Місто Сирен

Охоронець тихо стояв біля дверей і спостерігав за тим, як вони йдуть. За його спиною привидами визирали силуети численних статуй. У темряві мармурові безвиразні обличчя повільно проступали, ніби риби, що виринають з моря. 

Чоловік у музеї стояв непорушно, дивлячись на них своїми очима без зіниць. Уночі його майже не можна було відрізнити від ледь рухомих статуй позаду.

[Основне завдання: Дослідження музею Сирен виконано. Нагорода: 50 балів.]

[Поточний баланс: 81 бал. Бажаєте придбати предмети?]

81 бал... Бай Льов доторкнувся до свого підборіддя і запитав: 

— Чи є міцний алкоголь?

[Відкриваю магазин. Так, пляшка на 6 літрів, ціна – 9 балів.]

Усього 6 літрів на одну пляшку. Надто дешево. Потужний ліхтарик коштував 10 балів, тоді як 6 літрів алкоголю — лише 9. Востаннє три проєктори коштували 8 балів, а Бай Льов пам'ятав, що смолоскип, хоч і був одноразовим предметом, коштував цілих 20 балів.

Він звузив очі, дивлячись на написи за пропозицією продажу «факела» та «3D-проектора» у системному меню:

[Ціна на товари змінилася.]

[Ціна факела знижена до 17 очок.] 

[Ціна 3D-проектора повернута до початкових 6 очок за кожен.] 

Обидва предмети, на які він попередньо звернув увагу, зазнали помітних змін у ціні. 

Це змусило Бай Льова замислитися: потужний ліхтарик і факел були поширеними та ефективними предметами в горор-іграх, тож, здається, саме через це коштували дорожче. Але після того, як він використав ці предмети, їхня ціна певною мірою змінилася. Оскільки це була система з прямою трансляцією, Бай Льов припустив, що під час його гри змінилася кількість гравців, які скуповували ці предмети. Це й призвело до коливання цін. 

Іншими словами, ціна предметів не була безпосередньо пов’язана з їхньою практичністю, а залежала від попиту. А дорогі предмети не обов’язково були ефективнішими за інші. 

Це відрізнялося від системи предметів у горор-іграх, розроблених самим Бай Льовом, де чим дорожчий предмет – тим кращим він був. Він не очікував, що в цій грі ціни визначатимуться попитом та пропозицією. 

Бай Льов остаточно заспокоївся. Не потрібно гнатися за дорогими предметами, щоб пройти гру. Це заощадить йому багато балів.

Бай Льов великодушно заявив:

— Хочу витратити на них всі свої бали.

 [9 пляшок високоалкогольного напою додано до сумки гравця Бай Льова. Чекаємо на ваш наступний візит.]

Ван Швень, нервово спостерігаючий за Бай Льовом, вдарив себе по ногах:

— От дурень! Що він взагалі робить? Збирається спалити статуї спиртом? Статуї можливо й чутливі до світла, але вони не бояться вогню! І ще й це… витрачати всі бали одразу… Дурень!

Гравці поряд перешіптувалися:

— Що не так з цим новачком? Витратити 81 бал, усі свої бали, тільки на алкоголь. Він що, алкоголік? 

— Але я все одно чекаю, що буде. У цього новачка якісь шалені дії. Він що, грає методом тику? 

— Навіщо йому стільки алкоголю? Монстри бояться лише своїх слабких місць. Статуї русалок чутливі до світла, але не бояться вогню. До того ж, палаючий алкоголь не дасть достатньо світла, щоб відлякати русалок. Купувати таку кількість алкоголю – марнотратство. 

— Він, мабуть, подумав, що раз русалки бояться світла, то мають боятися і вогню. Новачки вже колись робили цю помилку: намагалися спалити статуї факелом, замість того щоб освітити їх. У результаті, коли світло згасало, вони одразу ж помирали. 

— От лайно… Я думав, він крутий, а виявилось – просто везунчик… 

— Контент центрального екрану все гіршає. Такі новачки потрапляють сюди… Попередня партія, де був Бог Му, вже закінчилась... 

[0 людей вподобали маленький телевізор Бай Льова, 2 зберегли його, 766 поставили "дизлайк" і ніхто не задонатив гравцю Бай Льову.]

[1447 людей дивляться маленький телевізор Бай Льова, і понад половина з них поставили "дизлайк". Бай Льов отримав титул «Не гідний свого імені». Твоя гра справді жахлива, всі сподіваються, що ти швидко помреш~]

[Термін дії просування Бай Льова на центральному екрані минув.]

[Кількість "дизлайків" зростає надто швидко. Гравець Бай Льов переведений на екрани в зоні Посмертної Комедії. Своєю смішною смертю та безглуздою грою розваж глядачів!]

Ван Швень дивився, як екран на краю центральної зони згас, а телевізор Бай Льова потемнів. Гравці позаду голосно сміялися, радіючи, що новачка скинули з центральної зони на один з екранів в зоні Посмертної Комедії. Лише Ван Швень зітхнув, поправив окуляри й подумав, що так і не зібрав інформацію про блукаючого NPC рівня бога. 

Він вагався якусь мить, а потім підвівся та пішов до екранів зони Посмертної Комедії. 

Настала ніч.

Водій віз мікроавтобус темними вулицями. Ліхтарі по обидва боки дороги мерехтіли. На вулиці рибалки тягнули сіті та тримали ножі, з байдужим виразом облич спостерігаючи за фургоном, що проїжджав повз них.

Це були ті самі рибалки, які цієї ночі вирушали на ловлю русалок.

