Від'їзд Хлої

Розділ 28: Від'їзд Хлої

 

Того вечора обідній стіл Етвудів жахливо виглядав. Хлої немає вдома, оскільки вона перебуває в церкві разом з Амнезією. Вона має від'їздити завтра вранці.

 

— Негайно приведіть Хлою! Я відправляю її до барона Гансена!

 

— Мала нахаба! Хай стережеться! Коли побачу… от я їй дам прочуханки!!! — Робін щосили гепала кулаком по столі. 

 

Алекс невиразно пробурмотів собі під ніс щось на кшталт: — Моя маленька Хлоя… — з огидним виразом обличчя.

 

Елла, Бонні, Жасмін і Пенелопа мали змішані почуття з приводу того, що Хлоя самостійно вийшла в славне життя. У них все кипіло всередині, чому це були не вони, і чому саме вона?

 

— Ха! Зрозуміла вже!? Твоя сестричка зрадила тебе! Вона покинула тебе! Покинула! — в емоціях старша сестра кинула в Марію тарілку з тільки-но звареним супом.

 

"Гравітаційна магія!.. Ухиляння!" — Марія виглядала ошелешеною, але спокійно уникнула гарячої субстанції за допомогою своєї магії. Дівчинку не зачепило, та тарілка з шумом пролетіла повз неї та на підлозі розлилося липке місиво. Дерев'яна тарілка крутилася на підлозі.

 

— Дурна дитина! Вона більше не повернеться! Ти тепер сама! Сама-самісінька!!!

 

— Я складатиму іспит.

 

— Що?! Та що ти!.. Та ти!.. Ха-ха-ха!!! Маріє, ти, чорт забирай, просто сміховисько! У тебе немає ані грошей, ані розуму! І ти ще хочеш складати іспит!? Та ти ніколи туди не потрапиш!

 

— Ти, сестричко, також хочеш цього. Адже так? — Марія увірвалася в самі нетрі душі Робін, які вона вміло ховала протягом років.

 

Обличчя старшої почервоніло:

 

— Замовкни! Нахабна дурепо!!

 

— …Досить.

 

— Закрий ляду, мамо!

 

— Це дуже добре, що вона їде до Королівської Гавані. Вона може принести гроші в наш дім. Вона розумна дівчинка. Молитимемося, аби вона стала багатійкою, — утомлено промовила матінка.

 

"Як би ви всі в це не вірили, скільки б не молилися, сестра цього не зробить. Якби з нею щось сталося, що поворухнуло її бачення світу, вона б докорінно змінила цю вотчину… Але вона ненавидить Етвудів усім серцем і душею. Ох, я не побачу її аж два роки…" — Марія знову засумувала. — "Я більше не можу залишатися в цьому будинку", — вона повернулася спиною до присутніх і попрямувала геть.

 

— Ми ще не закінчили розмову! Куди ти вже намилилась!?

 

— Я не хочу обмочитися перед усіма вами.

 

— Та що ти!.. — Робін, здавалося, трохи втратила самовладання після того, як визнала, що Марія молодша за неї.

 

Дівчинка вийшла з садиби та пішла прямо до церкви. На нічному небі сяяли зорі. "В Японії такого неба не побачиш" — Марія розчулилася. Попри це, завдяки щоденним тренуванням вона змогла використати магію блокування присутності. Врешті-решт вона дійшла до церкви й повільно відчинила великі подвійні двері.

 

— Марія?! Маріє, це ти?!

 

— Сестро Хлоє! — вона скочила на Хлою, міцно обійнявши її. Дівчинка відповіла сильнішими обіймами.

 

— Це ваша сестра, Хлоє? — Амнезія, яка розмовляла з нею до того, усміхнулася.

 

— Так. Вона моя маленька Марія!

 

— …Ви не бачитиметеся цілих два роки.

