Місто Сирен

Розділ 2. Місто Сирен.

Бай Льов спав, схилившись набік, в останньому ряду фургона. Заднє сидіння було дуже вузьким, тож йому було важко перевертатися. Щойно він поворухнувся, з-під сорочки випало намисто.

Одяг, який він носив, не відрізнявся від одягу, з яким він увійшов у гру. На ньому були біла сорочка та чорні штани. Типовий повсякденний одяг офісного працівника. Єдиним незвичним елементом було це намисто.

Підвіскою на ньому була мідна монета з квадратним отвором посередині. Бай Льов торкнувся її, і перед ним з’явилася ігрова панель. Вона виглядала так само, як і раніше, жодної нової інформації. Ймовірно, це було щось на кшталт менеджера гри.

Бай Льов сховав намисто назад під сорочку – йому зовсім не подобався вигляд таких пошарпаних монет.

Він визирнув із заднього ряду семимісного фургона. Окрім Бай Льова, на передніх сидіннях знаходилися ще четверо людей. Щойно він висунув голову, хтось здивовано вигукнув:

– Бай Льов, привіт, любий, нарешті ти прокинувся!

За винятком Бай Льова, інші шестеро виглядали іноземцями. Тією, хто покликала Бай Льова “любим”, була мила дівчинка з кудрявим русявим волоссям, об’ємними локонами, червоними губами і карими очима, одягнена в обтягуючі штани з підтяжками. У мить, коли Бай Льов побачив цю людину, монета на її серці спливла на панелі персонажа з повідомленням:

[Ім’я NPC: Люсі]

[Опис персонажа: Ваша однокласниця, яка дуже любить Ваш типаж хлопців. Минулої ночі ви намагалися зайнятися сексом, але Ви були занадто сором'язливі перед Люсі, яка на десять сантиметрів вища за Вас та більш енергійна і смілива. Ви не досягли успіху (сміється)]

Бай Льов на мить зупинив свій погляд на словах: “сором’язливий” і “не досягли успіху”, після чого швидко розвернувся.

Ця гра, схоже, вимагає від гравця зорового контакту, щоб запустити ігрову панель, так само як в онлайн іграх треба навести мишку на інформацію для подробиць. Очі гравця зараз еквівалентні мишці і геймпаду. 

Він на мить замислився, здавалося, в цій грі принаймні не можна втрачати зір.

Люсі похмуро глянула на Бай Льова:

– Гей, любий, я тебе виснажила? Ти проспав всю путь.

Бай Льов, котрий усе життя був самотнім, відчував трохи змішані почуття:

– … 

Болючий кінець самотності.

Він швидко перевів тему, подивившись у вікно на пейзаж, що здавався все більш ізольованим і далеким від людей, і запитав: 

– Куди ми їдемо? Чому тут так пусто?

– Схоже якийсь боягуз знову хоче втекти, – промовив саркастичний, спокійний голос з переднього сидіння. Високий чоловік у вузьких джинсах і спортивній футболці сидів, схрестивши руки на грудях. Футболка ледь витримувала напругу його масивної статури, що нагадувала будову гравця у регбі. Його презирливий погляд був спрямований прямо на Бай Льова. – Вже занадто пізно, Бай Льове, навіть якщо ти наляканий і хочеш втекти, то не зможеш, бо ми вже на шляху до міста Сирен.

Показалась спливаюча панель:

[Ім’я NPC: Андре]

[Опис персонажа: Ваш суперник, закоханий у Люсі, але був відхилений нею, ставиться до Вас вороже. Ви побилися з ним об заклад, що захистите Люсі у найбільш небезпечному місці, щоб підтвердити своє кохання. Ви шкодували про це і кричали перед тим, як сісти в машину, але Андре примусив вас]

Бай Льов вже чув назву “місто Сирен” двічі за короткий час, і, ігноруючи глузування Андре, поцікавився:

– Місто Сирен, що це?

Андре буркнув знову і вже відкрив рота, щоб продовжити кепкування, коли його перервав нерозбірливий, тривалий шепіт. 

– Місто Сирен - це єдине прибережне місто, де були знайдені рештки сирен. Протягом історії багато людей стверджували, що бачили там русалок-сирен або чули їхній прекрасний спів у морі. Дехто навіть каже, що бачив, як ці дивні істоти бенкетували в темних скелях, поїдаючи людські тіла…

– Джеффе! Це просто історії, вигадані для приваблення туристів у місто! – нетерпляче втрутився Андре, але на його обличчі промайнув страх. 

Маленький хлопчик з товстими окулярами зіщулився, стискаючі книгу. Здавалось він злякався Андре. Він відповів у тихіший голос:

– Тоді як ти поясниш зникнення туристів? Минулого місяця дванадцять людей зникли безвісти, приїхавши сюди. Поліція безрезультатно шукала їх всюди, проте ніхто не бачив, щоб вони покидали місто.

Бай Льов подивився на екран. 

[Ім’я NPC: Джефф]

[Опис персонажа: Запеклий прихильник легенд про русалок і надприродних істот. Коли він дізнався, що Люсі і її група тримають шлях до міста Сирен, то швидко напросився до них. Він дуже добре знає легендарні історії про це місто]

Зухвалий тон заполонив слова Андре:

– Ці люди, певно, просто впали у воду і потонули. Таке часто трапляється на пляжах.

Джефф не міг прийняти такий розклад:

– Поліція проводила пошуково-рятувальні роботи цілий місяць, і жодного тіла не знайшли. Навіть якщо вони впали в море, не може бути, щоб їх шукали так довго, - він понизив голос і продовжив збуджено. – Якщо тільки тіла не з’їли сирени. Тоді це пояснює, чому поліція не виявила їх.

