Місто Сирен

Не дивно, що нагорода за завдання “Човен істинного кохання” – 100 очок. Воно було більш небезпечне за інші. 

Андре дійсно мав нестерпний апетит, він просто вихватив сендвіч з рук водія. 

— Дай мені шматочок.

Із рук водія сендвіч одразу опинився у роті Андре, який з’їв його одним укусом. Він їв його у огидний спосіб. Після жування він бив себе по грудям, щоб шматок пройшов далі. Однак, водій не намагався повернути їжу назад. Він тільки дивився на Андре співчутливими очима, наче годував якусь тваринку.

— Їж, дитя, їж. Ти їв так мало, що вже настільки зголоднів, так? Насолоджуйся вечерею.

Побачивши це, Бай Льов промовив:

— Це його друга вечеря за сьогодні.

Першу він відібрав у Джеффа. 

Джефф, якого пограбували, сіпнувся, почувши це. За його вухами також були зяброподібні візерунки. На мить здалося, що зябри Джеффа розпушилися від гніву, а його зуби стали тонкими й загостреними, як у акули. 

Ця страшна сцена продовжувалась лише мить. Коли Бай Льов подивився на нього знову, Джефф опустив голову і сховав своє обличчя, ніби нічого не сталось. Проте у дзеркалі заднього виду було видно, як Джефф кинув дивний погляд на Бац Льова. 

[Кривава змова Джеффа – 50% прогресу].

Бай Льов насупився. Чому шкала прогресу виросла раніше, і чому вона виросла зараз? Джефф, мабуть, зробив вночі ще щось із Андре, але що підвищило прогрес саме зараз?

Компанія Бай Льова прибула у порт. Вийшовши з машини, Бай Льов згадав, що водій має вкрай низьку довіру до нього. Водій, вірогідно, також мав якесь відношення до кривавої змови Джеффа, тому було важливо підвищити рівень його довіри, як важливого NPC. З цієї причини, Бай Льов протягнув йому чайові. Водій подивився у гаманець Бай Льова, а саме на гроші, які той йому не дісталися, а потім посміхнувся. Він поцілував чайові, які йому дали і помахав рукою:

— Приємно провести час.

[Кривава змова Джеффа – 80%].

Містяни тут дійсно мали ознаки клептоманії. Щойно вони бачили гроші, як їх очі наливались жадібністю. Бай Льов, здавалось, не звернув уваги на цей погляд на його гаманець. Він великодушно показав його і посміхнувся:

– Дякую.

Місце для спостереження за риболовлею було на кораблі, який повільно виходив з порту вночі. На палубу сходили мовчазні моряки. На деяких човнах поруч виднілись рибалки, що самі були подібні на риб. 

Бай Льов і інші ступили на корабель, коли вже стемніло. Рибалки на інших човнах продовжували роздивлятись групу Бай Льова.

На палубі цього корабля були моряки, які кардинально відрізнялися від рибалок на човнах. Найголовніше – ці моряки виглядали як люди, на відміну від рибалок, які мали усі ці дивні візерунки на обличчях і несли на собі рибний запах. У них була просто бліда шкіра, схожа на ту, що мав працівник рецепції готелю, який сказав, що страждає на альбінізм.

Бай Льов звернув увагу на те, що на цьому величезному кораблі було небагато людей. Він не розумів, чому потрібно використовувати корабель з такою великою вантажопідйомністю. Це виглядало занадто марнотратно.

Крім того, з самим кораблем було щось не так. Бай Льов помітив це, коли зайшов на палубу. Осадка корпусу корабля була занадто низькою. На кораблі, безсумнівно, було щось важке.

Моряки ходили по палубі з беземоційними обличчями, ніби не помічали групу Бай Льова. Час від часу він бачив кількох людей, які стояли в темних закутках і спостерігали за ними з дивними поглядами. Вони шепотілися один з одним і потім з задоволенням усміхалися.

Корабель відплив.

Зараз, пізно вночі, океан був спокійним. Світло прожектора на носі судна освітлювало лише невелику ділянку моря. В інших же місцях панувала темрява, яка, здавалося, могла поглинути увесь цей величезний корабель. Зрідка було чутно шум хвиль, що набігали на обидва боки корабля. Матроси впорядковано розподіляли свою роботу, а рибалки в човнах навколо розкладали свої рибальські сіті.

Корабель поринув глибше у пітьму.

Люсі в накидці прильнула до Бай Льова. Лише помада ховала її сині губи, а сама вона шукала тепла в Бай Льові. 

— Чому тут так холодно? Бай Льов, я щойно дізналась від них, що корабль збираються спрямувати до місця, де було виловлено першу русалку. Це єдине місце, де можна зловити русалку. Схоже, вони мають легенду, що ця морська область – це Дар Сирени.

Бай Льов здивувався: 

— Дар Сирени?

— Ага. — Люсі закуталась у плащ, тремтячи. — Боже, як холодно. Таке відчуття, ніби я прямую до пекла, повного привидів. Тільки це б пояснило, чому тут настільки холодний вітер.

