минулого, коли довіра водія знизилась. Було очевидно, що ці персонажі приховують багато інформації. Якщо Бай Льов зробить щось не так, ключові персонажі можуть відкинути його, і він пропустить важливі деталі.

 Проте… чи справді він повинен пливти на човні істинного кохання з Люсі?

 Бай Льов поринув у глибокі роздуми. «Забудь. Подумаєш про це, коли час прийде». Минулого разу не вийшло, якщо вдруге провалить — не велика біда. Навіть якщо б і вийшло, він міг удати, що зазнав невдачі. Бай Льов із задоволенням прийняв налаштування з імпотенцією. Потім він подивився на Люсі так, ніби вона була йому сестрою (ні) і відчув, що ця жінка виглядає значно приємнішою.

 Водій обернувся:

 – Ви можете відвідати музей спочатку — полювання на русалок ведеться лише вночі.

 Група погодилася, і водій проїхав повз пляж. Бай Льов побачив там багато висушеного на сонці сміття. Від водія він дізнався, що саме тут проводився вилов, а це сміття — залишки спійманих русалок. Деякі були надто понівечені, тож їх викидали просто на пляж. Інші ж, які були менш пошкоджені, перетворювали на скульптури та воскові фігури, які виставлялися в музеї.

 Бай Льов справді побачив багато величезних скелетів риб'ячих хвостів і черепів на пляжі. Ці речі були розкидані всюди, а поруч сушилися кілька сіток. Декілька рибалок вийшли прибирати ці кістки та сітки, підводячи погляди на Бай Льова та інших. Бай Льов не помітив вигляду цих містян минулої ночі, але тепер, коли побачив їх удень…

 Вони виглядали дуже дивно через схожість на водія, проте мали вигляд ще менш людський за нього.

 Білки їхніх очей були ненормально білими, а зіниці — розміром із соєвий біб, і рухалися безцільно. Відстань між очима була дуже великою, ніби вони росли біля самих вух. Бай Льову вони нагадали сомів.

 Навколо їхніх очей були сіро-чорні візерунки, що тягнулися вниз, до шиї. Вони дуже повільно йшли під сонцем, а їхні ноги терлися об пісок, ніби свербіли. Якщо Бай Льов не помилявся, на задній частині їхніх ступнів залишалися зелені лусочки, які ще не відпали. Вони несвідомо посміхалися, проходячи повз машину Бай Льова, наче діти, які відчули запах їжі.

Люсі також налякалася вигляду цих рибалок і тихо пробурмотіла: 

— Вони виглядають дуже дивно.

Ці люди виглядали химерніше за водія. Рибалки були більше схожі на глибоководних риб, аніж на людей. Водій проковтнув останок рибного сендвіча, за його посмішкою були чорні зуби:

 — Правда? Ми всі тут такі. Певно це через гнилу рибу, яку ми їмо.

 Бай Льов звузив очі. Він думав, що ці містяни схожі на монстрів, але позбувся цих думок. Водій не був занесений у Книгу монстрів, а місцеві мешканці були такими ж, як і він, тому, певно, теж не мають потрібної для монстрів конфігурації. Було б проблемою, якби стільки людей зненавиділи його. 

 Проте Бай Льов не був настільки недолугим аби подумати, що вони не є монстрами. На його думку було дві можливості:

 Перше: вони дійсно не монстри.

 Друге: вони не відповідають якимось стандартам для внесення у Книгу.

 Місто Сирен мало особливі установи, які вже мали в собі два етапи: «інкубацію» і «відчуження». Статуї русалок могли інкубувати Андре, доки він був у станні відчуження. Бай Льов прикинув, що містяни могли бути в процесі перетворення. 

 Бай Льов не знав наслідків цих станів. Можливо це був процес трансформації в монстрів, але це ще потрібно було підтвердити.

 Очі Бай Льова повільно перемістились на Андре, який сидів перед ним. Він міг би врятувати його минулої ночі. Однак для нього Андре був NPC, який дещо агресивно ставився до нього, і його смерть була ліпша за виживання.

 Тим часом Андре спостерігав за тим, як водій смоктав свої пальці, і його апетит тільки підвищувався. Він проковтнув слину й нетерпляче почухав сверблячу щоку. Потім, з гірким виразом обличчя, поглянув на Бай Льова, який сидів позаду нього, через дзеркало заднього виду.

 Бай Льов був таким багатим. Чому ж Андре не міг з'їсти кілька рибних стейків? Він був настільки голодний, що, побачивши, що тримає водій, не зміг стриматися від бажання схопити це. Та водій їв надто швидко. До того, як Андре зміг поворухнутися, водій вже закінчив їсти та задоволено потирав живіт. 

 Побачивши, як водій злизнув риб’ячій фарш, котрий залишився на кутиках його рота, Андре нову згадав вологий, ніжний і спокусливий смак рибного стейка. Його слина продовжувала виділятися, а кадик мимоволі ковзав. Він ніколи не їв такого смачного рибного стейка. Ні, не тільки стейка. Вся риба тут готувалась у неперевершений спосіб.

 Водій зітхнув із задоволенням:

 — Тільки в місті Сирен риба така смачна.

 Люсі підтримала:

 — Так, я ніде не куштувала такої смачної. Вона така свіжа.

 — Ні, вона не свіжа. Таємниця смачної риби в Містечку Сирен у тому, що вона ніколи не є свіжою. Ця риба не смачна, коли вона свіжовиловлена. Їй потрібно маринуватися та проходити спеціальну обробку, щоб вона стала смачною, — посмішка водія стала дивною. — Ви їсте дуже особливу рибу, рибу, якої немає більше ніде, окрім цього міста. 

 Люсі зацікавилась:

 — Що за риба?

 Водій відповів:

 — Русалка.