Місто Сирен

Люсі сиділа за столом, сонно позіхаючи й притулившись до Бай Льова, ніби теж погано спала. Джефф дрімав увесь ранок. Під його очима були темні кола, а шкіра набула зеленувато-сірого кольору. 

 Бай Льов не був впевнений, чи не здається йому, але зіниці Андре здавалися меншими, ніж вчора, а все його тіло виглядало напруженим і пахло рибою.

 Бай Льов вийняв монету й глянув на нього.

 [Ім’я NPC: Андре.

Шкала ментального здоров’я: знижена.

Відчуження: триває.]

Андре, здається, мав величезний апетит, він уминав великі порції готельного сніданку як не в себе, ніби їх безпосередньо виливали йому в горло.

Його тарілка була заповнена стосами риби, що смажилася, варилася та запікалася, а рибний суп мав жирний блиск, а смажені філе виглядали рум'яними та хрусткими. На вигляд все це мало б розпалити апетит, але Бай Льов відчув відразливий запах — смердючий рибний аромат, схожий на той, що він відчував, коли прогулювався мимо смітників на ринку, де продавали тухлу рибу. Як тільки він наближався до цих страв, його серце починало битися швидше, а його шлунок наповнювався важким відчуття, з готовністю випорожнитись.

Незважаючи на це, Джефф і Люсі дивилися на рибу з таким виглядом, ніби вона була справжнім делікатесом.

Бай Льов вийняв монету й глянув на них. Звичайно ж, на них двох також був статус [триває відчуження]. Це має бути пов’язано зі статуями русалок в кімнаті.

Не кажучи вже про Андре — те, як він їв, змушувало Бай Льова почуватися трохи незручно. Андре впихав їжі повен рот, а коли жував, мокрий та слизький риб’ячий хвіст шльопав по куточках його рота, він всовував ще більше їжі у себя, навіть не прожувавши.

Люсі глянула на Бай Льова з легким подивом, нарізаючи рибний стейк ножем та виделкою: 

— Ти не хочеш їсти це? Любонько! Рибні стейки тут дуже смачні. Я вже два з’їла, хоча сиджу на дієті!

Вона усміхнулася і наблизилася, аби поцілувати його, але різкий рибний запах із її рота не дав цього зробити. Бай Льов відсахнувся й натягнув вигляд серйозної людини, відсовуючи її тарілку: 

– Ти зараз в чудовій формі, не хочу, щоб ти через одну рибину втратила свою красу. Давай краще з’їмо салат.

Люсі, хоч і віддавала перевагу смаку риби, поступилася і стала їсти овочі.

Бай Льов удавано скористався нагодою та наклав Джеффу та Андре багато салату також.

Джефф з’їв із крихтою вдячності.

Але Андре не втримався від сарказму, глузуючи з Бай Льова:

– Чи не тому, що нашому багатієві бракує грошей? Перед тим, як приїхати сюди, він збрехав, що заплатить за все… включно з їжею та проживанням, але тепер не здатен розщедритись навіть на шматочок рибного стейка. Люсі, глянь на це, твій хлопець такий скупий!

Люсі одразу розлютилася: 

– Андре! Якби не Бай Льов, ти б навіть не зміг оселитися в такому готелі та їсти таку розкішну рибу!

 — Люсі! — гаркнув Андре, але Люсі підняла голову і втупилась в нього, не відступаючи ні на дюйм.

 Андре не міг нічого зробити з жінкою, яку він любить, і вирішив вилити свій гнів на Бай Льова.

 Люсі скрикнула, спостерігаючи, як широка долоня Андре відкривається, щоб схопити Бай Льова за комір, але той лише недбало витер рот, глянув на Андре й усміхнувся:

– Якщо ти досі хочеш, щоб я оплатив твій рахунок, тобі краще не чіпати мене.

Рука Андре завмерла в повітрі, його ніздрі розширювалися і стискалися, мов у розлюченого бика, коли він важко видихнув.

Він глянув на Бай Льова почервонілими від люті очима і пригрозив:

– Якщо до кінця ночі ти не виконаєш умови парі, я подбаю, щоб ти залишився без рук і навіть не зміг знайти собі дівку!

Очі Андре були налиті кров’ю – він явно оскаженів настільки, що перестав мислити тверезо, але все ж нічого не міг зробити, адже йому було потрібно, щоб Бай Льов оплатив рахунок.

Тим часом із тарілки Джеффа випадково скотилася броколі і впала прямісінько на черевик Андре.

Як перероздута куля, що ось-ось лусне, Андре різко вдарив Джеффа по потилиці, від чого той головою вдарився об тарілку, виплюнувши все, що з’їв того ранку.