 

— Усе гаразд. Ми вже обговорювали це… Вона сказала, що все буде добре, адже ми зрештою, рано чи пізно, побачимося.

 

— Марія готова чекати два роки? — здивовано промовила блакитноока лицарка.

 

— Я готую її до іспитів у академію.

 

— Вона має такий же розум, як і в тебе? — Амнезія вичікувально подивилася на неї, і Марія хотіла привітатися. Але Хлоя не відпускала.

 

"Краса моєї сестри…  Але ж і ця мадам теж прекрасна, чи не так? Вона як доросла жінка неймовірно гарна. Коли вона стоїть в одному ряду з Хлоєю, це схоже на сцену з казки", —  Марія починає думати зовсім про інше.

 

— Не знаю навіть, чи має вона такий розум, як у мене… — Хлоя самовдоволено посміхнулася.

 

— Дізнаємося через два роки. — Амнезія потішно звузила очі.

 

"Згодна. Якщо так скажуть, я навіть не перепитуватиму. Можливо, через два роки, коли я складатиму іспити, не складу їх на потрібний бал, і я знову повернуся на територію Етвудів, і вже точно стану дружиною того купця".

 

　Амнезія, перебуваючи в благородному настрої, почала жартувати. Марія і Хлоя подивилися одна на одну і розсміялися.

 

"Гармонійна атмосфера. Хлої комфортно навіть з малознайомою жінкою, на відміну від сім'ї, у якій вона виросла". — Дійсно, у вітальні Етвудів зараз, напевно, дме хуртовина. Марія вирішила ще трохи поспілкувалася з Амнезією та іншими лицарками, як тут Хлоя взяла її за руку та прошепотіла, аби та попрямувала за нею. Коли вони вийшли з церкви, їх одразу огорнуло прохолодне повітря, а вітер колихав їхні довгі пасма. До легень потрапило свіже повітря.

 

— Маріє, бережи себе. — Хлоя обійняла молодшу і простягнула руку, аби доторкнутися до її волосся.

 

— Сестро, я в порядку. У мене є наставниця, і у мене багато справ: тренування з магії, навчання і так далі. Якщо щось трапиться, я одразу ж поговорю з Титанією, добре?

 

— Хотілося б, аби ми могли спілкуватися тою магією… Телефоном!..

 

— Наставниця казала, що це можливо, якщо співрозмовники є чарівниками.

 

— Ох, зрозуміло.

 

— Моя магія яснобачення досягає навіть королівської столиці…

 

　Розмова була перервана. Нічні птахи виспівували моторошну, але водночас чарівну мелодію.

 

　Село вночі, без вуличних ліхтарів, було темним і сумним.

 

"Не можна показувати те, що я сумую! Адже Хлоя також сумуватиме, а я хочу, аби вона виїхала всміхнена!" — трохи подумавши, Марія швидко облапала всі кишені, і нарешті дістала мішечок.

 

— У мене для тебе, старша сестро, подарунок!

 

— Для мене? Що там?

 

— Зараз… ось!!!

 

　З чарівного мішечка було витягнуто браслет. Кругленький кристал посередині, викопаний Марією власноруч, з'єднувався воєдино з ниткою від магічного шовкопряда. Кристали були нанизані один за одним, як прозорі намистини, з єдиною блакитною кулькою.

 

— Яка краса! Маріє, ти впевнена? — Очі Хлої розширилися від захоплення.

 

　Марія відчула себе щасливою, а на серці стало тепліше.

 

— Не дивуйся поки що, сестро. Чому б тобі не доторкнутися до синього чарівного камінчика і не проспівати "шампунь, ополіскувач, кондиціонер"!

 

　Блакитна куля була магічним каменем.

 

— Кажеш… Шампунь, ополіскувач, кондиціонер?.. — Хлоя невпевненно переказала слова. Потім її чорне волосся спалахнуло і було миттєво вимите.