Це, врешті, змусило Андре втратити рівновагу і сердито вдарити Джефа по голові:

– Стули пельку! Ти, бісов чотириоки! Ти цілий день тільки про русалок та риб говориш! Думаю, ти й сам схожий на русалку!

Удар Андре був важким. Навіть із відстані Бай Льов помітив, як голова Джеффа боляче вдарилася об край сидіння. Приголомшений, Джефф похитнувся і ненароком штовхнув Андре, що лише роздратувало його ще більше. Андре завдав кілька сильних ударів, і один із зубів Джеффа вилетів.

Джефф мовчав, опустивши очі, і підняв свій зуб, потім кинув на Андре ледь помітний погляд із прихованою ненавистю й пробубонів кілька слів.

Ніхто більше не почув цього, але Бай Льов мав від природи гарний слух, він почув, як Джефф каже: 

– Русалки розірвуть тебе на шматки і з’їдять, Андре. 

Бай Льов злегка підійняв брови, але нічого не сказав. Стосунки між цими NPC дещо складні.

Судячи за все, Андре вдавався до рукоприкладства вже не один раз і Джефф мав план помсти за допомогою цих “русалок”.

Водій – місцевий, якого найняв Бай Льов. З розмови з Люсі, стало ясно, що він також є заможним юнаком, який оплатив усю їжу, проживання для групи та водія, якого попросив допомогти знайти місцевий готель.

Вони їхали до пізньої ночі, перш ніж дісталися до загадкового містечка Сирен. За словами водія, місто існувало за рахунок рибальства та допомоги з корабельними аваріями, і завжди було ізольованим і занедбаним, доки новий мер не знайшов спосіб привабити туристів чутками про русалок. Тепер місто процвітає завдяки туристичному бізнесу.

Але минулого місяця з туристами почало ставатися щось дивне. Вони зникали не просто впавши в море, як сказав Андре. Деякі безслідно пропадали з різних куточків міста ще до того, як діставалися пляжу. Наприклад, одного разу гість, який заселився в готель, зник до ранку. Двері залишилися зачиненими, ніхто не бачив, як він виходив, ліжко ще було теплим, але людини вже не було.

Так маленьке містечко Сирен, яке мало б процвітати завдяки туристичній індустрії, стало дивно безлюдним. Багато готелів і хостелів довелося закрити через відсутність клієнтів.

Місто Сирен дійсно перебувало в занедбаному стані, з парканами, через які можна було б легко перестрибнути, та рибальськими сітками всюди, пустими мушлями, водоростями й багнюкою. Лише кілька готелів і хостелів мали пристойний інтер'єр. Була вже пізня ніч, але на вулицях все ще блукало чимало пішоходів.

Містяни йшли до пляжу в одному темпі, але щойно команда Бай Льова під’їхала, вони всі зупинились в один момент, нахиливши голови, і витріщались самісінько на машину.

Люсі здригнулася від самої думки, що стільки людей спостерігають за нею посеред ночі. Вона тихо скрикнула й притулилася до Бай Льова.

Однак через свій зріст Люсі легко зазирнула через його плече, і з боку здавалося, що це не вона шукає захисту в його обіймах, а навпаки – Бай Льов ховається за нею.

Бай Льов:

– …

Бай Льов вагався, перш ніж повернутись до водія.

– Вже північ. Що всі ці люди роблять на пляжі?

Водій похитав головою: 

– Зараз сюди мало хто приїжджає, економіка занепадає, тож людям доводиться знову займатися риболовлею, щоб вижити. Не знаю, чи доводилося вам рибалити, але багато цінної риби боїться яскравого світла, саме тому вони виходять у море вночі. 

Містяни дивилися на Бай Лю дивними поглядами. Їхні очі світилися в темряві, наче у котів, а на обличчях застигли химерні вирази. Здавалося, вони посміхалися, але кутики їхніх губ так і не піднялися до кінця – замість цього вони сіпалися напружено й неприродно.

В руках вони тримали рибальські сіті та гачки, а дехто ніс лампи, що випромінювали ледве помітне світло. Вони пильно вдивлялися в машину, яка везла Бай Льова, їхні очі невідривно стежили за рухом авто, ніби вони були готові будь-якої миті кинутися вперед і напасти на транспорт за допомогою свого рибальського приладдя.

– Вам варто бути обережними з цими людьми, – застеріг водій. – Зараз у них не вистачає грошей, а ви виглядаєте заможними.

Завдяки щедрості Бай Льова, який не шкодував грошей, водій підібрав для їхньої групи найкращий готель у цьому районі.

Готель був настільки розкішним, що зовсім не вписувався в загальний стиль міста. Він виглядав як ультрасучасний п’ятизірковий заклад преміум-класу. Біля входу навіть був фонтан.

У фонтані стояла статуя русалки. Вона була настільки реалістичною, що її мармурова шкіра в тьмяному місячному світлі здавалась майже живою. Її довге волосся спадало вниз, прикриваючи округлі груди. Русалка дивилася вниз із співчутливим виразом обличчя. У руці вона тримала лійку, наповнену штучними перлинами зі слюди. Вода з фонтану витікала з лійки у басейн, створюючи звук, що нагадував шум морських хвиль.

Водій об’їхав фонтан перед готелем і проїхав прямо до головного входу.

Раптом Джефф вигукнув, вказуючи на воскову фігуру русалки біля готелю: 

– Вона тільки що подивилася на мене! Вона ворухнулась!