– Ти забруднив мої черевики, гидотний виродку!

Андре, здавалося, отримував якесь моральне задоволення, спостерігаючи за тим, як Джефф блює, він глухо хмикнув від сміху і ще раз штовхнув його.

Протерши незначну жирну пляму на своїх черевиках об штани Джеффа, Андре додав:

– Я не чіпаю слабаків, які не можуть дати здачі. Витри це й забирайся з дороги.

Люсі допомогла приголомшеному Джеффу піднятися і закричала на Андре:

– Припини, Андре! Ти зайшов надто далеко!

Бай Льов проігнорував їхню сварку – його увагу привернуло блювотиння Джеффа. Серед нього валявся золотистий шматок рибного філе, яке вже пережували і виплюнули. Його зелено-чорний переріз нагадував гнилу дохлу рибину, вкриту схожими на опаришів личинками.

Ця протухла риба була непридатною для їжі, її зазвичай використовують рибалки на ринках як корм для великих риб.

Бай Льов згадав, як один торговець розповідав йому, що чим більша сапрофитна риба, тим більше вона любить їсти гниль.

Після сніданку за Бай Льовом приїхав водій.

[Головне завдання: відвідати Музей воскових фігур Сирен, бонус – 50 очок]

[Головне завдання: взяти участь у Конференції русалок-рибалок, бонус – 50 очок]

Музей Сирен і Конференція русалок-рибалок… звучить як дві місцеві пам’ятки.

Бай Льов задумався і вже збирався запитати водія про них, коли раптом між ним і водієм вклинився Джефф. Він мовчки стояв, опустивши голову, у нього були бліді, виснажені щоки в запеченій крові після ударів Андре, його зуби були стиснуті, а руки тремтять.

Бай Льов підняв брову, Джефф з учорашнього дня навмисно уникав контакту з водієм.

Це було дивно.

Пальці Бай Льова мимоволі почали крутити монету.

Кидаючи її між пальцями, він міркував. Це був його звичний жест, коли потрібно щось обдумати. Відчуття грошей у руках – навіть якщо це всього один долар – завжди дарувало йому задоволення та спокій.

За відсутності інших фактів Бай Льов припустив, що ціллю Джеффа був Андре. Андре міг мати зв’язки з водієм, а Джефф, очевидно, шукав можливості завдати удару. Люсі була занадто наївною, її легко обвести навколо пальця, тож в тому, щоб ізолювати від неї водія, не було сенсу.

Отже, Джефф мав причину тримати водія на відстані.

І цією причиною, скоріш за все, були гроші.

Джефф однозначно не був багатієм – це видавав його одяг і той факт, що він щодня терпів побої від Андре.

Андре ж був типом задираки, який не чіпав справді багатих людей, як-от Бай Льова, але безжально бив і принижував Джеффа, чий соціальний статус був ще нижчим за його власний.

«Вчора ввечері Джефф передав водію доволі значну суму. Бай Льов мав усі підстави підозрювати, що ці гроші – ті самі, що він заплатив водію за поїздку. Це означало, що Джефф підкупив водія, щоб помститися Андре. Саме тому він так старанно уникав контакту між мною і водієм».

«Але якщо угода вже відбулася, чому Джефф досі так напружений? Це більше схоже на поведінку людини, яка ще не довела справу до кінця».

«Можливо, він просто був обережним, не дозволяючи собі розслабитися передчасно? Зрештою, його сюжетна лінія називається “Кривавий сюжет”, тож варто бути насторожі».

Питання лише в тому, коли саме Джефф завдасть удару по Андре.

А поки Бай Льов мав зосередитися на головному завданні.

Він звернувся до водія:

– Чи є щось цікаве є в містечку Сирен?

– Цікаве? – водій замислився, а потім відповів: – Головне, що варто побачити, – це нічна риболовля і музей.

– Справді? – Бай Льов підняв брову. – Чи вони такі особливі?

– Ну звісно, ми ж у містечку Сирен.

Водій повернув голову.

Бай Льов вперше бачив його обличчя так близько, і навіть він, незворушний до жахів, відчув, як завмерло серце.

Не від страху. Від подиву.

Водій виглядав дуже дивно.

Його білки очей були неприродно великими, а зіниці – крихітними, мов у комахи. Вони тремтіли, ніби їх несло по хвилях.

Шкіра водія була така бліда, наче дешевий віск.

Він говорив, одночасно кусаючи сендвіч із рибою та картоплею.

Переріз рибного філе був гнило-зеленим, немов риба давно зіпсувалася, але водій їв її з насолодою. Його зуби забарвилися в цей неприємний колір, і він посміхнувся Бай Льову. Широко, з неприроднім вигином.