 

— Працює! Користуйся! — Це чарівний браслет, який Марія розробила разом з Титанією для автоматичного миття волосся. Камінчик був виготовлений шляхом економного використання величезної кількості магічної сили. На виготовлення пішло пів року.

 

— Маріє, що це таке? Якесь заклинання? — Хлоя провела пальцями по волоссю і здивувалася. Воно було більш блискучим, ніж раніше. Її пальці надзвичайно легко проходили між пасмами.

 

— Це магічний браслет! За допомогою нього, ти можеш швидко мити волосся! Ти можеш використовувати його ще близько п'ятдесяти разів, наприклад, коли тобі важко мити голову! — Марія безтурботно всміхалася. — Як тобі? — вона з цікавістю схилила голову набік.

 

— Я здивована! Тобі вдалося мене здивувати!.. — Хлоя затремтіла. Це не просто сюрприз.

 

　Якби в королівській столиці виявили, що такий магічний інструмент існує, було б погано. Джерело обов'язково буде відстежено, і якщо воно недобре, її можуть викликати до королівського палацу. Якби його можна було б серійно виробляти, це був би колосальний прибуток.

 

　Хлоя присягнулася нічним небом, що ніколи не буде використовувати його на людях.

 

— О, хочеш м'ясо на грилі птаха Даболи? Дуже смачне! — Радісна Марія дістала зі свого чарівного мішечка м'ясце і з хрускотом відкусила шматочок.

 

　Хлоя також взяла кусінчик.

 

　Полюбляючи птаха-монстра Даболу, Марія іноді ходить за ним на полювання в рамках тренувань.

 

— …А потім я зшила собі одяг! Я робила це зі своєю наставницею. Бо якщо я їду в королівську столицю, то краще бути гарно вбраною! — Зі свого чарівного мішечка вона дістала темно-синю кофтинку, сорочку, стрічку, спідницю, халат і туфлі.

 

— Дивовижно! Це неймовірно гарно!!!

 

　Це ідеальне вбрання для дівочої академії.

 

　Крім того, Марія дістала сумку для Хлої.

 

　Срібні монети належали Титанії.

 

— Це твоя сумка! 

 

— О, Боже! Дякую тобі, Маріє! Я люблю тебе! — Хлоя була в захваті від цього. Вона вже змирилася з тим, що деякий час житиме в убогій сукні в Королівській Гавані.

 

Коли вона востаннє побачила усмішку Хлої, Марія відчула, що в її серці розцвіла троянда.

 

　Наступного дня Хлоя була одягнена в новий одяг, який їй подарувала Марія. Хлоя сіла перед Амнезією і вклонилася з коня.

 

— Дякую за вашу гостинність.

 

　Перед церквою зібралася родина Етвудів та близько сотні односельців, до яких дійшли чутки.

 

　Аарон проволав: — Хлоє! Ти рано чи пізно повернешся! І нікуди не втечеш!

 

— Де ти взяла цей одяг? Хлоє! Ти повинна припинити знущання над людьми! — Робін, виглядала так, ніби за останні кілька годин жує вже сотого гіркого та огидного жука. Вона нескінченно репетує марить.

 

Хлоя офіційно попрощалася з Етвудами та подивилася на Марію.

 

— Все добре, Маріє? — Слова були наповнені загальною симпатією.

 

Марія кивнула.

 

Дивилися всі. 

 

"Ми… маємо її провести". — Якби їй натиснути на щоки, вона б ось-ось розплакалася.

 

— Бережи себе. — Пробурмотіла Хлоя.

 

Амнезія, зрозумівши, що вони попрощалися, мовила: Що ж… — і рушила.

 

　Кінь помчав геть.

 

"Скоро побачимося, сестро…" — Марія спостерігала за їхніми спинами, поки вони не зникли з поля зору.

 

Переклад з японської: Buruliy 

Редактура: Yuuiopop

Бета: Buruliy

https://t.me/KATARNOVEL