Під тьмяними ліхтарями мармурово-сірі та чорні лінії на їхніх обличчях, здавалось, рухалися, а слизька рідина витікала з них, немов з-під луски свіжовиловленої  риби. Ця слизька шкіра виглядала навіть страшнішою, ніж це здавалося удень. У темряві їхні очі світилися темно-зеленим світлом.

Водій знову попередив:

— Ці місцеві дуже небезпечні. Вони вже давно не отримували доходу. Пізніше ви зможете спостерігати за ловом русалок з призначеного для цього човна, але краще не контактуйте з ними. Ви виглядаєте як чужинці, тому вас легко можуть пограбувати.

Водій щось жував, поки говорив. На вечерю в нього був знову сендвіч. Рибний фарш випадав з його рота, і Бай Льова від цього видовища ледь не знудило. Це все ще й супроводжувалося запахом тухлої риби, але, здавалося, ніхто, крім нього, цього не відчував. Андре навіть облизував губи, дивлячись на сендвіч водія.

Люсі тихо пробурмотіла:

— Цей сендвіч так смачно пахне…

Андре роздратовано огризнувся:

— Що у нас було на вечерю? Я помираю з голоду! – Його очі були спрямовані на Бай Льова. 

Вони їли в музеї вечерю. Бай Льов замовив найдешевший вегетаріанський бенкет і відмовився від будь-якої риби. Не тільки Андре, але й Люсі була шокована. Проте, Бай Льов оплачував це все. Він сказав, що не хотів їсти рибу, і всі залишалося тільки прийняти це. 

Андре вилаявся:

— Не грайся в дорослого, якщо не вмієш! В тебе ще молоко на губах не обсохло для цього!

Бай Льов ледь помітно усміхнувся:

— Ти правий, якщо хочеш м’ясо чи рибу, просто замов собі. 

Це він платив за вечерюАндре. Всі блюда в музеї були настільки дорогі, що Андре не міг собі її дозволити. Незважаючи на це, Бай Льов не став купляти йому щось з усього цього. 

Андре не дозволив собі сперечатись з Бай Льовом, щоб не потрапити в халепу, адже той ще мав виписати їх з готелю. Андре не хотів спати на вулиці в такому місті. Однак він абсолютно не переймався через Джеффа, тому джеффова вегетаріанська їжа була легко вкрадена їм. Його попередньо кілька разів побив Андре, щоб Джефф міг лише сховатися в кутку, хапаючи за живіт і не видаючи жодного звуку. 

Тепер, коли він відчував запах сендвіча, кадик Джеффа безперервно ковзав вгору і вниз. В його очах з’явилося пригнічене бажання і, згодом, вбивча злість, коли він подивився на Андре. 

[Кривава змова Джеффа – 30% прогресу.] 

Бай Льов поглянув на Джеффа, чия голова була знову похилена вниз.

Андре був повністю роздратований від голоду і запаху їжі. Він не міг не чухати свої сверблячі вуха. Бай Льов помітив, як червона шкіра за вухами Андре розкривалася і закривалася. Непомітно з'явилися кілька дугоподібних складок, схожих на зябра риби. Лише на мить це видовище показало себе, після чого шкіра знову непомітно повернулася до нормального вигляду. Ця шкіра здавалася живою, легенько рухаючись. Це було схоже на малопомітні рухи закритих зябер риби, що була викинута на берег. 

Бай Льов направив монету на Андре. 

[Ім’я NPC: Андре (висока ступінь відчуження)] 

Відчуження Андре збільшилось після виходу з музею.

Бай Льов трохи підняв брову.

— Андре, ти торкався до якихось статуй русалок у музеї? 

— А що буде, якщо торкався? — Андре повернув голову і усміхнувся. — Сьогодні ми з тобою побачимо, у кого молоко на губах не обсохло!

Обидві його щоки надулися від злості.

Бай Льов чітко побачив, як за вухами Андре почали сильно тремтіти зябра, а навколо очей з'явилися сіро-чорні лінії, схожі на риб'ячу луску. Зіниці його очей звузилися, і від тіла почав розповсюджуватися тонкий рибний запах. Його піт став більше схожий на слиз, стікаючий по голій шкірі

— Хлопці, не бийтеся в моєму автобусі!

Андре миттєво відсахнувся, але його погляд, націлений на Бай Льова, залишався злим. 

Водій продовжив:

— Я знайшов для вашої дуелі, чи то дуелі, місце. Сьогодні вночі ч залишу два дерев'яні човни на усамітненому пляжі. Будьте уважні до власної безпеки. Якщо потонете, а я за це не збираюся відповідати.

Потім водій, здається, сміючись, промовив вже сам до себе:

— Але ви вже тут так довго. Напевно, ви не потонете... ви ж, мабуть, вже вмієте плавати.

Лице Бай Льова змінилося. 

Він не вмів плавати. 

Тоді як мешканці цього міста були більше схожі на риб, ніж на людей. Їхня група була тут лише день, і вони вже поступово ставали рибами. Вони любили їсти дивне м’ясо і несли на собі легкий запах морської води. 

Риби народжуються, щоб плавати, і точно не потонуть. Бай Льов серед них був єдиним, хто міг потонути.

Різниця між ним і іншими полягала в тому, що він не їв це дивне м’ясо і не дозволяв собі наближатися до статуй русалок уночі. Бай Льов вважав, що ці дві речі спричиняють перетворення інших людей на риб, але він сам не пройшов асиміляцію й еволюцію. Це означало, що, вирушаючи на свою дуель, він ризикував удвічі більше. Хто знає, що буде в морі? Хто знає, чи не стане Андре монстром і чи не переверне його човна?