// «Смаколикам» три роки! Ю-ху! 🥳
ГЛАВА 15.1
Ви відчували колись, що падаєте в яму, яку самі ж викопали?
Саме це дуже чітко відчув Лу Лісін, слухаючи, як згори долинає голос тітоньки Пей, що керує прислугою.
— Весь цей одяг юний господар носив ще позаминулого року. Треба звільнити половину гардеробної панича для одягу молодої пані. Зачекайте... Половини буде замало, винесіть ще половину ось цього. Так-так, цей одяг — в іншу кімнату... Отого стола відсуньте й принесіть туалетний столик для панночки. Облиш це! Біля цієї стіни моделькам панича геть не місце. Винесіть їх до його кабінету, а тут зробимо гримерну для пані...
Гуркіт та метушня нагорі тривали.
Та старійшина Лу був глухий до цих звуків:
— Цінцін, ти маєш якісь улюблені страви? Чи є якась їжа, яка тобі не подобається? Не соромся розповісти тітоньці Пей про свої вподобання. Почувайся як вдома й ні в чому собі не відмовляй. І запам'ятай, якщо Лісін ображатиме чи гнобитиме тебе, одразу приходь до мене, домовились?
— Дякую, дідусю, я пам'ятатиму.
В такому віці у старійшини вже не залишилося інших заповітних мрій, тож єдине, що досі його хвилювало — це онук, якого він виростив власноруч. Цьому хлопчиську вже за тридцять, а він досі з жодною жінкою навіть не зустрічався.
Не те щоб він вважав, що Лу Лісін зобов'язаний одружитися будь-що, але старий побоювався, що якщо онук продовжуватиме жити одинцем, то на старості літ залишиться такий же самотній, як він сам.
Ні, Лісін може стати навіть самотнішим за нього.
Але тепер, коли з'явилася Цінцін, можливо, майбутнє цього хлопчика більше не буде таким самотнім.
Старійшина Лу посміхнувся й доклав на тарілку Цзі Цінцін ще трохи смаколиків.
— Навіщо мені дякувати? Якщо ви двоє зможете жити разом довго й щасливо, то це буде найкраща подяка дідусеві.
Цзі Цінцін старанно з’їла все, що наклав їй старійшина Лу. Краєм ока вона дивилася на сивину на його скронях й згадувала слова Лу Лісіна. У неї справді душа боліла за цього старого.
У романі старійшина Лу в середньому віці втратив дружину та сина, а в старості — онука. Після смерті Лу Лісіна він покинув маєток й переїхав до старого будинку, щоб доживати вік на самоті.
Зараз, коли Лу Лісін не помер, а Цзі Цінцін стала йому повноправною дружиною, старійшина ставився до неї дуже лагідно, тож і вона повинна відповісти старому добротою. А позаяк головне бажання старійшини — побачити, як онук одружується, заводить дітей і живе щасливим сімейним життям, то вона, як дружина Лу Лісіна, повинна проявити свою дочірню пошану й виконати це бажання так, щоб старий зміг провести свої останні роки у душевному спокої.
Навряд чи вона наважиться завести дітей, однак прикинутися щасливою парою з чоловіком цілком здатна.
Хоча Лу Лісін здебільшого поводився доволі безсоромно, до свого дідуся він ставився з належною шанобливістю. Оскільки його синівська пошана була настільки глибокою, що він був готовий навіть благати Цзі Цінцін допомогти йому вдавати закохану парою перед дідусем, то вона вирішила з цим погодитися.
Дівчина подивилася на насупленого чоловіка, поглиненого якимись важкими думками, підхопила паличками свиняче реберце й, поклавши йому на тарілку, в пів голоса запитала:
— Па... Чоловіченьку, що сталося?
[Бали життя: +1. Поточна тривалість життя: 11 годин].
Але зростання балів життя більше не могло підняти настрій Лу Лісіну. Від однієї згадки про те, як спить Цзі Цінцін, у нього починала боліти голова.
Його серйозно турбувало, як він взагалі спатиме в майбутньому.
— Нічого особливого. Давай їсти.
— Я хотіла б спробувати он того супу. Чи не міг би ти налити мені тарілочку?
Лу Лісін з усієї сили стиснув брови, всім своїм виглядом показуючи, що вона зайшла надто далеко у своїй акторській грі.
