Русалки-матроси
Коли Бай Льов купував предмети, він бачив дуже популярний товар під назвою «водяна бульбашка». Цей предмет дозволяв гравцеві дихати та плавати в бульбашці протягом двох годин. Також він міг відганяти риб і не дозволяв їм наближатися. Але й коштував він понад 70 очок і міг бути використаний лише двічі. Тобто це був витратний предмет. З критичного погляду Бай Льова, цей предмет не мав жодної цінності, окрім можливості дихати під водою. Продавати його за понад 70 очок – чисте здирництво. Ті, хто його купував, по суті, платили розвитковий податок магазину.
Звісно, це аж ніяк не було пов’язано з тим, що Бай Льов не любив воду та не хотів стрибати у неї. Просто він природно не став би робити щось настільки марнотратне чи йти шляхом, позбавленим геймерської естетики.
Бай Льов глянув на двері складу. Вони почали скрипіти, ніби хтось повертався, щоб їх відчинити. Якби він був звичайним гравцем, то зараз страшенно знервувався б і спробував би вибігти, аби покинути це похмуре місце з білими статуями. Але Бай Льов просто вимкнув ліхтарик і пірнув між статуями, шукаючи темний куточок. Він розстебнув пальто і обгорнув ноги сірими ганчірками з підлоги, прикидаючись статуєю.
Зір у цих амулетних русалкових статуй був не дуже добрий. Вони безцільно шукали Бая Льова, але так і не змогли знайти його.
Двері складу кілька разів здригнулися й повільно відчинилися. Сходами спустилися двоє матросів, несучи в руках тьмяні жовті лампи й розмовляючи хрипкими голосами.
— Перевір кількість статуй…
— Я вже кілька разів рахував. Усе збігається…
— Після сьогоднішньої ночі тут буде ще чотири статуї. Спершу відправимо цих чотирьох людей до музею. Статуї там уже надто довго охороняють Короля Сирен. Пора забрати з них амулети й дати їм змогу трохи порухатись…
— Добре охороняй Короля. Не дай йому прокинутись і повернутись у воду. Інакше ми всі…
Двоє матросів стояли на сходах над складом. Вони несли старомодні лампи й повільно спускались униз. У цьому середовищі з мізерною кількістю світла Бай Льов не міг визначити, чи ці двоє були справжніми людьми, чи також були статуями.
Вони були надто білі — настільки, що ця білизна виглядала смертельно непрозорою. На обличчях і руках не було видно жодної кровоносної судини, навіть у світлі ламп.
Звісно. Бай Льов трохи скосив очі, дивлячись на цих двох матросів. Щось було не так. Вони виглядали як звичайні люди, але у книзі монстрів вони були позначені як «русали-матроси». Його брови непомітно стиснулись, а серце сповнилось тривожним передчуттям.
Один із них був тим самим матросом, який раніше казав групі Бая Льова не блукати палубою. Його очі були мертві, жорсткі – здавалося, вони не могли рухатися. Він мовив:
— Ти впевнений, що з амулетами все гаразд? Якщо так, тоді закріпи їх на місці, щоби їх не зламало хвилями. Минулого разу один амулет розбився. Той матрос залишився в морі й не зміг повернутись на берег.
Двоє матросів підійшли до групи статуй і почали закріплювати їх ланцюгами. Бай Льов затамував подих, глянув на відчинені двері складу й повільно почав пересуватись ближче. Один із матросів ніби помітив, як одна зі статуй щось промовила. Він зупинився, насупив брови й пробурмотів до неї:
— Ти казав, що бачив тут туриста?
У Бай Льова затріпотіло серце. Його кулаки напружилися, обличчя потемніло.
Помилка. Він не очікував, що матроси можуть розмовляти зі своїми амулетними статуями.
Здається, погоні було не уникнути – але це все одно краще, ніж залишатися на палубі. Зрештою, тут лише двоє матросів. Мозок Бая Льова запрацював на повну, шукаючи найкращий варіант дій. Його фізична форма була настільки слабкою, що в погоні він би гарантовано загинув. Саме тому він з самого початку намагався уникнути переслідування.
Проте це місце виявилось справжньою пасткою – його б переслідували незалежно від того, залишиться він чи втече.
Він не міг утекти і не міг піднятись нагору, бо там буде ще більше матросів. Тоді це вже буде не просто погоня, а групова атака, і йому доведеться стрибати в море. Бай Льов не хотів стрибати в море. Він спокійно міркував, що слід зробити.
Матрос наблизився до статуї й, здається, почув щось надзвичайно смішне. Він засміявся низьким голосом, що луною рознісся по складу.
— Не очікував, що поважний гість прийде раніше. Не хвилюйтеся. Рано чи пізно ви все одно опинитесь у цьому місці.
Промовляючи це, матрос направив гасову лампу в кожен кут складу. Тьмяне світло освітлювало його підборіддя, і посмішка на обличчі ставала ще моторошнішою.
— …Прошу, виходьте скоріше. Риболовля от-от почнеться. Русалки вже чекають вас у морі.
Бай Льов почав гарячково думати. Ці матроси були ще гіршими за статуї. Вони теж були монстрами, тож у них повинні бути слабкості.