Бай Льову не було холодно. Йому несподівано прийшла одна думка і він направив монету на Люсі.

[Ім’я NPC: Люсі (відчужена)]

Бай Льов простягнув руку і торкнувся руки дівчини. Її шкіра була холодною і твердою. Ніби це був камінь, що покрив людську шкіру. Люсі посміхнулась Бай Льову. Вона, здавалось, хотіла підняти брови, але м'язи її обличчя були закляклими, як у мерця. Це робило її вираз обличчя дуже дивним, схожим на одну з абстрактних фігур, намальованих Пікассо.

Її голос теж став менш виразним і більш хрипким, в ньому можна було розчути незрозуміле бажання:

— Ти збираєшся мене поцілувати?

Бай Льов відмовив і пояснив:

—  Навколо занадто багато людей.

Люсі похолола через вітер, і температура її тіла знизилась.

Рапом поруч з Бай Льовом виник Джефф. Він втупився в море перед собою фанатичним поглядом і прошепотів: 

– Так, Дар Сирени. Ходять легенди, що це місце – подарунок від Короля Сирен, який може повернути життя. Якщо туристи випав з човна і втонув, Король Сирен дає їм шанс ожити. Вони повернуться до життя, але вже як русалки… ось чому рибалки можуть виловити їх тут. 

«Король Сирен вже виловлений і поміщений у музей. Чому тут досі народжуються русалки?», – роздумував Бай Льов.

Саме з того часу, як виловили Короля Сирен, ця морська область почала виловлювати русалок. У додаток до цього, мертві мали змогу повернутися до життя, перетворившись на русалок. Це не звучало, як історя про божественне благословенне, скоріше культовий міф про прокляття.

Уява Бай Льова домалювала моторошне продовження цієї історії. Померлих, перетворених на русалок, ловили і робили з них статуї для відвідувачів, а з інших готували їжу. Мешканці містечка їдять їх, і ці статуї русалок починають оживати. А туристи, що починають зникати один за одним в цьому містечку…

Не схоже на подарунок, це скоріше русалоча помста.

Моряк неочікувано підійшов до них і заговорив:

— Ми збираємось до акваторії Дара Сирен. Будь ласка, не розгулюйте по кораблю – ми не несемо відповідальність  будь-які нещасні випадки. 

Після цього Бай Лю виявив, що всі моряки спускаються під палубу, допоки на палубі не залишилося жодного.

Його очі звузились, і він обійшов корабель декільки разів перед тим, як вдав, що випадково слідує за одним з моряків.

Матрос спустився вниз до найнижчої точки, яка виявилась трюмом. Ці солдати один за одним спускалися дерев'яною драбиною до кабіни без жодних емоцій на обличчях. Потім вони вийшли один за одним, супроводжувані перешіптуванням.

— Ні… Ніяких проблем.

— …Ми повинні переконатись, що з цими штуками не буде ніяких нещасних випадків.

— Кілька штук зламалась, але це не важливо. Після того, як тих чотирьох з’їдять, ми зможемо замінити їх.

Матроси, здавалося, по черзі патрулювали щось важливе.

Бай Льов сховався в кутку і примружив очі. Як він і очікував, там було дещо важке і вагоме. Бай Льов приблизно здогадувався, що це могло бути, але не розумів, чому матроси взяли це з собою на риболовлю.

Усі матроси пішли, і останній, здавалося, ненавмисно забув зачинити каюту. Замок просто висів на дверях, похитуючись від хвиль, наче запрошуючи Бай Льова: «Іди і досліди мене, іди і досліди мене».

Двері відчинились, за ними показався вузький сходовий майданчик, який скрипів і вів у темний трюм. Світла не було, і вся ця конструкція нагадувала радше якийсь погріб. Бай Льов, не спускаючись униз, використав світильник, аби побачити чи там те, про що він очікував. 

Він увімкнув ліхтарик і поглянув униз. Все було так, як він очікував, але все одно дихання у Бай Льова перехопило.

Склад був заповнений різними статуями русалок. Вони були щільно упаковані внизу трюму. На перший погляд, там майже не було вільного місця. Все воно було заповнено статуями, і вони повернули свої голови в одному напрямку. Їх голови і білі очі були направлені прямо на Бай Льова. На сходах, як помітив Бай Льов, статуй було значно більше, аніж знизу.  Ці статуї русалок були схожі на зграю риб, що прибилися до одного місця,  керуючись запахом корму. Дві з них уже піднялися сходами до місця, де стояв Бай Льов. Але коли вони були освітлені світлом ліхтарика, вони відступили.

Проте, світло ліхтаря могло освітити лише одне місце. В темряві складу чулося шурхотіння каменю по землі. Все більше і більше статуй поступово збиралися біля сходів, де стояв Бай Льов, дивлячись на нього.

Бай Льов не втікав. Він у відповідь витріщався на обличчя цих статуй якийсь час. Потім він раптово поклав ліхтарик, підійшов ближче і спробував доторкнутися до цих статуй.

Ван Швень, який увесь цей час спостерігав за цим через маленький екран:

— !!!