13: Віолетта

Розділ 13: Віолетта

 

Хлоя взяла Марію за руку і повела туди, де сиділи за великим столом дівчата зі світло-блакитними стрічками.

　Салат з вареною куркою, спагеті та свіжоспечений білий хліб – у неї мало не потекли слинки.

 

   "Цікаво, чи не їдять вони яловичину або свинину в школі для дівчаток?"

Навіть у такі моменти Марія думає про смажене м'ясо…

 

   — Сестричко, не дивись ти так на їжу!.. Зачекай-но… зараз я тебе з деким познайомлю!Це моя сусідка по кімнаті, Віолетта ла Байбл, вона на третьому курсі! Чарівниця! — рука старшої пестила м'яке волоссячко Марії, відволікаючи від настирливих думок.

 

Марія наважилася підняти погляд. Перед нею стояла дівчина з чорним волоссям, підстриженим під каре, і загалом справляла різке враження. Вона струнка, на зріст близько 165 см. Її спідниця-джемпер була тонка на талії, а декольте було помітним.

 

   "Схожа на модель… у неї таке ж темне волосся як і у Хлої".

 

　Можливо, це залишилося від часу, проведеного в Японії, коли Марія розслабила плечі, побачивши двох темноволосих дівчат. Вона їла всіляку їжу, але, здається, нервувала, бо всі вони були незнайомцями.

　Віолетта зі стрижкою каре всміхається і простягає руку дівчинці.

 

   — Я Віолетта, рада знайомству! Я старша донька бідної лицарської баронеси, тож мої обставини схожі на твої. Хлоя так багато розповідала мені про тебе, що мої вуха аж кровоточили. Ще раз приємно познайомитися!!

 

   — А, приємно познайомитися. Я Марія. — дівчинка потиснула руку подрузі сестри.

 

   — Будь ласка, клич мене Ві. Я щиро рада, що прийшла справжня Марія. Ти ж знаєш, щоночі, щоночі, її як заїдає. Усе Марія, Марія…

 

   — Невже? — Дівчинка відсувається від Віолетти й приковує свій погляд до сестри.

 

   — Ага! Поспілкуйтесь якомога більше. Я б хотіла, аби ти поставила себе на моє місце, і вислухала все те, що слухаю я.

 

Віолетта зітхає, а губи Хлої кривляться в легкій нервовій посмішці.

 

   — Мені завжди було незручно розповідати тобі про все це… та знаєш, насіння тривоги завжди росте, переповнюючи серце. Я не можу просто забути про неї. Тому я маю говорити про це, інакше не зможу заспокоїтися. Ми не бачилися цілих два роки! Невже ти забула?

 

   — Я жартую, Хлоє. — Віолетта хіхікає, і м'яко штовхає Хлою

 

   — Не дражнись.

 

   — Хлоя, байдужа красуня, з крижаним серцем має слабкість до своєї молодшенької сестрички! Усі вже це знають! 

　Очевидно, Хлоя часто розповідала про Марію своїм друзям. 

 

Коли Віолетта знизала плечима, Хлоя відкрила рота, — Слухай мене уважно, Ві така… жахлива! Вона завжди сміється з мене. Днями вона раптова відкрила вікно і закричала, що ти прибула. Я так занервувала, що ледве не випала з вікна шукаючи тебе поглядом. Якби я хоч на секунду задумалася, то зрозуміла б, що ти не могла так рано приїхати. Господи… — Хлоя надулася, згадуючи недавні події.

 

   "Сестричка Хлоя навіть роздратована така мила!" — Марія була рада бачити її навіть такою. — Сестричко, а ви з Віолеттою добре ладнаєте, чи не так? Це добре!!

   Коли та всміхнулася, Хлоя надулася ще більше та охопила свою голову руками. Через мить вона раптом швидко обійняла Марію і погладила її по волоссю.

 

   — Ох!.. Маріє, яка ж я рада, що ти зовсім не змінилася, моя люба сестричка. Яка ж ти хороша дівчинка! Я мушу подякувати Боженьці за тебе!

 

   "Ай. Її емблема на грудях робить боляче…"

 

   "Тепер я розумію, чому Хлоя так марить нею". — Віолетта спостерігала за ними своїми сірими очима.

 

Хлоя професійно пестила Маріїне волосся, після чого почула від дівчат багато чого цікавого про академію. Звісно, смачна їжа забезпечена. Поїдаючи гострі спагеті, Марія слухала розповіді Хлої та Віолетти про цікаві моменти в академії.

 

Кілька студенток ненароком кидали погляди на дівчинку, її сестру та подругу, здавалося, що їхня бесіда настільки заволоділа ними, що вони не помічали нічого навкруги, але сісти до свого факультету було обов'язковим. Хлоя посіла на Почетне перше місце на бізнес-факультеті; Віолетта – третє на магічному, тож однозначно, до них було приковано багато заздрісних та фанатичних поглядів.

 

   — Ві, у мене є до тебе прохання. — Хлоя перейшла на шепіт.

 

   — Щось серйозне?

 

   — Так, — підсунувшись ближче, Хлоя додала: — нам потрібно обговорити це.

 

   — Судячи з усього, це якось пов’язано з тією мапою? Зачекай-но… Марія випадково не заходила до декана?..

 

    — …Я про це й кажу.

 

Віолетта ствердно кивнула головою.

 

   — Не знаю. Принаймні, якщо хтось інший захоче подивитися на неї, він не зможе побачити, що всередині. Збоку вона виглядає порожньою. Взагалі-то, мені її показувала колись одна старшачка.

 

   — О, справді? Ти ніколи не говорила про це.

 

   — Я нічого на ній не писала. Найголовніше, що ви повинні мати можливість бачити, що відбувається. Моя старша постійно діставала її, щось писала і розмовляла сама з собою.

 

   — Цікаво, що там написано?

 

   — Здається, це знають лише ті, хто її бачив.

 

Схоже, що ця мапа значно туманила розум, але не завдала реальної шкоди, окрім зниження оцінок.

Хлоя та Віолетта перезирнулися з Марією, яка маніпулювала виделкою, а потім перевели погляд одна на одну.

 

   — Наразі, гадаю, нам доведеться подивитися, що там всередині, Маріє, самотужки. Я впевнена, що Хлоя зможе простежити за тобою, якщо щось піде не так. Я буду рада поговорити з нею про це.

 

   — Зрозуміло… ну, якщо декан дав мені, то, можливо, не треба так сильно хвилюватися?.. Я впевнена, що з тобою все буде добре, сестричко. Якщо щось трапиться, я допоможу… Ой! А чому тут так мало м’яса?! Тут що, лише курка!?

 

   — Дитина…

 

   — Я подивлюся на карту демонів, коли повернуся до себе в кімнату. Якщо щось трапиться, я піднімуся до кімнати. О, і скажи мені пізніше, де кімната твоя, добре?

 

 

Марія випросталася і притулилася ротом до вуха Хлої.

Хлоя трохи зігнулася.

 

   — Я в силах використати магію переміщення, і потрапити туди, куди захочу.

 

   — Точно! Так і зробиш.

 

   —
М? А Марія, швидка?

 

Робота з текстом: Buruliy

Подякувати: 4441 1111 3516 9708

T.me/KATARNOVEL