Цзі Цінцін надула губи. Не хоче подати тарілку, то й не треба, нащо так сердитися?
[Попередження про смерть! Протягом наступних п'яти хвилин, будь ласка, нагодуйте свою дружину, Цзі Цінцін, принаймні трьома ложками супу. Якщо ви не впораєтеся або відмовитеся від цього завдання, то будете оштрафовані на п'ять балів].
Приголомшений Лу Лісін надовго завмер: «Ах, ти ж...»
[Господарю заборонено матюкати систему!]
«Ти, бісове створіння, ти ще й знімати бали можеш?! Коли це з'явилося таке правило?»
[Господарю, ви знайомі зі мною лише три дні. Це надто мало. Пробачте, що не вдалося роз'яснити вам усі правила від самого початку].
Обличчя Лу Лісіна спохмурніло, він промовчав.
[Проте за виконання цього завдання є значна винагорода: ви отримаєте аж п'ять балів життя. Господарю, залишилося три хвилини].
Цзі Цінцін підвелася й сама налила собі супу. Та перш ніж вона встигла сісти, Лу Лісін відібрав у неї тарілку.
Дівчина з сумнівом глянула на чоловіка, який тримав одній руці миску з супом, а в іншій — ложку: «Що це він надумав?»
Сходами спустилася тітонька Пей:
— Паничу, я закінчила переоблаштовувати вашу кімнату. Панночко, ви вже сьогодні можете лягати спати в кімнаті юного господаря.
— Дякую, тітонько Пей.
— Нема за що, пані.
Старійшина Лу глянув на тітоньку Пей і з усмішкою промовив:
— Сідай з нами, ти ж, мабуть, втомилася за цілий день.
Економка вже багато років працювала у маєтку Лу, тому старійшина ставився до неї як до члена родини.
Тітонька Пей кивнула й сіла навпроти Лу Лісіна.
Сцена за столом набула тристороннього формату й в центрі уваги опинився Лу Лісін, який досі тримав ложку в руках.
— Юний пане, що сталося? Вам не до смаку те, що я сьогодні приготувала? — спитала тітонька Пей.
Лу Лісін стиснув зуби й усміхнувся:
— Зовсім ні.
[Залишилось дві хвилини].
Лу Лісін глибоко вдихнув, зачерпнув ложку супу й підніс її до рота Цзі Цінцін.
— Відкрий рота.
Стривожена раніше Цзі Цінцін тепер просто жахнулася. Вона запитально подивилася на чоловіка: «Хіба це вже не занадто?»
Та Лу Лісін затявся:
— Відкривай.
Цзі Цінцін проковтнула своє роздратування й повільно відкрила рот під здивованими та задоволеними поглядами старійшини Лу та тітоньки Пей.
Лу Лісін не надто обережно нагодував Цзі Цінцін ложкою супу.
Ледве вона проковтнула, він набрав ще одну ложку.
«Ще раз?»
За обіднім столом забагато людей, що дивляться на неї!
У Цзі Цінцін аж мороз поза шкірою пішов від цього годування, тож вона поспішно потягнулася до тарілки в руці Лу Лісіна й з усмішкою вимовила:
— Я можу й сама поїсти.
Та Лу Лісін не випустив тарілку з рук й не відступився від свого. Друга ложка впевнено попрямувала до її губ, не проливши ні краплини, й завмерла, чекаючи поки Цзі Цінцін відкриє рота.
— Справді, я краще сама...
— Відкрий рота.
Під дедалі гарячішими поглядами старійшини Лу та тітоньки Пей Цзі Цінцін повільно відкрила рот і проковтнула ще одну ложку супу.
Вона з усієї сили заморгала, сигналізуючи Лу Лісіну: «досить, досить!». Вона просто не здатна ще раз отаке стерпіти.
Проте Лу Лісін проігнорував її зусилля й підніс їй до губ ще одну ложку супу.
Цзі Цінцін відкрила рот й ковтнула.
[Завдання виконано. Бали життя: +5. Поточна довжина життя: 16 годин].
В ту ж мить Лу Лісін поставив тарілку й ложку на стіл, а Цзі Цінцін опустила голову й закашлялася. Вона вдавилася супом.
=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті. Смакуйте улюблені новели рідною мовою!