Через кілька секунд матрос опиниться прямо перед ним. Бай Льов швидко дістав ліхтарик і направив світло прямо на матроса. На жаль, той просто прикрив очі рукою, а потім спокійно її опустив – наче нічого не сталося. Посмішка на його обличчі стала ще загадковішою.
— Ми не такі, як ці істоти. Ми не боїмося світла.
Їхньою слабкістю не було світло. Реакція на яскраве світло була така ж, як у людини. Мозок Бай Льова працював на повну. Він швидко вимкнув ліхтарик, підняв діжку позаду себе й жбурнув її. Діжка вдарила матроса, та від удару розлетілася на друзки, наче вдарила в камінь.
Обидва матроси мали таке ж тверде тіло, як і статуї, але не мали таких же слабких місць.
У темному складі матрос дивився прямо на Бай Льова. Він простяг руку, щоб схопити його за зап’ястя, посміхаючись дивною посмішкою. Зуби матроса були тонкі та гострі:
— Ходімо, гостю. Підемо подивимось на риболовлю під водою.
Бай Льов повільно примружив очі. Матрос, здається, не мав слабкостей, але він не був монстром без слабкостей на кшталт Короля Сирен. Зрештою, система не повідомила, що він безсилий монстр. Гравець повинен мати можливість чинити опір за допомогою підручних засобів, інакше у гру не можна було б грати.
Але матрос був несприйнятливий до сили й слів. Фізичні та світлові атаки не діяли. Це було нелогічно. Згідно з попередніми висновками Бай Льова, русалки й русалчі матроси мали боятися світла, інакше чому вони з’являлися лише вночі? Він не думав, що помилився – зрештою, він перевірив, що статуї русалок бояться яскравого світла. Просто ці два матроси не боялися сильного візуального впливу…
Отже, щось приховує їхню слабкість… Раніше працівник на рецепції казав, що амулети можуть захищати їх від пошкоджень.
У голові Бай Льова прояснилося. Він оглянув статуї матросів і побачив, що на одній з них була невелика тріщина, ніби по голові вдарили винною діжкою. Вираз обличчя статуї змінився з доброзичливого на болісний. Руки були перед очима, ніби світло вдарило прямо в них.
Очі Бай Льова звузилися. Він різко розвернувся й ударив ногою в обличчя статуї русалки. Та впала на землю, як грім серед ясного неба, і з неї потекла гнила чорна кров. Матрос, який тримав Бай Льова за зап’ястя, завив пронизливим криком, схожим на високочастотне риб’яче скреготання, що різало вуха.
Матрос був наче зламаний екзоскелет. Він почав тріскатись, з його тіла сипалась вапнякова крихта, оголюючи нутрощі.
Раз уже почав — треба довести до кінця. Бай Льов ухопив другу статую матроса, схопив її за голову і розбив об підлогу. Матроси мали надзвичайно сильне тіло, а от їхні амулетні статуї були крихкими, як яєчна шкаралупа. Недарма їх так ретельно охороняли на складі.
Обидва матроси закричали, і їхнє сніжно-біле обличчя змінилося на синьо-чорне. Очі перемістилися вбік і виросли на скронях. Їхні тіла випустили сильний рибний сморід. Нижня частина тіла стала строкатим риб’ячим хвостом, схожим на хвіст вугра, а зуби стали пилкоподібними. Вони повзали по підлозі, потім знову почали рухатись руками, як гекони, й кинулись на Бай Льова. Той увімкнув ліхтарик і направив промінь світла прямо на них. Матроси, які раніше не реагували, здригнулися від світла і завили ще пронизливіше.
Після знищення амулетів, які їх захищали, яскраве світло стало ефективним.
Бай Льов стояв на сходах і повільно задкував, направляючи ліхтарик на двох матросів, які постійно рухалися по підлозі, як гекони. Вони пригиналися до землі, відступаючи від світла, й незадоволено шипіли, намагаючись наблизитися до Бай Льова, який виходив зі складу, тримаючись спиною до дверей, а потім швидко зачинив їх, не замикаючи.
Навіть після того, як двері складу зачинилися, Бай Льов усе ще чув звук, як хвости тяглися по землі в приміщенні. Здавалося, наче внизу тримали зграю змій, і щось билося у двері.
[Книга монстрів міста Сирен оновилась: Русали-матроси (3/4)]
[Ім’я монстра: Русал-матрос (Стан метелика)]
[Слабкості: страх перед яскравим світлом, амулет (2/3)]
[Метод атаки: укуси й подряпини (існує певна ймовірність викликати стан відчуження після подряпини)]
Бай Льов спокійно випростав комір і вийшов зі сходів складу. Люсі відразу його помітила. Вона схопила його за руку, то з подивом запитала:
— Куди ти ходив? Вони сказали, що риболовля ось-ось почнеться. Ми вже в потрібній морській зоні, — сказала Люсі з посмішкою.
На її обличчі з’явилися лусочкоподібні візерунки, а очі моторошно блищали в темряві. Рука, якою вона тримала Бай Льова, була дивно шорсткою. Бай Льов відчув це і спокійно звільнився з її хватки.
— Справді?
— Так, — хрипко засміялася Люсі. — Русалки вже йдуть.
